9 грудня Верховна Рада призначила Ярослава Юрчишина очільником Комітету з питань свободи слова замість нардепа від забороненої проросійської партії «Платформа за життя і мир» Нестора Шуфрича, якого підозрюють у держзраді.

Якa подальша доля інформаційного марафону «Єдині новини», чи є перспективи спрощення умов роботи журналістів на війні та кращого розслідування справ перешкоджання професійній діяльності журналістів, а також про те, що робити з анонімними телеграм-каналами — чи достатньо розвивати медіаграмотність, чи держава має піти на жорстке регулювання, — про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Ярославом Юрчишиним, головою Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube та інших подкастингових платформах. 

00:00 Як писати, щоб на публікацію звернули увагу народні депутати?

08:30 Про анонімні канали: «Держава може комунікувати з власниками мережі: або ви працюєте на підвищення верифікації, або ми будемо приймати необхідні рішення, як свого часу приймали рішення по “Однокласниках”, “ВКонтакті”»;

20:00 Що робити з марафоном: «Якщо ми не знайдемо механізм, як зробити єдиний марафон більш збалансованим, він себе вичерпає в межах одного року»;

25:00 Про доступ журналістів у приміщення Верховної Ради та трансляції засідань у прямому ефірі: «Незалежно від безпекової спроможності парламенту, ми маємо підвищувати рівень обізнаності людей про Верховну Раду»;

33:40 Про медіаграмотність: «Базові речі, як фінансова грамотність, медіаграмотність, основи охорони здоров’я, мають бути від садочка до університету, вшиті в загальні програми»;

36:30 Про допуск журналістів на фронт: «Ми точно будемо робити з усіма військовими комунікаційними командами зустрічі й пояснювати: друзі, треба спрощувати!».

Як писати, щоб на публікацію звернули увагу народні депутати

Наталя Соколенко: Що читають, дивляться та слухають народні депутати? Що це за медіа, на які звертають увагу депутати?

Ярослав Юрчишин: У нас депутати дуже різні медіа читають і дуже різні пріоритети ставлять. Скажу про себе. Відтоді, як у нас народилися діти, моя дружина наполягала, щоб ми викинули телевізор, щоб діти не зависали в цьому пожирачі часу. І тому ми самі формуємо свою картинку. Якщо я й переглядаю традиційні медіа в YouTube, то це або Суспільне, або Українське радіо. Там є баланс, відокремлення фактів від суджень. Це про ту журналістику, яку би хотілося. Найбільш популярне медіа, якщо говорити по тому, як швидко інформація, яка там з’являється, потрапляє не лише до народних депутатів, а й до інших представників влади, це досі «Українська правда». І це не через часто досить хайпові заголовки. А через суспільний вплив самого медіа, його історію, здатність привертати увагу до гострих тем. Останнім часом я почав переглядати аналітичні матеріали «Детектора медіа». Мені було дуже цікаво побачити співвідношення різних слотів «Єдиного марафону»: де є більший баланс інформації. Я не помилився: справді, найбільший баланс (дотримання стандарту, баланс думок і точок зору. — «ДМ») у слоті Суспільного. Якщо говорити про моїх колег, то часто вони надають перевагу телеграм-каналам, самі є джерелами для телеграм-каналів, але нерідко користуються й анонімними телеграм-каналами.

Наталя Соколенко: Як треба писати, щоби народні депутати побачили, зацікавилися матеріалом і, ще краще, врахували, наприклад, під час голосування таку публікацію? Якою мовою — експертною, складною чи наближеною до розмовної? Чи має бути багато картинок, фотографій? Чи краще одразу робити відео, наприклад, на у тіктоку, щоб це потрапило на очі депутатам?

Ярослав Юрчишин: Є депутати, які дуже впливають на формування позицій, то вони читають експертні матеріали, аналітику. Але для більшості народних депутатів краще, якщо коротко, хайпово, щоб привернути увагу. І ще один лайфхак, яким користується Ірина Федорів із Руху «Чесно»: персональне тегання депутатів. Якщо дуже треба потрапити в порядок денний конкретного депутата, краще звернутися напряму. А якщо треба, щоб більше депутатів почули, дайте захопливий заголовок. Якщо хочете більш змістовної дискусії, тоді досить аналітичних матеріалів. Якщо надаються аналітичні матеріали, то краще дати невеличкий витяг про зміст і фінальні рекомендації. В нас реєструється величезна кількість різних законопроєктів, наприклад, як виробляти енергію завдяки велотренажерам для людей, які перебувають в місцях відбування покарань, там багато креативних речей. Але це все треба аналізувати. Тому, щоб потрапити в інформаційне поле, треба писати коротше, чіткіше й адресніше.

Про анонімні телеграм-канали: «Держава може комунікувати з власниками мережі: або ви працюєте на підвищення верифікації, або ми будемо приймати необхідні рішення, як свого часу приймали рішення по “Однокласниках”, “ВКонтакті”»

Вадим Міський: Ярославе, ти вже згадав про Telegram і анонімні телеграм-канали. Є загрозлива тенденція з боку органів державної влади толерувати й загравати з цим небезпечним, «сірим» середовищем телеграму. Не буду зараз вдаватися в екскурс цього питання, з якого моменту влада почала шукати альтернативні шляхи комунікації з суспільством, в обхід журналістів. Ось буквально нещодавно речник Повітряних сил Збройних Сил України дав інтерв'ю «Трусі». Цим він, звісно, легітимізує телеграм-канал, який поширює чутки й чорнуху. І ми, з одного боку, говоримо: слухайте лише офіційні джерела, створюємо державні центри протидії дезінформації — а потім посадова особа дає анонімній телеграм-помийці інтерв’ю. Як це розуміти? Де межа між заграванням, комунікацією з ширшою аудиторією та якоюсь чистоплотністю, розумінням, що просто непристойно це робити? І чи маєш ідеї, як Комітет може допомогти розібратися та навести лад у цьому інформаційному хаосі?

Ярослав Юрчишин: На жаль, я ще не мав можливості, власне, проговорити це з представниками Комітету. Тому я буду висловлювати власну позицію. Я думаю, що ми зробимо слухання з цього приводу, ймовірно, в закритому форматі, запросимо представників спецслужб. Вони давали інформацію про те, що певні канали використовувалися для поширення російської пропаганди. 

Є три рівні цього питання. Перший — коли певні канали несуть загрозу національній безпеці та обороні й технологічно немає можливості розв’язати питання конкретно каналів. Але є питання мережі, яка їх поширює. І, в принципі, держава може комунікувати з власниками мережі: або ви працюєте на підвищення верифікації, або ми будемо приймати необхідні рішення, як свого часу приймали рішення по «Однокласниках», «ВКонтакті» тощо. Адже зараз питання балансу національної безпеки та доступу до інформації в країні, яка воює, переважно тяжіє до першого. 

Другий момент — позиція офіційних представників влади. Звісно, коли канали накручують собі величезну аудиторію, то дуже спокусливо виходити на них і спілкуватися. Але тут усі роблять персональний вибір чи вибір структури. Я пам’ятаю, коли ми тільки формували партію «Голос», прийшла інформація, що телеканал ZIK придбали люди, близькі до Медведчука. В мене в цей день мав бути ефір там. Я сказав, що не піду і готовий зробити заяву, що не можна ходити туди, де власники працюють проти інтересів держави. Нас потім підтримало дуже багато людей, хоча й чимало поважних політиків продовжили ходили на ці канали. Мене тоді й команда підтримала. Я дуже сподіваюся, що працюючи з комунікаційною командою Міністерства оборони й Генерального штабу, ми спробуємо пояснити м’яко, що варто давати інтерв’ю тільки тим джерелам, де зрозуміло, хто власник, хто формує редакційну політику. Бо сьогодні анонімний канал ніби працює в інтересах української держави, завтра туди занесли більші гроші — і вже поширюється російська пропаганда. 

І третє — медіаграмотність. Дуже важливо, щоб ми формували цю навичку медіаграмотності — не довіряти анонімним джерелам.

Про єдиний телемарафон: «Якщо ми не знайдемо механізм, як зробити єдиний телемарафон більш збалансованим, він себе вичерпає в межах одного року»

Наталя Соколенко: Питання про єдиний телемарафон: яка може бути його подальша доля?

Ярослав Юрчишин: Якщо ми не знайдемо механізм, як зробити його більш ефективним, збалансованим, таким, що даватиме більш критичну інформацію, — єдиний телемарафон себе вичерпає, можливо, навіть у межах одного року. Бо чому люди активно пішли в соціальні мережі? Їм не вистачає оперативності, збалансованості, критичності. Єдиний марафон був чудовим рішенням на початку повномасштабного вторгнення, в нас не повторилася історія 2014 року, коли на каналах олігархів сиділи «експерти» й обговорювали, чи окупація Криму — це «громадянський конфлікт» чи що? Суспільство реально рвало. Я з жахом уявляю дискусію моїх колег у студії якогось ток-шоу а-ля Шустер про те, кого з генералів будемо звільняти, бо вони не впоралися. Але люди голосують ногами. Я не бачив останню соціологію, але я готовий закладатися, що марафон втрачає аудиторію. За інформацією «Детектора медіа», найбільш збалансована частина Єдиного марафону — це слот Суспільного. Якщо стандарти Суспільного запровадити на весь марафон — скоріш за все, ми б не мали таку мобілізаційну картинку, яка була критична на початку вторгнення: всі в бій, все для війни. А тепер побачили реальну ситуацію. Вже не той час, коли єдиний потік позитивних новин давав можливість суспільству консолідувати свої зусилля. Ми перейшли у фазу довгої війни. І тут треба бути максимально щирими з суспільством. У тих межах, який дозволяє воєнний стан. Але, знову ж таки, якщо ми комунікуємо з військовими, то вони в переважній більшості «за» те, що в нас зараз немає тієї какофонії в ефірах, яка була у 2014 році. Тому нам треба знайти адекватне рішення.

Про доступ журналістів у приміщення Верховної Ради й трансляції засідань у прямому ефірі: «Незалежно від безпекової спроможності парламенту, ми маємо підвищувати рівень обізнаності людей про Верховну Раду»

Вадим Міський: Перейдемо до роботи журналістів у Верховній Раді. Від початку повномасштабного вторгнення журналісти не можуть приходити в кулуари та робити свої репортажі з Верховної Ради. Нема і прямоефірної трансляції засідань на YouTube-каналі Верховної Ради: записи викладають із затримкою, і це звужує можливості й журналістів, і суспільства вчасно отримувати інформацію і на основі неї брати участь у законотворчому процесі. Що зробити з розв’язанням цих проблем з огляду на те, що безпекові загрози нікуди не зникають, але й війна — це не спринт, а марафон, і так надовго перекривати доступ до інформації шкідливо для суспільства?

Ярослав Юрчишин: Приміщення Верховної Ради, особливо приміщення під куполом, справді має певні обмеження з точки зору безпеки. Насамперед питання, скільки ми людей можемо забезпечити місцями в сховищах в межах доступності відповідно до категорії безпеки? Щоби мати остаточну інформацію, я звернувся до Державної служби надзвичайних ситуацій, щоб нам дали ці розрахунки. Звісно, ми їх не зможемо оприлюднити, але як тільки вони надійдуть, я зможу сказати, які в нас можливості в цьому напрямку. Тут головне питання, щоб у нас у сховищі було місць достатньо хоча б для нардепів, бо різні ходять чутки. Коли до нас приїжджає міжнародна делегація і стається оголошення тривоги, то працівники апарату змушені просто вулицею пересуватися до найближчого укриття. Це дає підстави говорити, що, напевно, з цим (кількістю місць в укритті у Верховній Раді. — «ДМ») є проблеми. Незалежно від того, яка безпекова спроможність парламенту, підвищувати рівень обізнаності людей про Верховну Раду ми маємо дбати. Ми спеціально для цього спрямовуємо гроші для телеканалу «Рада». Зараз телеканал «Рада» викладає всі засідання в YouTube з певним часовим проміжком, знову ж таки, з міркувань безпеки. Але водночас у нас є депутати, які без будь-яких відкладань у часі, прямо з залу парламенту стрімлять засідання. І що ми в результаті отримуємо? Канал дотримується безпекових рекомендацій, депутати не дотримуються. У підсумку ми бачимо не всю картинку, а ту, яка вигідна окремим депутатам, що неправильно. Потрібно провести робочі зустрічі з керівництвом каналу «Рада», зрозуміти їхні можливості та в якому напрямку рухатися.

Щодо доступу журналістів до Верховної Ради. Зараз працює пресцентр на Липській, але його якість неприйнятна ні для політиків — вони туди не приходять, — ні для журналістів. Оскільки туди не приходять журналісти, то не приходять і політики. Це те, що у нас зараз на столі й що ми можемо розвивати.

Наталя Соколенко: Комітет з питань свободи слова раніше очолював Нестор Шуфрич, тому для мене і багатьох колег цього Комітету, чесно кажучи, ніби не існувало. Але тепер ти його очолив, то вже можна скаржитися на утиски свободи слова до Комітету? Але поки був Шуфрич, Комітету урізали повноваження, то чи є спроможність у Комітету захищати журналістів?

Ярослав Юрчишин: Повноваження досі урізані, але ми спробуємо навіть з цими урізаними повноваженнями ефективно працювати з Комітетом гуманітарної політики, з підкомітетом інформаційної політики на чолі з Євгенією Кравчук. У нас уже заплановано кілька спільних засідань. І, в принципі, я як окремий народний депутат маю всі повноваження звертатися в межах парламентського контролю до правоохоронних органів. Як голова комітету я вже запланував зустріч із Міністерством внутрішніх справ і в прокуратурі. Зараз окремі, але ми проведемо і спільне робоче засідання. Ефективність розслідувань нападів на журналістів впала на 85%, тому треба говорити про це з органами правопорядку.

Про медіаграмотність: «Базові речі, як фінансова грамотність, медіаграмотність, основи охорони здоров’я, мають бути від садочка до університету, вшиті в загальні програми»

Вадим Міський: Поговорімо про медіаграмотність. Ми знаємо, що певні зусилля держава в цьому напрямку робить: із кількох боків кілька інституцій працюють — і Міносвіти, і Мінкультури. Як ти вважаєш, чого недостатньо та що ще держава могла би зробити? На чому робитиме наголос Комітет у плані розвитку медіаграмотності суспільства?

Ярослав Юрчишин: Перше — популяризація. Тут я великі надії покладаю на співпрацю і з Суспільним, і з Українським радіо, і з усіма каналами, бо самі рекомендації стосовно перевірки джерел, відокремлення фактів і оцінних суджень — ну, це потрібно «лускати» як горішки. З позитиву — навіть у Новій українській школі ця компетенція вже прописана. З негативу — на жаль, не завжди доходить до контролю, щоб це працювало.

Друге — цільові курси медіаграмотності. Я переконаний, що такі базові речі, як фінансова грамотність, медіаграмотність, основи охорони здоров’я, в адекватному розумінні мають бути від садочка до університету, вшиті в загальні програми. В принципі, вперше стикаються з анонімними джерелами діти, коли вони починають користуватися гаджетами, тобто дуже рано. І якщо їм перші їхні вихователі, батьки пояснять ці правила, поступово це стане звичкою, і тоді нам не доведеться витрачати величезні кошти та пояснювати офіційним особам, що знаєте, ходити й легітимізувати анонімні джерела — це насправді зло. Тому це міжсекторальна річ, це просвіта, це засоби масової інформації. Освіта — це Міністерство освіти, моменти Міністерства інформаційної політики й культури, бо це треба прошивати й у культурні компетенції. Вшивати в культуру ген медіаграмотності — як на мене, було би вищим пілотажем, із яким зараз працює західне суспільство досить часто. Ну, а ми тільки вчимося.

Про допуск журналістів на фронт: «Ми точно будемо робити з усіма військовими комунікаційними командами зустрічі та пояснювати: друзі, треба спрощувати!»

Наталя Соколенко: Ми недавно записували випуск із заступником редактора «Української правди» Євгеном Будерацьким і він дуже скаржився на правила роботи журналістів під час висвітлення війни — це «маячня чистої води», цитую Будерацького. Зараз для журналістів встановлено правило «світлофора», коли є «червона», «жовта» і «зелена» зони з відповідними обмеженнями. Чи є шанси у Комітету Верховної Ради з питань свободи слова вплинути на військове керівництво, на тих людей, які ці правила придумують? Тому що цим завдають величезної шкоди обороноздатності України — через складнощі допуску журналістів на фронт падає увага до війни не тільки всередині України, а й у країнах Європейського Союзу, Сполучених Штатах і в інших країнах, які дають нам зброю.

Ярослав Юрчишин: Ми бачимо тенденцію скорочення представництва міжнародних медіа через те, що ускладнена процедура доступу. Чи вона може бути легкою під час війни? Ні. Але вона мала би бути зрозумілою. Так, на неї Євген Будерацький плювався б, але говорив, що йому зрозуміла логіка обмежень. Ми точно будемо робити з усіма військовими комунікаційними командами зустрічі та пояснювати: друзі, треба спрощувати. Треба пояснювати, як це працює, щоб було розуміння. Так, ми не можемо допустити, щоб із «корочкою» журналіста, які у нас роздавали моментами й зараз роздають, на фронт потрапили колаборанти чи взагалі російська агентура. Але водночас ми критично зацікавлені, щоб українські журналісти були першими, хто висвітлює звільнення Херсона. А не отримували потім по шапці через те, що чогось вони там не дотрималися.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Євгеном Будерацьким про взаємини «Української правди» з Офісом президента, цензуру військових і гроші, зароблені для Томаша Фіали, Анною Тульєвою про організацію та залаштункові історії фіналу Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023», Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Оксаною Романюк про залучення анонімних телеграм-каналів до співпраці з Офісом президента, Любомиром Ференсом і Мартою Когут про пишне весілля експрокурора та колишньої працівниці ДБР, яке зробило регіональне видання, Юлією Шелудько про назву Радіодиктанту-2023 та виклики, пов’язані з перенесенням дати, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей, Наталією Лигачовою про те, як забезпечити неминуче покарання для медійників-колаборантів після завершення війни, Анастасією Герасимчук про базу російських пропагандистів «Kremlin’s Voice», Гаяне Авакян про те, за які гроші зараз живуть локальні медіа, Дмитром Раєвським про те, як деякі загальнонаціональні українські медіа розмістили фальшивку про кінець світу, Ярославом Зубченком про непокараних пропагандистів, які досі присутні в українських медіа, Володимиром Бойком про великі багатства, які приховує не тільки українська земля, а й українська влада, Олександром Зінченком про вихід України з СРСР і роль українців у розпаді Радянського Союзу, Олегом Батуріним про медіа, які тепер працюють на нових російських господарів, створені колаборантами й окупантами; Вікторією Польченко про те, як журналісти оцінили ідею народних депутатів прибрати український дубляж із кінотеатрів; Дмитром Тужанським про те, як прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан встановив владу над медіапростором у своїй країні; Вірою Валлє про утилітарне значення свободи: як бажання бути вільною людиною робить нас ефективними, а небажання — перетворює на дурнів; Галиною Петренко про авторитет громадських організацій і російську брехню; Олегом Сампіром про казкові посади та реальні справи Олександра Вілкула під час великої війни; Оксаною Скиталінською про історії на тему здорового харчування, в які нас втягують медіа; Юрієм Ніколовим про наслідки скандалу, спричиненого оприлюдненням у медіа історії про корупцію в Міноборони; Оленою Гусейновою про скандал із Лінор Горалік та історії, в які нас втягують псевдоліберальні російські медіа; з воєнним істориком Василем Павловим про «победобєсіє» у масовій культурі, а також із комунікаційницею Веронікою Вельч про те, як завдяки медіа Трамп став «своїм» для американців.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Нагадаємо, в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»