Юрій Ніколов: «Думаю, що моя стаття стала тригером у великих процесах»

Юрій Ніколов: «Думаю, що моя стаття стала тригером у великих процесах»

26 Січня 2023
5370

Юрій Ніколов: «Думаю, що моя стаття стала тригером у великих процесах»

5370
Автор матеріалу про «золоті яйця» вважає, що це розслідування — успішний кейс, який демонструє зміни в Україні.
Юрій Ніколов: «Думаю, що моя стаття стала тригером у великих процесах»
Юрій Ніколов: «Думаю, що моя стаття стала тригером у великих процесах»

Онлайн-видання «Дзеркало тижня» зранку в суботу, 21 січня, оприлюднило матеріал журналіста-розслідувача Юрія Ніколова («Наші гроші») про закупівлю Міністерством оборони харчів для українських військових. Матеріал вийшов під заголовком «Тилові пацюки Міноборони під час війни “пиляють” на харчах для ЗСУ більше, ніж за мирного життя» і звинуватив міністерство в тому, що воно начебто закуповує харчі за цінами в півтора-три рази вищими, ніж роздрібні ціни в мережі супермаркетів «Сільпо». Розслідування мало результати: пішов у відставку заступник міністра оборони В’ячеслав Шаповалов, який відповідав за тилове забезпечення армії. Також звільнили працівника міністерства Богдана Хмельницького, який підписав контракт. Але перед звільненнями Міністерство оборони заявило, що збирається звернутися до Служби безпеки України з проханням розслідувати «поширення завідомо неправдивих відомостей, які завдають шкоди інтересам оборони в особливий період», а сам міністр пояснював, що ціни, вказані в контракті, нормальні. Щоправда, потім міністр Резніков на засіданні антикорупційного парламентського комітету, за словами деяких його учасників, сказав, що Міністерство оборони звернулося до СБУ не через журналістів, а через своїх працівників.

Також знайшлося багато тих, хто критикував якість самого розслідування і ставив запитання про доцільність таких викриттів під час війни. 

«Детектор медіа» поговорив із Юрієм Ніколовим про те, чому саме ціна на яйця призвела до масштабних змін у керівництві міністерства, чи потрібні розслідування під час війни, як можуть вплинути корупційні скандали на репутацію України і як виправляти помилки.

Юрію, ви бачили відео на каналі «Ісландія», де Василь Крутчак демонструє частину документа, який ви згодом опублікували на «Дзеркалі тижня»? Принаймні, схоже, що це він.

— Про цей ефір я дізнався вже після виходу мого матеріалу на «Дзеркалі», і я його полінувався подивитися — але я бачив скриншот документа, який публікувався там, і я впевнений, що це той самий документ, що був у мене.

Можете розповісти, як ви отримали цей документ? Може бути, що ваше джерело так само дало цей документ комусь іншому?

— Абсолютно можливо. Таке часто буває. Мені джерело передало копію документа на початку січня зі словами: «Юро, ти тільки подивися, які там ціни і яка там сума». І саме сума контракту (13,16 мільярда гривень. — «ДМ») спонукала мене до рішення виходити з ним у публічну площину, а не звично заплющити очі на те, що робиться. Я чесно кажу: якби там була сума 100 мільйонів, я навряд чи готував би статтю. У зв’язку з негласною конвенцією журналістів-розслідувачів, що ми під час війни з Росією дивимося зовсім в іншу сторону, аби не зашкодити. Домовленість виникла на початку вторгнення, і ми кілька місяців не цікавились корупцією, аналізували лише вплив санкцій на Росію. Ми припинили свою звичну роботу, всі редакції переключились на інше. Але тут я прифігів від суми й почав нормальну роботу — підготовку публікації. Я одразу розумів, що наша історія не має вийти до «Рамштайна» (восьмого засідання Контактної групи з питань оборони України за участі міністрів оборони близько 50 країн. — «ДМ») в жодному випадку, щоб ми не нашкодили співпраці із союзниками, щоб не було рашистського розгону «кому ви даєте зброю». Тому ми одразу вирішили публікувати матеріал після «Рамштайна», який відбувся 20 січня, але до 1 лютого, бо в контракті була умова післяплати, термін якої обмежувався 1 лютого. І нам було потрібно випередити перерахування перших грошей. Виходило так, що в мене був запас — два тижні.

Ви довіряли тому джерелу? Ви раніше з ним працювали?

— Безумовно. У мене не було жодних підстав йому не довіряти. Чи було моє джерело власником документа, чи теж від когось його отримало, я не знаю.

А можете пояснити історію про додаток №13? Очевидно, що є ще дванадцять додатків. Ви намагалися їх отримати? З’ясувати, що там?

— Я не знаю, що там. І в мене не було можливості з’ясувати, що там — вони ж зараз засекречені. Скоріш за все, там були адреси військових частин. Я навіть не хотів шуршати в тому напрямку, бо корупція завжди в ціні, і я її отримав. Достовірність цього додатка, яку я перевіряв в інших джерелах, була стовідсотковою. Джерела в Міністерстві оборони теж сказали мені: «Юро, так, це справжні документи, так і є». Я почав свою роботу з того, що ми передали Офісу президента інформацію про цю історію — до публікації. Я кажу: я не хотів, аби ця публікація виходила. Тому я намагався всіх попередити, аби цей контракт змінили, розірвали, а винних — покарали.

Можете розповісти, до кого ви зверталися?

— Ні, не можу. Можу тільки сказати, що ми передали це керівництву держави. Це була неофіційна комунікація, і через кого я діяв, я не хочу говорити — у нас просто вийшла вдала співпраця. І Офіс президента на цей раз не відморозився, як раніше зазвичай було, наприклад, із Валентином Резніченком чи з іншими  корупціонерами (підозрюваними в корупції. — «ДМ»). І тому я не хочу ламати цей інструмент і розповідати, як і з ким ми комунікували. Головне, що ми подали в Міністерство оборони запит.

Пам’ятаєте коли? Оскільки в МО заявили, що отримали запит уже після публікації.

— Так, редакторка «Дзеркала тижня» Юлія Самаєва відправила запит 13 січня. На імейл, вказаний на сайті Міністерства оборони. В той день реакції не було, але це нормально, ми мали почекати. Наступного дня виходить пресреліз: головне управління розвідки Міністерства оборони каже, що проти них готуються фейкові вкиди новин. Я вирішив, що це вони прочитали наш запит, де ми питали, що це за контракти, і просили: покажіть і розкажіть, яка у вас методологія визначення ціни на харчі.

Йшлося про дезінформаційну кампанію проти Міноборони з використанням іноземних медіа, так?

— Там було два пункти: перший — що до журналістів України будуть звертатися іноземці, а другий — що готується вкид фейків. А я в той момент багато зустрічався з іноземцями, до мене зверталися Le Parisien, раніше The Washington Post, хтось іще.

З якого приводу?

— За моїм профілем — загальні запитання про боротьбу з корупцією в Україні. Я так розумію, що це тому, що торік я спілкувався з The Washington Post про олігарха Ахметова. Мабуть, фіксери мій телефон розкидали десь, бо до мене почали звертатися іноземні журналісти як до людини, яка двадцять років колупається в корупції. Тому я сприйняв той пресреліз на свій рахунок. Я зрозумів, що з Міністерством оборони діла не буде і що чекати відповіді від них немає сенсу.

Ви намагалися зв’язатися з самим міністерством перед публікацією?

— Скажімо так, у Міноборони про цей контракт уже були в курсі — цей контракт був укладений 23 грудня; звісно, його побачили всі. Мої джерела розповіли мені таку історію, не знаю, чи правда це, чи ні. Але начебто міністру одразу сказали: «Олексію, ти бачив ціни? Ви що, дурні? Це беспредєл». І це реально беспредєл: наприклад, у грудневому контракті цієї ж фірми яйця були по 9 гривень, а з січня стали по 17. Це здивувало всіх у міністерстві, що їм задрали так ціни. Мені сказали, що Резнікова попереджали, що буде скандал, але він начебто відмахнувся і сказав: «Все нормально, працюємо». То що йому доводити?

Я вирішив: якщо вже все так, то піду до Офісу президента. Реакція була плюс-мінус нормальною. Якби Офіс почав усе вирішувати звичайним манером, тобто нічого не міняти, вони би створили робочу групу, і почались би якісь засідання, доповіді, і нічого б не було зроблено. Тому ми прийняли рішення: допомогти Офісу розголосом, аби вони зробили те, що потрібно було зробити.

Ви припускаєте, що ця надзвичайна швидкість прийняття рішень є спланованою заздалегідь грою? Наприклад, хтось, припустімо, в Офісі президента, спеціально злив документ, аби прибрати якихось людей із посад?

— Можливо. Можливо, вони витік зробили на «Ісландію», бо «Ісландія», зрозуміло, пов’язана з Офісом. Можливо, і кудись іще. Насправді цей контракт не є чимось унікальним. До вторгнення такі самі контракти публікувались у «Прозорро». Тобто це не є чимось дуже засекреченим. Я впевнений, що він був у багатьох людей. Але хто саме його злив, невідомо. Чи хотів хтось в Офісі президента злити Резнікова чи Шаповалова, я не знаю. Чи хотіли конкуренти «Актив компані», яких викинули із закупівлі, теж вплинути на цю історію — можливо. Але я цього теж не знаю.

Раніше такі розслідування, до початку великої війни й навіть під час, судячи з історії з Резніченком у Дніпрі, не призводили до таких швидких рішень. Що змінилося, на вашу думку, зараз?

— Це мої припущення, але я думаю, що збіглася купа речей. По-перше, приїхав у черговий раз директор ЦРУ з чемоданом документів. По-друге, здається, Офіс президента проводив якесь соцопитування — вони були поінформовані до виходу матеріалу, тому я думаю, що вони збирали якусь аналітику. Сам Зеленський давно під тиском запиту на справедливість, умовно кажучи, який постійно формулювало громадянське суспільство. Тому здається, що зірки зійшлись докупи, а гігантська ціна контракту вплинула на реакцію. І навіть попри це вони все одно витримували паузу: дали зашкваритися Резнікову, наприклад. За моїми даними, піарники в суботу, в день публікації, казали міністру: «Виходь у паблік, дякуй журналістам, змінюй ціну, виправляй все». Він покивав і зробив усе навпаки: почав погрожувати всім справою за державну зраду і захищати ті ціни, які були в контракті. І тому в мене склалося враження, що Офіс навмисно чекав його реакції, дав йому показати себе. А потім зробив те, що зробив.

Але ж міністра не звільняють.

— У мене немає пояснень цьому. Хтось каже, що в Офісу немає людини, яка б могла його замінити, знала англійську, була б телегенічною. Інших припущень у мене немає. Звільнення Шаповалова — це правильне рішення. Це та людина, яку потрібно карати. І того Хмельницького, який відповідав за закупівлі, теж звільнили ще тиждень тому. Але чомусь це стало відомо лише на засіданні антикорупційного комітету в Раді, куди викликали Резнікова — і публічно це стало відомо лише 24 січня. Ці відставки правильні, але відставок мало: потрібна ще тюрма. Я не хочу визначати, хто має піти у відставку, чи говорити, яка повинна бути кадрова політика президента — тому що Зеленський разом з нами повинен перемогти. І ця перемога складається з багатьох речей. Тому мій головний мотив, і мотив мого джерела, який воно мені задекларувало: якщо вкрадуть таку купу грошей, це завдасть шкоди обороноздатності.

У вас не складається враження, що ви відкрили скриню Пандори? З огляду на те, що існувала, як ви самі кажете, негласна конвенція, щоби відкласти антикорупційні розслідування до перемоги…

— Я так не думаю. По-перше, такого масштабу схем і справді небагато. По-друге, в мене є підстави вважати, що наші західні партнери добре знають, що у нас насправді відбувається і в яких сферах. До того ж, тепер шороху наведено багато, і президент Зеленський нарешті вчинив правильно, і навіть Резніченка прибрав, якого раніше прикривали. Тому я думаю, що аж такої навали кейсів не буде. По-третє, буде навіть добре, коли всі журналісти знов почнуть виконувати свою роботу. Це ж реально буде нас змінювати. Нас на Заході оцінюють за діями. Вони розуміють, що систему характеризують не помилки, а реакція на помилки. Вже є заява американців, що вони вітають зусилля Зеленського в боротьбі з корупцією, танки їдуть — це і є результат, до якого треба йти.

З одного боку — так. З іншого боку, ви самі відкладали публікацію на «після Рамштайна», аби не завдати шкоди репутації України. У США багато хто вимагає аудиту допомоги України, республіканці хочуть проконтролювати кожен витрачений долар — тому є ризик, що скандал може зіграти на руку тим, хто хоче зменшити підтримку України.

— Вже не може. Але міг. І я сам не хотів цієї публікації, оскільки я з тієї ж секти, яка вважає, що такі розслідування можуть зашкодити. Я розумів ризики — і зробив усе, аби моя публікація не вийшла. Але, з іншого боку, коли я розмовляв про це з різними людьми, мене багато запитували: «Юро, ми змінюємося чи ні?». Тоді я подумав: окей, може, це історія не про корупцію, а про боротьбу з корупцією? Я з цією позиції говорю з іноземними журналістами, і вони розуміють це. Ті ж самі республіканці, які заявляли, що Україна — корумпована країна, тепер що скажуть? Що Україна успішно бореться з корупцією. І нам можна більше довіряти. Я щиро вважаю: якщо Зеленський не змінить цей вектор, це і є історія наших змін. Мені плювати, чи буде Україна формально в Євросоюзі, — бо безвіз у нас уже є, а чи буде в магазині гривня чи євро, взагалі не важливо. А ось те, що в нас будуть усередині країни європейські норми, мені важливо. Я хочу жити як у Європі, а не просто бути в Євросоюзі.

Ваші критики скажуть, що ризики не в тому, чи візьмуть Україну в ЄС, а в тому, чи дадуть достатньо зброї, аби ми змогли залишитися незалежною вільною країною. І через втрату довіри до української влади є ризик втратити більше, ніж формальні союзи чи перспективи: саму країну.

— Так нам уже сказали, що ми молодці. Чого тепер боятися? Вже висловився Держдеп, вже Столтенберг сказав, що танки їдуть. Раніше, припустімо, ми на милицях ходили, але тепер усе змінилося, і ми йдемо самостійно. А партнери кажуть: ось вам за це підтримка.

А вам не було страшно публікувати матеріал? Могло би статися геть по-іншому.

— Було. Я вагався. І я був свідомий того, що якщо моя оцінка українців виявиться неправильною, якщо переможе дискурс «зрада, зрада, ти допоміг ворогу», то я можу нашкодити, і ми програємо. Ми говорили з «Дзеркалом тижня», де працюють більш відомі журналісти, з багатьма людьми, аби зрозуміти, чи переважать бенефіти ризики публікації.

До речі, були закиди щодо «Дзеркала тижня» як місця публікації; говорили, що видання пов’язане із колишнім міністром оборони Анатолієм Гриценком, якого колись самого звинувачували в порушеннях при закупівлях для армії.

— Мені пофіг. Це конспірологія. Мій перший матеріал для «Дзеркала тижня» називався «Вишка для Бойка», він вийшов у 2011 році. «ДТ» завжди було моєю улюбленою газетою. Я і раніше публікував матеріали про корупцію в армії. Тобто це все маячня.

Можете пояснити, чому в «ДТ» змінили графіку порівняння цін після публікації, прибрали звідти декілька позицій, горошок та кукурудзу, і ніяким чином не зазначили це?

— Це помилка, так. Я віддав свій матеріал для публікації, і далі не контролював, що відбувалося. «ДТ» зробило інфографіку самостійно, стаття вийшла вранці, і я чи полінився, чи забув взяти й перевірити все, що вони пододавали в цю картинку. Тому в цій помилці є й моя провина. Чому вони не зробили приписку, що графіку виправили, я не знаю. Я ж не можу впливати на головного редактора. Я розумію, що цю помилку використовують проти нас. Єдине, що я можу сказати на противагу: знайдіть мені поставку цього горошку в армію. Власне, в цьому і полягає ця схема: серед тих чотирьохсот позицій продуктів, які доставляються, є багато позицій за абсолютно нормальними цінами, або навіть дешевше, ніж у середньому на ринку. Наприклад, осетер охолоджений за ціною по 240 гривень за кілограм. Навіть на продуктових базах він дорожчий, у магазинах — від 400 гривень. Резніков ходить і хвалиться цим: у нас комплект продуктів за каталогом добовий по 148 гривень, це хороша ціна. Всі слухають і вважають, що це добре: солдат на 148 гривень поїсть. Але як формується ця ціна? Всі 400 позицій заповнюють, рахують і ділять на 1000, тобто за один грам, і отримують таку ціну. І якби вони поставили 500 гривень за охолодженого осетра, а картоплю — по 8 гривень, як у магазині, то сума була б 508 гривень. Вони замість того пишуть, що осетер коштує 240 гривень, а картопля — 22 гривні, тобто разом 262 грн. Виходить у сумі дешево. Але ж осетра солдатам не привезуть, і в цьому полягає предмет змови: до солдатів їде не дешевий осетер, а дорога картопля і дорогі яйця. І так само в солдатів немає ані консервованого горошку, ані кукурудзи.

Ви їздили й перевіряли по частинах?

—У мене достатньо знайомих в армії, які харчуються в тилових регіонах (передок викреслюємо з цієї історії, про нього не йдеться), і вони кажуть, що ніколи вони цього всього не отримують.

Там осетра 0,0001, умовно кажучи, на добу, тобто він повинен бути раз на пів року.

— Та хоч і раз на пів року — ніхто ніколи його не бачив. В тому ж і полягає історія: солдатів треба нагодувати калоріями. Начпрод звертається до постачальника: в мене закінчилися калорії, чим привезеш? А той і каже: є картопля, стегенця і яйця з капустою, яка теж втричі дорожча від ринкових цін. А начпрод же ж не платить сам, тому каже: привозьте, підписує акти прийомки і так далі. І тому так: ми налажали з інфографікою. Але вона жодним чином не впливає на історію з контрактом Міністерства оборони. І повірте, мені дуже б хотілося, аби цієї помилки не було. Мені хотілося випити горілки, коли я це побачив: ми вистрілили собі в ногу. Посипаю голову попелом.

А хто був автором заголовка? Чому він такий емоційно забарвлений, скажімо так?

— Я особисто є автором фрази «тилові пацюки». Бо замахався від постійного ігнору «спокійних конструктивних» заголовків. Я багато разів інтелігентно писав заголовки на кшталт «Обладміністрація Резніченка заплатила півтора мільярда фірмі супутниці Резніченка» і отримував нуль реакції. Тому емоцію я вирішив вкласти для привернення уваги до справді нерядового кейсу. Бо знову проігнорують.

Спочатку Міноборони заявило, що планує звернутися в СБУ, аби вони почали розслідувати державну зраду, але потім міністр пояснив, що малися на увазі саме джерела витоку, не журналісти. У той же час журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва написала у ФБ, що є шанси, що СБУ збирається розслідувати справу саме щодо вас. Можете розповісти, чи є у вас підстави вважати зараз, що справа буде або вже є?

— Перша реакція Міноборони після виходу статті була про держзраду. Потім, у понеділок, уже зі своєю заявою вийшов міністр і сказав, що вони просять СБУ перевірити всіх причетних до витоку інформації та відкрити справу про державну зраду. Я звернувся до знайомих силовиків, і вони відповіли, що автоматично, коли справа відкривається, відразу прийдуть до мене. Оскільки слідчий має перевірити інформацію. Хто йому відомий у цій справі? Я. Тому він прийде до мене і почне питати, звідки в мене інформація. Тобто я просто перший в ланцюжку, куди вони мають йти. Було зрозуміло, що це буде справа проти мене.

Ви б могли бути свідком?

— Я не знаю, в якому я статусі міг бути, але знаючи нашу СБУ, оскільки я про неї писав, я не маю сумніву, що ця справа може бути із сумними результатами для моєї кар’єри і долі. Але ж з іншого боку, я розумів, що навряд чи наші західні партнери сприйняли би спокійно справу СБУ проти журналіста — навіть сам натяк, що державну зраду шукають у діях журналіста-викривача, був би сприйнятий негативно. В таких емоціях я прожив десь добу, і вирішив, що вони на це не підуть, розуміючи, що справою вони підвищать ризики негативних наслідків для держави. А позавчора я йшов додому ввечері, і моя колега, керівниця одного з видань, написала: «Юро, мені сказали, що тобі таки шиють держзраду». Я не хочу казати, хто це мені написав, але в неї купа джерел, набагато більше, ніж у мене. І вона не з «Дзеркала тижня». Від такого повідомлення мій режим очікування перетворився на режим «очкування». Я вдома поприбирав, поклав на стіл адвокатський договір із Центром протидії корупції і почав чекати. Зауважу, що до мене ніхто не звертався, стеження за мною не було. На ранок я пішов на ефір до Марини Данилюк-Ярмолаєвої — і я їй, так само як зараз вам, розповів. Вона написала про це у фейсбук і, здається, якщо в якихось гарячих голів був намір повернути історію в цьому напрямку, цей намір швидко зник через розголос. І коли Резніков прийшов на засідання комітету в Раду, його спитали про це і фактично змусили заявити, що не йдеться про журналіста і що вони планують перевіряти когось у Міноборони на предмет держзради. Єресь? Так, але хоча б тепер я впевнений, що цю історію не можна буде повернути проти України. Насправді це якась рашистська історія — боротися проти того, хто бореться з корупцією. Боротися потрібно проти корупції!

Ви багато даєте інтерв’ю іноземним медіа. На вашу думку, чому вони так зацікавилися цією публікацією?

— Так, я просто не встигаю давати інтерв’ю. Але вважаю, що це позитивний показник. Зараз я один із тих, хто формує новий імідж України на Заході. Я кажу це не для того, аби похвалитися. Але я і мої колеги з Центру протидії корупції, які теж долучені до цієї історії на адвокаційному рівні, цілком розуміємо, що це історичне вікно можливостей для України. Зеленський нарешті змінив свою поведінку, і я дуже хочу, щоб він і далі тримався цієї лінії. Якщо є повідомлення про корупцію — знімай людей, а не прикривай їх. Як в історії про Резніченка, який злив своїй знайомій пів мільярда на асфальт. І це ж теж моє розслідування. Уявіть собі мій розпач, коли ти пишеш про це, ти знаходиш можливість показати, що це в якомусь сенсі позитивна історія, оскільки так крали лише в Дніпропетровській області, а всі інші нормально працювали, хоча до війни крали всюди — а тут лише один такий лишився. Але все одно його залишали на посаді.

Може, їх просто збирали гуртом для звільнення?

— Скажімо так, я не дуже в цьому впевнений. Оскільки новий контракт із фірмою знайомої Резніченка на сто мільйонів був укладений на минулому тижні. Тому я думаю, що моя стаття стала тригером у великих процесах. Думаю, що Зеленський був під великим тиском і що західні партнери, які постійно спілкуються з ним, і офіційно, і неофіційно доводили йому, що Україна повинна перестати асоціюватися з корупцією, а почати боротьбу проти неї.

Власне, це було одне з гасел, із яким він обрався президентом.

— Мене складно назвати прихильником Зеленського, і всі, хто мене знає, розуміють моє ставлення до цього виконавця ролі президента. Але те, що відбувається зараз, — це насправді дуже вигідно Україні. І я всім іноземним медіа розповідаю, що це — показник успішності та змін. І тому я тепер спокійний щодо ризиків і всього іншого: тепер іноземці вже своїм медіа розповідають про цю історію як приклад успішної боротьби з корупцією.

Коли ми готували свою історію з «ДТ» і радилися з Центром протидії корупції, ми розуміли і ризики того, що російська пропаганда може розігнати цей кейс як доказ «страшної корупції в Україні». І саме тому обирали час публікації так, щоби встигнути випередити витрачання грошей. І ми це зробили. Чесно кажучи, тиждень тому я не вірив в успіх нашої безнадійної справи, і досі ще не вірю: я скептик, я й досі чекаю чогось. Контракт досі не розірваний, Резніков лише сказав, що в ньому виправили помилки. Депутати, яким він його показав, кажуть, що яйця там по 8,5 гривень. Але наші депутати які? Прийшов міністр, нарозповідав їм купу всього, вони покивали — і розійшлися. Так було на першому комітеті. Але він потім ходив уже на антикорупційний комітет, там уже були інші депутати, і в них була інформація, яку я оприлюднив пізніше, про ціни на закупівлі для прикордонної служби. І вони вже мали інші питання, спитали в нього також про державну зраду — і Резніков уже йшов у ВР зі звільненим Хмельницьким, із відправленим у відставку Шаповаловим. Стався злам між двома комітетами. І рашисти не змогли цього використати. Бо в нас історія була таким чином упакована, що це була не історія зради: ми писали, що можуть вкрасти. І тому вони не змогли це використати. 

Скажіть, ви зверталися до правоохоронних органів перед публікацією розслідування?

— У детективів Національного антикорупційного бюро України були дані про цей контракт, і вони відкрили кримінальне провадження до публікації, про що я знав напевне. Однак, за моїми даними відкриття фактової справи до фактичного нанесення збитків (а тут, нагадаю, гроші по схемі ще не пішли) ніколи не зупиняло схематозників. 

Це сталося між тим, коли ви отримали документи, і публікацією? Чи раніше?

— Я отримав документи невдовзі після підписання контракту. І я розумію так, що вони відкрили справу після того, як документи отримав я. Я почав ходити всюди і показувати їх — і НАБУ десь у цей час відкрило справу.

—Як ви думаєте, як вони про цей контракт дізналися? Може бути, що це ваше джерело надіслало їм документи?

—Реально не знаю і не хочу знати. Гадати щодо чужих мотивів —це завжди шанс помилитись і зробити власний неправильний крок. Я в цій історії нічого за інших не видумував, а виходив з простого: мені дали контракт для того, щоб його зламати, тобто не допустити виплат мільярдів по дурним цінам, і тим самим зберегти мільярди для потрібних речей. І я це зробив доступними мені як медійнику методами. А хтось ще виконував свою домашню роботу. Я вважаю, що це робота правильна. Я щиро сподіваюся, що цього разу це принесе реальні результати. А не так, як колись Державне бюро розслідувань відкрило справу проти заступника міністра оборони Ігоря Халімона, але й досі результатів немає. Хоча його звільнили. А в цьому випадку навіть не всіх звільнили. Резнікова, наприклад, не звільнили. До нього питання є і будуть.

Напевне, під час війни звільняти міністра оборони — не найліпша ідея?

— Так, я розумію це. І якщо він візьме себе в руки і почне не прогинатися під злодіїв, а протидіяти їм, то окей. Хай дотягне до перемоги.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5370
Читайте також
03.05.2023 11:00
Юлія Лавришин
Ірина Семенюта
Сергій Денисов
Юлія Поліковська
Ольга Чорна
Гала Скляревська
4 902
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду