«Детектор медіа» продовжує підбивати підсумки 2021 року в медіасфері та прогнозувати тенденції наступного, 2022 року. «ДМ» уже опублікував колонку Євгена Федченка — керівника фактчекінгового проєкту StopFake та Могилянської школи журналістики, топдесятку ухвалених у 2021 році законів щодо реформ, топдесятку подій на медіаринку, текст про 15 ініціатив та проєктів, що стосувалися поширення медіаграмотності в Україні і впроваджувалися протягом 2021-го. Представники громадських організацій та ініціатив, які працюють у сфері поширення медіаграмотності, підбили і власні підсумки. Своїми підсумками року поділилася колишня керівниця Центру стратегічних комунікацій Любов Цибульська. Підсумки минулого року в громадянському секторі та плани на майбутній рік для організацій громадянського суспільства озвучив виконавчий директор Ініціативного центру сприяння активності та розвитку громадського почину «Єднання» Володимир Шейгус та інші громадські діячі та експерти. Також експерти та політики підбили підсумки року у сфері протидії дезінформації. 

Минулий рік став драматичним і для українських ЗМІ: держава повернулася на медіаринок як повноцінний гравець, посилився тиск на незалежні медіа, відбулася низка гучних конфліктів. Сьогодні «Детектор медіа» публікує власний список найгучніших скандалів, які вже змінили індустрію та, можливо, будуть впливати на медіа у 2022 році. А ще ми додали до них Поплавського та інстаблогерів, тому що іноді ми всі гортаємо стрічку соцмереж.

Санкційне

Рік почався несподівано і цікаво: уряд США запровадив санкції проти народного депутата Олександра Дубінського та ще низки українських громадян і медіа через імовірне втручання в американські вибори. Серед інших, хто потрапив під санкції, — екснардеп Олександр Онищенко, експрокурор Костянтин Кулик (він вів справу Burisma, у якій фігурував Байден-молодший); експрацівник посольства США в Україні Андрій Теліженко (в інтерв’ю Politico казав про нібито втручання України у вибори в США); Дмитро Ковальчук, Антон Симоненко та Петро Журавель (їх пов’язують із нардепом Андрієм Деркачем, який ще раніше втрапив до санкційного списку США); «Ера-медіа» та сайт Nabuleaks, пов’язані з Деркачем, інформагентство Only News і «Бегемот Медіа» (ТОВ «Скептик»), що належать Журавлю.

Всі ці люди та їхні медіа, як вважає уряд США, були причетні до кампанії з дезінформації американських громадян із метою вплинути на результати виборів в інтересах Росії. Але ані президент України, ані «Слуга народу» не квапилися коментувати рішення американського уряду — лише першого лютого Дубінського виключили із фракції «Слуга народу» в парламенті, потім звільнили з посади керівника Київської обласної організації партії, а ще за півтора місяця виключили з партії. На той час уже був видалений його ютуб-канал та перестав працювати сайт dubinsky.pro. Дубінський назвав внесення його в санкційні списки результатом «помилкового доносу українських аферистів», а своє виключення з партії — встановленням «монархії» в Україні. І навіть погрожував судом Центру протидії корупції — організації, яка зверталася до Управління контролю за іноземними активами (OFAC) Міністерства фінансів США з пропозицією про запровадження санкцій проти Дубінського. Відтоді про суд нічого не відомо; Дубінський продовжує вести відеоблог «Дубінізми», який переїхав із «1+1» на «2+2», а також телеграм-канал. Але медійна активність Дубінського суттєво знизилася за цей рік: він майже відсутній у фейсбуку, не з’являється в токшоу чи новинах, його інший сайт не оновлюється. Виняток — передостанній день 2021 року, коли Дубінський закликав міністра внутрішніх справ розслідувати появу білбордів із його обличчям та непристойними підписами. Він вважає, що до розміщення білбордів причетний його колишній колега з каналу «1+1» Сергій Іванов.

Велика перебудова державних медіа

2021 рік — рік великої перебудови всього, на що впало око Офісу президента і що можна пристосувати задля піару влади, яка втрачає популярність. Один із прикладів такого редизайну — канал «Дом». Його створили на базі іномовлення UATV: за задумом, який активно просував президент Зеленський, цей канал мав задовольнити потребу в російськомовному контенті на окупованій території та просувати там український порядок денний. Загалом на канал «Дом» у 2021 році виділили майже мільярд гривень, але мапа покриття каналу свідчить, що зона прийому сигналу ледь доходить до окупованого Луганська. А чи дивляться цей канал навіть там, де його можна зловити на антену, — не знає ніхто. Тож сенс його існування, ще й за такі великі гроші, під питанням. Але Зеленський знов знайшов вихід: влітку 2021 року, напередодні святкування тридцятиріччя Незалежності, по всій Україні з’явилася реклама «Дома», і стало зрозуміло, що канал знову переформатовують — тепер у російськомовний канал для всієї України.

Рекламна кампанія обійшлась у 30 мільйонів гривень. Ідеологічно президент пояснив це так: «Дом» потрібен не тільки людям на окупованій території, а й усім переселенцям, які мешкають в Україні. Взагалі-то існування загальнонаціонального російськомовного каналу порушує закони про державну мову та про телебачення і радіомовлення. Легальні підстави для перепрофілювання «Дома» має забезпечити проєкт змін до закону «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб», який планують розглянути у 2022 році (і Комітет із прав людини цю ініціативу вже підтримав). За ним оновлений «Дом» може бути включений в універсальну програмну послугу, тобто буде доступний безкоштовно разом із «Радою» та Суспільним будь-якому глядачу. А оператори кабельного телебачення будуть зобов’язані включити «Дом» в усі свої пакети.

Низка опозиційних фракцій та громадських організацій виступила проти цієї ініціативи; проти також голова Комітету з питань інформаційної політики, член фракції «Слуга народу» Микита Потураєв, голова Державного комітету телебачення і радіомовлення Олег Наливайко та уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. Хоча законопроєкт ще не проголосований, а на 2022 рік каналу виділили скромнішу суму — 362 мільйони гривень — канал розвивається так, наче вже став мовником загального інтересу для всієї України. За 100 мільйонів гривень канал провів мистецький конкурс і відібрав із пів десятка політичних шоу різного формату, ранкове шоу, реаліті, кулінарні проєкти, інфотейнмент, серіали та повнометражні фільми. Серед цих продуктів є соціальне шоу «Про життя» за 12 мільйонів зі скандальним Андрієм Пальчевським, а також багато політичних токшоу із промовистими назвами: «Саджати будемо», «Просмажка», «Звільнити не можна залишити». Ці програми ще не створили, але вже можна уявити, якими вони будуть: із редакційної політики очевидно, що головна мета каналу — оспівувати владу та її успіхи.

Ґік проти «1+1»

28 січня ютуб вирішив заблокувати Geek Journal — канал україномовних кінооглядів блогера Тайлера Андерсона. Як пояснив блогер, причиною рішення стали три скарги на ролики каналу, які подав канал «1+1». Представники каналу заявили, що Geek Journal порушує авторське право на їхні продукти. «1+1» вважає, що використовувати будь-які, навіть найменші шматочки відео для заробітку (а на каналі Geek Journal є реклама) не можна без договору із правовласником. Сам Тайлер Андерсон вважав, що «1+1» мститься за критичну позицію блогера щодо продуктів каналу, який він іноді називає «Г+Г». Хай там якими були справжні причини, на захист маленької команди блогера від величезного холдингу виступили інші блогери, публічні люди (хоч і не одностайно), а гештеґ #saveGeekJournal піднявся на перше місце в українському сегменті твітера. 23 січня канал відновив роботу і Тайлер Андерсон у переможному відео заявив, що «1+1» прибрав свої страйки за власним бажанням. Канал «1+1» повідомив, що прибрав скарги на канал через видалення певних відео, «що і було метою скарг». Зараз на каналі Geek Journal недоступні щонайменше два відео, які стосувалися каналу «1+1».

Політика і Кокосик

Телеведуча Оксана Марченко в лютому 2021 року раптово змінила рід занять і стала політикинею — практично одночасно із запровадженням санкцій проти її чоловіка Віктора Медведчука. Судячи з відеозвернення, саме в цей момент Оксана Марченко вирішила захистити права та свободи українців і разом із чоловіком очолити боротьбу проти «зеленого свавілля та беззаконня», проти президента, який сам забиває цвяхи «в свою убогу політичну труну», приймаючи рішення про запровадження санкцій. Відтоді інформація про політичну активність Марченко зводиться до випуску чергового епізоду серіалу «Паломниця», де головна героїня, власне Марченко, їздить святими місцями, які належать православній церкві Московського патріархату, і розповідає про різні важливі речі: чим пахнуть черепи святих (медом), чому не можна фарбувати губи, коли йдеш до церкви (помаду складно відтирати від ікон); гримується під жебрачку, щоб поговорити з тими, хто просить милостиню. На зйомки Марченко їздить джипом BMW. Вихід першої серії «Паломниці» викликав легкий скандал, і вона зібрала понад мільйон переглядів, але до 12-ї серії кількість переглядів зменшилася майже вдвічі. Перед новим роком Марченко анонсувала другий сезон теж із 12 серіями, а також показала, як масажує свого кота Кокосика. Здається, такими методами подолати «зелене свавілля і беззаконня» буде непросто.

Працевлаштувати Мендель

Складний був рік у Юлії Мендель: укотре прессекретарка президента вразила публіку своїми неординарними поглядами. Спочатку вона публічно посперечалася зі шведсько-американським економістом Андерсом Аслундом через «деолігархізацію», яку успішно, на думку Мендель, провадив Зеленський. Аслунд у відповідь написав про залежність Зеленського від олігарха Коломойського. А Мендель звинуватила впливового економіста, що він зводить наклеп, бо скривджений через звільнення (Аслунд був членом наглядової ради «Укрзалізниці», але пішов звідти за власним бажанням через незгоду з діями влади). Пізніше Мендель заявила, що «держава має встановити», хто є журналістом, а хто — ні. А ще за місяць — що «українська російська мова — частина культурної різноманітності України та її культурна спадщина». Офіс президента відхрестився від таких заяв, називаючи їх особистою позицією Мендель. Спроба попрацювати ведучою на каналі «Дом» теж закінчилася плачевно: Юлія з’явилася в пілотному випуску програми «Погляд із Банковою», а назавтра канал заявив, що Мендель не буде постійною ведучою програми, а лише гостею. Чи були всі ці казуси причиною, чи ні — невідомо, але Мендель у квітні пішла з посади прессекретарки президента; її замінив Сергій Никифоров, колишній ведучий каналу «Україна 24». Після цього Мендель опублікувала мемуари про свою роботу прессекретаркою, у яких захоплювалася Зеленським та гидливо вказувала на «негігієнічність» Майдану. У липні вона пішла працювати ведучою в програму «Велика деолігархізація» на каналі «Україна 24», але програму невдовзі закрили «через зникнення предмету розгляду». Тепер Мендель веде відеоколонку у програмі «Реальна політика з Євгеном Кисельовим» на тому ж такі каналі «Україна 24», який належить Рінату Ахметову.

Тотальний ігнор

Злиті записи розмови Медведчука та різних російських політиків циркулювали в медіапросторі з початку року. Але справжньою бомбою стало розслідування «Bihus.Info» в чотирьох частинах, яке стосувалося Медведчука. Воно несподівано вдарило не лише по вже підсанкційному політику, а й по колишньому президентові Порошенку. Його голосу на плівках немає, але людина з голосом, дуже схожим на голос Медведчука, спілкуючись із росіянами, багато розповідає про схеми бізнес-домовленостей із Порошенком, який нібито давав добро й отримував вигоду від оборудок Медведчука з росіянами. Порошенко, звісно, обвинувачення відкинув, а «Європейська солідарність» назвала розслідування чорним піаром команди Зеленського.

Поки колишній звинувачував нинішнього, сварилась і група підтримки. У червні під час токшоу «Права на владу», де обговорювали розслідування «Bihus.Info» про роль Медведчука в обміні полоненими, Ірина Геращенко («ЄС») звинуватила канал у недостатньому висвітленні теми обміну. Ведуча токшоу Наталія Мосейчук сказала, що Геращенко бреше. Наступного дня фракція «Європейської солідарності» оголосила «тотальний» бойкот «1+1»  — перший, але не останній у цьому році партійний бойкот телеканалу. «1+1» залишив останнє слово за собою і натякнув, що саме в інтересах Порошенка дружина Медведчука Оксана Марченко могла отримати у володіння частку власності «1+1». Цією заявою «1+1» спантеличив усіх: якщо Марченко діяла в інтересах Порошенка, то вона повинна була впливати на політику каналу. Але якщо це так, то як тепер вірити заявам каналу про «неупередженість та об’єктивність»?

#MeToo в університеті Карпенка-Карого

У серпні народного артиста України, викладача Володимира Талашка звинуватили в сексуальних домаганнях до студенток і абітурієнток Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. Судячи із заяв жінок, актор домагався і навіть примушував до сексу студенток та абітурієнток протягом майже двадцяти років. Коли скандал набрав обертів, виш почав внутрішню перевірку, яка тривала до 31 грудня 2021 року. Але вже на початку листопада 75-річний Талашко, так і не висловившись публічно, звільнився за власним бажанням. Офіційно — за станом здоров’я. Про це повідомила актриса Вікторія Муштей, яка однією з перших розповіла про домагання Талашка.

Ходаки в Лукашенка

Ведучий каналу «Наш» Макс Назаров та його колега з каналу Перший незалежний Діана Панченко стали єдиними українськими журналістами, які вирушили в серпні на пресконференцію невизнаного президента Білорусі Олександра Лукашенка. Назаров спілкувався з Лукашенком пів години і не так запитував, як хвалив білоруського диктатора: казав, що 40% українців люблять «батьку», і навіть запитав, «з огляду на трепетне ставлення» Лукашенка до України, чим закінчиться для нашої країни спроба «силою повернути Донбас». Він також поцікавився у Лукашенка, чи «злили з Офісу президента Зеленського» інформацію про «вагнерівців» КДБ Білорусі або російські спецслужби. Судячи з відповіді, Лукашенко нічого не розумів у справі «вагнерівців»: наприклад, поскаржився, що Україна не надіслала генпрокурора «за українськими хлопцями» і тому вони полетіли з Мінська до Росії. Також Лукашенко стверджував, що не знав, що затримані «вагнерівці» воювали на Донбасі проти України. Проте він багато висловлювався про президента Зеленського, його внутрішню політику, його «підлості» й не забув обізвати ведучого Дмитра Гордона мерзотником. Назаров цікавився, чи не хоче Лукашенко «як Путін, написати листа українцям» і активніше включитися в переговори щодо Донбасу. Діана Панченко не відставала — поцікавилася, чи буде пряме авіасполучення між Мінськом та Сімферополем, і просила допомоги в Лукашенка у «розблокуванні» українських каналів.

Свято (не)залежності

Попри те, що Зеленський сам не дивиться Суспільне, використовувати НСТУ заради піару його команда не соромиться — як і інші канали. Цього року Україна святкувала тридцятиріччя Незалежності, й сім каналів (24 вересня ICTV, «Інтер», «Україна 24», «Дом», «1+1» і «Україна», а 25 вересня — «UA: Перший») показали документальний фільм «30 років незалежності. За лаштунками» про те, як готувалося свято — точніше, як до нього готувалася влада. Фільм був знятий продакшеном Goodmedia, який належить дружині заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка. Домовлялася про показ фільму керівниця Директорату з питань інформаційної політики Офісу президента Ірина Победоносцева, яка стверджує, що канали показали його безкоштовно. Досі невідомо, скільки фільм коштував та хто платив за його створення. «UA: Перший» — єдиний канал, який хоча б намагався обговорити фільм, де розповідали, як важко працювали Кирило Тимошенко та Андрій Єрмак, аби народу було на що подивитися 24 серпня. Інші канали показали фільм без обговорення — так, наче демонстрація лояльності до влади є обов’язком кожного медіахолдингу. В НСТУ думки розділилися: Юрій Макаров стверджував, що фільм мав бути в ефірі, бо він цікавий. Інші менеджери мали сумнів щодо показу цього фільму. Тепер, аби таких ситуацій не виникало, рішення щодо показу спірного контенту буде приймати редакційна рада НСТУ. У свою чергу, Національне агентство із запобігання корупції почало перевірку щодо Кирила Тимошенка через роботу Goodmedia, яка не тільки створила цей фільм, а й організовувала форум «Україна 30» та отримала на це мільйони гривень. Результати перевірки невідомі.

Факультет тіктока імені Шредингера

14 вересня колишній ректор Київського національного університету культури і мистецтв, президент цього ж вишу Михайло Поплавський повідомив про відкриття першого і поки що єдиного у світі факультету тіктока. Новина набула неабиякого розголосу: на цю тему вийшли чимало новин у медіа, жарти та меми ширилися соцмережами. Але з’ясувалося, що ніхто не знає, що саме і де відкрив (і чи відкрив) Поплавський: чи у державному КНУКІМі, чи приватному КУКу; як туди відбиратимуть студентів і студенток; які дипломи вони отримають; чого там вчитимуть; хто там викладатиме і що, зрештою, буде написано в дипломах тікток-фахівців. Жодної конкретики та взагалі пояснень про роботу нового факультету від вишів журналістам добитися не вдалося. Але згодом сам Поплавський пояснив, що на факультеті можуть вчитися студенти будь-яких факультетів КУК, і що це «друга вища безкоштовна освіта». Одна з двох відомих на сьогоднішній день викладачок факультету тіктока — «брендолог, релайтер та політичний психолог» Вілена Воронова. Хоча набір студентів планується на 1 вересня 2022 року, вона вже провела одне заняття (22 вересня) і звернулася до студентів такими словами: «Сьогодні всі ви в дивовижному консонансі екстраполюєте та прокладаєте траєкторії в майбутнє».

«Вирубити» банк

4 жовтня знімальна група програми «Схеми» спробувала взяти в голови правління державного «Укрексімбанку» інтерв’ю, яке стосувалося одного кредиту на 60 мільйонів доларів. Журналіст Кирило Овсяний хотів розпитати банкіра Євгена Мецгера, чи не бачить він проблеми у видачі кредиту бізнесменові Брюховецькому під заставу проблемного активу, що фігурує у справах судів кількох юрисдикцій. Також журналіста цікавило, чи знає голова банку, що інший свій бізнес Брюховецький веде в окупованій частині Донеччини і сплачує там податки. Після цього запитання Мецгер припинив інтерв’ю, а потім викликав допомогу. Три співробітники банку, яким Мецгер наказав «вирубити» журналістів, протягом години утримували у приміщенні банку журналіста та оператора «Схем», забрали в них камери та флешки, видалили записи. А в момент, коли забирали техніку, скрутили й мало не зламали руку оператору програми Олександру Мазуру.

Після звільнення з приміщення банку журналісти викликали міліцію та написали заяву. У відповідь Мецгер звинуватив «Схеми» в заволодінні банківською таємницею та порушенні Кодексу журналістської етики, а також заявив, що журналісти покинули приміщення без жодних перешкод. Але після того, як «Схеми» відновили видалені записи, вибухнув медійний скандал. На захист та підтримку журналістів «Схем» виступили посольство США, Рада з питань свободи слова при президентові України, журналістська спільнота та медійні організації, біля будівлі банку колеги журналістів провели акцію, і навіть Офіс президента вимагав усунення Мецгера на час розслідування нападу. Мецгер вибачився за свій «емоційний» вчинок, пішов у відставку, потім йому і трьом його експідлеглим висунули звинувачення. Усі вони провину не визнають та перебувають під нічним домашнім арештом. Зараз «Укрексімбанк» шукає нового голову правління, а спроба відновити на посаді двох фігурантів справи закінчилась їхнім остаточним звільненням. І це ще не все: один із нападників, Ігор Тельбізов, вирішив відбілити свою репутацію за допомогою політтехнолога Дмитра Раїмова та Національної спілки журналістів України. Неперебірливість учасників «круглого столу», організованого Раїмовим для піар-потреб Тельбізова, закінчилась погано для двох держслужбовців — їх звільнили, хоча вони стверджували, що не знали про справжню мету заходу. Далі буде.

Зліт і занепад Yar Media

22 жовтня Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» оголосив про запуск онлайн-видання Yar Media. Автором концепції на запрошення художнього керівника центру, російського режисера Іллі Хржановського став Анатолій Ульянов. Головним редактором — Євген Сафонов, колишній головред BirdInFlight. Причетність до проєкту, який ставив на меті «подолання ксенофобії та нетерпимості, стимулюватиме розвиток соціальної інклюзивності й розмаїття», арткритика, політичного біженця, лівого активіста та блогера Анатолія Ульянова викликало обурення в медіаспільноті та серед частини експертів. Причина — його ставлення до України, яку він вважає «історично, політично, культурно і соціально безнадійним, прямо-таки принизливим територіальним утворенням». Оголошуючи про причетність до створення концепції нового медіа, Ульянов запропонував такий формат видання: «Дзиґа Вертов вступив в ґей-шлюб з Довженком, і в спеці простирадл вони породили “Київнаукфільм” з тіктоками і селфі. Ще не Діснейленд, але з чогось потрібно починати». За п’ять днів після того, як стало відомо, хто писав маніфест видання, редакція Yar Media разом із головним редактором звільнилася з проєкту. Мотивувавши це тим, що не зійшлися поглядами з видавцем на те, що можна, а чого не можна заявляти від імені людей, які працюють у проєкті. Ще за два дні про свою непричетність до подальшої роботи видання заявив і Ульянов. На цьому історія Yar Media, здається, скінчилась.

По той бік компромату

Суперечка представників онлайн-видання «Букви» та фактчекінгового проєкту «По той бік новин» про прийнятні методи роботи в соцмережах стала приводом для гучного медійного скандалу. Почалося з того, що «По той бік новин» розкритикував підводку до однієї з новин «Букв» як маніпулятивну та провокаційну. Співвласник видання Петро Терентьєв, який останнім часом власноруч займався поширенням матеріалів «Букв» у соцмережах, зажадав від «По той бік новин» видалити пост із критикою, мотивуючи свою вимогу тим, що критичний пост спровокував ненависть на адресу редакції. «По той бік новин» погодилися видалити свій пост, але буквально наступного дня з’ясувалося, що вони втратили доступ до сайта «По той бік пандемії» — спільного проєкту, домен якого належить Терентьєву. Якийсь час із сайта «По той бік пандемії» читача автоматично перекидало на сайт «Букв». Група фактечерів, яка працювала над створенням «По той бік пандемії», вважає, що це помста Терентьєва за критику на його адресу. Сам Терентьєв заявив, що це тимчасове рішення, оскільки йому незрозуміло, хто саме відповідає за роботу сайта після виходу з проєкту Альони Романюк.

Невдовзі в телеграм-каналі «Букв» з’явилося повідомлення, що команда видання звільняється через «токсичну атмосферу в редакції, булінг та несправедливі звинувачення». Потім стало відомо, що звільнилися четверо редакторів стрічки новин і двоє соціальних редакторів. У відповідь адміністрація «Букв» заявила, що історія про «звільнення команди» — нібито справа рук есемемника, який позичив і не повернув власникам видання гроші. Далі колишній есемемник «Букв» Владислав Волков розповів, що крім видимої роботи видання є ще невидима: мережа ботів, яка піарить замовників або дискредитує їхніх конкурентів. Власники «Букв» заперечують звинувачення: вони визнають, що займаються піаром і консалтингом, але, мовляв, редакцію до цього не залучають. Колишня головна редакторка «Букв» Тетяна Ніколаєнко в колонці для «Детектора медіа» розповіла, що кілька проєктів Терентьєва та його дружини та бізнес-партнерки Катерини Рошук мали, як мінімум, спільну команду есемемників. Зрештою Рошук звинуватила політтехнолога Володимира Петрова, який, на її думку, працює на Офіс президента, у спробі рейдерського захоплення видання. Вулкан компромату вивергався ще кілька тижнів — обидві сторони публікували взаємні звинувачення. Що ж до сайта «По той бік пандемії», то він знов доступний, але не оновлюється.

Kyiv Post. The end

В середині жовтня медіаменеджерка одеського 7 каналу Олена Ротарі оголосила, що Kyiv Post набирає людей у команду україномовної версії. Це здивувало не тільки читачів та медіаспільноту, а й головного редактора видання Браяна Боннера. За кілька тижнів власник видання, одеський забудовник Аднан Ківан, який придбав Kyiv Post у Мохаммада Захура в 2018 році, заявив про призупинення роботи медіа до його «перезавантаження». За його словами, видання буде виходити не тільки англійською, а ще й українською, російською та арабською. А керувати українською та російською версіями газети буде Олена Ротарі. Боннер пішов із посади, а учасники команди видання заявили, що втратили доступ до сайта та сторінок у соцмережах, а також отримали повідомлення про звільнення.

