У вересні «Детектору медіа» («Телекритиці») виповнюється 25 років. До першої чверті сторіччя ми вирішили, врешті-решт, не самі давати оцінки медіа:), а звернутися до знаних наших читачів з проханням поділитися своїми думками щодо нас самих. Питали про різне: від впливу на український медіапростір як його watch dogs до… характеру нашої команди.

Протягом вересня ми публікуватимемо відповіді тих, хто нас знає, на сайті «Детектор медіа» і в наших соцмережах, в різних форматах ― бліц-інтерв’ю, опитуваннях тощо. Сподіваємося, це буде цікаво і нашим читачам, адже власне історія «ДМ»-«Телекритики» — це більша частина історії і всієї незалежної української журналістики.

Сьогодні ми публікуємо відповіді Ольги Сєдової, Олега Наливайка, Романа Балаяна, Наталії Нагорної, Костантина Квурта та Тетяни Бережної. Думки інших читачів «ДМ» читайте за посиланням. 

Костянтин Квурт, голова правління ГО «Інтерньюз-Україна» 

Як, на вашу думку, «Детектор медіа» вплинув на українські медіа та публічну дискусію, українське громадянське суспільство за ці 25 років?

За 25 років «Детектор медіа» привчив українську медіаспільноту до думки, що за нею хтось стежить. Не в поганому сенсі, а в тому, що є інституція, яка щодня фіксує: тут була джинса, тут — порушення стандартів, а тут — маніпуляція під виглядом новини.

«ДМ» допоміг зробити медіа більш видимими для суспільства, а суспільство — більш вимогливим до них. Це не завжди комфортна роль. Але без принципової, незалежної й фахової розмови, яку часто ініціює «ДМ», в Україні не було б ані сильної журналістики, ані зрілого громадянського суспільства.

Яку роль відіграло видання під час ключових подій (Помаранчева революція, Революція гідності, повномасштабна війна)?

Я пам’ятаю появу «Телекритики» у 2001-му як дуже своєчасну відповідь на стан українських медіа. Тоді публічна розмова про цензуру, політичний тиск і професійні стандарти тільки-но формувалася. А під час Помаранчевої революції «Телекритика» стала одним із майданчиків, де журналісти могли відкрито сказати, що більше не працюватимуть за темниками. Це був важливий момент професійної солідарності і для медіа, і для всього суспільства.

Участь у русі «Стоп цензурі!» та його активна роль під час Революції гідності стали природним продовженням цього процесу.

Повномасштабна ж війна поставила перед усіма нами інше завдання. Окрім постійних ракетних атак, Росія намагається посіяти недовіру, страх і ворожнечу серед українців. У цих умовах робота «ДМ» з моніторингу, викриття та пояснення російських інфоатак — частина нашої спільної стійкості.

Яким був ваш перший або такий, який запам'ятався, контакт із «Детектором медіа» або ще з «Телекритикою»? Чи пам'ятаєте ви матеріал, який вас найбільше зачепив чи обурив?

Мій перший контакт із «Телекритикою» був, по суті, ще до її появи в публічному просторі. Вона народжувалася як проєкт «Інтерньюз-Україна». І вже згодом команда пішла власним шляхом і виросла в самостійну організацію. Але ця спільна точка старту для «Інтерньюз-Україна» завжди залишатиметься особливою. Ми бачили, як із потрібної, але тоді ще ризикованої ідеї виросла одна з ключових інституцій українського медійного середовища.

Яку головну рису характеру команди «ДМ» ви виділили б за ці 25 років роботи? 

Я б сказав — принциповість. Принциповість в умінні не відступати від важливих речей, навіть коли це незручно. За 25 років змінювалися політичні обставини, технології та сам медійний ринок. Але команда «ДМ» ніколи не підлаштовувала свої оцінки під кон’юнктуру, рейтинги чи чиюсь образу. Саме тому їй довіряють, навіть, якщо іноді не згодні з її висновками. 

Яким ви хотіли б бачити «Детектор медіа» в наступні 25 років і що побажали б його команді?

У наступні 25 років я бачу «ДМ» як інституцію, яка встигає побачити виклики до того, як вони стануть нормою. Колись потрібно було пояснювати, чому темники — це не особливості редакційної політики, а цензура. Сьогодні треба розбиратися з російською дезінформацією, анонімними телеграм-каналами, алгоритмами та ШІ-контентом. Завтра з’являться нові виклики, яких ми ще навіть не навчилися називати.

А команді я побажав би не втратити відчуття сенсу своєї роботи. Бо найскладніше в цій сфері — роками, іноді без швидкого результату лупати сю скалу. 

Ольга Сєдова, BBC Media Action, директорка в країнах Східної Європи і Центральної Азії 

Як, на вашу думку, «Детектор медіа» вплинув на українські медіа та публічну дискусію, українське громадянське суспільство за ці 25 років? 

На мою думку, «Детектор медіа» є дуже важливим, якщо не ключовим медіааналітичним виданням не лише для України, а й для всього регіону. Протягом усіх цих років команда «ДМ» (раніше «Телекритики») дуже точно і безкомпромісно діагностувала стан свободи медіа в країні та постійно тримала руку на пульсі медіагалузі. За цей час швидко змінювались платформи, технології, власники медіа, політична ситуація, донорський ландшафт, а команда «ДМ» завжди давала гострий незалежний аналіз і водночас задавала вектор руху. Без перебільшення, «ДМ» ― це важливий об’єктивний голос української медіаспільноти, як на національному, так і регіональному та міжнародному рівнях. Матеріали й висновки «Детектора медіа» завжди були своєрідним індикатором стану свободи слова та демократичних процесів в Україні. Особливо важливо, що «ДМ» не лише реагує на події, а й допомагає формувати порядок денний для професійної спільноти, ставить критичні запитання та пропонує бачення розвитку сектору.

Під час повномасштабної війни ця роль стала ще важливішою. «Детектор медіа» окреслює виклики інформаційній стійкості, дезінформації, стандарти журналістики в умовах війни на міжнародному рівні, спираючись на власні глибокі та інноваційні дослідження (які почали проводити ще у 2014 році, першими в країні). Для мене «ДМ» ― це джерело експертизи, глибокої аналітики та незалежного погляду на те, куди рухається сектор і в якому стані перебуває свобода медіа в Україні.

Програмний директор ДМ Вадим Міський в перші дні війни веде подкаст в укритті. Лютий 2022 року

Яку роль відіграло видання під час ключових подій (Помаранчева революція, Революція гідності, повномасштабна війна)? 

«ДМ» є певною мірою системотвірною організацією для українського медіасектору. Для мене одним із найяскравіших прикладів впливу «Детектора медіа» є реформа Суспільного мовлення. Ще під час Помаранчевої революції команда «Телекритики» була одним із центрів коаліції, яка просувала ідею створення в Україні суспільного мовника. У той час політикум не був готовий розстатися з контрольованим державним мовленням, «рупором влади». Але «Детектор медіа» наполегливо повертав цю ідею в публічну дискусію, не дозволяв про неї забути, навіть коли політичної волі для реформи не вистачало. Після 2004 року були дуже непрості часи. Змінювалися уряди, змінювалися пріоритети, сама організація проходила через трансформації, але команда «ТК», а потім «ДМ» продовжувала системно працювати над темою. У 2007–2008 роках саме навколо експертного середовища, в якому важливу роль відігравав «Детектор медіа», формувалися концепції майбутнього Суспільного мовлення.

Після Революції гідності ми нарешті отримали суспільного мовника. Я добре пам'ятаю, як «Детектор медіа» був серед тих, хто активно вимагав цієї реформи та підтримував її на всіх етапах. Тому для мене це приклад не просто журналістики чи аналітики, а реального впливу на розвиток демократичних інституцій в Україні. 

На фото зліва направо: заступник голови Наглядової ради Олександр Павліченко, секретар Наглядової ради Вадим Міський, голова Наглядової ради Світлана Остапа, новообраний голова правління Микола Чернотицький, перший голова правління Зураб Аласанія (травень 2021 року).

Яким був ваш перший або такий, який запам'ятався, контакт із «Детектором медіа» або ще з «Телекритикою»? 

Мій перший контакт був ще з «Телекритикою» майже 20 років тому. Я почала регулярно читати друковане видання і сайт, багато вчилася. У мене навіть досі десь зберігаються друковані випуски.

Для мене «ДМ» завжди є джерелом дуже глибокого аналізу медійного ринку.

Мене завжди вражало, як така невелика команда встигає бути всюди: на парламентських комітетах, пресконференціях президента, профільних слуханнях, важливих подіях у сфері медіаполітики, діяльності регулятора, Держкому, Міністерства культури, індустріальних закритих подіях, міжнародних медійних та безпекових конференціях. Здається, немає жодної важливої події в медійному секторі, яку вони пропустили б.

Тому найбільше мені запам’яталися не окремі матеріали, а ця марафонська здатність бути в центрі подій і зберігати незалежність та глибину аналізу на довгій дистанції, не зважаючи на шторми довкола.

Моїм улюбленим є не окремий матеріал, а підрозділ сайту «ДМ Суспільного», створений у 2010 році, за часів Януковича, коли медіаспільнота на певний час втратила шанс провести цю реформу. Я пам’ятаю, як ми в кабінеті Наталії Львівни думали разом про те, як краще гуртуватись та не втрачати надії. Цей підсайт став на чотири роки певним світлом в кінці тунелю ― ми бачили тренди в регіоні, формували бачення. І у 2014-му час для реформи настав, великою мірою завдяки стратегічному поступу від команди «ДМ», за що доземний уклін усім причетним. 

Яку головну рису характеру команди «ДМ» ви виділили б за ці 25 років роботи? 

Для мене це принциповість і послідовність.

Я надзвичайно вдячна команді за те, що вже 25 років вони тримають курс на захист свободи слова та свободи медіа без компромісів. Навіть тоді, коли це непросто. Навіть під час повномасштабної війни, коли на перший план виходять питання безпеки, «Детектор медіа» продовжує ставити складні питання і професійно оцінювати ситуацію.

Ще одна риса, яку я дуже ціную, це глибина аналітики. Глибокий аналіз, гострий погляд на проблеми та експертність завжди були відмінною рисою команди.

Окремо хочу згадати період переходу від «Телекритики» до «Детектора медіа». Це був дуже непростий період, але команда на чолі з Наталією Лигачовою змогла переосмислити підхід, сформувати стратегію, знайти кошти, побудувати новий бренд і рухатися вперед. Не організація, а птах Фенікс. На мою думку, це також свідчить про велику стійкість і здатність до змін. 

Презентація Детектора медіа. 3 березня 2016 року

Яким ви хотіли б бачити «Детектор медіа» в наступні 25 років і що побажали б його команді? 

Мені хотілося б, щоб у наступні 25 років «Детектор медіа» залишався тим самим дороговказом для української медіаспільноти, яким він є сьогодні.

Попереду нас чекають величезні технологічні зміни: штучний інтелект, нові інформаційні платформи, трансформація журналістики. Але я переконана, що потреба в незалежній аналітиці, професійній експертизі та чесній розмові про медіа буде лише зростати.

«Детектор медіа» завжди вмів поєднувати український контекст із глобальними тенденціями та допомагати нам розуміти, як світові зміни впливають на український медіасектор. Хотілося б, щоб ця роль тільки посилювалася.

Тому бажаю команді зберегти свою сміливість, незалежність і здатність бачити далі за горизонт. І залишатися тим маяком, який допомагає як медійній спільноті, так і суспільству проходити через складні зміни та знаходити простір для якісної журналістики в Україні. 

Тетяна Бережна, віцепремʼєр-міністерка з гуманітарної політики ― міністерка культури України

Як «ДМ» змінив публічну дискусію в Україні за ці 25 років? А яка його роль під час війни?

За 25 років «Детектор медіа» привчив український медіапростір до дуже корисної звички ― дивитися на себе збоку. У кожного з нас має бути хтось, хто час від часу ставить незручне, але чесне запитання. А у всього українського медіаринку вже 25 років для цього є «Детектор медіа».

Тетяна Бережна розповідає Наталії Данькової про пітчинги «Тисячовесни». Івано-Франківськ, серпень 2026 року.

Для мене також важливо, що «Детектор медіа» дає можливість різним сторонам бути почутими. Коли виникає чутлива тема у сфері культури чи медіа і ми хочемо пояснити позицію міністерства, редакція готова надати для цього свій майданчик — авторитетний і важливий для професійної спільноти.

Під час війни до цього додалася ще одна надважлива функція — інформаційна безпека. Фейки й пропаганда є зброєю, а медіаграмотність — одним зі способів захисту від неї.

Опишіть «Детектор медіа» всього трьома словами. Які перші спадають на думку?

Принциповий, прискіпливий, професійний.

Критика від «ДМ» колись допомагала вам покращити щось у своїй діяльності чи, навпаки, дратувала?

Конструктивна критика, яка ґрунтується на фактах і конкретних аргументах, точно допомагає. З останнього запам’ятався матеріал Лєни Чиченіної на «Антоніні» про «Тисячовесну» після її поїздки до Івано-Франківська. Дуже поважаю те, що людина, не шукаючи якихось інтриг чи підводних каменів, приїхала, побула всі дні на подіях, походила на пітчинги, модерувала дискусію, поспілкувалася з різними учасниками.

І лише після цього підготувала фактологічно багатий матеріал. Так, у ньому була критика, але вона була обґрунтованою. Саме так для мене виглядає професійна журналістика. Тому за це суперреспект «Антоніні».

Ми розуміємо, що окремі процеси першого конкурсу потребують удосконалення. Збираємо висновки, фіксуємо аналітику, готуємо рішення, щоб наступний запуск став сильнішим. Тому таку критику сприймаю як важливу частину роботи, яка допомагає державним рішенням ставати кращими.

Яка головна риса характеру допомогла команді «ДМ» вистояти ці 25 років?

Впертість. У найкращому сенсі цього слова. 25 років уважно стежити за українськими медіа, ставити незручні запитання, відстоювати професійні стандарти й продовжувати свою роботу за будь-яких обставин — для цього точно потрібен характер.

Згадайте найбезглуздішу плітку про себе, яку «Детектору» точно варто розібрати в рубриці фейків.

Коли мене призначили виконувачкою обов’язків міністерки культури, в одному матеріалі припустили, що певні особисті обставини не дозволять мені надовго залишитися в міністерстві, і материнство подалося там як перешкода. Але час розставляє все на свої місця. Тепер усі розуміють, що народження дитини ― це ще більше натхнення, відповідальності і стимул працювати для України та української культури.

Яким ви хотіли би бачити «ДМ» ще через 25 років і що побажаєте команді?

Через 25 років хочу відкрити «Детектор медіа» і прочитати гостру дискусію про нові українські медіа, нові технології й нові виклики вже у мирній, сильній європейській Україні. Щоб її промодерувала Наталія Лигачова.

Команді бажаю зберігати характер і сміливість ставити складні запитання. І окремо бажаю «Антоніні» ще багато років не давати нікому в українському медіапросторі розслаблятися :) 

Олег Наливайко, голова Держкомтелерадіо

Як, на вашу думку, «Детектор медіа» вплинув на українські медіа та публічну дискусію, українське громадянське суспільство за ці 25 років?

«ДМ» разом з іншими організаціями сприяв створенню проєвропейського законодавства медіасфери. Сформував пакет журналістських стандартів та «червоних ліній», які ринок формально і неформально схвалив.

Створення Суспільного мовлення і реформування друкованої державної та місцевої преси ― теж в активі «ДМ». Підготовка законопроєктів, а потім постійний моніторинг і методична підтримка двох великих успішних проєктів є практичним внеском у розбудову медійної галузі. «ДМ» завжди був і є в авангарді боротьби з темниками, заказухою, фейками і дезінформацією, за соціальну відповідальність субʼєктів медійного ринку. Його слово в цій царині дуже ґрунтовне і впливове.

Яку роль відіграло видання під час ключових подій (Помаранчева революція, Революція Гідності, повномасштабна війна)?

Під час обох революцій медіа зазнавали шаленого тиску влади, але «ДМ» завжди був форпостом незалежності, захисником колег. І я чудово памʼятаю, як під час засідань комісій з питань захисту свободи слова часів Януковича головуюча спочатку озвучувала факти з моніторингу тоді ще «Телекритики», і влада не могла їх ігнорувати.
Після повномасштабного вторгнення журналісти «ДМ» стали до строю захисників своєї країни. Ефективна і професійна боротьба з фейками і дезінформацією, підтримка колег, пошук балансів з владою під час війни з агресором, зокрема і в питаннях телемарафону.

Чи бувало, що ви не погоджувалися з «Детектором медіа», його оцінками або критикою? Чи дискутували ви публічно або непублічно?

2002 рік. Я очолив УНІАН, і буквально відразу розпочалась так звана історія з темниками в країні, яка зачепила й агентство. Матеріал «Телекритики» надіслав мій Вчитель Ігор Лубченко з приписом: «Ти з нами чи проти?». Потім ми довго обговорювали в його знаменитій «підсобці» публікацію і що робити. Після того всі так разом і пішли однією командою. До речі, пишаюсь, що одну з перших премій НСЖУ імені Лубченка у 2013 році вручав саме Наталії Лигачовій. Вони були з Ігорем Федоровичем з різних поколінь, але «однієї групи крові», як казав легендарний декан Київського журфаку Анатолій Москаленко.

Опишіть ДМ трьома словами, які б передавали ваші думки про нього?

Професійність і компетентність, європейськість, щире бажання підтримати медійні проєкти, безкомпромісність у питаннях захисту свободи слова і журналістських стандартів. Розуміння і вміння працювати в режимі офрек)))

Яким ви хотіли б бачити «Детектор медіа» в наступні 25 років і чого побажали б його команді?

Залишатись «нашим Детектором» ― чесним, аналітичним і з такою необхідною для ринку і влади партнерською підтримкою.

P.S. А мене нагородити відзнакою як головного користувача архівом і моніторингами «Детектора медіа»)))
Всім нам Перемоги!!! 

Наталя Нагорна, спеціальна кореспондентка ТСН, «1+1» 

Якось про мене написали в «Дусі». Я тоді працювала на каналі «Україна» і розважалась суботнього вечора тим, що нявкала під час підготовки до запису анонса недільної програми))). І Боря Долина, режисер, який зараз служить у Силах оборони, сказав, що припиняємо нявкати, бо починаємо запис. А на питання, чому я нявкаю, я відповіла, що нявкаю, бо Данилевич ― котик. У той вечір Богдан Кутєпов, який зараз уже теж у Силах оборони, робив сюжет для «Дусі». Вийшов матеріал, який називався «Чому Андрій Данилевич ― котик?», за який мене сварили. Мене питали, чому спеціальні кореспонденти неадекватно себе поводять. Я згадую цю історію як смішну:). 

Раніше читала звіти про стандарти в медіа, бо їх писав мій тренер Ігор Куляс. Свого часу він разом з Сашком Макаренком багато чого мене навчив. Тому мені завжди було важливо читати його відгуки на мої сюжети. 

Мені хотілося б, аби через 25 років «Детектор медіа» продовжував бути. Я не знаю, в якому це буде форматі, на якій це буде платформі. Але якщо через 25 років «ДМ» продовжить писати про медіа, то це означатиме так багато. Що ми вистояли. Що попри велику кризу, яка є зараз у журналістиці (на мою думку), у нас досі є медіа, вони українські, і «ДМ» пише про них українською. А значить, ми вистояли, є кому писати та знімати, людям це досі треба, нас не замінив штучний інтелект, Україна вистояла. І все, що було «за наші часи», було недарма… З днем народження! Хотілось би перечитати цей спогад через 25 років. Це тільки здається, що це довго. У 2017 році до 20-річчя ТСН ми замурували в будівлі ТСН так звану капсулу часу. І От уже лишилось якихось 11 років, а я досі памʼятаю, що було написано «в майбутнє». Тому 25 років ― це зовсім скоро. Головне ― будьте живі і залишайтеся вірними справі. Дякую за все зроблене від чистого серця. 

Роман Балаян, кінорежисер 

Перший контакт з «Детектором медіа» я, звісно ж, не пам’ятаю… Мені більше запам’яталося критичне ставлення «ДМ» до деяких передач на різних телеканалах. Воно не було злим, а було простим уроком ввічливості та докором за непрофесіоналізм, що дуже часто траплялося й трапляється на наших телеканалах. Хотілося б побажати цим новинам бути коректнішими щодо сьогоднішнього глядача та слухача, у такий важкий для нього воєнний час, коли фашистська Росія безперестанку й нелюдяно мучить Україну та її мешканців ракетами й дронами… Дякую «Детектору медіа» та особисто Наталії Лигачовій, котру давно знаю й поважаю, за вашу працю та контроль у медійному просторі! Слава Україні!!!

Фото: архів ДМ та спікерів, Максим Поліщук, пресслужба кіностудії Довженка