У вересні «Детектору медіа» («Телекритиці») виповнилось 25 років. До першої чверті сторіччя ми вирішили, врешті-решт, не самі давати оцінки медіа:), а звернутися до наших знаних читачів з проханням поділитися своїми думками про нас самих. Питали про різне: від впливу на український медіапростір як його watchdogs до… характеру нашої команди. 

Ми публікуємо відповіді тих, хто нас знає, на сайті «Детектор медіа» і в наших соцмережах, в різних форматах ― бліцінтерв’ю, опитування тощо. Сподіваємося, це буде цікаво і нашим читачам, адже власне історія «ДМ»/«Телекритики» — це більша частина історії і всієї незалежної української журналістики.

Раніше ми публікували відповіді Юрія Макарова і Мирослави Барчук, Мирослави Гонгадзе, Марії Бурмаки, Вікторії Сюмар, Костянтина Квурта, Ольги Сєдової, Тетяни Бережної, Олега Наливайка, Наталії Нагорної та Романа Балаяна, Олександра Корнієнка, Марти Дичок, Яніни Соколової, Романа Кіфлюка і Власти Лазур, Меґан Тетрік, Ярослава Юрчишина, Галини Сулими, Ганни Шерман, Алли Липовецької і Микити Потураєва, Валерія Іванова, Андрія Кокотюхи, Андрія Куликова, Оксани Панасівської, Інги Вишневської, Дмитра Хоркіна, Анжеліки Рудницької, Сергія Борденюка і Софії Середи, Ірини Герасимової, Богдана Логвиненка, Оксани Романюк, Миколи Княжицького, Юлії Шелудько, Валерія Харчишина, Володимира Тихого і Олексія Мустафіна, Наталки Соколенко.

Сьогодні спогадами й думками про «Детектор медіа» діляться членкиня Комісії з журналістської етики Тетяна Лебедєва, головний редактор Департаменту аутсорсу і копродукції Суспільного Альберт Цукренко, керівник Центру стратегічних комунікацій Ігор Соловей, кінорежисер Мирослав Слабошпицький, голова правління Суспільного Микола Чернотицький і співголова правління Реанімаційного пакету реформ Юлія Кириченко. 

Тетяна Лебедєва, членкиня Комісії з журналістської етики

1. Як, на вашу думку, «Детектор медіа» вплинув на українські медіа та публічну дискусію, українське громадянське суспільство за ці 25 років?

Після бурхливих дев’яностих і майже стихійного, лавиноподібного створення великої кількості недержавних медіа в Україні, ближче до початку двохтисячних стало зрозуміло, що час «любителів та ентузіастів» минає, що створити медіа — замало, треба розуміти базові принципи його існування та розвитку, ставати індустрією. А ще — що поодинці це дуже складно. І варто стати медіаспільнотою!

Налагоджувалися горизонтальні зв’язки,  почали створюватися об’єднання. Бракувало єдиного майданчика для розуміння викликів, виправлення помилок та обміну досвідом.

І тільки Наталія Лигачова знайшла форму і зміст, запропонувала проєкт, який уже 25 років не зраджує свою місію.

Я зустрічала медійників та медіачиновників, які відразу зрозуміли важливість цього проєкту, бачила і чула людей, які його ненавиділи та ображались на будь-яку критику, негативну згадку або «недооцінку»,  але я не знаю людей з медіасфери, яким «ДМ» (а раніше — «ТК») були байдужі!

До речі, ставлення до «ТК» часто радикально змінювалося залежно від посади і місця роботи. 

Тетяна Лебедєва, Ігор Курус, Сергій Шолох, Наталя Лигачова, Ганна Шерман на 2-річчі "Телекритики", 2 жовтня 2003 року 

2.  Яку роль відіграло видання під час ключових подій (Помаранчева революція, Революція гідності, повномасштабна війна)?

У доленосні для країни часи «ДМ» завжди був «із народом», висвітлював події об’єктивно, ніколи не грав у політичні ігри. Це дорогого варте. Особливо для галузевого медіа. Бо охочих звинуватити в заангажованості, знайти «таємних інтересантів», поширити конспірологічні теорії в нас завжди багато. Але «собака гавкає, а караван іде». 

3. Яким був ваш перший або такий, який запам'ятався, контакт із «Детектором медіа» або ще з «Телекритикою»? 

Почала контактувати ще з «ТК», все читала, спостерігала, як зростає глибина та професійний рівень публікацій. Ніколи не відмовлялася від коментарів, бо вважала, що розмаїття думок важливе, а практики можуть і мають допомогти журналістам краще розкрити тему і не пропустити важливі нюанси. 

4. Чи пам'ятаєте ви матеріал, який вас найбільше зачепив чи обурив? Чи бувало, що ви не погоджувалися з «Детектором медіа», його оцінками або критикою? Чи дискутували ви публічно або непублічно?

Звичайно, що були матеріали, які не дуже подобалися або викликали посмішку. Але місце для дискусії завжди було! А це — головне.

Дискусії бували, але вони завжди були конструктивними. 

5. Опишіть «ДМ» трьома словами, які передавали б ваші думки про нього.

«ДМ» — створений вчасно!

6. Яким ви хотіли б бачити «Детектор медіа» в наступні 25 років і чого побажали б його команді?

Я б хотіла бачити «ДМ» змістовним, глибоким, професійним і відповідальним. Ще більше аналітики і пояснення сучасних трендів, як позитивних, так і негативних.  Вистояти проти навали спекулятивних  клікбейтних і заангажованих маніпуляторів! 

Альберт Цукренко, музикант, головний редактор Департаменту аутсорсу та копродукції Суспільного

Напевно, були матеріали, які вплинули на мене і на моє бачення культурного процесу, але я зараз нічого не можу пригадати, бо взагалі так все несеться, що ми за 2ー3 роки проживаємо ціле життя, і зараз  важко згадати навіть, які проблеми нас турбували там, скажімо, сім років тому, десять років тому.

Тому я живу з тим, що зараз. А зараз моєю точкою входу в «Детектор медіа» є авторка Лєна Чиченіна на «Антоніні», яку я час від часу читаю або на самому сайті, або на її сторінках у соцмережах. Вона є абсолютно незамінний персонаж нашого культурного ландшафту. Розумна дуже, зубаста, але не отруйна, не обидчива, іронічна й самоіронічна. А іронічності й особливо самоіронічності нема чого протиставити. 

Тому вона, як на мене, ідеальна критикиня  попкультури в  тому її вигляді, в якому вона зараз є, а вона мутує особливо шаленими темпами останні кілька років зі зрозумілих причин. 

Ігор Соловей, керівник Центру стратегічних комунікацій

— Яка головна риса характеру допомогла команді «ДМ» вистояти ці 25 років?

— Впевнений, що головна запорука успіху «ДМ» протягом цих 25 років ― це кришталево чиста репутація головної редакторки Наталії Лигачової та її лідерська роль в управлінні колективом. Провести човен без втрат у бурхливому інформаційному океані може тільки досвідчений капітан. 

Олександр Мельниченко, Наталія Лигачова. Стратком-форум-2024.

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» («Телекритикою», «Дусею», «Антоніною»)? Який матеріал вас тоді найбільше зачепив?

— Найперший мій контакт був ще в «Телекритиці», коли я дебютував зі статтею «Як стати хорошим журналістом-міжнародником» у році, здається, 2013-му. Тоді я описав свої спостереження за результатами  восьмирічного відрядження власкором «Укрінформу» в Москву і виклав алгоритм підготовки журналістів до роботи за кордоном. І дуже щасливий, що відтоді з колективом «ТК» / «ДМ» склались плідні не тільки робочі, а й дружні стосунки. 

Роман Цимбалюк, Сергій Череватий, Наталія Лигачова, Оксана Романюк, Ігор Соловей та Андрій Садовий під час святкування 25-рыччя “УП”. 2025 рік 

— Критика від «ДМ» колись допомагала вам покращити свої проєкти чи, навпаки, дратувала?

— Дуже подобається в «ДМ» ваша прискіпливість та вміння побачити суть в океані спаму. А також «зубатість» співробітників, незважаючи на прізвища / регалії чергових міністрів чи їхніх клерків ― судите їх виключно за їхніми діями.

І водночас команді «ДМ» притаманні людяність і відчуття справедливості, адже саме ваша прискіплива увага до спроби рейдерського захоплення Центру стратегічних комунікацій у 2025 році врятувала наш колектив: ініціатори атаки злякалися публічної уваги до ситуації і відступили. 

Мирослав Слабошпицький, кінорежисер

1. Я бачив сайт з моменту його появи, оскільки критикувати телебачення — це було щось доволі свіже. В ті часи зазвичай існувала кінокритика, а телекритика — це було щось дивне. Я не любив ефірне телебачення, відповідно, не дуже цікавився його аналізом. Але сайт був десь… існування сайту я пам’ятаю, напевне, від початку.

Тоді були ще часи, коли телебачення і кіно протиставлялися одне одному. І «Телекритика» майже не писала про кіно, й, можливо, це не була її провина. Біда була в тому, що кіно в Україні майже не знімали. Але з часом змінився і медіаландшафт, і фільм-бізнес, телебізнес. Зараз, коли вже не існує ні кіно, ані телебачення, залишився тільки контент, який ми вживаємо через стримінг. Цей конфлікт кіно і телебачення давно подоланий, і я радий, що це медіа за 25 років стало певною мірою українським аналогом Variety або Deadline. Принаймні так я його сприймаю.

«Телекритика» і «Детектор медіа» багато про мене писали. І, звичайно, я, хай це прозвучить нарцисично, пам’ятаю матеріали про себе, і вони, на мій погляд, були чудові.

Найдужче мені сподобався репортаж із церемонії нагородження Європейської кіноакадемії, де я одержав приз Європейської кіноакадемії European Discovery. Видання мало там свого кореспондента. Це була прекрасна подія. Потім був літак, по якому літало шампанське, а за кілька днів я прочитав у «Телекритиці» спеціальний репортаж із цієї події, і завдяки цьому репортажу, власне, наново пережив її. І це було велике щастя для мене.

І в той рік (2014, — Ред.) Перший національний теж транслював церемонію Європейської кіноакадемії, і «Телекритика» абсолютно всуху перемогла трансляцію, яку коментували два якихось випадкові дивні індивіди і яка сама могла б бути об’єктом телекритики. 

2. Я не знаю, як «Детектор медіа» змінював український медіапростір. Я думаю, що найбільша його заслуга радше в тому, що він органічно мінявся разом з ним, і на основі його існування, власне, можна було б написати якусь історію українських екранних мистецтв чи щось таке. 

Олександр Пирожков, Оксана Наумова, Галина Петренко, Світлана Остапа, Наталія Лигачова, Ольга Чорна, Вадим Міський під час  ДМФ-2025 

Думаю, головна заслуга, що він зумів лишитися частиною медіапростору, завжди тримав руку на пульсі, завжди на часі, і зараз я з нетерпінням чекаю більшої уваги і більшого проникнення «Детектора медіа» на ютуб і в тікток. 

3. Безумовно, я не погоджувався з якимись оцінками «Детектора медіа». Не пам’ятаю, щоб дискутував з ними публічно чи непублічно. І оскільки я не можу згадати якоїсь серйозної сварки з «Детектором медіа», а я доволі злопам’ятна людина, то, напевне, нічого такого принципового між нами не відбувалося. 

4. Я не пам’ятаю, щоб «Детектор медіа» критикував мене, тому, на щастя, не мав змоги перевірити, чи зробила б мене критика «Детектора медіа» кращим чи гіршим. Сподіваюся, подальші 25 років так і залишиться.  

5. На щастя, я не стикався з плітками про себе в медіа, або, не знаю, там на зустрічах після показу «Племені», скажімо, в Дубліні, мене питали, чи ніхто не кривдив мене, коли я був дитиною. Але медіа не цікавляться цим питанням. То я думаю, що тепер запізно розбирати цю плітку в «Детекторі медіа». Сподіваюся, як якісь плітки виникнуть, «Детектор» розбере їх без мого втручання, без моєї поради. 

6. Головна риса характеру — життєздатність або невмирущість. 

7. Через 25 років тікток і ютуб уже будуть такими ж цвинтарями, як зараз фейсбук, тому мені важко уявити «Детектор медіа» в той час. Це має бути щось мультимедійне, на якійсь новій мультимедійній платформі, якщо на той час існуватимуть ще мультимедійні платформи. І як завжди, щось, що буде частиною аудіовізуального ландшафту України, який сьогодні неймовірно важко спрогнозувати.     

Микола Чернотицький, голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії

—  Як «ДМ» змінив публічну дискусію в Україні за ці 25 років? А якою його роль була в становленні Суспільного мовлення?

— За ці 25 років «Детектор медіа» став одним із тих медіа, які не просто висвітлюють зміни в українському медійному середовищі, а й задають правила професійної розмови. Журналісти, редактори, продюсери, державні діячі завжди чекають на нові огляди, моніторинги та аналітику «Детектора» і серйозно ставляться до цих матеріалів. «ДМ» допомагає медіа бачити сильні і слабкі місця, акцентує на стандартах професії.

Для Суспільного ця роль особливо важлива. Команда «Детектора медіа» підтримувала саму ідею створення суспільного мовника в Україні ще тоді, коли ця реформа лише починалася. Від перших років роботи Суспільного ви залишаєтеся поруч: аналізуєте наші зміни, помічаєте результати, звертаєте увагу на проблеми й нагадуєте про відповідальність перед аудиторією.

Тому для Суспільного ваша організація — особливий партнер і водночас уважний та вимогливий спостерігач. Ми дуже цінуємо ваш внесок.  

— Яким би ви хотіли бачити «ДМ» ще через 25 років і що побажаєте команді?

— Хочу, щоб «Детектор медіа» і надалі був watchdog для Суспільного і для українських медіа. А команді бажаю ще багато приводів писати про зміни, якими українська журналістика може пишатися. 

Роман Кіфлюк, Джилліан МакКормак, Світлана Остапа, Наталія Лигачова, Микола Чернотицький. 2026 рік 

— Яка головна риса характеру допомогла команді «ДМ» вистояти ці 25 років?

— За 25 років змінився медіаринок, але «Детектор медіа» весь цей час тримає свою позицію — відстоює стандарти і свободу слова. Думаю, саме принциповість багато в чому пояснює таку довгу історію. 

— Ви бували в ситуації, коли кардинально не погоджувалися з критикою «ДМ»? Чи дискутували публічно або, може, непублічно з редакцією? Чи були почуті ваші аргументи?

— За роки роботи були зауваження і критичні моніторинги Суспільного. Команди бачать ці зауваження, аналізують їх. Десь погоджуємося і щось змінюємо. Десь — ні, але навіть незгода може бути корисною, якщо змушує ще раз подивитися на редакційні рішення: чи точно вони були правильними. Бо ми всі люди і можемо помилятися. 

Зустрічі послів G7 з українськими журналістами. 2024 рік 

— Критика від «ДМ» колись допомагала вам покращити свої проєкти чи, навпаки, дратувала?

— Для мене важливо, що ця критика існує системно і незалежно від того, подобається вона нам чи ні. Вона тримає в тонусі. Велика медіаорганізація завжди ризикує звикнути до власних процесів і перестати помічати речі, які може бути видно ззовні. Тому я б не ставив питання так: чи дратувала нас критика. Важливіше, чи допомагала вона нам краще бачити себе збоку. Однозначно так. 

Юлія Кириченко, співголова Реанімаційного пакету реформ, членкиня правління Центру політико-правових реформ

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» — тоді ще «Телекритикою»?

— Мій перший контакт з «Телекритикою» був, звісно, ще задовго до того, як ми почали працювати разом. «Телекритика» була одним із тих ресурсів, які читали люди, яким було важливо не лише знати, що відбувається, а й розуміти, чому це відбувається і хто та як формує інформаційний простір. Але справжнє знайомство для мене — це вже люди. І насамперед Наталія Лигачова та Вадим Міський. Бо найбільше я знаю «Детектор медіа» саме через нашу спільну роботу в громадянському суспільстві та коаліції «Реанімаційний пакет реформ». І тут для мене «ДМ» — це вже не просто медіа. Це партнер, який готовий не лише говорити про зміни, а й брати відповідальність за них. 

Вадим Міський під час стратсессії РПР, 2026 рік

— Як «Детектор медіа» змінив публічну дискусію в Україні за ці 25 років? Якою була його роль під час революцій, війни, у становленні Суспільного мовлення?

— Мені здається, одна з найбільших заслуг «Детектора медіа» — він навчив нас критично дивитися не лише на те, що нам говорять медіа, а й на те, хто, навіщо і як це говорить.

Для України це особливо важливо. Ми прожили за ці 25 років дві революції, російську агресію 2014 року і повномасштабну війну. І на кожному з цих етапів питання якості інформації, незалежності журналістики, пропаганди, маніпуляцій, свободи слова ставали вже не суто професійними питаннями медійної спільноти. Вони ставали питаннями демократії, а під час війни — ще й питаннями національної стійкості та безпеки.

Окрема історія — Суспільне. Його поява не була неминучою. Це реформа, за яку довелося довго боротися, переконувати, тиснути, пояснювати, захищати її від політичного впливу. І «Детектор медіа» був одним із тих середовищ, без яких важко уявити і появу Суспільного, і постійний громадський контроль, що дозволяє йому зберегти незалежність. 

Обрання Світлани Остапи головою Наглядової ради ПАТ НСТУ, 2021 рік. 

Для мене важливо й інше: «ДМ» ніколи не обмежував себе роллю спостерігача. Через участь у Коаліції РПР, через адвокацію реформ, через постійну присутність у дискусіях про демократичні інституції він став частиною українського громадянського суспільства. І, мабуть, саме це відрізняє його від багатьох інших медіа. 

Наталія Лигачова під час Євромайдану. 22 литопада 2013 року 

— Опишіть «Детектор медіа» трьома словами.

— Професійність. Принциповість. Небайдужість.

Мабуть, останнє слово для мене найважливіше. Бо можна професійно спостерігати за тим, що відбувається. А можна відчувати відповідальність за країну, в якій ти живеш, і намагатися її змінювати. 

— Яка головна риса характеру допомогла команді «ДМ» вистояти ці 25 років?

— Я б сказала — впертість. У найкращому значенні цього слова. 

Фото: Суспільне, з архіву спікерів та Детектора медіа