Медіадиктатура Віктора Орбана: як прем’єр-міністр Угорщини підпорядкував собі державні ЗМІ, приватні медіа та соцмережі. Гість подкасту «Медіуми» — Дмитро Тужанський

Медіадиктатура Віктора Орбана: як прем’єр-міністр Угорщини підпорядкував собі державні ЗМІ, приватні медіа та соцмережі. Гість подкасту «Медіуми» — Дмитро Тужанський

29 Липня 2023
5608

Медіадиктатура Віктора Орбана: як прем’єр-міністр Угорщини підпорядкував собі державні ЗМІ, приватні медіа та соцмережі. Гість подкасту «Медіуми» — Дмитро Тужанський

Вадим Міський
Програмний директор ГО «Детектор медіа», член Наглядової ради Суспільного мовлення
5608
У випуску — про те, як прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан встановив владу над медіапростором у своїй країні.
Медіадиктатура Віктора Орбана: як прем’єр-міністр Угорщини підпорядкував собі державні ЗМІ, приватні медіа та соцмережі. Гість подкасту «Медіуми» — Дмитро Тужанський
Медіадиктатура Віктора Орбана: як прем’єр-міністр Угорщини підпорядкував собі державні ЗМІ, приватні медіа та соцмережі. Гість подкасту «Медіуми» — Дмитро Тужанський

Чому Віктор Орбан вирішив підкорити журналістів традиційних медіа і блогерів із соцмереж, як йому це вдалося та хто чинить спротив його медіадиктатурі.

Про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили із Дмитром Тужанським директором Інституту центральноєвропейської стратегії, найбільш обізнаним українським експертом у внутрішній і зовнішній політиці Угорщини.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, CastBox, NV Подкасти та інших подкастингових платформах.

03:30 Угорці насправді проукраїнські. І це дисонує з риторикою Віктора Орбана;

07:00 Угорське суспільство переконали, що існує якийсь «таємний план Сороса»;

17:00 Є три рівні медіа. Це все скуплено, об'єднано;

27:30 Угорщина є прикладом того, як хакнули демократію;

32:20 Уявити, щоб якесь угорське медіа працювало з міжнародними фондами cкладно, бо це кліше: ти — «долар-медіа», ти — продався Соросу, ти — ворог нації!

Угорці дуже проукраїнські. І це дисонує з риторикою Віктора Орбана

Наталя Соколенко: Почну нашу розмову з своїх таких спогадів. Рік тому, навесні 2022 року, коли відкрилася страшна правда про Бучу, я подумала: от цими вихідними — парламентські вибори в Угорщині. Угорські медіа встигнуть надрукувати жахливу правду про Бучу, про те, що робили російські війська в Україні. І люди прочитають ці газети, підуть на вибори та не зроблять вибір однозначно на користь Орбана (який демонструє проросійські погляди).

Однак цього не сталося й мене це дуже здивувало. От ви можете теж повернутися в ті події, у весну 2022 року, і розповісти нам, чому страшна правда про Бучу, яка вплинула на багато кого в цьому світі, не вплинула на угорців?

Дмитро Тужанський: За збігом обставин на початку повномасштабного вторгнення я був в Угорщині працював у міжнародній місії спостереження за виборами. Зараз я в Україні, я повернувся. Тоді я спостерігав на власні очі, як виборча кампанія відбувалася, які заяви робилися. Це жахливий досвід! Але я не можу провести прямий зв'язок між звірствами, геноцидом російських військ у Бучі та вибором угорського народу на користь Орбана чи партії «Фідес».

