27 жовтня в київському кінотеатрі «Оскар» відбувся допрем’єрний показ фільму «Добре, що мама не знає» режисера Саші Литвиненка та продюсера Жені Литвиненка. На перегляд прийшло стільки людей, що стрічку демонстрували одразу в кількох залах. Глядачі чекали на знайомство з новою українською кримінальною комедією, а творці фільму — на зустріч із публікою після восьми років роботи над проєктом.

Женя Литвиненко, Олесь Маляревич і Саша Литвиненко презентують фільм «Добре, що мама не знає» перед його переглядом

За цей час змінилося майже все: від задуму й сценарію до самої команди. Зйомки розпочалися в жовтні 2020 року, пережили пандемію коронавірусної хвороби, а після початку повномасштабного вторгнення зупинилися. Частина учасників виробництва долучилася до Сил оборони України, інші виїхали за кордон. Повернутися до роботи вдалося у 2023 році. До початку великої війни команда встигла відзняти близько 65% матеріалу, зокрема всі сцени за участю актора Павла Лі, який загинув в Ірпені в березні 2022 року. У червні 2025-го на фронті загинув актор Юрій Феліпенко. Ще однією втратою для команди стала загибель каскадера Костянтина Агапова. Тож допрем’єрний показ був не лише презентацією завершеної роботи, а й нагодою згадати тих, хто вже не зміг побачити фільм на великому екрані, але назавжди залишився в його історії.

Від «Бумеранга» до кримінальної комедії

Фільм «Добре, що мама не знає» складається з чотирьох новел, які об’єднані історією однієї родини. У центрі сюжету — двоє братів і сестра, кожен із яких приховує від близьких власні проблеми та їхні секрети перетворюються на небезпечну кримінальну історію. Музичний продюсер Макс (його зіграв актор Костянтин Темляк) через борги починає торгувати наркотиками в нічному клубі, одночасно шукає зниклого друга та намагається втекти від кредиторів, які вже розшукують його самого. Театральна акторка Слава (роль грає акторка Лея Маєвська) опиняється в небезпечній ситуації, коли в її гримерці з’являється озброєний чоловік і пропонує виконати одне секретне завдання. Молодший брат Боря (його зіграв актор Роман Муленко) — скромний айтівець, переживає смерть коханої, планує помститися винуватцю трагедії. Зрештою їхні історії переплітаються через впливового мафіозі, а сімейні секрети виявляються значно складнішими, ніж здається на перший погляд.

Заповнена зала кінотеатру «Оскар» на допремʼєрному показі

Жанр фільму його творці визначили як кримінальну комедію у стилі сучасного неонуару. У ньому багато атмосферного світла, яке підсвічує урбаністичний простір, персонажів і кіноепізоди. Київські вулиці, нічні клуби, театр і промзона стали місцем, де розгортається історія. Київ у фільмі є окремим персонажем, сповненим таємниць, пригод і контрастів. У стрічці «Добре, що мама не знає» звучать 53 музичні композиції — це музика, написана спеціально для проєкту, а також треки українських і закордонних виконавців. Автором однойменного саундтреку до фільму став співак, учасник торішнього нацвідбору на «Євробачення» Laud.

Фото 4 Laud виконав пісню — саундтрек до фільму «Добре, що мама не знає»

Візуальна мова фільму — темні міські вулиці, неонове світло й атмосфера нічного Києва — виникла не відразу. Як розповів «Детектору медіа» режисер Саша Литвиненко, початкова ідея була зовсім іншою.

«У мене колись був задум мінісеріалу, який називався “Бумеранг”. Це мала бути історія з кількох серій, кожна з яких розповідала б окрему історію. Вони не були пов’язані героями, а лише темою. Я запропонував цей задум продюсерам, він їм сподобався, але потім вони зникли. Таке часто буває. Ідея в мене десь лежала, а потім я знову її знайшов і почав розкручувати на основі однієї із серій майбутній фільм», — розповів Саша Литвиненко.

 Режисер фільму Саша Литвиненко

Під час роботи над сценарієм історія змінювалася, а разом із нею — і назва. Від початкового задуму залишилася лише головна думка — кожен вчинок має наслідки.

«Від того серіалу зрештою нічого не залишилося, але він став поштовхом. Ідея про те, що кожен вчинок має наслідки, перейшла у фільм. Власне, тому серіал і називався “Бумеранг”: ти щось робиш, а воно обов’язково повертається. У фільмі це одне з основних повідомлень, а все інше в процесі роботи над сценарієм загубилося», — пояснив режисер.

Саша Литвиненко також розповів, що йому близьке кіно, яке може одночасно бути авторським і жанровим, працювати на фестивальну аудиторію та залишатися зрозумілим глядачеві.

«Мені подобаються Скорсезе, брати Коени, Гай Річі, Тарантіно. Але не було задуму зробити фільм конкретно як у Тарантіно чи як у Гая Річі. Мені хочеться створювати кіно, яке водночас є авторським і жанровим: наче фестивальним, але й для масового глядача. У таких режисерів дуже багатошарові персонажі, класна атмосфера. Мабуть, усе це певною мірою скомпілювалося у нашій стрічці», — сказав Саша Литвиненко.

Неонуарний стиль теж з’явився вже під час підготовки до зйомок. Спочатку команда планувала працювати з природним світлом, рухомою камерою та більш документальною, брутальною естетикою. Однак режисер, який тривалий час працював артдиректором у рекламних агенціях, вирішив змінити візуальну концепцію.

«У мене виникла думка загорнути нашу історію в неонуарну обгортку. Але тут важливо, щоб цей стиль підходив саме нашому жанру й історії. Якби не підходив, це було б даремно. Я бачив, що з огляду на емоційну складову й жанр фільму неонуар нам пасує. Коли ми зробили перші проби, всі зрозуміли, що це саме те, що потрібно. Так нам вдалося поєднати візуальний стиль, жанр та історію», — розповів режисер.

Пошук акторів став окремим етапом підготовки: команда переглянула близько 800 кандидатів на ролі. За словами режисера, важливо було не просто знайти виконавців, а й підібрати тих, хто органічно втілить характер кожного героя. Адже кожна новела має власний настрій і потребує відповідного акторського звучання. Бюджет стрічки становив 8,7 мільйона гривень.

Команда, яка працювала над створенням фільму «Добре, що мама не знає»

Над створенням фільму також працювали: оператор-постановник — Герман Шобухов, продюсер — Олесь Маляревич. У стрічці знялися Костянтин Темляк, Роман Муленко, Лея Маєвська, Михайло Співаковський, Катя Скрипко, Павло Лі, Олексій Воротніков, Данило Примачов, Єлизавета Любімова й Олена Сікорська.

• Читайте також: Три роки між знімальними днями: як команда «Добре, що мама не знає» завершувала фільм під час війни

Вісім років, які змінили команду

За словами продюсера Жені Литвиненка, одним із найскладніших етапів стало відновлення зйомок у 2023 році. Потрібно було знову зібрати людей, які за час вимушеної перерви опинилися в різних обставинах і країнах. До цього додалися проблеми з фінансуванням і безпекові обмеження.

«Кожен етап був складним: дві хвилі ковіду, повномасштабне вторгнення, окупація, загибель наших колег, велика частина команди на фронті, багато жінок виїхали за кордон через безпекову ситуацію. Були й проблеми з фінансуванням — ми вкладали власні кошти, шукали гроші, дякували всім, хто нас підтримував», — сказав продюсер.

Продюсер фільму Женя Литвиненко

Та найбільше зусиль, за його словами, потребувало саме повернення до знімального процесу.

«Треба було зібрати команду з фронту, повернути дівчат з-за кордону, стабілізувати все й адаптуватися до нових умов. Дрон уже став зброєю, а не просто інструментом, яким можна знімати. Через це доводилося отримувати дозволи на локаціях, відмовлятися від певних технічних задумів. Люди вже інакше сприймали звук дрона. Тож найскладніше було знову зібрати всіх докупи й продовжити роботу під час повномасштабної війни», — пояснив Женя Литвиненко.

Історія фільму виявилася тісно пов’язаною з особистими випробуваннями його творців. У березні 2022 року режисер Саша Литвиненко, продюсер Євген Литвиненко та його родина разом із копією відзнятого матеріалу потрапили в полон до російських окупантів у Бучі. Вони вижили, а частину відзнятого матеріалу вдалося зберегти.

Попри все, продюсер переконаний, що досвід створення фільму не відвернув його від кіно, а навпаки — зміцнив бажання займатися ним.

«Коли ти любиш свою справу, кіно для тебе стає чимось більшим, ніж просто роботою. Знімати рекламу й кліпи — це одне, а кіно — величезне мистецтво. Я не шкодую витрачати на нього гроші, навіть власні, зароблені на рекламі, тому що через мистецтво можна популяризувати Україну. І це дуже важливо», — сказав Женя Литвиненко.

Команда фільму «Добре, що мама не знає» піднялася на сцену після показу

Він також сказав, що кожен український фільм закладає основу для подальшого розвитку індустрії.

«Я дуже радий, що українське кіно розвивається. Кожен український фільм — це цеглинка у фундаменті українського кіноринку. Тому я точно хочу продовжувати цим займатися. Коли озираєшся на цей довгий, тернистий шлях, розумієш, що він дав тобі величезний досвід. І з цим досвідом далі має бути трохи легше», — пояснив продюсер.

Для команди «Добре, що мама не знає» цей досвід став перевіркою не лише професійних навичок, а й здатності триматися разом, коли звичний порядок життя руйнується.

Уперше на публіці після звинувачень у домашньому насильстві та сексуальному домаганні  з’явився актор і військовослужбовець Костянтин Темляк. Він разом зі знімальною групою й акторами піднявся на сцену.

Актор не став оминати увагою ситуацію навколо себе й попросив глядачів розділяти особисті обставини та саму роботу команди.

«Не буду вдавати, що ми всі не знаємо ситуацію, яка відбувається навколо мене. Було б нерозумно вдавати, що нічого немає. Я зараз не почуваюся абсолютно актором — і, слава Богу, напевно. Але я хотів би дуже сильно подякувати вам усім. Я хотів би, щоб уся ця чепуха, яка відбувається через мене, не завадила вам сприйняти це кіно як справді українське мистецтво», — звернувся Костянтин Темляк до присутніх.

Актор і військовослужбовець Костянтин Темляк

Костянтин Темляк також згадав колег, яких уже немає серед живих, і наголосив, що можливість знову побачити їх на екрані для нього особливо цінна.

«Мені дуже печально, коли розумієш, скільки сил вкладено в цю роботу, скільки людей, які зараз уже не з нами, можна побачити тільки в цьому кіно. І Юрець Феліпенко такий живий на екрані. Хто знає Юру, той розуміє, наскільки він хороший. Я дуже вдячний, що завдяки вам, завдяки глядачеві, існує мистецтво. Завдяки вам я сьогодні зміг прийти й подивитися на своїх друзів. Життя — складна штука. Але поки життя є, воно залишається життям», — сказав актор.

У стрічці справді можна побачити Павла Лі та Юрія Феліпенка — акторів, чиї життя забрала війна. Їхня присутність на екрані надає фільму ще одного виміру — це не лише вигадана кримінальна історія, а й зафіксований час, у якому люди працювали, дружили, будували плани та не знали, що чекає на них попереду.

Бойові сцени, 54 дублі й робота на межі можливостей

Окремою частиною фільму стали бойові сцени, для яких актори проходили підготовку з каскадерами та постановниками бою. До створення спецефектів долучився Олег Швець, який зокрема працював із Жаном-Клодом Ван Даммом під час зйомок фільму «Останній найманець» від Netflix. У команді картини також майстер східних бойових мистецтв, хореограф-постановник сценічного бою Сергій Житніковський.

Акторка Катерина Скрипко, яка зіграла одну з героїнь стрічки Руру, подякувала команді, з якою працювала над екшн-епізодами.

«Я хочу подякувати каскадерам і постановникам бою Сергію та Колі. Це два прекрасні чоловіки, які довго й нудно мене тренували. У нас були репетиції, ми займалися в залі, а потім усе відпрацьовували на локаціях — із камерою та оператором. Усе було дуже правильно, як у Голлівуді», — розповіла Катерина Скрипко.

Актриса Катерина Скрипко

За її словами, зйомки вимагали значної фізичної витривалості, а команда працювала в умовах обмеженого часу, нічних змін і холоду. Особливо складною виявилася одна з великих сцен, яку намагалися зняти одним кадром.

«Ми знімали вночі, перед тим не спали, бо також працювали. Потім зробили 54 дублі. Ми намагалися зняти цю сцену одним кадром. Мені постелили м’який каремат, а я мала працювати на підборах. Ми всі зробили максимум із того, що могли, за той короткий період, який нам дали», — згадала актриса.

Акторка з гумором зауважила, що знімальна група терпіла не лише складні умови, а і її втому й емоції.

«Завдяки дуже крутій команді всі разом працювали, терпіли обмеження в часі, холод, нічні зміни. Ніхто не зривався — ну, крім мене деколи. Я вдячна, що терпіли й мої істерики. Але ми зняли максимум із того, що могли. Вважаю, що це крутіше, ніж у Голлівуді, бо там такі сцени можуть знімати місяць, два чи три, а ми мусили вкластися в набагато коротший час. Я вдячна всім за таку спільну роботу», — сказала Катерина Скрипко.

Розважальне кіно з історією про відповідальність

Попри кримінальні пригоди, гумор, екшн і неонову естетику, творці «Добре, що мама не знає» наголошують, що у центрі стрічки — людські стосунки та відповідальність за власні рішення. Четверта новела об’єднує попередні історії й розкриває сімейні таємниці, про які мати героїв навіть не здогадується.

Женя Литвиненко пояснив, що команда не хотіла перетворювати фільм на повчальну історію, де глядачеві прямо пояснюють, що правильно, а що ні.

«Попри те, що це розважальне кіно, воно про людські й сімейні цінності. Це про карму, про те, що кожен вчинок має наслідки. Перед тим як щось робити, треба сто разів подумати, бо бумеранг долі існує і обов’язково повернеться. Кожна людина має замислюватися над тим, що вона робить», — сказав продюсер.

Водночас, за його словами, ця думка не лежить на поверхні: команда хотіла, щоб глядач міг самостійно знайти сенси й помітити деталі, які не обов’язково відкриваються з першого перегляду.

«Ми спеціально не викладали все на поверхню, тому що люди не люблять, коли їх повчають. Але навіть розважальне кіно має мати підґрунтя. Хочеться зачепити свого глядача, щоб він побачив навіть ті пасхалки, які ми заклали в історію», — пояснив Женя Литвиненко.

Відповідаючи на питання «Детектора медіа», чи починав би він роботу над фільмом, знаючи наперед скільки випробовувань попереду, Саша Литвиненко відповів ствердно.

«Я ні про що не шкодую. Єдине драматичне в цій історії – загибель наших друзів, військових. Дивишся на акторів, яких уже немає серед живих, і бачиш їх тільки на екрані. Але я гадаю, що вони десь там теж радіють за нас і бачать. І заради них це кіно також робилося», — сказав Саша Литвиненко.

 Глядачі дякують оплесками творцям фільму

Він додав, що робота над стрічкою навчила команду не відмовлятися від складних задумів лише тому, що вони потребують більше часу чи ресурсів.

«Ми самі собі нічого не забороняли. Спочатку думаєш про певну сцену, потім виникає ідея візуально її закрутити. Усі кажуть: це буде вдвічі чи втричі дорожче, це дуже складно, як ми це зробимо? А ми відповідали: спробуємо. І всі об’єднувалися, працювали — й усе виходило. Після цього проєкту ми зрозуміли, що можемо зробити фільм будь-якої складності. Тому тільки вперед», — підсумував режисер.

Фільм «Добре, що мама не знає» виходить в український прокат 29 жовтня. Для його команди ця прем’єра стала завершенням довгого виробничого шляху, але водночас нагадуванням про людей, які залишилися в історії стрічки. Вони продовжують бути присутніми в ній — у кадрах, голосах і спільній роботі, яку вдалося довести до кінця попри все.

Фото надані комунікаційною командою фільму.