Лєна Чиченіна
Арт-оглядачка «Еспресо», редакторка програми «Зіркоманія» каналу «Україна 24»
10:30
Понеділок, 25 Січня 2021

«Ето только начало нашего тріумфального шествия ногамі впірьод». «Плюси», Geek Journal та діагноз українському телебаченню

9 937
У заголовку використано контент каналу «1+1». А саме — фразу із програми «Шоу Довгоносиків». Оскільки авторка не погодила її використання з керівництвом каналу, цей матеріал невдовзі може бути видалено як піратський.
«Ето только начало нашего тріумфального шествия ногамі впірьод». «Плюси», Geek Journal та діагноз українському телебаченню
«Ето только начало нашего тріумфального шествия ногамі впірьод». «Плюси», Geek Journal та діагноз українському телебаченню

Двобій запорізьких влогерів Юліани та Олексія проти каналу «1+1» виявився значно епічнішим, ніж це можна було уявити. І він учергове показав, що ображатися — не найкраща ідея. А сильно ображатися — справа взагалі небезпечна. Хіба лиш ви слідуєте пораді Квентіна Тарантіно, що «помста — страва, яку подають холодною». Затьмарена бажанням негайного реваншу свідомість не дасть вам почути пораду здорового глузду зупинитися. І ви мчатимете назустріч репутаційним втратам та загальному реготу. Видалене відео «Як втратити все за 30 років. Коли "1+1" стали "Г+Г"» мало 56 тисяч переглядів. А перший же ролик влогерів на новоствореному каналі набрав більше ста тисяч усього за добу. Усе завдяки безпрецедентній підтримці величезної кількості людей, зокрема й лідерів думок.

Хоча Geek Journal підтримали не всі. Приміром, один зі сценаристів мультика «Кузюка» Тарас Боровок зрадів можливому закриттю Geek Journal. Ось його коментар під дописом у фейсбук-групі «Сценаристи України».

Сам же допис зробив його колега Микола Куцик, сценарист «Скаженого весілля» та плюсівських серіалів «Останній москаль» та «Великі вуйки». Щоправда, цей пост уже видалено.

Пан Микола відомий не лише комерційним успіхом своїх робіт, що варто визнати, але і звичкою зображати українців тупими рагулями. Які, приміром, змивають сміття в унітаз і розбивають лічильники води, намагаючись так зменшити плату за комуналку. До речі, про неприємний досвід роботи з цим сценаристом писав і режисер «Скаженого весілля» Влад Дикий, вказуючи, що з іншим сценарієм стрічка була б далеко не такою шовіністичною.

І це зрозуміло. У тому старому та прогресивному «1+1», який описують Олексій із Юліаною на початку свого забаненого ролика, місця таким авторам точно б не знайшлося. Це були часи, про які з такою ностальгією нині масово згадує безліч журналістів. Часи, коли телевізійники не вважали своїх глядачів ідіотами. Ці дні давно минули. І, на жаль, не лише для одного каналу, а і для всього нашого телебачення. Згадувати про це не лише ностальгійно, але й боляче. Бо практично кожен працівник телебачення, якщо в нього чи неї ще лишилися рештки здорового глузду, може порівняти свою роботу з тим, як могло би бути. Не на свою користь, ясна річ.

Тому досить показово, що автори Geek Journal концентруються на критиці лише «1+1». Що, безумовно, яскраво демонструє упередженість. І не сказати, що особисто я цього не підтримую, — теперішні «Плюси» жорстоко вбили мою дитячо-підліткову мрію про роботу на крутому ТБ, яку колишні «Плюси» пробудили. Але таких самих розгромних роликів легко можна поназаписувати і про інші телеканали.

Українське телебачення вже давно соромно дивитися. Це не новина. Безліч людей воліють усіляко підкреслювати, що в них удома телевізора немає, а коли є, то лиш для перегляду фільмів чи того ж ютубу. Самі ж телевізійні працівники поділилися на групи. Ті, для яких робота — це просто заробляння грошей і жодного захоплення вони до неї не відчувають. І ті, які цією роботою чомусь пишаються і вважають її крутою.

