У вересні «Детектору медіа» («Телекритиці») виповнилося 25 років. До першої чверті сторіччя ми вирішили, врешті-решт, не самі давати оцінки медіа:), а звернутися до наших знаних читачів з проханням поділитися своїми думками про нас самих. Питали про різне: від впливу на український медіапростір як його watchdogs до… характеру нашої команди.

Ми публікуємо відповіді тих, хто нас знає, на сайті «Детектор медіа» і в наших соцмережах, в різних форматах ― бліцінтерв’ю, опитування тощо. Сподіваємося, це буде цікаво і нашим читачам, адже власне історія «ДМ»/«Телекритики» — це більша частина історії і всієї незалежної української журналістики.

Раніше ми публікували відповіді Юрія Макарова і Мирослави Барчук, Мирослави Гонгадзе, Марії Бурмаки, Вікторії Сюмар, Костянтина Квурта, Ольги Сєдової, Тетяни Бережної, Олега Наливайка, Наталії Нагорної та Романа Балаяна. Олександра Корнієнка, Марти Дичок, Яніни Соколової, Романа Кіфлюка і Власти Лазур, Меґан Тетрік, Ярослава Юрчишина, Галини Сулими, Ганни Шерман, Алли Липовецької і Микити Потураєва, Оксани Романюк, Миколи Княжицького, Юлії Шелудько, Володимира Тихого, Олексія Мустафіна і Валерія Харчишина, Валерія Іванова та Богдана Логвиненка.

Сьогодні своїми спогадами і думками про «Детектор медіа»/«Телекритику» діляться письменник і кіносценарист, багаторічний автор «ДМ» Андрій Кокотюха, голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов, член правління Суспільного Дмитро Хоркін, керівниця продакшну Національної асоціації медіа Оксана Панасівська, стратегиня з комунікацій і громадська діячка Інга Вишневська, телеведуча, мисткиня і громадська діячка Анжеліка Рудницька, голова Спілки кінематографістів України Сергій Борденюк і журналістка BBC News Ukraine Софія Середа. 

Оксана Панасівська, керівниця продакшну Національної асоціації медіа

— Пам’ятаєте ваш перший контакт з «Детектором медіа» або «Телекритикою»? Який матеріал вас найбільше зачепив у нас в будь-який час?

— Дуже добре памʼятаю перший контакт із «Телекритикою»:) Я працювала в «Інтерньюзі», і мені доручили поспілкуватися з Наталею Лигачовою, мовляв, у пані Наталі чудова ідея, яку «Інтерньюз» збирався підтримати. І от Наталя протягом розмови мені каже: «…І ми думаєм, як назвати наше видання про телекритику. Може, отак чи отак?» А я кажу: «А навіщо? Так і назвіть — “Телекритика”, коротко і ясно». І коли Наталя згадує мене у звʼязку з першою назвою, це завжди приємно, бо наче я трохи дотична до епохи:)

Щодо матеріалів, то зокрема друковану версію «ТК» я перечитувала від і до, щойно вона виходила. Щось виокремити не можу, памʼятаю, багато що чіпляло, цікавий і актуальний був журнал. Збирала всі примірники, досі десь є пачка на горищі:) 

Обкладинка журналу «Телекритика», грудень 2005 року 

— Як «ДМ» допомагав змінювати український медіапростір за ці 25 років? А яка його роль під час повномасштабної війни?

— Вважаю, що «ТК»/«ДМ» безпосередньо дотичний до змін українського медіапростору за ці 25 років. І як фахове видання, і як журналістська спільнота, і як рушій суспільно значущих ініціатив, що багато важили для всієї країни. 

— Чи бувало, що ви кардинально не погоджувалися з оцінками «ДМ»? Дискутували публічно або, може, сперечалися непублічно? Чи виходило довести вашу правоту?

— Не бувало. Завжди вважала оцінки «ДМ» авторитетними, фаховими, підкріпленими достойними аналізом і аналітикою. 

— Критика від «ДМ» вам колись допомагала стати кращими чи, навпаки, заважала?

— На жаль, я вже не памʼятаю суть певної проблеми на Новому каналі, коли я там працювала, але добре памʼятаю, що мені саме критика і аналіз «ДМ» допомогли цю суть зрозуміти правильно і глибше.

Оксана Панасівська та Наталія Лигачова на святкуванні дворіччя «Телекритики». 2 жовтня 2003 року 

 — Якщо описати «Детектор медіа» лише трьома словами — які це слова? Або яка головна риса характеру команди «ДМ», на ваш погляд?

— Принциповість, непохитність, прискіпливість. 

— Яким ви бачите «Детектор медіа» ще через 25 років і чого бажаєте команді?

— «ДМ» настільки життєздатний, що, думаю, доживе:) Бажаю не боятися ШІ, бо якраз вашу тематику і якісну авторську журналістику важко чимось підмінити. 

Андрій Кокотюха, письменник, кіносценарист 

Співпрацювати з тоді ще «Телекритикою» мені запропонувала Леся Ганжа у вересні 2005 року. Сказала: «Треба просто дивитися телевізор». А по телевізору я тоді дивився винятково кіно. Тому перший матеріал був про цензуровані класичні фільми в ефірі «Інтера». Але я вже тоді сам співпрацював із різними телеканалами, знав кухню, почав розбиратися у форматах, читати спеціальну літературу. Мабуть, через це наша співпраця триває без перерви вже 21 рік: зробився фахівцем.

«Телекритика», а потім «ДМ» справді впливають на процес та результат створення телевізійного, а ширше — медійного контенту. З останнього: на «Тисячовесні» міністерка культури Тетяна Бережна подякувала мені особисто за виважену позицію щодо продуктів, створених за підтримки міністерства. Без огульної критики, але й без системної похвали. Сказала, що дослухаються до «ДМ» загалом. З інших прикладів: коли я працював на шоу «Голос країни 2», не міг через конфлікт інтересів оглядати його. Але стежив за публікаціями тоді ще «Телекритики» і за реакцією особисто Олександра Ткаченка на них. Він вимагав зважати на цю експертизу.

Андрій Кокотюха під час презентації від Міністерства культури мультимедійних проектів про героїзм та професіоналізм військовослужбовців. 31 жовтня 2025 року 

З найбільш впливового на моїй пам’яті — серія публікацій про мінісеріал «Юрик» у 2023 році. Я був серед авторів, і хоча намагався тримати баланс та не рубати з плеча, все одно продакшен навіть рік потому знайшов можливість висловити особисту претензію за знищення їхньої репутації. Проте саме цей цикл став дороговказом надалі: виробники бояться, аби не вийшов другий «Юрик». Утім, як автор та глядач ані до режисера, ані до акторів, ані до знімальної групи претензій не маю. Бо не вони придумали та фінансували це. Власне, кейс «Юрика» — це про відповідальність за свою роботу під час війни та критичне мислення. «ДМ» тут прямо долучився до того, аби продакшени вмикали критичне мислення та вносили корективи в проєкти. 

Майже ніколи не погоджуюся з публікаціями «Антоніни», але публічно цього не висловлюю. Нема сенсу, бо в нас різні системи координат, які не перетнуться ніколи. У нас кардинально різне розуміння, що таке масова культура і як вона працює. Зокрема, «Антоніна» щиро вважає твори Оксани Забужко якісними масовими текстами. А це категорично не так, якщо брати координати саме якості масового.  

Три слова, якими я б схараректизував «ДМ»: вмикай критичне мислення.  

Я б дуже хотів, щоб про мене були найбезглуздіші в Україні плітки. Це означає видимість.   

Команді допомагає вистояти спільне розуміння задач попри нормальні розбіжності в поглядах на чимало речей та явищ. Бо будь-яка спільнота — різна, але якщо є глобальне розуміння цінностей, деталі не заважають.  

Інга Вишневська, експертка зі стратегічних комунікацій та побудови брендів, громадська діячка

— Як ДМ допомагав змінювати український медіапростір за ці 25 років?

— Для мене «Детектор медіа», як і раніше «Телекритика», — це фундаментальна платформа, яка формує знання й розуміння інформаційного простору. І цінність цього фундаменту значна. Коли ми були студентами, це було для нас джерелом розуміння того, що відбувається в професії і медіа. Тут можна було дізнатися чимало: від імен і проблематики до тенденцій та ключових новин, прочитати думки й позиції щодо тих чи інших подій. Сьогодні тут так само можна знайти професійні оцінки експертів, моніторинги та дослідження. За останнє десятиріччя в Україні з’явилося чимало громадських організацій, аналітичних центрів, програм і приватних проєктів, які досліджують інформаційне поле та формують експертні оцінки. Але раніше «Детектор медіа», тобто екс-«Телекритика», був чи не єдиним таким джерелом. І залишається важливою складовою, однією з основ. На мою думку, інформаційна сфера потребувала і досі потребує набагато більшої уваги в Україні, а рівень сьогоднішніх викликів це підкреслює. Нам потрібні професійні експертні середовища, готові не лише обмінюватися думками, а й брати на себе відповідальність за оцінку, дослідження та рекомендації. Тому існування таких медіа, як «ДМ», — це необхідність. Є джерела інформації, а є фундамент для їхнього моніторингу, дискусії та порушення проблемних питань. Без другого не будується професійна спільнота та середовище. Тому комусь може подобатися чи не подобатися ДМ, можна погоджуватися з його авторами чи ні. Але за 25 років ДМ впливав на формування професійної спільноти й фахівців, які виросли разом із ним і сьогодні самі формують цю сферу в Україні.

Марина Писаренко, Інга Вишневська, Тарас Петрів, Наталя Лигачова під час конференції «Воєнні медіавиклики-2026» від Фундації «Суспільність» 

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» або «Телекритикою»?

— Так, пам’ятаю. Бо якщо поринути в історію, то свого часу саме «Телекритика» вплинула на шлях до моєї подальшої кар’єри. Саме від «Телекритики», ще будучи студенткою, я отримала акредитацію на Ukrainian Fashion Week. Мене цікавили іноземні гості та можливість послухати закордонних експертів на тему розвитку блогерства, яке на той момент ще далеко не було популярним в Україні, але вже впливало на розвиток деяких індустрій за кордоном. Одним із прикладів була індустрія моди. І до України приїхали гості-блогери, які вже були відомі у світі. Серед них був Йван Родік. Тому можливість запропонувати цей матеріал і тему «Телекритиці» та отримати акредитацію стала для мене фактично шансом. До речі, теж цікаво: я більше нікому не могла тоді запропонувати висвітлення саме цієї теми — це до розмови про професійні платформи, які впливали на наш розвиток.

Я пам’ятаю, як Наталя Лигачова мене в цьому підтримала і матеріал опублікували на «Дусі». Але за час пошуку інформації, роботи на локації у мене сталося знайомство з командою UFW. Я неочікувано відкрила для себе масштаби того, як працювала пресслужба Українського тижня моди. І це було вражаюче. Таких масштабів 17 років тому майже не було. Тож згодом я написала листа особисто Ірині Данилевській й отримала можливість стажуватися в Ukrainian Fashion Week, вони потім запропонували мені залишитися і працювати. Пізніше я очолила департамент комунікацій UFW і змогла безпосередньо вплинути не лише на розвиток індустрії української моди, але і професійні складові, такі як розвиток блогерства в Україні. Саме у цій ролі я розпочала свою помітну кар’єру.

— Який матеріал у нас у будь-який час вас найбільше зачепив?

— Мені складно назвати один матеріал. Я б радше відзначила моніторинги медіа та дослідження медіаграмотності, які проводить ДМ. Для мене це важливе джерело інформації. Окремо стежу за публікаціями про пропаганду та вплив. Останнім часом читаю огляди й думки Лєни Чиченіної, тому що вона дивиться на масову частину інформаційного простору і продуктів. І там часто можна помітити деталі та зміни, за якими важливо уважно стежити.

— Критика від «ДМ» колись вам допомогла ставати кращою чи, навпаки, заважала?

— Я зважаю на те, що пишуть представники «ДМ», читаю коментарі та дискусії. Це не раз допомагало мені краще розуміти контекст і ухвалювати професійні рішення. Особисто я не була частиною цих дискусій, але стратегічно завжди звертала на них увагу. Оскільки останні сім років я присвятила консалтингу, працюючи у групі компаній One Philosophy, та розвитку громадських проєктів, які мають безпосередній стосунок до інформаційної сфери та протидії дезінформації, то можу сказати, що значна кількість колег із «ДМ» брала участь у наших закритих розмовах, глибинних інтерв’ю, дослідженнях. Їхні непублічні професійні оцінки часто давали нам важливий контекст для подальшої роботи. Напрацьовуючи стратегії для державних органів чи медіа, а також організовуючи розмови з іноземними експертами, ми стикалися з питаннями, на які могли звернути увагу саме медійники з великим професійним досвідом — люди зі знанням не лише інформаційного середовища, а й законодавчих процесів та історичного контексту. Тому можу точно сказати, що «ДМ» допомагав мені у роботі й, зокрема, у створенні стратегічних документів та рішень для важливих для країни інституцій. 

— Якщо описати «Детектор медіа» лише трьома словами — які б це були слова? Або яка головна риса характеру команди «ДМ», на ваш погляд?

— Сталість. Інституційність. Професійність. 

Дмитро Хоркін, член правління Суспільного, відповідальний за радіо, телебачення і диджитал

— Яким був ваш перший або такий, що найбільше запам’ятався, контакт із «Детектором медіа» або ще з «Телекритикою»? Чи пам’ятаєте матеріал, який вас найбільше зачепив або, можливо, обурив?

— Із сайтом «Детектор медіа» я почав стикатися, напевно, тоді, коли почалася реформа Суспільного мовлення. Я тоді працював у Національній радіокомпанії України й стежив за цим процесом: які закони ухвалюють, як відбуватиметься реформа. Важливо, що на певному етапі «Детектор медіа» був фактично єдиним онлайн-медіа, яке системно висвітлювало перебіг цієї реформи. А для мене як працівника медіа це було важливо.

— Як, на вашу думку, «Детектор медіа» вплинув на українські медіа, публічну дискусію та українське громадянське суспільство за 25 років свого існування?

— Дуже важливо, що це єдине галузеве видання, яке системно займається оглядом і аналізом медіа. Тому його роль значна. Я вважаю, що таких видань мало би бути ще кілька.

Також знаю, що «Детектор медіа» пильно ставиться до власних архівів. Це теж важливо, тому що архів — це наша медійна історія. Тож значення «Детектора медіа» колосальне.

Дмитро Хоркін та Світлана Остапа під час презентації Індексу медіаграмотності. 2026 рік 

— Чи допомагала вам колись критика «Детектора медіа» покращити проєкт або, навпаки, заважала?

— Я вважаю, що критика мусить бути. Це дзеркало. Я, наприклад, не лише менеджер, а й артист. Можу відчувати, що в мене все абсолютно добре. Але якщо я не подивлюся в дзеркало, це може кепсько виглядати на сцені.

Медіакритика є своєрідним дзеркалом індустрії. Вона може подобатися або не подобатися, але передусім, якщо на вас звертає увагу медіакритика, це вже дуже важливо. 

— Яку основну рису команди «Детектора медіа» ви могли б виділити за ці 25 років роботи?

— Постійність, тяглість у своїй роботі.

Ви ж не займаєтеся сьогодні оглядом вугільної сфери, потім переключаєтеся на легку промисловість, на продаж шкарпеток, а потім знову повертаєтеся до медіа. Ви постійно займаєтеся своєю роботою. Це важливо і зараз велика рідкість.

Тамара Гусейнова, Дмитро Хоркін та Вадим Міський під час презентації книги «Українське радіо. Історія буремного століття» на Книжковому Арсеналі. 2025 рік 

— Опишіть, будь ласка, «Детектор медіа» трьома словами, які передають ваші думки про нього.

— Дзеркало медійної індустрії. 

Анжеліка Рудницька, мисткиня, телеведуча і громадська діячка

«ДМ» — 25!

В українському медіапросторі це ціла вічність. 

«ДМ» — це фахово, це про своїх і для своїх, це серйозні репортажі та іронічні майже фейлетони. Це характер. Це практично цілодобова робота в соцмережах. Це команда, яка любить те, що робить. 

Усі ці роки ми йдемо пліч-о-пліч. І, звісно, було різне. Але плітки, чутки і таке інше забуваються, а підтримка, яка так важлива для української культури і митців, дуже цінна. 

Мої найбільші суперечки з усіма медіа — це мова. Але зараз усвідомлення важливості мови стає для нас усіх медійників базою. Тому поки сперечатися не будемо. 

Анжеліка Рудницька під час презентації програми «Тисячовесна» в київському Оперному театрі. Червень 2026 року 

Будемо і далі спільно творити, тримати руку на пульсі, підтримувати одне одного, берегти і посилювати наш український світ. 

Дякую Наталі Лигачовій і всій команді!

Процвітання і многії літа!!!

Окрема подяка за підтримку улюбленої містерії «Територія Різдва». Ціную! Обіймаю! 

— Згадайте найбезглуздішу плітку про себе в медіа, яку «Детектору» точно варто було б розібрати в рубриці фейків?

— Найчастіше плодять фейки з приводу мого приватного життя, регулярно видаючи мене заміж. Тут я мовчу, залишаючи для себе особистий простір. 

А от нісенітниці про «Територію А» і 90-ті —  це окрема тема, на яку залюбки поспілкуюсь.  

Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики, ведучий «Громадського радіо» 

—  Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» або «Телекритикою»? Який матеріал вас найбільше зачепив у нас в будь-який час?

— Мені здається, що «ДМ» і «ТК» були зі мною всі ці 25 років. Чи я з ними.

Зураб Аласанія, Костянтин Квурт, Андрій Куликов та Наталія Лигачова під час конференції «Медіавиклики-2025» від Фундації «Суспільність» 

—  Як «ДМ» допомагав змінювати український медіапростір за ці 25 років? А яка його роль під час повномасштабної війни?

— Допомагав змінювати у напрямку зростання професіоналізму нашої гільдії. Така роль і нині. 

—  Чи бувало, що ви кардинально не погоджувалися з оцінками «ДМ»? Дискутували публічно чи сперечалися непублічно?

— Бувало. Публічно вів мову про недостатню, на мій погляд, увагу до радіо. Непублічно не так намагався довести свою правоту, як перевірити власні оцінки розмовою з людьми з «ДМ», чий професіоналізм поважаю. 

—  Згадайте найбезглуздішу плітку про себе в медіа, яку «Детектору» точно варто було б розібрати в рубриці фейків.

— Позаяк не визнаю слово «фейк», не вважаю, що варто з’ясовувати в такій рубриці не те що плітки (яких не було), а навіть брехню (яка була). Тому що брехню варто називати брехнею, а не маскувати іншими словами, та ще й невиправданими запозиченнями з інших мов.  

Наталія Лигачова та Андрій Куліков. Міжнародна конференція з медіаграмотності та саморегулювання медіа, 2024 рік 

—  Критика від «ДМ» вам колись допомагала стати кращими чи, навпаки, заважала?

— Завжди допомагала, і публічна, і непублічна. 

—  Якщо описати «Детектор медіа» лише трьома словами, то які це слова? Або яка головна риса характеру команди «ДМ», на ваш погляд?

— Рішуча наполегливість професіоналізму. 

—  Яким ви бачите «Детектор медіа» ще через 25 років і чого бажаєте команді?  

 —  Вправно ілюстрованим журналом на столику невіддалік радіоприймача. 

Сергій Борденюк, голова Спілки кінематографістів України

«Детектор медіа» — це передусім влучна назва, що символізує відділення корисного моделюючого сигналу від загальної несучої складової. Екстраполюючи це визначення на весь період турбулентного становлення української державності, а надто в умовах екзистенційних викликів, пов’язаних з рашистською агресією, варто відверто сказати, що, без перебільшення, «Детектор медіа» є чутливим, оперативним, живим емоційним індикатором резонансних процесів у різноманітних сферах. Якщо хочете, індикатором нашого сьогодення.

Свідома, непричесана думка самодостатніх професійних журналістів формує контекст аналітичної редакційної політики, стандарти відкритості, доступності, дискусійності, незаангажованості, аналітичних підходів у національному медійному просторі. Простір, який не просто є фідбеком сьогодення, а й таким, що впливає, сприяє створенню об’єктивної візії розвитку подій. Це сповна стосується віддзеркалення стану українського кіно в публікаціях видання. 

Активна позиція «Детектора медіа» неодмінно притягує увагу кіноспільноти. Навіть у процесі масштабної програми «Тисячовесна», що відбувалася в Івано-Франківську, віцепрем’єрка з питань гуманітарної політики, міністерка культури України Тетяна Бережна зазначила, що під час проведення конкурсу звернулася до «Антоніни». Як голова Національної спілки кінематографістів я вдячний «ДМ», що жодна подія в кінематографічному житті України не проходить повз прискіпливий детекторний погляд.

Мстислав Чернов та Оксана Наумова на допрем’єрному показі документального фільму «2000 метрів до Андрііівки». 2025 рік 

Вдячний за увагу і до самої НСКУ, про яку ви писали за останні роки не один раз. Причому як новинні матеріали, так і аналітичні дискусійні тексти. Скажімо, про запровадження премії імені Параджанова, де наголошувалася важливість підтримки молодих кінематографістів.

Поділяю ваше бачення в публікаціях щодо НСКУ як організації, яка переживає складний період трансформації від традиційної спілки до більш відкритої професійної громадської інституції, яка має відповідати на виклики війни, представляти інтереси кінематографістів усіх поколінь, сприяти збереженню національної кіноспадщини, працювати з молодими кінематографістами та бути активним суб’єктом сучасного кінематографічного життя в Україні. Сприяючи його розвитку на конкурентній, доброзичливій, прозорій демократичній основі, що відповідатиме нашому спільному бажанню стати невід’ємною частиною європейського і світового кінопроцесу. 

Хочеться, щоб наша кінематографічна молодь мала перспективу саме у своїй країні. Принагідно хочу висловити вдячність «Детектору», хоч і через декілька років, за підтримку мене як члена однієї з комісій, який, цитую видання, фактично «опинився один у полі воїн», послідовно відстоюючи принципи професійності, прозорості та інтересів української кіноспільноти. Сьогоднішні активності української кіноіндустрії, відродження її пульсу свідчать, що ми не поодинокі, що нас багато, що ми спільнота. 

І звісно, ми тут, ми поруч із «Детектором медіа», мудрим та завжди сучасним виданням, якому виповнюється дивовижних 25. 

Софія Середа, журналістка BBC News Україна 

— Пам’ятаєте ваш перший контакт із «Детектором медіа» або «Телекритикою»? Який матеріал вас найбільше зачепив у нас в будь-який час?

— Вперше я познайомилась із «Телекритикою» ще студенткою: матеріали видання багато разів допомагали мені під час підготовки до пар. 

Однак найбільше мені імпонувала у той час «Дуся», яка часто іронічно і влучно описувала весь політичний треш, якого тоді було чимало.

Особливо подобались новини про Віктора Януковича, його родину та найближче оточення. І хоч від їхніх дій часто було геть не весело, але заголовки і сам формат, у якому про це розповідали автори «Дусі», майже завжди викликали щиру усмішку. 

 — Як «ДМ» допомагав змінювати український медіапростір за ці 25 років? 

— Із «Телекритикою», а згодом і з «Детектором медіа» у вкладках своїх інтернет-браузерів уже виросло кілька поколінь українських журналістів. І це одне з підтверджень важливості існування такого медіа. 

Особисто я завжди бачила в ньому дві головні переваги для себе.

Перша — можливість ближче познайомитися з колегами, а також їхнім баченням нашої професії завдяки їхнім інтерв’ю та коментарям для «Телекритики»/«Детектора медіа».

Друга — можливість почитати щось веселе і цікаве про український шоубіз, культуру та політику завдяки «Дусі», а згодом і «Антоніні». Під час війни саме «Антоніна» зараз часто допомагає відволіктись і посміятись. І це дуже круто. 

Команда «Детектора медіа» під час семінару Аспен Інституту. 2023 рік 

— Згадайте найбезглуздішу плітку про себе в медіа, яку «Детектору» точно варто було б розібрати в рубриці фейків.

— За понад 15 років у професії серед найабсурдніших пліток щодо своєї роботи я, мабуть, виокремлю дві. Перша від Сергія Лещенка, який після виходу одного з моїх матеріалів на «Радіо Свобода» розповідав у своєму ютубі, що Ахметов «у панічних спробах дав інтерв’ю “Радіо Свобода”, яка є американською організацією», аби показати, що «готовий співпрацювати з американцями, аби тільки ті його врятували від закону про деолігархізацію». Хоча насправді я просто звернулась до пана Ріната по коментар на тлі інфоприводу про нібито створення ним нової партії і просто отримала відповідь. 

Друга найабсурдніша чутка була буквально нещодавно, коли після виходу мого тексту про голову монобільшості Давида Арахамію один з політичних телеграм-каналів написав, що «маючи харизму і вплив на людей, Арахамія зумів її активно використати» щодо мене, бо, мовляв, я зробила «дуже гарний для Арахамії текст, позитивний піар».  

— Яким ви бачите «Детектор медіа» ще через 25 років і чого бажаєте команді?

— Головне побажання команді — не втрачати сил і натхнення працювати і далі в ці непрості часи. І, звісно, бажаю побільше вдячних читачів, цікавих інфоприводів і дожити всім цілими й неушкодженими до 50-річчя видання.

Фото з архіву спікерів та «Детектор медіа»