У вересні «Детектору медіа» («Телекритиці») виповнилося 25 років. До першої чверті сторіччя ми вирішили, врешті-решт, не самі давати оцінки медіа:), а звернутися до наших знаних читачів з проханням поділитися своїми думками про нас самих. Питали про різне: від впливу на український медіапростір як його watchdogs до… характеру нашої команди.

Ми публікуватимемо відгуки тих, хто нас знає, на сайті «Детектор медіа» і в наших соцмережах, в різних форматах ― бліцінтерв’ю, опитування тощо. Сподіваємося, це буде цікаво і нашим читачам, адже власне історія «ДМ»/«Телекритики» — це більша частина історії і всієї незалежної української журналістики.

Раніше ми публікували відгуки: Мирослави Барчук і Юрія Макарова, Мирослави Гонгадзе, Марії Бурмаки, Вікторії Сюмар, Костянтина Квурта, Ольги Сєдової, Тетяни Бережної, Олега Наливайка, Наталії Нагорної та Романа Балаяна, Олександра Корнієнка, Марти Дичок, Яніни Соколової, Романа Кіфлюка і Власти Лазур, Меґан Тетрік, Ярослава Юрчишина, Галини Сулими, Ганни Шерман, Алли Липовецької і Микити Потураєва, Валерія Іванова, Оксани Романюк, Миколи Княжицького, Юлії Шелудько, Володимира Тихого, Олексія Мустафіна і Валерія Харчишина, Богдана Логвиненка.

Сьогодні публікуємо колонку спогадів шеф-редакторки, директорки 5 каналу Ірини Герасимової.

Мій «Детектор медіа» починається не із сайту, а з невеличкої кімнати в офісі «Інтерньюз-Україна», де я працювала у 2004 – 2005 роках. Тоді ще редакцію «Телекритики» переселили в нашу кімнату, бо на поверсі видання робили ремонт. І це була можливість навчатися журналістики просто на робочому місці.

Я спостерігала за Наталією Лигачовою та її редакцією — і бачила людей, які горять професією. Пізніми, холодними вечорами, замість поспішати додому, вони обговорювали теми до друку, вишукували інфу, перевіряли. Можна було тільки уявити, скільки роботи стоїть за текстом, який читач пробіжить за кілька хвилин. І це був еталон журналістики.

А ще це була наша професійна бульбашка. Не вірте, якщо журналісти кажуть: «Ми не читаємо це видання» — то від лукавого. Медійники, працюючи в різних редакціях, заходили на «Телекритику», а згодом — на «Детектор медіа», щоб дізнатися: хто куди перейшов, кого звільнили, що відбувається на каналах, хто з ким посварився. І, звісно, чи не написали чогось про нас. Бажано хорошого. Хоча з останнім, як відомо, гарантій ніхто не давав.

Ірина Герасимова та Світлана Остапа

За 25 років «Детектор» вийшов далеко за межі медійної бульбашки. І в мене є дуже конкретна історія про те, наскільки далеко.

Коли 5 канал уперше випустив благодійний календар з оголеними журналістками, «Детектор медіа» активно про нього писав. Зокрема — критично. Ми сперечалися, мали власні аргументи, по-різному дивилися на цю історію. Але факт із нашого досвіду: завдяки розголосу, до якого суттєво долучився «Детектор», за добу ми зібрали понад мільйон гривень. І тут окрема подяка за критику. Не щодня можеш сказати колегам: «Ви нас добряче розібрали — і дуже допомогли зі збором для військових».

Для мене ця історія ще й про масштаб вашої аудиторії. «Детектор» читають далеко за межами редакційних кабінетів. Ваші матеріали викликають реакцію, суперечки й конкретні дії. А отже, ви давно впливаєте на значно ширше коло людей, ніж ті, хто має журналістське посвідчення.

А «Дуся» з «Антоніною» — це ж просто свято якесь. «Дуся» рила, «Антоніта» риє — і все з гострим язиком, цікавістю до людей і готовністю помічати смішне у дуже важкі для країни часи. 

Тримати медіа під прицілом чверть століття — то ювелірна робота, дякую. Тримайте далі!