А ось коли мова з колегами заходить про деградацію, то вона приписується не собі, а глядачам. Люди таке не дивитимуться, це надто розумно, аудиторії потрібні історії про «бабцю, яка з’їла онучку», драма, серіали про тупих хохлів та провінціалок, які кидаються під колеса дорогих автівок, аби вдало вийти заміж за їхніх власників.

На моє глибоке переконання, це не так. Або не завжди так. Ми самі вижили вдумливих глядачів, але й ті, які залишилася, усе ж не такі тупі, як нам уявляється. Можливо, річ у тім, що ми вже розівчилися робити хороший контент і працюємо по накатаній, боїмося експериментів, не хочемо рости й шукаємо легких шляхів. Засилля інтерв’ю у стилі «теплої ванни» призвело до того, що інтерв’юери вже й не здатні працювати у форматі hardtalk. Майже повна відсутність усіх цих стандартів ВВС зробила з багатьох журналістів не просто пропагандистів якоїсь із політсил, а справжніх ідейних людей, які навіть не усвідомлюють, що є пропагандистами.

Хіба непогані рейтинги «Спіймати Кайдаша» не є хорошим прикладом? І чи не варто визнати, що просто шоуранерка цього серіалу Наталка Ворожбит показала рівень, до якого мало хто зможе дотягтися? Бо як же це зробити, якщо 10‒20 років писати сценарії про тяжку жіночу долю?

Показовий приклад — культурна журналістика, яка вже давно звелася до так званих бантиків наприкінці новинних випусків. На старих-добрих «Плюсах» була фантастична Леся Сакада, яка робила серйозні та водночас цікаві сюжети про культуру. Були вони такими, бо Леся — освічена й талановита людина, яка читала книжки, глибоко знала роботи режисерів, музикантів та розумілася на історії культури загалом. І вміла робити матеріали, які були цікавими масовій аудиторії. А щоби знімати нинішні «бантики», мати бекґраунд не потрібно. Ви просто приходите на фуршет із приводу прем’єри чергового фільму, випиваєте келих шампанського, запитуєте режисера, про що його фільм, і їдете собі геть. Інколи навіть і самого фільму не переглянувши.

Тим часом одна з улюблених тем митців — це тупість журналістів. Приміром, театральний режисер Владислав Троїцький говорить про це на кожному кроці, згадуючи ідіотські питання та повне незнання теми.

У політичній журналістиці заледве справи кращі. Вмикаючи, приміром, американські чи британські канали, ми бачимо поважних репортерів, які десятиліттями у справі та мають чималий багаж знань у своїй темі. Наші ж репортери — це молоді дівчата із хлопцями, бо ж старшим людям як то бігати з мікрофоном? У років 25 вони вже вважають себе цілком обізнаними й навіть намагаються видавати «глибоку аналітику» в дописах у соцмережах. Єдине, що може втішити, — так це те, що ми не одні. Наприклад, Сільвіо Берлусконі з італійським телебаченням зробив теж нехороші штуки.

Тому зовсім не дивно, що серйозніший та креативніший контент знаходить себе на ютубі. Український його сегмент доволі непогано розвивається — є історичні, політичні, наукові чи кіношні влоги, які набирають десятки та навіть сотні тисяч переглядів. З’являються документальні серіали про культуру, добре зняті та змонтовані, які піднімають серйозні та важливі питання. Доводячи, що такий продукт потрібен, він популярний, його підтримують донатами, лайками та «дзвониками». Телевізійники ж тим часом далі продовжують виправдовувати свою неспроможність начебто дурною аудиторією. І водночас мрійливо згадують про ті самі круті «плюси», які ввели моду на українську озвучку фільмів та серіалів, робили якісні гумористичні шоу та не боялися експериментувати з форматами. Нині ж часи не ті, бо ж і глядач не той. А колишній був-був, та й кудись зник.



Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
9937
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду