«Політика почала “їсти” нашу війну», — заступник головреда «УП» Євген Будерацький

«Політика почала “їсти” нашу війну», — заступник головреда «УП» Євген Будерацький

15 Грудня 2023
4876
15 Грудня 2023
15:00

«Політика почала “їсти” нашу війну», — заступник головреда «УП» Євген Будерацький

Вадим Міський
Програмний директор ГО «Детектор медіа», член Наглядової ради Суспільного мовлення
4876
У випуску — про взаємини «Української правди» з Офісом президента, цензуру військових і гроші, зароблені для Томаша Фіали.
«Політика почала “їсти” нашу війну», — заступник головреда «УП» Євген Будерацький
«Політика почала “їсти” нашу війну», — заступник головреда «УП» Євген Будерацький

24 лютого 2022 року редакторка колонок «УП» написала новину під диктовку заступника головреда: «Путін почав війну в Україні». Як редакція «Української правди» зустріла велику війну, чи отримують вказівки від власника Томаша Фіали, навіщо ще в травні 2022-го журналісти написали про конфлікт між Зеленським і Залужним. А також про прем'єри нових аудіовізуальних продуктів «УП», зміни в технології виробництва матеріалів і використання штучного інтелекту.

Про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Євгеном Будерацьким, заступником головного редактора «Української правди».

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Будерацький, прокидайся. Почалось!»;

16:12 «Політика почала “їсти” нашу війну»;

20:30 «Не тільки воєнного кореспондента, а й воєнного редактора не було»;

28:30 «Нам сказали, що повернуть акредитацію, якщо напишете щось на кшталт “давайте жити дружно, ми більше так не будемо”»;

33:40 «Відео — це обов’язковий напрямок для медіа»;

38:00 «Наші вороги розганяють міфи, що ми належимо Соросу, Льовочкіну, Авакову, Фірташу, Григоришину. Але ця конструкція зламалася»;

49:00 «Автори, звісно, ходили до самого Татарова»;

54:00 «Штучний інтелект для новин ми не використовуємо, але в подкасті був один момент».

«Будерацький, прокидайся. Почалось!»

Наталя Соколенко: Як «Українська правда» зустріла широкомасштабне вторгнення?

Євген Будерацький: Редакція була готова заздалегідь. У нас були розроблені протоколи, як буде діяти редакція у випадку початку великого вторгнення. За одним із цих протоколів у нас була оформлена резервна редакція в Карпатах. Ще 23 лютого ми слухали всіх про зустрічі президента з великим бізнесом, всі приходили й говорили, що все нормально, все буде добре, не хвилюйтесь. Але 24-го вранці редакція прокидалася так, як усі в нашій країні, прокидалася несподівано. Мене набрав Ельдар Сарахман, наш відеограф. У нас із ним телефонний дзвінок був як екстерна річ. Він мені набирає і говорить: «Будерацький, прокидайся. Почалось!» Я трохи спросоння під п’яту ранку подумав: ну, окей, людина не бреше — точно почалося, з таким не жартують. Але потім, враховуючи, що я живу поряд із заводом Антонова, я це почув буквально через пів хвилини після того, як мені Ельдар зателефонував.

У нас були організовані додаткові чергування по ночах, там було багато людей, але на той момент на чергуванні були не новинарі, а редакторка колонок «Української правди». Вона мені зателефонувала й написала новину під мою диктовку. Я їй сказав: «Береш і червоним, великим пишеш: “Путін почав війну в Україні”».

Наталя Соколенко: Скільки людей її переглянуло?

Євген Будерацький: Там було більш ніж мільйон точно. Зараз, напевно, більш як два. Це були астрономічні цифри. Google трафік нам одразу збив, тому що вони подумали, що щось не так. Цифри на сайті були у 20–25 разів більше, аніж будь-який типовий день.

Вадим Міський: Ось зараз 2 мільйони 235 тисяч 92 перегляди новини «Путін почав війну в Україні» станом на момент запису нашого цього подкасту. Але, крім новини про початок війни, на стартовій сторінці «УП» того ранку була цитата тодішнього міністра оборони Резнікова, що Київ не бомбитимуть, хоча Київ уже був під вогнем. Ось цей заголовок: «Київ — це другий Єрусалим. Путіну бомбити Єрусалим звучить сумнівно».

Євген Будерацький: Інтерв'ю з Резніковим було напередодні, воно дуже швидко писалося. Ввечері 23-го в редакції ми залишилися з Севгіль (Севгіль Мусаєва — головна редакторка «УП») удвох, думали про це інтерв’ю, сперечалися про заголовок. У мене був варіант «Шекспірівське питання “Стріляти чи не стріляти” стояти не буде». А в Севгіль був варіант «Київ. Другий Єрусалим. Путіну бомбити Єрусалим звучить сумнівно». Ввечері 23 лютого відправили на верстку це інтерв’ю, і о 5.30 воно мало вийти. У цьому хаосі, який творився у перші години вторгнення, воно так і висіло. Аж 2,5 години в момент початку Великої війни — і висить текст, у якому міністр оборони країни говорить, що в Києві ніхто бомбити не буде. І так до восьмої ранку, поки хтось із читачів напряму не зателефонував мені чи Севгіль і не сказав: а що ж у вас узагалі стоїть на головній сторінці? Навіть не наступного дня, а годин через 15, після того, як Резніков це сказав, усі його слова були перекреслені.

«Політика почала “їсти” нашу війну»

Наталя Соколенко: Якщо повернутися до весни 2022 року, то війна була топтемою. Політики в ЗМІ було мало. Що запустило назад політику на шпальти «Української правди»?

Євген Будерацький: Я просто нагадаю, що вперше інформація про певні тертя Зеленського з Залужним були навесні 2022-го. І, напевно, це був той момент, коли ми почали говорити всередині редакції про політику. Політика почала трошки їсти нашу війну. Тобто трошки заважати нашим військовим.

Наталя Соколенко: Є таке поняття в журналістиці — комунікативна мета, тобто, з якою метою створюється певне повідомлення. То з якою метою «УП» ще навесні 2022-го року повідомила про те, що є ознаки конфлікту між нашим Верховним Головнокомандувачем Президентом Зеленським і Головнокомандувачем Збройних сил України Залужним? От щоби що?

Євген Будерацький: Щоби що? А навіщо вони проводили внутрішню соціологію? Коли постійно говорять, що журналісти щось пишуть... Ви починаєте це робити, а потім говорите, що про це не треба говорити. Якщо про це не говорити, то це перестає існувати. Але це неправда, бо це ж існує.

«Не тільки воєнного кореспондента, а й воєнного редактора не було»

Наталя Соколенко: Журналістка «УП» Ольга Кириленко стала воєнною кореспонденткою майже одразу після початку великого вторгнення. Які складнощі є у неї та загалом у редакції, в доступі до безпосередніх місць, де відбуваються події війни? Є певні проблеми з тим, щоб потрапити на Куп’янський напрямок, багато куди насправді. Які наслідки має приховування інформації?

Євген Будерацький: Однією з найбільших проблем того, що відбувається в комунікації загалом, є те, що в нас практично воєнних журналістів і воєнних редакцій не було.

Наталя Соколенко: Попри те, що війна на початок широкомасштабного вторгнення тривала вже 8 років. Це дивно.

Євген Будерацький: Так. У чистому вигляді постійно у нас були спецкори, які нам привозили якісь матеріали, а прямого воєнного кореспондента не було загалом. І не тільки воєнного кореспондента, а й воєнного редактора не було. Саме тому десь на початку війни постало питання всередині редакції: що з цим робити?

Друга проблема — військові теж не бачили саме велику війну й вони не знали, яким чином це все цензурувати правильно. «Найкраща» відповідь у військових проста: не пустити, не показати, мовляв, ми самі вам про все розкажемо. Хай не ображаються нинішні пресофіцери, але те, що писали наші військові пресслужби, це просто нечитабельне. У нас усі знають, що наші військові герої. Але не треба з них робити супербогів. У них теж щось болить, у них теж щось може ламатися, а робити з них супербогів — не варто.

Наталя Соколенко: Вони теж можуть помилятися, до речі. Це додає об’єму фігурі кожного військового, командувача, генерала, полковника, просто рядового. І це надає рис живої людини, дійсно. І саме це викликає інтерес. Але як це пояснити військовим, поки що незрозуміло.

«Нам сказали, що повернуть акредитацію, якщо напишете щось на кшталт: “давайте жити дружно, ми більше так не будемо”»

Наталя Соколенко: «Українська правда» мала конфлікти з військовою цензурою?

Євген Будерацький: Звісно. «Українська правда» позбавлена акредитації за показ визволення Херсона. Туди поїхали наша воєнна кореспондентка Ольга Кириленко та фотограф Дмитро Ларін. Ми виявили представника «УП» у списках на позбавлення акредитації та дуже були здивовані, що позбавили акредитації саме Дмитра Ларіна, фотографа, а не Олю Кириленко, журналістку. Ми дуже довго тоді розмовляли з паном Подоляком (радник Глави Офісу президента).

Нам сказали, що повернуть акредитацію, якщо напишете щось на кшталт «давайте жити дружно, ми більше так не будемо». Я одразу сказав, що ми писати такого не будемо. Тому що українське суспільство мало бачити визволених херсонців у перші дні. Це не мало бути так, як було показано згодом: приїхало три автобуси з пресою на четвертий день після приходу української армії. Я досі в цьому переконаний, тому що це історичні кадри, які тепер мають західні ЗМІ — і дуже мало українських.

Тоді ж запровадили «світлофор» — такі правила для роботи воєнних кореспондентів. Це «червона», «жовта» й «зелена» зони. В «червоній» зоні працювати не можна без дозволу — ніяк і ніколи. Поки тобі дозвіл не дадуть, ти нічого не можеш робити. Це, напевно, для мене найцікавіша історія, тому що в мене мама в Херсоні. Херсон є «червоною» зоною. І коли я намагався буквально місяць тому в’їхати в Херсон на день народження своєї мами, мене на блокпосту впізнали військові, з якими ми («УП») співпрацюємо по волонтерці: «Добрий день, Євгене, ми вас не можемо пустити, тому що ви — журналіст, є окрема процедура для запуску журналістів. Ви мали на ОК “Південь” надіслати якийсь папірець».

Для багатьох немедійників, які працюють на війні, стане відкриттям, що в місті Миколаєві, яке зараз умовно більш-менш тихе, журналіст має право працювати тільки в присутності пресофіцера. Тобто в Миколаєві ти не можеш вийти на вулицю і щось знімати, якщо в тебе поруч немає пресофіцера. Звісно, і журналісти, і пресофіцери плювати хотіли на це правило, тому що це маячня чистої води.

Коли говориш з нинішніми новими комунікаційниками в Міністерстві оборони та питаєш, може ви нарешті це зміните, — вони кажуть «так», а потім виходять нові правила «світлофора» й заборони лише розширюються.

«Відео — це обов'язковий напрямок для медіа»

Вадим Міський: Поговоримо про те, як «Українська правда» трансформується під час війни. У вас останні кілька місяців — постійно прем’єри нових аудіовізуальних продуктів. Ви вже себе сприймаєте як таке телебачення, тому що у вас уже навіть токшоу політичне вийшло.

Євген Будерацький: Якщо говорити про те, як змінюється редакція, умовно це інструментарій. І якщо не ми підемо в ці інструменти, які є на ринку, то або нас спіткає доля багатьох місцевих ЗМІ, або друкованих видань, які просто не зрозуміли, що світ трошки йде вперед, й інколи, якщо не розвиваєшся ти, то тебе просто з’їдять. Тому те, чого ніколи не було на «Українській правді», нині з’являється.

Наталя Соколенко: Відео — це такий пріоритетний напрямок розвитку зараз для будь-якого медіа?

Євген Будерацький: Я би не сказав, що відео наразі пріоритетний, я би сказав, що відео — це обов’язковий напрямок для медіа. Умовно, ми зараз говоримо, то в нас аудіопродукт, але ж будь-який читач хотів би побачити, хто це говорить.

Вадим Міський: У вас є подкаст «Кляті питання», який із початком великої війни трансформувався в суто воєнний подкаст. По суті, там щотижня ви з Федором Попадюком говорите про війну. Розмова журналіста з журналістом. Це дуже цікавий формат.

Євген Будерацький: Я би дуже не хотів, щоб цей подкаст був тільки про війну. І я Федора періодично штурхаю і кажу: «Не забувай, що “Кляті питання” були про кляті питання, а вони не всі стосуються війни». У нас є і відеоверсія цього подкасту. Ми її зробили з цієї причини, яку я озвучив вище: люди, які говорять про війну, не можуть бути невпізнаваними. Ти повинен відповідати за кожне своє слово, якщо говориш про війну.

Зараз наші журналісти вчаться працювати з відео. Багато людей раніше з відео взагалі не працювало. Я думаю, що ми будемо розширювати лінійки й подкастів, і відео. І подкасти — тому що це потреба часу. Люди лінуються читати, але більш охоче слухають і дивляться.

«Наші вороги розганяють міфи, що ми належимо Соросу, Льовочкіну, Авакову, Фірташу, Григоришину. Але ця конструкція зламалася»

Наталя Соколенко: Хто вороги «Української правди»? З ким ви воюєте?