Якщо подивитися останні соціологічні дослідження, які оприлюднили аналітичний центр із дослідження Центральної та Східної Європи GLOBCEC, там буде парадоксальна картина: Угорщина у порівнянні зі Словаччиною та Румунією є більше проукраїнською. Наприклад, рівень підтримки українських біженців в Угорщині такий самий, як у Польщі. Зараз є новини, що в Польщі падає цей рейтинг, але він високий. І це десь у 2—1,5 раза більше, ніж, наприклад, у Словаччині. Так само щодо оцінки взагалі російської агресії. Хто винен, хто кого спровокував і так далі угорці в цих питаннях дуже проукраїнські. І це дисонує з риторикою Віктора Орбана. Тоді з геноцидом у Бучі був приголомшливий епізод: у кулуарних розмовах начебто Віктор Орбан попросив надати йому докази, що це точно російські війська (звірства у Бучі) зробили. І у відповідь на це його тодішній ідеологічний соратник, можливо, навіть приятель, пан Ярослав Качинський, один із лідерів польської владної партії «Право і справедливість», сказав: якщо треба докази, то варто сходити до окуліста. І це був фактично розрив між партією «Фідес», його лідером, і польськими консерваторами.

У ставленні угорців до України й українців, до російської агресії роль медіа надзвичайно велика, але вона, знаєте, така нелінійна, якщо сказати так політологічно, вона дуже не причинно-наслідкова.

Ось вам ще один приклад уже не на українську тематику наведу, щоб більш об'єктивно подивитися на картину. З одного боку, угорці неймовірно підтримують Віктора Орбана та партію «Фідес» у його дебатах із брюссельською бюрократією, з Брюсселем (де розташовані органи управління Європейського Союзу) — і ми думаємо, що Угорщина готується до виходу з Євросоюзу, на що не прямо, грайливо, але натякав Віктор Орбан.

Але, якщо подивитися на соціологічні дані того ж GLOBSEC, то рівень підтримки членства Угорщини в Євросоюзі один із найвищих у Центрально-Східній Європі 60—80%. У цьому травневому торішньому дослідженні стояло таке питання: «Якщо Віктор Орбан закличе вас голосувати за вихід з Євросоюзу, яке буде ваше рішення?». Кожний шостий угорець сказав, що навіть якщо Віктор Орбан скаже, щоб Угорщина виходила з Євросоюзу, то він буде за ЄС. Тому ось така от Угорщина політологічно називати шизофренічна. Тобто суспільство в дуже такому нелінійному стані, воно дуже розділене не просто за політичними вподобаннями, а воно дуже дезорієнтоване. Оця шизофренічність, ця дезорієнтація — це одна з технологій партії Віктора Орбана «Фідес»: дезорієнтувати угорське суспільство загалом, щоби, маючи відповідний контроль над критичною кількістю інформаційного простору, продавати це виборцю, просувати потрібні наративи.

Угорське суспільство переконали, що існує якийсь «таємний план Сороса»

Що це за наративи? Наприклад, угорське суспільство в 2017—2018 роках переконали, що існує якийсь таємний план Сороса про заселення Угорщини мігрантами, які мають знищити угорську ідентичність і забрати робочі місця, або що є якась змова лівих, а ще світових корпорацій проти маленької Угорщини, бо вона така от горда й суверенна і хоче жити за своїм угорським стилем життя. Угорці в це вірять, якраз відповідну наративізацію цих відвертих фейків чи конспірології через медіа.

Вадим Міський: Дуже цікаво про Сороса! Джордж Сорос угорського походження і тому ще дивніше виглядає оця вся антисоросівська риторика.

Дмитро Тужанський: З 2008 року Орбан почав співпрацювати із двома політтехнологами Артуром Фінкельштейном і Джорджем Бірнбаумом. До речі, Джордж Бірнбаум досить відомий на пострадянському просторі, він працював навіть з українськими політиками. Саме Бірнбауму приписують цю технологію формування образу Сороса як ворога, але сам Бірнбаум каже, що це його наставник Артур Фінкельштейн, який уже покійний, це вигадав. Якщо йти в деталі, вони самі євреї та проти єврея. А ще проти геїв, хоча Артур Фінкельштейн публічно уклав свого часу одностатевий шлюб, але саме йому приписують технології гомофобного контексту. Ось так це працює парадоксально, нелінійно. У Віктора Орбана так все і відбувається.

Наталя Соколенко: Ця сконструйована політтехнологами історія проти Сороса розповзлася дуже широко. Про антисоросівську кампанію в Росії ми знаємо, а от нещодавно у Києві на фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA демонстрували словацький фільм «Убивство журналіста» про вбивство журналіста-розслідувача Куцяка та його нареченої. То там тодішній прем'єр-міністр Словаччини Фіцо закидав своїм опонентам: «Я знаю, що такого-то числа, такого-то року ви були в Нью-Йорку і там у вас була така зустріч із дуже одіозною, небезпечною людиною». Я така думаю: боже, з ким? «З Джорджем Соросом!», — каже Фіцо. Весь кінотеатр засміявся. Дмитре, а хто розносить ці конспірологічні історії про Сороса, що хоче знищити маленьку, але горду й незалежну Угорщину в тій країні? Як улаштовані угорські ЗМІ та медіапростір? Як вдалося підпорядкувати собі весь медіапростір країни, якщо така є загальна думка щодо Сороса?

Дмитро Тужанський: Це феномен. Знову ж таки, я буду це слово використовувати, мабуть, часто, тому що це безпрецедентно. Технологія проти Сороса не почалася з Угорщини. Спочатку у Північній Македонії, Румунії, Словаччина вже тестувала після або майже одночасно з Угорщиною і воно не так спрацювало. В нас також історія про Сороса була одним із наративів проросійської медіаімперії Медведчука. На щастя, громадська думка в Україні на це не купилася.

В Угорщині це публічний, відкритий наратив конспірологія, легалізована під офіційну риторику. Портрети Джорджа Сороса використовувалися в офіційній інформаційній кампанії угорського уряду в 2017—2018 роках

Є три рівні медіа. Це все скуплено і об'єднано

Як це все розноситься? Віктор Орбан повернувся до влади у 2010 році. Він безперервно керує Угорщиною з конституційною більшістю в парламенті вже 13 років. І до 2026-го він точно буде при владі. Нема поки жодних підстав говорити, що він її втратить. Нема поки нормальної опозиції в Угорщині. Але ще до того, як повернутися до влади, Віктор Орбан зрозумів, що йому потрібно мати свої медіа. І медіа не в такому розумінні, як там watch dog чи четверта влада, чи якийсь інструмент громадянського суспільства, громадянського контролю за владою. А саме як дуже жорсткий пропагандистський інструмент.

Будувати свою медіаімперію він почав з 2000-х. Спочатку медіаресурс Орбана складався з газети, інтернет-видання. Було все досить так скромно. Потім якийсь телеканал. Але от із 2010 року, як Віктор Орбан повернувся до влади, він за медіа взявся серйозно. І з того часу ми можемо говорити про його намір захопити інформаційний простір Угорщини.

Це не означає, що в Угорщині немає незалежних медіа. Їх є чимало. Під час однієї з хвиль звинувачень Угорщини в утисках медіа Віктор Орбан говорив: «Дивіться, є така газета незалежна, є така, про мене тут таке пишуть! То чому ви кажете, що немає в Угорщині незалежних медіа?» І він правий, ці медіа є, але вони не формують громадську думку в країні, хіба що в Будапешті незалежні від Орбана медіа мають вплив. Інформаційний простір Угорщини контрольований, монополізований.

Велика кількість важливих меседжів до людей не доходить. Наприклад, восени 2021 року перед виборами 2022-го опозиція робила праймеріз, відбирала єдиного кандидата. Це була така велика кампанія, рейтинги Орбана й потенційно об'єднаного кандидата від опозиції практично зрівнялися, за деякими опитуваннями опозиція навіть почала випереджати партію «Фідес» на 2%. Але ні про праймеріз, ні про цих опозиційних кандидатів, ні слова не було сказано не те що в приватних проурядових медіа, а й на суспільному мовнику. Державні медіа цю тему повністю ігнорували. Тож ідея Віктора Орбана не в тому, щоби викорінити свободу слова в Угорщині, насправді йому потрібно, щоб отих 2-3 мільйони виборців слухали тільки його і щоб читали або дивилися саме його медіа. І він цього досягнув.

У Орбана зараз є три рівні медіа. Перший рівень це суспільний мовник або державні медіа. З точки зору структури власності це типові суспільні мовники, як у всіх демократичних країнах, тільки особливість в тому, що бюджетними коштами оплачується пропаганда владної партії та уряду. Взагалі, розрізнити, де йде офіційне інформування уряду, так звані інформаційні кампанії уряду, а де йде політична реклама партії «Фідес», неможливо.

Другий рівень приватні медіа. І це безпрецедентна річ. Це машина, яка поєднує в собі як загальнонаціональні медіа, так і дуже локальні інтернет-видання, газети. Це все скуплено, централізовано, об'єднано структурою під назвою «Кешма». Це такий фонд, куди ці медіа їхні попередні власники, наближені до партії «Фідес», близькі особисто до Орбана, передали в управління «абсолютно безплатно». Дуже смішна історія, в яку начебто всі мають повірити.

Третій рівень соцмережі, які Орбан почав захоплювати після 2019 року. Тоді «Фідес» на місцевих виборах несподівано програла опозиції 10 великих міст включно зі столицею Будапештом, хоча в цілому по країні партія Орбана набрала рекордно велику кількість голосів. Тоді зробили висновки, що поразка у містах сталася через погану роботу з молоддю, з соцмережами. До того часу Орбан не приділяв уваги новим медіа соцмережам. В Угорщині жартували, що Віктор Орбан взагалі дуже арогантний щодо соцмереж, що він у це все не вірить, що це все вигадки якщо не Сороса, то ліваків. Жартували, що він не читає з гаджетів, а йому все друкують. Але після поразки на місцевих виборах це змінилося.

У 2020-му році я був на стипендії в Угорщині та зустрічався з представниками аналітичних центрів, близьких до «Фідеса». Вони прямо говорили: «Наша ціль на наступні кілька років це робота з молоддю. Ми розуміємо, що ми це провалили». І вони дуже швидко опанували оцих усіх інфлюенсерів, блогерів. І з 2019-2020-го люди Орбана через організацію «Мегафон» — за формою це ГО — почали закачувати неймовірні гроші для роботи у соцмережах. Усе працює банально: вони створюють інфлюенсерів від блогерів, які качають якийсь лайфстайл, догляд за собою, фітнес, до якоїсь музики, подорожей — і в якийсь момент ці зірки соцмереж кажуть: ось це мій стиль життя, і я вибираю «Фідес» і Орбана. І їхня бульбашка голосує за «Фідес» і Орбана. Facebook став основним майданчиком, хоча вони освоюють й інші мережі, зокрема, Тік Ток.

Соратники Орбана втрапляли і в скандали у соцмережах. Під час виборчої кампанії одна партійна активістка записала відео, як вона відвідує кордон, якщо не помиляюся, угорсько-сербський, де основний потік мігрантів. Вона підібрала туди музику дуже молодіжну, такий брутальний реп. Швидко з’ясувалося, що цей реп із російськими матюками. Вона їх не знала, вибачалася, це було кумедно.

Вадим Міський: Люди Орбана фінансують створення контенту цією ГО «Мегафон» чи його промоцію — чи і те, і те? Я чому запитую. Бо ця історія загравання з молодою аудиторією — просто копія того, що робить у себе Путін. У нього також є «Інститут розвитку інтернету», через який люди Путіна проводять конкурси на фінансування для створення контенту для інфлюенсерів, блогерів, які, звісно, за дивним збігом обставин, чомусь завжди хвалять Путіна.

Дмитро Тужанський: Історія з «Мегафоном» покрита темрявою. Було розслідування журналістів незалежного медіа «Телекс», які стверджували у своїх статтях, що ГО «Мегафон» використовує державні кошти. І на цих журналістів позвалися до суду, мовляв, це неправдива інформація. І «Мегафон» виграв суд! Ця ГО спочатку позиціювала себе як якийсь такий ледь не незалежний майданчик, але принаймні майданчик, який не працює за державні кошти, і все-таки це тільки приватна ініціатива, щоб угорську молодь спрямовувати подалі від лівацьких штучок, повернути до християнського виховання. Складно сказати, чи фінансують через «Мегафон» виробництво контенту, але вони точно фінансують рекламу контенту. Тобто кількість витрачених коштів на рекламу в Facebook через «Мегафон» це великі суми, це в рази більше, ніж там витрачає опозиція. І це не тільки реклама в Facebook, це реклама і в YouTube, тобто все те, що тебе в соцмережах чіпляє.

Ще важливо, як ця вся трирівнева інфраструктура працює. В Угорщині є такі аналітичні центри — я не знаю, як їх коректно назвати, бо це якось так трошки образливо для нормальних аналітичних центрів, які мають надавати адекватну правдиву інформацію, давати оцінку суспільству. Я працюю в аналітичному центрі...

Наталя Соколенко: Можна, я думаю, технологічними центрими, давайте називаємо технологічними.

Дмитро Тужанський: Це такі центри, де вони якраз виробляють оці наративи. Не тільки виробляють, вигадують, а й дуже ретельно слідкують, як ці наративи донести до відповідної категорії людей. Як вони самі кажуть це «принцип салямі» вони дуже тоненько нарізають угорське суспільство і кожному цьому прошарку відправляють потрібний меседж. Часто ці меседжі суперечать один одному. Відтак партію «Фідес» інколи називають «United Colors of Benetton». Там і атлантисти (за тісну співпрацю із США), і антирадянськість, і в той же час проросійські люди, реваншисти. Є і вакцинатори, і антивакцинатори, є і пронатівські, і антиамериканські. Це просто жах, яка солянка, але в цьому якраз і феномен «Фідеса», цієї моделі. Воно, знаєте, нагадує те, як це роблять у Росії. Можливо, вони і звідти копіюють, можливо, там є якийсь обмін, як то кажуть, «кращими практиками». Мені це також нагадує історію з Cambridge Analytica, з виборами Трампа в 2016 році, тобто і з цією західною практикою. Тут не питання, звідки географічно це все походить. Так чи так, це все має антидемократичну, антиліберальну або ілліберальну природу.

Угорщина є прикладом того, як хакнули демократію

Наталя Соколенко: Дмитре, але як допускає це Брюссель, уже згаданий вами Євросоюз? Усе ж таки в Євросоюзі є свої правила, вони затверджені, описані в різного роду директивах Європейського Союзу щодо свободи слова, щодо прозорості фінансування медіа, прозорості медіавласності. От Україна не є ще членкинею Європейського Союзу, однак у нас деякі директиви вже втілені, наприклад, закон про прозорість медіавласності. Чому Угорщині дозволяють чи вона собі дозволяє якось інакше організувати медіапростір?

Дмитро Тужанський: Це феномен. Бачите, яка парадоксальна річ: Україна має на шляху до Євросоюзу ухвалити низку законодавчих актів, упорядкувати процедури щодо медіа, щоби стати частиною Євросоюзу. Угорщина зараз іде іншим шляхом. Але якраз Угорщині заблоковали кілька десятків мільярдів євро зі структурних фондів ЄС, саме тому, що Угорщина не відповідає цим критеріям верховенства права за стандартами ЄС. Повернуся до свого досвіду роботи в цій міжнародній місії спостереження за виборами. Наявність цієї місії в країні-члені ЄС це безпрецедентний факт. Знаєте, куди відправляють ці спостережні місії? В країни перехідної демократії або неповної, гібридної демократії. І ще не було такого, щоб міжнародні місії чи ОБСЄ, або в рамках ЕNEMO їздили в країни-члени ЄС. Угорщина стала першою такою країною, тому що в них якраз серйозні проблеми.

Наприклад, у них в законі легалізований адміністративний ресурс. Уявіть, іде виборча кампанія. І в рамках цієї виборчої кампанії прем'єр-міністр Віктор Орбан, який є офіційно кандидатом від партії «Фідес», тобто учасником виборчого процесу, не йде ні в яку відпустку, не уникає якихось зустрічей. Він прямо на робочому місці, в робочий час агітує. Більше того, це подається як інформаційна кампанія угорського уряду, з'являються по всій країні білборди, сітілайти, відео з портретом Віктора Орбана та з гаслом, яке співзвучне з гаслом партії «Фідес», що бере участь у виборах. Тобто сама Угорщина фінансує виборчу кампанію одного з кандидатів однієї з партій. І будь-які скарги в суд не мали результату, бо в угорському законодавстві це дозволено.

З медіа так само. Угорщина Віктора Орбана є прикладом того, як хакнути європейську демократію. І як Брюссель проспав оце хакерство. Органи ЄС тільки зараз починають підбирати механізми, як оце хакерство зупинити, як виправити ситуацію. І це довгий, складний процес. Один з інструментів блокування грошей з фондів ЄС і для Віктора Орбана це зараз топпроблема.

Наталя Соколенко: Отже, зараз Брюссель намагається за допомогою євро повернути Угорщину на демократичні рейки. А чи покладається Брюссель на медіа, на те, щоб змусити Орбана впустити в угорський медіапростір інших медійників, наприклад, американських? Чи захистити свободу слова та захистити тих журналістів, які зараз в опозиції до Орбана? Чи це нереально? Все-таки євро рулить більше, ніж якісь повернення до правил?

Дмитро Тужанський: Дивіться, в чому парадокс: якщо ви поїдете в Будапешт і поспілкуєтеся з цією такою медійною будапештською бульбашкою, ви взагалі не побачите проблем. Тобто медійний простір столиці Угорщини суттєво відрізняється, власне, як і політичний, від решти країни. Опозиція в Будапешті перемогла не тільки на місцевих виборах у 2019 році, а й у 2022 році. Якщо я не помиляюся, 16 із 18 мандатів мажоритарників виграла опозиція. Тобто ця проєкція Будапешта часто є оманливою, тому що в столиці є конкуренція медіа, незалежні медіа конкурують між собою, а не конкурують із провладними медіа. Бо, наприклад, уся ця  бульбашка навколо «Фідес» не читає свої медіа, для них це й не медіа. Вони читають якраз незалежні видання. Але в Угорщину повернулося «Радіо Свобода», знову ж таки, це ще один такий сигнал. «Радіо Свобода» працює в країнах, де є виклики для демократії, проблеми демократії. Назвіть ще якусь країну Євросоюзу, де працює «Радіо Свобода»? Кореспонденти є в усіх країнах, але в Угорщині з’явилася саме угорська редакція «Радіо Свобода» три роки тому. Це був такий сигнал, що партнери не розцінюють Угорщину як розвинену демократію.

Уявити, щоб якесь угорське медіа працювало з міжнародними фондами cкладно, бо це кліше: ти «долар-медіа», ти продався Соросу, ти ворог нації!

Паралельно угорська машина проводить кампанію дискредитації всіх спроб якось підтримати незалежні медіа через гранти. Є навіть такий наратив — «долар-медіа». Тобто зараз усі видання, про кого є інформація, що вони співпрацюють, наприклад, з американським посольством, з USAID, все, ти продався Соросу, Ротшильдам, демократам-лівакам, ти «долар-медіа», ти ворог нації!

Ми в інституті за останні кілька років багато працюємо з угорськими медіа, і для них це дуже делікатне питання. Я говорив із представниками одного незалежного медіа, дуже хорошого. І дивіться, до чого їх довела оця внутрішня риторика: угорський журналіст сказав, що для образу незалежності його медіа рівнозначними викликами є, якщо брати гроші на проєкти чи від американського, чи від російського посольства. Я був шокований. Ця риторика настільки заганяє в кут, що ти змушений вдаватися до таких абсурдних порівнянь — ставити на один рівень російське й американське посольство. Я зі свого досвіду знаю, бо співпрацюю з цими міжнародними фондами, що там ніхто не диктує, як тобі працювати, це просто смішно. Але незалежні медіа в Угорщині не можуть розраховувати на міжнародні фонди, вони покладаються тільки на гроші від своїх читачів. От історія видання «Телекс», яке утворилося три роки тому. Його створили журналісти, які майже повним складом пішли з видання «Індекс» на знак протесту проти захоплення медіа провладними людьми. Тоді журналісти заснували своє видання. Вони провели кампанію з фандрейзингу та сказали: ми звільнилися всі, бо ми за незалежну журналістику, підтримайте нас! І буквально за кілька місяців вони назбирали достатньо коштів — а це щомісячні пожертви, — щоб утримувати редакцію із 50 (!) людей. У них уже пів мільйона підписників на Facebook, і зараз інші медіа беруть цей приклад — працювати завдяки невеликим пожертвам від звичайних людей і залишатися незалежними.

Але зараз постав от який виклик: як звільнити від одурманення оці 2-2,5 мільйона угорців? І взагалі питання, чи можна їх звільнити від цього одурманення, тому що дуже часто підтримка партії «Фідес» і особисто Орбана це вже рівень не просто пропаганди, а це рівень такої релігії, віри. Це є результат цієї дії, пропаганди різного типу протягом десятиліття. І це виклик для всіх, але, як на мене, насамперед для угорського суспільства, для Угорщини самої. Наша справа України, сусідів, міжнародних партнерів радше підтримати та допомогти. Зараз говорити про вільний вибір угорського народу насправді не доводиться.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Вірою Валлє про утилітарне значення свободи: як бажання бути вільною людиною робить нас ефективними, а небажання — перетворює на дурнів, Галиною Петренко про авторитет громадських організацій і російську брехню, Олегом Сампіром про казкові посади та реальні справи Олександра Вілкула під час великої війни, Оксаною Скиталінською про історії на тему здорового харчування, в які нас втягують медіа, Юрієм Ніколовим про наслідки скандалу, спричиненого оприлюдненням у медіа історії про корупцію в Міноборони, Оленою Гусейновою про скандал з Лінор Горалік та історії, в які нас втягують псевдоліберальні російські медіа, з воєнним істориком Василем Павловим про «победобєсіє» у масовій культурі, а також із комунікаційницею Веронікою Вельч про те, як завдяки медіа Трамп став «своїм» для американців.

Також рекомендуємо: «ДМ» нещодавно запустив подкаст із назвою «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках наших онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Нагадаємо, в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки Українському радіо передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5608
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Детектор медіа говорить

Озвучуємо найкращі тексти, що виходять на шпальтах «Детектора медіа». Якщо ви не встигаєте прочитати все цікаве, то тепер можна нас послухати! Слухайте також на Apple PodcastsGoogle PodcastsMEGOGO AudioNV ПодкастиSpotifySoundCloud та RSS.

Медіуми

Подкаст про історії, в які нас втягує медіаіндустрія з Наталкою Соколенко та Вадимом Міським. Слухайте також на Apple PodcastsGoogle PodcastsMEGOGO AudioNV ПодкастиSpotifySoundCloud та RSS.

Русскій фейк...

У цьому подкасті Вадим Міський щодня викриває російські фейки і відправляє їх услід за кораблем. Подкаст-переможець аудіопремії «СЛУШНО» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії у 2022 році. Слухайте також на Українському радіо, Apple PodcastsYouTubeGoogle PodcastsMEGOGO AudioNV ПодкастиSpotifySoundCloud та RSS.

Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду