У подкасті «Медіуми» Любов Раковиця, голова оргкомітету Donbas Media Forum, голова ГО DII-Ukraine, розповідає, чому цьогорічний форум зосередиться на людиноцентричності, як змінився DMF за понад десять років війни та з якими викликами стикаються регіональні й релоковані медіа. А також — про збереження зв’язку з аудиторіями на окупованих територіях, виживання редакцій в умовах атак і перебоїв з енергопостачанням й те, чому тема окупації має звучати в медіа не лише через бойові дії, а й через історії людей.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформ.

00:00 Про тему DMF: «Ми намагаємося поставити людину в центр нашої дискусії»;

01:37 «У фокусі Donbas Media Forum завжди була, є і залишається тема окупованих територій»;

04:26 «Стався якісний стрибок: від форуму про схід України до національного форуму»;

06:06 «Якщо говорити про великі форуми для всіх, фактично залишаються Львівський медіафорум і Donbas Media Forum»;

08:40 «Цього року ми думали дати більше повітря учасникам, щоб були проміжки між дискусіями, час на нетворкінг»;

11:00 Про людей в окупації: «Те, що відбувається, — це велика гуманітарна криза і воєнні злочини з боку Росії»;

14:06 «Що довше людина не у своєму населеному пункті, то швидше асимілюється в новій громаді»;

15:40 Про зиму для медіа: «Буде питання, скільки медіа не переживуть цю зиму»;

19:36 Про міжнародні теми форуму: «У нас буде тема і російської, і китайської пропаганди, бо це те, що впливає не лише на Україну»;

23:34 «З того, що бачу й чую — дуже багато втоми від війни».

Про тему DMF: «Ми намагаємося поставити людину в центр нашої дискусії»

Наталка Соколенко: Donbas Media Forum цього року відбудеться з 8 по 10 жовтня. Яка головна, мейнстримна тема цьогорічного форуму?

Любов Раковиця: Цього року на Donbas Media Forum ми будемо дуже багато говорити про людину. Ми намагаємося поставити людину в центр нашої дискусії, у центр українського медійного порядку денного, і не лише медійного. Тема форуму звучить як «Я_МЕДІА: людина — для людини — про людину».

Тобто людина як творець контенту — журналіст, блогер, редактор, той, хто створює контент; людина як аудиторія — хто наша аудиторія, для кого ми працюємо; і контент про людину. Як поставити або повернути людину в порядок денний українських медіа, у те, про що вони говорять. Це той самий людиноцентричний дискурс і загалом порядок денний.

«У фокусі Donbas Media Forum завжди була, є і залишається тема окупованих територій»

Наталка Соколенко: Як це — організовувати таку значну подію в такі страшні, непевні часи? Я пам’ятаю Donbas Media Forum у Харкові, я брала в ньому участь. Зараз форум відбувається в Києві, q це не порівняти: у Харкові було абсолютно мирне життя, хоча російсько-українська війна тривала вже третій чи четвертий рік. Зараз ви беретеся за організацію масштабної триденної події в Києві.

Як загалом ви як організаторка бачите, як змінювалися ваші організаційні завдання й виклики протягом існування Donbas Media Forum? І чим цьогорічний форум, його організаційні виклики, відрізняються від того, що було раніше?

Любов Раковиця: Дійсно, ми почали й провели перший Donbas Media Forum у 2015 році. Це було через рік після початку російсько-української війни, через рік після того, як Росія напала на Україну.

Фактично перший форум був форумом для журналістів-переселенців, для журналістів, які виїхали зі своїх населених пунктів, роз’їхалися по Україні або за кордон. Під час Donbas Media Forum, який відбувся приблизно за рік і кілька місяців після нападу Росії, ми провели перший такий захід.

Це був своєрідний Donbas Media Forum обіймашок, бо зустрілися люди, які раніше працювали в одному місті, в одному населеному пункті, а потім роз’їхалися по Україні. І вже тоді однією з фокусних тем було те, як говорити й працювати з темою окупованих територій.

Бо у фокусі Donbas Media Forum завжди була, є і залишається тема окупованих територій: як повернути окуповані території в український дискурс, як залучити їх до українського порядку денного, до українських медіа тощо.

У 2016 році ми провели Donbas Media Forum у Маріуполі, на території Донецької області. Уже тоді Маріуполь був логістично віддалений від Києва, тому що шлях через Донецьк був закритий. Ми проводили форум на базі Маріупольського державного університету, який зараз так само захоплений окупантами. Там було майже 200 учасників, але не всі, хто хотів, могли доїхати.

У 2017 році ми провели Donbas Media Forum у Святогірську, який зараз так само зруйнований. Це деокуповане місто, але там усе ще тривають активні бойові дії, місто зруйноване. Тоді вже зібралося понад 200 людей.

«Стався якісний стрибок: від форуму про схід України до національного форуму»

Любов Раковиця: А там, де ви були й долучилися, у нас стався такий якісний стрибок, ривок Donbas Media Forum — від форуму про схід України до національного форуму для регіональних медіа. Це були 2018—2019 роки. Однією з тем тоді було роздержавлення медіа, і дійсно приїхали представники медіа з усіх регіонів України, з різних населених пунктів, бо тема роздержавлення була дуже актуальною.

Два роки ми були в Харкові. Це було дуже зручно з погляду логістики, бо всі дороги вели в Харків. Було зручно приїхати і з заходу, і з півдня, і з Києва.

Потім стався ковід, і два роки ми працювали в гібридному форматі. Проводили форум у студії «Громадського телебачення». Це були 2020—2021 роки. Телевізійна студія була новим форматом для медійних заходів: не просто Zoom, а саме телевізійна студія, куди ми запрошували спікерів і деяких учасників як гостей.

А потім сталося повномасштабне вторгнення, і 2022 рік ми пропустили, бо тоді була дуже сильна невизначеність. Було незрозуміло, що робити, як правильно все організувати з погляду безпеки. Ми розуміємо, що журналісти, медійники завжди перебувають під особливою увагою нашого ворога, бо поки є медіа, поки є незалежні медіа, Росії набагато складніше робити те, що вона робить.

«Якщо говорити про великі форуми для всіх, фактично залишаються Львівський медіафорум і Donbas Media Forum»

Любов Раковиця: Повернення великого Donbas Media Forum відбулося в Києві. Перший наш форум у 2015 році був у Києві, і форум після повернення у 2023 році так само відбувся в Києві.

Тоді багато людей приїжджали й казали, що це перший для них великий захід із часів ковіду. Бо спочатку був ковід, потім повномасштабне вторгнення. Багато людей у 2023 році приїхали на Donbas Media Forum знову ж таки заради форуму обіймашок, але вже в інші, складніші часи.

Тоді ми почали трохи змінювати формат, додавати нові активності. Наприклад, щороку під час Donbas Media Forum ми проводимо покази короткометражних фільмів, які часто не доходять до нашої аудиторії в невеликих населених пунктах. Ми показуємо їх нашій аудиторії, влаштовуємо сесії запитань і відповідей із творцями фільмів.

У 2023 році ми також провели Donbas Media Forum у Варшаві. Це був наш DMF Global — для закордонних журналістів, які через безпекові обставини або з інших причин не можуть приїхати в Україну. З іншого боку, ми так само привозили людей з України за кордон. Намагалися, щоб це були люди, які зазвичай не їздять за кордон і нечасто виступають спікерами. Це був невеликий камерний форум, який відбувся через місяць після київського, тому було трохи складно.

У 2024—2025 роках ми вже продовжували проводити форум у Києві. Минулий рік так само був досить складним, бо це було після скорочення американського фінансування.

Наталка Соколенко: Коли USAID пішов.

Любов Раковиця: Так. І фактично сталося так, що Donbas Media Forum торік був чи не єдиною великою подією для медійників. Так склалося, що як у 2015 році були Львівський медіафорум і Donbas Media Forum , так ми й прийшли до 2025—2026 років, коли, якщо говорити про великі форуми для всіх, фактично залишаються Львівський медіафорум і Donbas Media Forum.

Це дуже важливо для нас, бо часто нас питають: «Ось тут, мені здається, треба більше фокусу на розслідувачах», «Тут недостатньо про дезінформацію», «Не вистачає локального компоненту». Але ми кажемо, що Donbas Media Forum — це фактично зріз українського медійного, і не лише медійного, порядку денного.

«Цього року ми думали дати більше повітря учасникам, щоб були проміжки між дискусіями, час на нетворкінг»

Наталка Соколенко: Як ви формуєте програму цих трьох днів?

Любов Раковиця: Donbas Media Forum від самого початку дуже відкритий до партнерств. Для нас завжди було важливе співтворення самого форуму. Ми завжди відкриті до комунікації, до пропозицій від наших партнерів, інших медійних організацій, медіа, просто людей, яким не байдуже.

Цього року ми вперше зробили, можна сказати, відкрите оголошення. Усі, хто думає, що їм є що сказати, хто вважає, що їхня тема має прозвучати, або знає, які теми можуть бути важливими цього року, мали можливість написати нам свої пропозиції.

Наталка Соколенко: Написали? Скільки?

Любов Раковиця: Крайня дата подання пропозицій у нас була 30 червня, але нам досі пишуть. Ми отримали понад 200, десь до 250 пропозицій від більш ніж 100 організацій, людей і медіа.

Наталка Соколенко: А подій скільки буде? Заявок 200, а подій плануєте?

Любов Раковиця: Торік у нас було, здається, понад 70 подій. І це якщо не рахувати покази кіно, виставки, куточок безпеки тощо.

Цього року ми думали дати більше повітря учасникам, людям, щоб були хоча б якісь проміжки між дискусіями, щоб був час…

Наталка Соколенко: На нетворкінг і на обіймашки.

Любов Раковиця: Так, на нетворкінг і на обіймашки. Ми думали зробити 50 подій, але зараз бачимо, що вже трохи не вміщаємося в ці 50.

Ми ще раз усе перечитаємо, подивимося на програму більш загально, з висоти пташиного польоту, будемо радитися з нашими партнерами. Бо хочеться, і це дуже важливо для нас, щоб Donbas Media Forum представляв український і міжнародний медійний порядок денний.

І, звичайно, ми завжди дивимося, читаємо, що зараз у трендах, про що всі говорять. Звичайно, завжди підписані на «Детектор медіа». Це дуже актуальна інформація про те, що відбувається в українській і міжнародній медіаспільноті.

Про людей в окупації: «Те, що відбувається, — це велика гуманітарна криза і воєнні злочини з боку Росії»

Наталка Соколенко: До речі, «Детектор медіа» теж подав заявку на проведення своєї події.

Любов Раковиця: Ви знаєте, для нас це дуже цінно. Ми з 2014 року… Наші медіа і Donbas Media Forum , який, власне, називається «Донбас», — його основний слоган зараз: «Національний форум із регіональним серцем».

І для нас, оскільки ми самі з Донецька, з Донецької області, завжди дуже важлива тема окупованих територій. Для нас дуже цінно, що «Детектор медіа» цією темою так само дуже опікується і що вона важлива не лише для нас, вихідців із Донецької, Луганської областей або інших окупованих регіонів.

Для нашої організації дуже важливо, що для наших партнерів із «Детектора медіа» важливі тема комунікації з окупованими територіями, представленість теми окупованих територій і людей, які мають досвід окупації, в українському медіадискурсі.

Я за це дуже вдячна Наталії Лигачовій, Галині Петренко, Вадиму Міському за те, що вони завжди ці теми порушують, просувають. І те, що вони були на «Честі професії», було дуже цінно.

Я була серед журі «Честі професії». Була велика кількість матеріалів не лише з регіональних, а й із національних медіа. Серед регіональних — не лише з тих, які безпосередньо розташовані на окупованих територіях або виїхали звідти, а й з інших регіонів.

Наталка Соколенко: І на Donbas Media Forum «Детектор медіа» презентує дослідження.

Любов Раковиця: Так само дуже цінно й важливо, що зараз «Детектор медіа» проводить дослідження про те, як представлена тема окупованих територій в українському дискурсі. Наскільки я знаю, це буде дуже цікаве дослідження.

Я вже маю спойлер, що там будуть деякі неочікувані висновки й рекомендації щодо того, як медіа взагалі порушувати цю тему, як правильно з нею працювати. Бо вона має бути представлена не лише з позиції ведення бойових дій, а так само з позиції людини — власне, про це і наш Donbas Media Forum . З позиції того, що те, що відбувається, — це велика гуманітарна криза і воєнні злочини з боку Росії.

І про це так само треба й варто говорити.

Наталка Соколенко: І документувати. Є документальний фільм Олександра Зінченка «Голодомор: літописці» — якраз про те, що одиниці людей змогли зафіксувати свідчення того катування голодом. Це були українці або іноземні дипломати, але це одиничні свідчення. Добре, що вони є, але нам треба за можливості документувати максимум — в ідеалі кожен російський злочин зафіксувати й задокументувати.

Це юридична сторона справи, але журналістська робота також полягає в тому, щоб осмислити, проаналізувати й у формі, яку може створити професійний журналіст, розповісти ці історії, щоб люди знали. Люди і в Україні, й у світі. Це насправді надзвичайно важливо.

«Що довше людина не у своєму населеному пункті, то швидше асимілюється в новій громаді»

Наталка Соколенко: Я би ще хотіла поставити питання: чи ви спостерігаєте якусь стабільну кількість релокованих медіа, які продовжують працювати й, зокрема, подавати заявки на участь у Donbas Media Forum? Чи все ж таки їхня кількість зменшується через об’єктивні причини? Окупація триває. Громади, які в перші роки ще трималися якоїсь купи, принаймні у віртуальному вимірі, зараз потроху вже розсипаються.

Любов Раковиця: Так, ви знаєте, це дійсно важливе питання, бо ми з цим працюємо. Торік ми започаткували ініціативу «Кластер релокованих медіа», зокрема для того, щоб об’єднати медійників і медіа, які мають довіру на окупованих територіях. Щоб промотувати й адвокатувати наше питання, підсвічувати тему окупованих територій.

І я бачу: ось ви кажете, що кількість релокованих медіа зменшується. Можливо, так, не всі виживають. Але, з іншого боку, вона збільшується за рахунок того, що окупація триває.

Наталка Соколенко: Розширюється окупація.

Любов Раковиця: Так. І зараз ми бачимо вже новоокуповані, скажімо так, території. Це медіа з Покровська, медіа з Мирнограда. Уже виїжджають медіа з Краматорська, майже не залишилося їх там. Уже важко працювати в Херсоні, попри те, що це підконтрольна Україні територія. У Харківській області, у Сумській області.

Про зиму для медіа: «Буде питання, скільки медіа не переживуть цю зиму»

Любов Раковиця: І ще одне дуже важливе питання, про яке ми так само говоритимемо цього року під час Donbas Media Forum, — як медіа переживуть наступну зиму. Бо такі регіони як Суми, Херсон, Чернігів, Запоріжжя, Дніпро, Кривий Ріг та інші невеликі населені пункти… Ми знаємо, і журналісти, які там працюють, знають, що там не буде опалення, не буде електрики. Усього цього не буде.

Ми бачимо, що Росія продовжує це все вибивати. І, звичайно, буде питання, скільки медіа не переживуть цю зиму. Так само для нас це питання, що буде з нами тут, у Києві. Бо зима близько, до неї вже треба готуватися.

Потрібна комплексна підготовка — і з погляду того, як правильно організувати роботу, і з погляду того, як за потреби правильно переїхати.

Для медіа є ще один виклик, про який ми з іншими релокованими медіа думаємо вже понад десять років: як утримати аудиторію, як зберегти комунікацію з нею. Бо аудиторія змінюється: люди або залишаються в окупації, або їдуть в Україну чи за кордон, або їх силою вивозять у Росію.

І ми розуміємо: що довше триває ситуація, коли людина не у своєму населеному пункті, то більше вона відривається від нього і швидше асимілюється в новій громаді. Як залишити людей у цьому порядку денному? Як зберегти ідентичність? Хто взагалі всім цим займатиметься, коли українські території будуть деокуповані?

Це дуже важливо. І так само дуже важливо те, що ви робите.

Наталка Соколенко: Чи будуть на Donbas Media Forum і представники організацій, які можуть надавати й надають підтримку, зокрема регіональним і релокованим медіа, про які ми зараз із вами говоримо?

Любов Раковиця: Так, звичайно. Цього року, як і завжди, у нас велика кількість партнерів. Будуть організації, які роблять хоч щось, мають будь-які можливості підтримки. Бо зараз у такій ситуації не буває маленької підтримки.

Кожна підтримка дуже важлива і значуща. Ми будемо про це говорити й намагатися зводити організації, які надають допомогу, з медіа, які її потребуватимуть. Часто ця допомога може бути нематеріальною — логістичною, організаційною або інформаційною.

Форум проходитиме на початку жовтня. Фактично до кінця жовтня ще триватиме безопалювальний сезон. Судячи з прогнозів, до кінця жовтня ще буде тепло, а потім на нас чекають ще п’ять місяців суворої зими. Ми всі вже до цього готуємося, і треба думати, як нам бути.

І, звичайно, йдеться не лише про те, як пережити цю зиму. Ми всі пам’ятаємо, що перебуваємо в постійній війні. Російські атаки тривають і не зменшуються. Російські інформаційні атаки на нашу аудиторію так само тривають.

Тому ми не маємо права розслаблятися. У нас не буде часу просто перечекати, перезимувати до наступної весни. Бо наступної весни може не бути — і це так само важливо пам’ятати.

Наталка Соколенко: Це дуже цікавий вимір погляду на майбутню зиму. Бо зазвичай про це говорять у контексті комунальних послуг: будуть вони чи не будуть. Але те, що для медіа, для журналістських колективів це теж окремий виклик… Я, чесно кажучи, вперше почула таку постановку питання, тому цікаво буде послухати ці дискусії.

Про міжнародні теми форуму: «У нас буде тема і російської, і китайської пропаганди, бо це те, що впливає не лише на Україну»

Наталка Соколенко: Ще мені раптом спала на думку така тема: послухати історії про те, як, наприклад, у часи Другої світової війни чи радянської окупації виживали ті самі релоковані медіа — українські, польські.

Є чудова історія про польський журнал «Культура», який діяв в еміграції. Його очолював Єжи Ґедройць, і він якраз запропонував полякам відмовитися від претензій на Львів і Вільнюс. Закликав до того, що треба дружити з українцями, литовцями й білорусами, інакше Москва всіх переборе.

Ця редакція діяла в Парижі. І після того, як Польща скинула з себе радянську окупацію, журнал «Культура» став таким загальнопольським виданням.

Є й інші приклади. «Українське слово», яке недовго виходило в Києві в часи німецької окупації, релокувалося в Париж і потім ще 30 років виходило й тримало вкупі українську громаду, поки Україна була окупована Радянським Союзом.

Чи будуть такі історії?

Любов Раковиця: До речі, ви дуже цікаву річ кажете. Я спілкувалася з деякими нашими закордонними партнерами, і вони кажуть, що таких медіа мало. Вони навіть не знають, чи є зараз такі. Можливо, якщо і є, то їх дуже небагато — медіа в екзилі, які виїхали з України.

Попри те, що війна триває вже понад десять років, попри те, що деякі медіа, як, наприклад, наші «Новини Донбасу», уже 12 років вимушено живуть не там, де живе їхня спільнота, а повномасштабне вторгнення триває вже чотири з половиною роки, таких медіа, які виїхали й мовлять на Україну з-за кордону, немає.

Я знаю, що є медіа, засновані журналістами, які виїхали за кордон, і вони почали щось робити для діаспори. Але це, мені здається, дуже важливий маркер: медіа тяжіють бути там, де їхня аудиторія.

Наталка Соколенко: Але українці стали глобальною нацією, тому там, де українці, мають бути медіа.

Любов Раковиця: Так. Але так само треба пам’ятати й зважати на те, що зараз не обов’язково фізично бути там, де твоя аудиторія. Якщо раніше ти мав випускати журнал, він мав доходити до аудиторії, ти мав бути там, де ти є, то зараз, у часи глобальної цифровізації та інтернету, можливо, з цим буде простіше.

Але дійсно досвід інших країн так само дуже важливий. У нас були теми, присвячені країнам, які пережили Балканські війни, були журналісти звідти. У нас були журналісти й медійники, які представляли Південну Америку, бо там так само дуже сильний вплив Росії на сприйняття подій в Україні.

Цього року ми, думаю, привеземо якихось журналістів. У нас буде тема і російської, і китайської пропаганди, бо це так само те, що впливає не лише на Україну.

Також ми плануємо тему, пов’язану з Центральною Азією. З одного боку — що робить Росія, щоб якось намагатися втягнути країни Центральної Азії в російсько-українську війну. Часто вони використовують людей, які перебувають у Росії, як гарматне м’ясо або заселяють ними окуповані території. З іншого боку — як Україна працює з людьми, які зараз є в Центральній Азії, з нашою аудиторією.

І те, що ви кажете: дійсно, країни, які є найближчими сусідами України, — Словаччина, Польща, Угорщина. У нас так само буде тема, присвячена цьому питанню.

«З того, що бачу й чую — дуже багато втоми від війни»

Наталка Соколенко: Скільки людей — журналістів, медійників загалом — уже виявили бажання взяти участь? Як ви очікуєте, скільки людей буде, скільки зможе «перетравити» Donbas Media Forum?

Любов Раковиця: Торік на Donbas Media Forum було майже 1400 учасників за три дні. Не одночасно.

Цього року, мені здається, буде трохи менше людей. Реєстрація йде не так активно, як торік, зокрема через безпековий фактор, бо багато хто боїться і не готовий їхати в Україну. Уже є люди, наші партнери, які питають: «А ви впевнені, що хочете проводити форум у Києві? Можливо, перенесемо кудись?».

Особливо останнім часом мені кілька разів говорили про Івано-Франківськ після того, як там «Тисячовесна» провела свій захід. Казали, що непогана локація.

Реєстрація у нас усе ще триває. Торік, і це для нас так само було цінно, ми змогли надати майже 300 тревел-грантів учасникам з інших регіонів, яким було важливо бути на нашому заході й долучитися до нього.

Цього року я не знаю, якою буде активність. Але з того, що бачу й чую, — дуже багато втоми від війни. І, звичайно, багато хто думає, що обстріли посиляться, тому, можливо, буде менша кількість учасників. Це не стане для нас сюрпризом.

Ми розуміємо, що зараз складна ситуація. Особливо коли говоримо про обстріли Києва. Попри те, що локація, де ми проводитимемо форум… Узагалі питання безпеки для Donbas Media Forum у завжди на першому місці.

Останні три роки, і цього року так само — це буде вже четвертий, — ми обладнуємо сховище. Під час тривоги всі заходи, які проходять нагорі, переносимо в сховище.

Навіть кілька років тому в нас не стояло питання, чи це «просто тривога», не дуже небезпечна чи дуже небезпечна. Усе одно всі заходи ставляться на паузу, переносяться в сховище, дискусії, воркшопи тощо тривають.

Для нас це принципово важливо. Так само завжди поруч чергує машина ДСНС, чергує швидка медична допомога. Для нас це дуже важливо. Ми розуміємо ситуацію, яка зараз є, і маємо на неї зважати.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Сергієм Прокопенком про те, як регіональному медіа працювати під час війни, Веронікою Поляковою про медіа, що руйнує міф про Одесу як проросійське місто, Оленою Брайченко про те, чому в Україні досі майже немає гастрономічної журналістики, Ольгою Тищук про те, що українськомовні серіали вперше випередили російськомовні, Дмитром Хрипуном про те, як стримінгові платформи змінюють українське телебачення, Юлією Смирновою із Holywater Tech про вертикальні серіали, Юлією Тимошенко з Ukraїner про те, як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж «24 каналу», Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.