Журналісти пов’язали звільнення з тим, що власника не задовольняла незалежність редакції — мовляв, це створювало проблеми у стосунках із владою. Головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва, посилаючись на свої джерела, пов’язала конфлікт редакції та Ківана з тиском Офісу президента через критичну оцінку дій влади в Kyiv Post. Ківан і Офіс президента заперечили будь-який тиск влади на видання. Серед тих, хто намагався вплинути на редакцію через власника, журналісти назвали генпрокурорку Ірину Венедиктову. Після цього вона збиралася викликати журналістів до себе «на відверту розмову» (цього так і не сталося). Стурбованість закриттям видання висловили посли Великої Британії, ЄС, США та український PEN. Пропозиції продати Kyiv Post чи залишити редакції бренд видання Ківан відкинув. А всі члени команди відмовились вести переговори про повернення на роботу до оновленого видання. Гендиректором Kyiv Post став Люк Шеньє, який раніше вже очолював видання, а обов’язки головреда виконує Богдан Нагайло, британський журналіст і дипломат. Видання знов працює з 8 грудня. Звільнені співробітники Kyiv Post збирають гроші на власний проєкт Тhe Kyiv Independent, який вони запустили ще наприкінці листопада разом із медіа консалтинговою компанією Jnomics.

Нічого нового з островів

Третього жовтня вийшов фільм-розслідування «Слідства.інфо» «Офшор 95» про зв’язки Володимира Зеленського та його оточення з олігархом Ігорем Коломойським, що базувався на матеріалах Pandora Papers, архіву документів офшорних компаній, які отримала міжнародна група розслідувачів. З фільму випливає, що «Квартал 95» мав низку офшорних компаній, які отримали майже 40 мільйонів доларів від структур, пов’язаних із Коломойським. Можливо, це були гроші за продукт, який створював продакшен для каналу «1+1». Але є підозра, що ці офшори були причетні до відмивання грошей із «Приватбанку». Прем’єру стрічки намагалися зірвати, натиснувши на керівництво Малої опери, де повинен був відбутися показ. Зрештою прем’єра таки відбулась, а історія зі спробою зірвати показ привернула увагу до фільму. Хоча, за винятком деяких деталей та конкретних цифр, новиною історія про офшори Зеленського не були. Схему цих компаній ще до президентських виборів 2019 року публікував нардеп-порошенківець Володимир Ар’єв, але в розпал передвиборної боротьби на це мало хто звернув увагу й довіра до даних від політика, звісно, була невисокою.

Генпрокурорка Ірина Венедіктова теж сказала, що прокуратура не бачить нічого нового в розслідуванні. А колишня голова Нацбанку Валерія Гонтарева вважає, що президенту нема чого закинути — офшори не заборонені, а «Квартал 95» міг і не знати, звідки приходили гроші. Зеленський також визнав існування офшорів, — вони, мовляв, були потрібні, щоб захистити бізнес за часів Януковича, — але заперечив причетність до відмивання грошей. Він не відповів, чому офшори існують досі й чи отримував він дивіденди, вже коли став президентом. Національне агентство запобігання корупції після перевірки його декларації не знайшло порушень чи конфлікту інтересів. Знизити рівень емоцій навколо офшорного скандалу могли би своєчасні відповіді на запитання журналістів, але президент та його оточення, як у них заведено, довго ігнорували запити розслідувачів, давали поради «зашити кишені» та відмовчувалися. І це, напевне, найбільше зашкодило їхній репутації.

Це, до речі, не єдиний скандал, пов’язаний з президентом, його друзями і рахунками. Як з’ясували журналісти «Схем», Зеленський і Сергій Шефір нібито намагались вивести депозити з прогорілого банку Курченка. Втім ця історія великого скандалу не спричинила, а замість президента виправдовуватись мусив депутат монобільшості.

Лещенко vs «Зворотний відлік»

18 жовтня колишній народний депутат і колишній журналіст Сергій Лещенко звинуватив команду суспільно-політичного токшоу «Зворотний відлік» Суспільного мовника в заангажованості через відсутність у студії представників «Слуги народу» і взагалі влади. Співведуча токшоу Мирослава Барчук на початку ефіру наголосила, що редактори запрошували представників влади, але вони не прийшли. А вже наступного дня Барчук звинуватила Офіс президента в тиску на Суспільне: начебто «Слуги народу», яких контролює Офіс президента, висувають редакції ультиматуми щодо присутності «слуг» в ефірі. А другий ведучий, Павло Казарін, додав, що Лещенко виконує функції адвоката влади в цьому конфлікті. В Офісі президента ці звинувачення відкинули та натякнули, що ведучі заангажовані, тому представники монобільшості не мають охоти ходити на ефіри. Прямолінійніше висловився сам Зеленський: сказав, що не дивиться Суспільне, та назвав заяви ведучої «хайпом». НСТУ підтримали Офіс Ради Європи, український ПЕН та медійні організації. Цікаво, що Лещенко згодом змінив суть претензій: 18 жовтня його вразила «заангажованість та незбалансованість» програми, а вже 20 жовтня він сказав, що його не цікавить, «чи там ведучі заангажовані, чи підбір гостей незбалансований, чи теми не актуальні… Їх дивляться в онлайні на ключовій програмі 171 глядач. Це мало ж викликати занепокоєння платників податків, чому їхні гроші витрачаються так неефективно, чому це не дивляться». Хоча «Зворотний відлік» виходить завдяки ґрантовій підтримки, тобто коштом платників податків інших країн. І навіть якщо програму дивиться небагато людей, як і все Суспільне, спроби влади впливати на редакційну політику незалежних медіа — загрозливий симптом. Цього разу конфлікт закінчився спробами порозуміння, і представники монобільшості на «Зворотному відліку» відтоді бувають. Можливо тому, що після бойкотів «слугам» особливо нема куди ходити.

Осінній марафон-2

Президент Зеленський, як завжди, без попередження вирішив поспілкуватися з журналістами — і черговий пресмарафон перетворився на скандал. Спочатку Офіс президента сам вирішив, які медіа запрошувати на пресконференцію. Журналісти медіа, які не були акредитовані, провели акцію біля місця проведення марафону. Але це був лише початок: швидко з’ясувалося, що президент збирається не стільки відповідати на питання, скільки вести «відверту розмову» з журналістами. Він звинуватив журналістів у розхитуванні ситуації в країні, в дезінформації, брехні, неповазі до нього, а також буквально в загибелі людей. Саме це звинувачення він кинув в обличчя головному редактору «Цензор.нет» Юрію Бутусову. Президент і журналіст ледь не кричали один на одного. Згодом Бутусов перепросив глядачів за свою поведінку, а Зеленський, звісно, — ні.

Невдовзі цей конфлікт перейшов в іншу площину: Бутусов опублікував відео, на якому стріляє з гармати «по російських окупантах», і Державне бюро розслідувань відкрило за фактом оприлюднення цього запису провадження. Йдеться про «ведення агресивної війни», і хоча ДБР наголошувало, що претензії має не до журналіста, а до людей, які дали йому постріляти, медійні організації розцінили це як тиск на медійника. Сам Бутусов у кінці грудня ще чекав, коли його нарешті викличуть на допит, і готував позови проти ДБР та Зеленського.

Але повернімось до пресмарафону. Коли Бутусов почав звинувачувати Зеленського у брехні, Наталя Мосейчук, ведуча каналу «1+1», кинулася на захист честі й гідності президента, а сам президент — на «захист» Ріната Ахметова, якого «втягують у державний переворот». Від такої новини представники каналів Ахметова оніміли. Не менш яскравим було спілкування президента з розслідувачем «Української правди» Михайлом Ткачем, якій розпитував про день народження Андрія Єрмака. Обговорення цієї теми нагадувало діалог з абсурдної комедії.

Цього разу спілкування президента з журналістами тривало лише вісім годин (перший пресмарафон розтягнувся на чотирнадцять), але було навіть більш насиченим. Не дивно, що саме пресконференцію Зеленського найбільше українців назвали головним мемом 2021 року.

Ахметов проти Зеленського: медійний вимір

Протягом осені конфлікт між президентом Зеленським та олігархом Рінатом Ахметовим перейшов зі стадії холодної війни в гарячу — і видима його частина розгорталась насамперед у медіа. Ще на початку жовтня канали «Україна» та «Україна 24» Ахметова уникали згадки про офшорний скандал Зеленського, а вже за тиждень, під час скандалу зі «Зворотним відліком», шефредакторка токшоу «Свобода слова Савіка Шустера» Дар’я Тарасова заявила, що редакція програми стикається з тиском з боку Офісу президента. Савік Шустер це підтвердив. У відповідь радник голови Офісу президента Михайло Подоляк сказав, що до Шустера ходять лише непрохідні та нікому не цікаві політики. Наслідком публічного обміну звинуваченнями став бойкот, оголошений каналам Ахметова «слугами народу». Влада наполягала, що канали критикують владу маніпулятивно, а причина — закон про олігархів, якій загрожує Ахметову. «Україна», у свою чергу, пов’язала бойкот із програмою про «вангергейт», де винуватили Офіс президента у зриві ретельно продуманої операції.

Протистояння сягнуло піку, коли президент під час чергового марафону звинуватив Шустера та Наташу Влащенко в розхитуванні ситуації в країні, відпрацюванні замовлення олігарха, а самого Ахметова — в можливій причетності до організації державного перевороту. Ахметов назвав цю заяву «суцільною брехнею» і нагадав, що закон про олігархів «нічого хорошого Україні не принесе». Постійний гість «України 24» Дмитро Гордон оголосив, що після такої поведінки Зеленський для нього «помер». Невдовзі Шустер, Гордон, Євген Комаровський та низка політиків-завсідників «України» зустрілись у Вільнюсі, куди прилітав і Ахметов. Про що вони говорили й чому вирішили зібратись на дні народження Шустера саме в такому складі, можна лише здогадуватись.

Медійне протистояння з Ахметовим, напевно, спонукало Зеленського прискорити процес розбудови групи підконтрольних медіа — державних і приватних. І не дивно, що вже в перший день роботи перезапущеного каналу «Рада» в ефірі лунала незбалансована критика на адресу Ахметова, а невдовзі — компромат на Дмитра Гордона. Володимир Зеленський добре пам’ятає, чим закінчилось останнє публічне протистояння нинішнього президента України та олігархічної медіагрупи (Порошенко проти «1+1» у 2019 році) й не хоче, аби історія повторилась.

Гайп і гейт в інстаграмі

Відзначилися цього року і блогери. Перший потужний скандал стався в березні через фото двох неповнолітніх у ліжку. Фейковий «роман» восьмирічної блогерки Мілани та тринадцятирічного Павла, які на своїх сторінках у соцмережі Likee та в інстаграмі публікували відверті світлини та відео заради привертання уваги, закінчився втручанням дитячого омбудсмана та поліції. Батьків через фото дітей, які цілуються в ліжку, викликали на допит. Мати Мілани, яка була обурена тим, що хтось вбачив у фото напівоголеної дитини в ліжку сексуальний підтекст, і досі не розуміє, чому її критикували. Зараз в інстаграмі в Мілани понад пів мільйона підписників, і скандал ніяк не вплинув на кількість реклами, яку розміщують бренди дитячого одягу в її блозі.

У листопаді спалахнув інший скандал, який отримав назву «Голодная туса»: саме так підписав телеведучий Володимир Остапчук фото зі святкування дня народження блогера-мільйонника із Чернівців Олександра Заліска. Жарт вийшов невдалим: 27 листопада цього року — день ушанування пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. Можливо, скандал не був би таким гучним, якби наступного дня Заліско не написав у своєму блозі: «Відсвяткувати своє 29-ти річчя вийшло гучно. Наскільки гучно, що всі раптово стали супер правильними і блогери винні у всіх проблемах світу… Я народився 27 листопада! Я не вибирав цей день. Він вибрав мене! І я не дозволю комусь псувати мій настрій! Святкую так, як захочеться мені!». Через ці слова в соцмережах запалало й понеслося: Остапчук перепросив за свої слова, поліція закрила Будинок вчених, де відбувалося святкування, та через порушення карантину склала протокол на іменинника, він сам попросив вибачення в підписників і зауважив, що лишився без доходів, оскільки великі бренди розірвали з ним контракти. Невдовзі від серцевого нападу помер директор львівського Будинку вчених Роман Славітич, а самого Заліска того ж дня госпіталізували через нервовий зрив. Нещодавно блогер привітав підписників з Новим роком та Різдвом.

Пригода Петрова в «Раді»

Роками парламентський телеканал «Рада» дивилися хіба що журналісти, зобов’язані стежити за подіями ВР. Але бажання президента та його команди наростити вплив у медіасфері творить дива: з 15 січня «Рада» опинилась у центрі уваги суспільства. Адже за лічені дні парламентський телеканал перетворили на черговий гламурний інформаційний стартап Олексія Семенова.

Офіційне керівництво «Ради», судячи з реакції, цих змін ніяк не стосувалося. Наповненням ефіру займається продакшен «Кінокіт», який отримав гроші з бюджету. Майже за тиждень з’явилася інформація про додаткове фінансування каналу від Кабімну, потім — про збільшення фінансування каналу на 2022 рік на 320 мільйонів, та інформація про десяток нових програм, які виробляє «Кінокіт» для каналу. Навіщо це все? Відповідь проста: канал хоч і має нульовий рейтинг, але входить до універсальної програмної послуги, а отже може бути всеукраїнським.

Серед нових ведучих «Ради» виявились колишні співробітники медведчуківських каналів, блогер Сергій Іванов та скандальний політтехнолог Володимир Петров, який вів авторську програму на каналі. Поява Петрова на «Раді» спричинила цілий вибух критики, а Петро Порошенко буквально увірвався в ефір каналу, щоби звинуватити владу в захопленні парламентського мовника. Зрештою представники фракцій зібралися та вирішили, що Петрова слід усунути. Втім, вийшовши через двері, Петров заліз через вікно — тепер він виступає «експертом» у програмі свого колеги по телеканалу «Ісландія» Сергія Іванова. За інформацією джерел «Детектора медіа», на залученні саме Петрова наполягає Володимир Зеленський, а координує перезапуск каналу заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко. Парламентська опозиція виступила проти змін у мовленні парламентського каналу — і навряд чи лише тому, що не підтримує відновлення впливу влади на державні медіа, яке порушує міжнародні зобов’язання України. Раніше «Рада», хай яка застаріла й непопулярна, показувала всі фракції та не віддавала переваги нікому. Тепер «Слуги народу» відверто говорять, що оскільки монобільшість має більше мандатів, то й «Рада» повинна надавати їй більше ефірного часу. Тож опозиційні фракції вимагають, аби канал повернувся до збалансованого висвітлення роботи ВР. Повноцінне мовлення каналу почнеться 25 січня.