Хто і як цькує та залякує українські медіа
Наприкінці січня 2023 року на сайті «Дзеркало тижня» вийшов матеріал журналіста-розслідувача Юрія Ніколова про «золоті яйця» — аналіз договорів Міністерства оборони, укладених для забезпечення харчуванням частин ЗСУ, які перебувають далеко від фронту. З’ясувалося, що продукти купують за завищеними цінами.
Публікація в «ДТ» порушила негласний мораторій на журналістські розслідування корупції всередині країни, який природно виник із початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тоді більшість незалежних журналістів терміново перемкнулася на документування та розслідування воєнних злочинів росіян. Багато хто із журналістів вступив до лав ЗСУ, і майже рік незалежні медіа систематично не розслідували роботу влади, зокрема її верхніх щаблів.
Рік минув, стало зрозуміло, що війна надовго, і, як сказала в коментарі «Детектору медіа» редакторка-засновниця «Слідства.інфо» Анна Бабінець, настав час подивитися, «як ми самі господарюємо в країні». А точніше, як господарює влада в часи, коли фінансові, людські та будь-які ресурси в країні обмежені, а Україна багато в чому залежить від зовнішньої допомоги. І ефективність використання цих обмежених ресурсів стає дуже актуальним чинником, скажімо так.
Публікація розслідування Ніколова викликала величезний скандал, ціни на продукти знизили, а потім (принаймні, в часі, хоча, можливо, і внаслідок) потихеньку з посади пішов і міністр оборони Олексій Резніков.
За другий рік війни журналісти-розслідувачі зробили багато резонансних розслідувань, зокрема і про людей з Офісу президента, їхні статки, зв’язки, радників із медійних питань, заступників тощо. Всі вони збирають десятки, сотні тисяч переглядів.
Погрози та цькування
Реакція на ці численні розслідування з’явилася — і майже передбачувана: спочатку в анонімних телеграм-каналах, потім на так званих зливних бачках, а згодом і на деяких ютуб-каналах з’явилися численні пости й матеріали, що намагаються дискредитувати журналістів, які критично ставляться до влади або роблять розслідування щодо її представників.
Одним із перших таких випадків цькування стала кампанія проти головної редакторки «Дзеркала тижня» Юлії Мостової, політичного оглядача, ведучого «Еспресо» та «Радіо Свобода» Віталія Портнікова та шефредакторки «Детектора медіа» Наталії Лигачової. Всі троє разом брали участь у дискусії на National Media Talk, що відбулася в середині жовтня 2023 року. Під час свого виступу Мостова, зокрема, сказала, що на офрек-зустрічі медійників із президентом, яка відбулася після публікації розслідування про закупівлі в Міноборони, Зеленський звернувся до журналістів «із проханням помовчати про корупцію до перемоги», та повідомила, що перш ніж публікувати розслідування Ніколова, вони намагалися, з огляду на велику війну, достукатися до влади із сигналами про корупцію непублічно. Але реакції від влади не було.
Віталій Портніков на тій же розмові звинуватив владу у впровадженні не військової, а політичної цензури — зокрема, йшлося про єдиний телемарафон, де переважно виступають представники пропрезидентської політичної сили, а також непропорційно беруть участь представники самого Офісу президента. Про політичну цензуру можна було б говорити і в контексті раптового відімкнення від цифрового мовлення на початку великої війни каналів експрезидента Петра Порошенка та пов’язаних із ним людей — 5 каналу, «Еспресо» та «Прямого». Єдиним, хто навів причини відімкнення цих каналів, був знову ж таки представник ОП Михайло Подоляк, який пояснив це рішення зайвим «нарцисизмом» власника каналів.
Наталія Лигачова критикувала владу за той же телемарафон, а також потурання з боку влади анонімним телеграм-каналам, які часто поширюють дезінформацію та неперевірену інформацію, але при цьому часто бувають дуже лояльними до влади та цькують її політичних опонентів або просто критиків-експертів. Та за використання послуг чорних політтехнологів, назвавши серед таких засновників ютуб-каналу «Ісландія» Володимира Петрова та Сергія Іванова.
Відповіддю на ці критичні виступи медійників стала серія відео на каналі «Ісландія», де політтехнолог Володимир Петров та ведучий Сергій Іванов не пошкодували часу на образи на адресу тих, хто насмілився критикувати дії влади: звинувачували в брехні, переходили на особистості, навіть погрожували «розібратися» з представниками медіа та «покарати їх».
Згодом до «Ісландії» приєдналися анонімні телеграм-канали — «Джокер», «Труха», «Батальйон Монако», запустивши фейк, що «Детектор медіа» нібито сплачує за послуги російському сервісу (це не так, і редакція вже неодноразово пояснювала це); журналістку «Дзеркала тижня» Інну Ведернікову за критичне запитання до президента на пресконференції пізніше називали «гриценківською спекулянткою» і раз за разом звинувачували Мостову та її сім'ю в причетності до корупції. Також в анонімних телеграм-каналах запустили фейк про те, що начебто «Детектор медіа» разом із депутаткою від опозиції Вікторією Сюмар причетні до «інформаційних кампаній» проти президента тощо. А проросійський блогер Анатолій Шарій почав цькування директорки ІМІ Оксани Романюк, звинувачуючи її в отриманні грошей за його «дискредитацію» від наркокартелю.
Протягом осені 2023 року також почалися інформаційні кампанії проти антикорупційних активістів і тиск на них, зокрема, на команду «ЦПК», головою якої є Віталій Шабунін, а також на Олександра Лємєнова із організації StateWatch та активіста Михайла Жернакова та інших. І про Лємєнова, і про Жернакова в купі видань, зокрема «Закон і бізнес», який пов’язують з Андрієм Портновим, публікували матеріали з ознаками замовності, де називали їх «ухилянтами» та писали про те, що вони «переховуються» від ТЦК. До них обох дійсно приходили працівники ТЦК, але повісток не вручили. Попри це і на відомих медіа, і в анонімних телеграм-каналах продовжилося цькування активістів — обидва вони займаються моніторингом роботи державних органів, зокрема Міноборони, АРМА, репутацією суддів та судовою реформою. Обидва активісти пов'язують хвилю публікацій зі своєю діяльністю — зокрема, обидва критикували одного із заступників голови ОП Олега Татарова. Так само інформаційно атакували команду ЦПК, зокрема, про Віталія Шабуніна анонімні телеграм-канали поширювали пости про те, що начебто він не служив у ЗСУ. Він теж пов’язує інформаційну кампанію проти себе саме з Татаровим.
І це був тільки початок.
Фізичні провокації та прослуховування
Уже на початку 2024 року кампанія з дискредитації незалежних медіа набула надзвичайного масштабу, якого, як зауважили журналісти, не було з часів президентства Януковича. Про «невиправдану увагу» з боку правоохоронних органів до своєї роботи заявила редакція Kyiv Independent. Анонімні телеграм-канали цькують головну редакторку «Української правди» Севгіль Мусаєву, натякаючи на її «недостатню патріотичність» і «зайві витрати». Кампанія ведеться і проти інвестора «УП» чеського підприємця Томаша Фіали — його звинувачують у тому, що начебто компанія, якою він частково володіє, працює в Криму. Він твердить, що ніякі бізнеси, з ним пов’язані, не працюють на півострові, а кампанія проти нього замовна. В листопаді минулого року на журналіста «УП» Михайла Ткача напали під час зйомок. Але найгучнішими стали випадки нападу на квартиру журналіста Юрія Ніколова та стеження за командою розслідувачів «Bihus.info».
14 січня невідомі намагалися вломитися в квартиру Ніколова, де його в той момент не було. Нападники налякали матір журналіста та сусідів, обклеїли його двері папірцями з образливими написами — його називали «зрадником» та «ухилянтом». Майже одночасно з нападом відео дій невідомих оприлюднив анонімний російськомовний телеграм-канал «Карточний офис» (який пов’язують із людьми з Офісу президента), підтримавши ці провокації і пояснивши це начебто «врученням повістки» людьми, які «повернулися з фронту». Навіть із відео зрозуміло, що до квартири Ніколова приходили не співробітники ТЦК. Провокативні пости про Ніколова та його роботу поширювала мережа анонімних телеграм-каналів, лояльних до влади, зокрема «Вертикаль» і «Джокер». Поліція декілька днів роздумувала, чи відкривати кримінальне провадження за фактом нападу, але врешті-решт і відкрила його, і навіть установила нападників. Ймовірно, ця неочікувана активність правоохоронців була пов'язана з медійним розголосом, викликаним іще одним випадком тиску на журналістів. Який уже не можна було списати на дії «невідомих небайдужіх громадян» і навряд чи можна виправдати «свободою слова», якою прикриваються анонімні телеграм-канали, поширюючи брехню про журналістів.
16 січня на маловідомому сайті-сміттярці «Народна правда» було розміщено відео, змонтоване із прослуховування телефонних розмов співробітників «Bihus.info» та відеоспостереження, зробленого прихованими камерами під час корпоративу редакції проєкту. Під час якого, як пізніше визнав керівник проєкту Денис Бігус, оператори вживали наркотики — і саме вживання, зауважимо, не є злочином. На відміну від незаконного стеження та прослуховування. І навіть якщо припустити, що прослуховування телефонів велося в рамках невідомого, але офіційного розслідування, — злиття даних досудового розслідування також є злочином. Як розповів Деніс Бігус, навіть із поверхового аналізу відео, яке було викладено на «Народній правді» (зараз і «новина» на сайті, і навіть сам канал в ютубі, де відео було опубліковано, недоступні), очевидно, що за командою стежили протягом тривалого часу, що автоматично робить цей випадок першим у цій хронології. Але злили його саме зараз, коли й інші медіа зазнають систематичного тиску. Понад те, вже майже неможливими здаються припущення, що атака на команду розслідувачів була проявом чийогось свавілля — як з’ясували журналісти, задля проведення цієї «спецоперації» було задіяно десятки людей. Навряд чи якийсь ображений фігурант розслідувань Bihus.info міг замовити стеження такого масштабу без допомоги правоохоронних органів.
Ці два останні випадки спричинили публічні заяви і самої медіаспільноті, зокрема Медіаруху та КЖЕ, і представників влади. Так, Ярослав Юрчишин, голова Комітету з питань свободи слова, спрямував депутатський запит до СБУ з вимогою розслідувати ці протиправні дії; це також планують зробити і в Комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики. Служба безпеки України офіційно заявила, що вже розслідує обставини незаконного прослуховування та відеозйомки журналістів проєкту Bihus.Info, а наступного дня Нацполіція повідомила про зареєстровану заяву редакції про перешкоджання журналістській діяльності та втручання в особисте життя (цих справ цілих чотири). Врешті-решт і президент був змушений зробити вже дві заяви — в одній він під час спілкування з правоохоронцями коротко повідомив, що «будь-який тиск на журналістів неприпустимий»; в іншій, відповідаючи на запитання в інтерв’ю Channel 4, сказав, що СБУ має розслідувати і знайти тих, хто переслідує журналістів. Усі ці заяви майже не вплинули на те, що відбувається в телеграм-каналах, лояльних до влади, — вони продовжують цькувати і Ніколова, майже визнаючи свою причетність до організації провокацій, і, разом із фігурантами розслідувань Bihus.info, зокрема депутатом Миколою Тищенком, просувати наклеп на журналістів проєкту, називаючи їх «наркоманами» та натякаючи на їхню «продажність».
Що в сухому залишку
Майже ніхто із журналістів і медіаекспертів не сумнівається, що всі ці випадки мають на меті одне: дискредитацію незалежних медіа заради і зменшення довіри до них у суспільстві, і залякування самих журналістів, аби зменшити їхню активність. І навіть якщо вони не пов’язані єдиним замовником, вважає директорка ІМІ Оксана Романюк, вони пов’язані між собою безкарністю, відчуттям того, що на журналістів можна тиснути, не відповідаючи за це. Водночас існує й інша думка: що це спецоперація, яка затверджена і добре спланована тими, хто мав на меті зупинити «до перемоги» критику влади та розслідування її діяльності.
І справа не лише в тих, хто виконував її «на землі». А й у тих, хто медійно її підтримував, зокрема і низка анонімних телеграм-каналів, — «Джокер», «Вертикаль», «Карточний офис», «Всевидящее око» тощо. Їх, як і команду Петрова-Іванова, неодноразово пов’язували з Офісом президента — але джерела «Бабеля» стверджують, що принаймні «Джокер» і команда Петрова-Іванова вже не пов’язані з ОП, лише намагаються створити в аудиторії таке враження. Водночас джерела «Детектора» пов’язують «Джокера», «Карточний офис» і «Вертикаль» зі «слугами народу» або людьми, що працюють в ОП. Старша радниця керівника Офісу президента Андрія Єрмака Дарія Зарівна в коментарі «Радіо Свобода» заперечила будь-які зв’язки ОП з мережею анонімних телеграм-каналів: «Точно можу сказати: не пов’язуйте цей анонімний телеграм-канал або будь-який інший з Офісом президента. Це не відповідає дійсності».
Самі журналісти досить скептично ставляться до перспектив розслідувань випадків тиску, з огляду на попередній досвід. Також вони сходяться в одному: навряд чи якісь конкретні слова чи конкретні розслідування стали причиною цих численних випадків тиску на медіа. Це скоріше «визнання» їхніх заслуг у цілому. Але всі вони зазначають, що окрім внутрішньої напруги, яку створює ця серія атак на незалежні медіа в суспільстві, вона також шкодить й іміджу Україну в світі. Так, після розголосу «Репортери без кордонів» закликали розслідувати напад на Ніколова та повідомили, що «стривожені серією спроб залякування журналістів-розслідувачів»; свою заяву зробила і Human Rights Watch, про випадки нападів і стеження повідомила Reuters. А протягом січня в низці іноземних медіа з’явилися публікації щодо «серії нападів та наклепницьких кампаній проти журналістів, що кидають тінь на роботу Зеленського щодо захисту свободи ЗМІ»(Financial Times), французька Le Mond пише про «акти залякування представників ЗМІ, які спеціалізуються на корупційних справах, що підривають зусилля уряду президента Володимира Зеленського щодо впровадження реформ підвищення прозорості, яких очікує Європейський Союз». Очікувано, що заяви та публікації в іноземних медіа використовує і російська пропаганда, просуваючи тезу про «авторитаризм Зеленського» та «відсутність свободи слова» в Україні. А також поширює меседж про уявний конфлікт між «соросятами», до яких вона відносить усіх журналістів, і владою — і навіть лякають третім Майданом.
І з огляду на успіхи російської пропаганди на Заході, можна не сумніватися, що тиск на незалежні медіа в Україні російська пропаганда ще неодноразово використає. Адже це суттєвий аргумент, щоби спробувати зменшити підтримку України серед західних виборців і залежних від них у своїх рішеннях щодо допомоги нашій країні політики. А ще, як пише Наталія Лигачова, атмосфера недовіри та напруги в суспільстві, залякування та цькування журналістів та антикорупціонерів — ідеальне тло для провокацій російських спецслужб.
Водночас у якомусь сенсі нахабність випадків стеження та фізичних провокацій щодо журналістів-розслідувачів та активістів зіграла проти замовників цієї кампанії. На репутацію розслідувачів таким чином не можна вплинути, скоріш навпаки, це демонструє їхню ефективність та незалежність. Медіаспільнота об’єдналася через такий небачений багато років напад на колег. Страждає, скоріше, репутація влади і всередині, і за межами країни. Залишається сподіватися, що справи будуть розслідуванні належним чином та винних буде покарано.
А от питання щодо «медійного супроводження» цих провокацій та атак, тобто роботи анонімних телеграм-каналів, залишається поки що відкритим. За відсутності правового регулювання їхньої діяльності, їхньої анонімності та непрозорості власності, фактично унеможливлюється доведення в суді брехливості їхніх звинувачень у бік незалежних медіа. Що може справді скомпрометувати в очах суспільства незалежних журналістів та антикорупціонерів. Кому це вигідно під час великої війни, в якій Україна повністю залежить від допомоги Заходу, для якого свобода слова та боротьба з корупцією є важливими маркерами справжньої демократії та необхідності її підтримки в цьому? Юрій Ніколов каже, що це вигідно ворогам України. Не уточнюючи, де ці вороги перебувають — усередині країни чи поза її межами.
