У копродукційних фільмах наша держава постає лише об’єктом чужих прагнень, фантазій та рефлексій. Але не тільки в них…

Подібний екскурс в історію потрібен насамперед для того, щоб наголосити: українське кіно навіть у радянські часи біографічних стрічок не «стругало».

ЗМІ не виконують належним чином своїх функцій — давати суспільству не лише знання фактів, а й розуміння того, що відбувається.

Цього року в Державному бюджеті України закладено півмільярда гривень на створення патріотичних фільмів. Але значна частина цих коштів, схоже, не просто піде не за призначенням, а потрапить до рук тих, хто неабияк доклався до побудови «русского міра». Адже Міністерство культури України має намір замовити створення патріотичних фільмів, зокрема, компанії «Стар Медіа», яка досі спеціалізувалася на створенні інших патріотичних фільмів – російських. Ба більше, деякі фільми цієї компанії заборонені в Україні. Натомість у Росії ця компанія та її голова Влад Ряшин нагороджені «за внесок у патріотичне виховання молоді».

Боротьба соціальних мереж із кумом Путіна тривала рівно добу, з 10 по 11 серпня. Але віртуальна заруба дала непоганий сюжет для такого собі культурологічного детективу.

Передумови скандалу типові для багатьох випадків «м’якої цензури», самоцензури та джинси в українських мас-медіа і засобах масової комунікації взагалі. Як уже сказано, прямих погроз творцям фільму, за їхніми ж словами, не надходило.

У сюжеті ТСН про відпустку Порошенка є один прикметний момент – прозорий натяк на сусідство Порошенка з Путіним. Матеріал фактично кинув підозру у державній зраді, проте не став її доводити ані найменшим чином.