Євген Будерацький: Вороги «Української правди» — всі, хто проти суспільства. Вороги часто намагаються покласти сайт — нашу головну платформу, наш головний інструмент. А ще наші вороги розганяють міфи, що ми належимо Соросу, Льовочкіну, Авакову, Фірташу, Григоришину. Але вся ця конструкція зламалася, коли нам кажуть: ви належите Фіалі (Томаш Фіала, чеський підприємець, власник видання «Українська правда»), а ми відповідаємо: «Ага, ви нарешті вгадали!»

Вадим Міський: Новина про те, що Томаш Фіала купив «Українську правду», вийшла 26 травня 2021 року. Ви вже два з половиною роки в цьому шлюбі. Як вам живеться з власником?

Євген Будерацький: Тут же проблема навіть не в тому, як нам із ним живеться, а як йому живеться з нами? Тому що йому «прилітає» постійно. Буває так, що він з’являється в редакції на якісь там або новорічні зустрічі, або ще для чогось. І от саме там ми дізнаємося, що йому там десь кудись «прилетіло» за те, що ми написали. Я поки що не побачив таких от прямих вказівок від нього.

Наталя Соколенко: Почекай, ще ж вибори не почалися:)

Євген Будерацький: Звісно, я розумію. Хоча, як я бачу, це для Томаша Фіали радше справді інвестиційний проєкт. Прибутковість «УП» є додатковим стимулом для того, щоб власники не втручалися в роботу. Якщо ви перебуваєте в ринкових умовах і ви залишаєтеся прибутковими, то дуже мало важелів у вашого власника залишиться для того, щоб переконати вас працювати винятково на його інтерес. 

Наталя Соколенко: Якщо ми вже говоримо про цензуру, пройшлися по військовій цензурі, яка є, по цензурі з боку власника, якої, як ти кажеш, немає, — поговорімо про Офіс Президента. Звідти надходять вказівки, як писати? Які стосунки в редакції «УП» з Офісом Президента?

Євген Будерацький: Дуже часто буває, коли Офіс Президента чимось незадоволений. Коли починається каденція, це завжди дуже гучно. Вони (команда нового президента) вимагають: це зніміть, це відредагуйте! Це було і на початку (президентства Володимира Зеленського), коли там був Андрій Богдан, який розповідав: нам журналісти не потрібні. Але потім із Банкової хтось приходив і казав: а відредагуймо це. Звісно, нічого ми не редагуємо. Якщо самі не помилилися, то ми не редагуємо. Якщо помилилися, то редагуємо.

На Банковій завжди намагаються тиснути. Це вічна історія. Скільки існує «Українська правда» — стільки її намагалися «редагувати». І завжди всі думали, що з нами вони точно будуть більш так лояльно до нас ставитися чи щось таке. У Петра Порошенка дуже сильно ображалися, бо вважали, що ми працюємо на Зеленського. А коли Зеленський прийшов, то йому здавалося, що ми працюємо на Петра Олексійовича. Ця історія вічна.

Бажання редагувати, в принципі, для влади зрозуміле — вони хочуть бачити тільки свої світлі сонцесяйні образи, які все завжди роблять правильно, у них усе чудово. І тільки злі журналісти щось постійно роблять не так.

«Автори, звісно, ходили до самого Татарова»

Наталя Соколенко: Але у вас джерела хороші на Банковій! Наприклад, був великий матеріал про Олега Татарова, заступника глави Офісу Президента. Багатьом читачам здалося, що цей матеріал компліментарний, мовляв, зводилася стаття до того, що Татаров всесильний, що Татарова в Офісі Президента дуже люблять.

Євген Будерацький: В нас і Шурма був (Ростислав Шурма — заступник Глави Офіса президента), був і Єрмак, якого ми назвали віцепрезидентом. Суспільство не зовсім розуміє наших журналістських жанрів. Це фічер (художня історія, нарис із вільною мовою та елементами репортажу — «ДМ»), він портретний, і ми показали той портрет, який бачать люди, що його призначили на посаду, і ті, хто навколо героя. Ми в фічерах показуємо: ось ця людина, вона отакі от якості має, а ви робіть висновки.

Наталя Соколенко: Татарову сподобався матеріал?

Євген Будерацький: Я знаю, що не дуже сподобався. Бо було мало згадок того, що він намагався нам розказати. Автори, звісно, ходили до самого Татарова. І от те, що ви бачите, і те, що вам здалося компліментарним — це помножити на 10 в мінус того, що було би, якби ми показали світ Татарова його ж очима.

«Штучний інтелект для новин ми не використовуємо, але в подкасті був один момент»

Наталя Соколенко: Штучний інтелект в «УП» вже поставили на службу? І скільки журналістів скоротили завдяки цьому?

Євген Будерацький: Слава Богу, нікого не скорочували. Штучний інтелект для новин ми не використовуємо. Взагалі ніде, крім одного маленького фрагмента, який був у подкасті. Був такий момент — я не буду казати, в якому саме подкасті, — коли під час запису епізоду людини не було на зв’язку, вона була за кордоном. Гість знав, що це буде зроблено й умовно чотири хвилини його спічу, який він написав, нам його словами сказав штучний інтелект. Після цього наш редактор подкастів Дмитро Волкинський сказав: це крах, трагедія, нас можна всіх розпускати, наша робота непотрібна!

Для мене питання штучного інтелекту відкрите до тих пір, поки він не стане на ноги. Зараз конкурентом я його не вважаю, але впевнений, що буде той момент, коли він стане конкурентом.

Вадим Міський: Можна тільки побажати нам усім — медійникам і нашим слухачам — щоби свого інтелекту завжди було стільки, що штучному інтелекту доводилося делегувати тільки якусь дуже рутинну й механічну роботу, і щоб ми розпоряджалися правильно нашим власним людським інтелектом.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Анною Тульєвою про організацію та залаштункові історії фіналу Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023», Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Оксаною Романюк про залучення анонімних телеграм-каналів до співпраці з Офісом Президента, Любомиром Ференсом і Мартою Когут про пишне весілля експрокурора та колишньої працівниці ДБР, яке зробило регіональне видання, Юлією Шелудько про назву Радіодиктанту-2023 та виклики, пов’язані з перенесенням дати, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей, Наталією Лигачовою про те, як забезпечити неминуче покарання для медійників-колаборантів після завершення війни, Анастасією Герасимчук про базу російських пропагандистів «Kremlin’s Voice», Гаяне Авакян про те, за які гроші зараз живуть локальні медіа, Дмитром Раєвським про те, як деякі загальнонаціональні українські медіа розмістили фальшивку про кінець світу, Ярославом Зубченком про непокараних пропагандистів, які досі присутні в українських медіа, Володимиром Бойком про великі багатства, які приховує не тільки українська земля, а й українська влада, Олександром Зінченком про вихід України з СРСР і роль українців у розпаді Радянського Союзу, Олегом Батуріним про медіа, які тепер працюють на нових російських господарів, створені колаборантами й окупантами; Вікторією Польченко про те, як журналісти оцінили ідею народних депутатів прибрати український дубляж із кінотеатрів; Дмитром Тужанським про те, як прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан встановив владу над медіапростором у своїй країні; Вірою Валлє про утилітарне значення свободи: як бажання бути вільною людиною робить нас ефективними, а небажання — перетворює на дурнів; Галиною Петренко про авторитет громадських організацій і російську брехню; Олегом Сампіром про казкові посади та реальні справи Олександра Вілкула під час великої війни; Оксаною Скиталінською про історії на тему здорового харчування, в які нас втягують медіа; Юрієм Ніколовим про наслідки скандалу, спричиненого оприлюдненням у медіа історії про корупцію в Міноборони; Оленою Гусейновою про скандал із Лінор Горалік та історії, в які нас втягують псевдоліберальні російські медіа; з воєнним істориком Василем Павловим про «победобєсіє» у масовій культурі, а також із комунікаційницею Веронікою Вельч про те, як завдяки медіа Трамп став «своїм» для американців.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Нагадаємо, в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4876
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Детектор медіа говорить

Озвучуємо найкращі тексти, що виходять на шпальтах «Детектора медіа». Якщо ви не встигаєте прочитати все цікаве, то тепер можна нас послухати! Слухайте також на Apple PodcastsGoogle PodcastsMEGOGO AudioNV ПодкастиSpotifySoundCloud та RSS.

Медіуми

Подкаст про історії, в які нас втягує медіаіндустрія з Наталкою Соколенко та Вадимом Міським. Слухайте також на Apple PodcastsGoogle PodcastsMEGOGO AudioNV ПодкастиSpotifySoundCloud та RSS.

Русскій фейк...

У цьому подкасті Вадим Міський щодня викриває російські фейки і відправляє їх услід за кораблем. Подкаст-переможець аудіопремії «СЛУШНО» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії у 2022 році. Слухайте також на Українському радіо, Apple PodcastsYouTubeGoogle PodcastsMEGOGO AudioNV ПодкастиSpotifySoundCloud та RSS.

Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду