Вадим Ільков — кінооператор і режисер-документаліст. Народився в Донецьку, випускник Національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого.

Вадим є оператором таких важливих фільмів, як «Маріуполіс» Мантаса Кведаравічюса (Україна — Литва, світова прем’єра на Берлінале 2016-го) і «Вулкан» Романа Бондарчука (Україна — Німеччина — Монако, 2018, «Золота дзиґа» за найкращу операторську роботу). Вадимів повнометражний режисерський дебют, неігрова драма «Тато — мамин брат», отримав приз як найбільш інноваційна картина престижного фестивалю документалістики Visions du Reel у Ньйоні (Швейцарія, 2018), а також відзначений у категоріях «найкращий український повнометражний фільм» і «найкраща режисура» на Одеському кінофестивалі. Загальне схвалення критиків здобув його другий повний метр, фільм-концерт «Розділові наживо» — екранізація літературно-музичного перформансу Сергія Жадана «роздІловІ». Серед останніх операторських робіт Ількова — «Сірі бджоли» (реж. Дмитро Мойсеєв, 2024) і «Редакція» (реж. Роман Бондарчук, 2024).

Наразі Вадим служить у 39-й окремій бригаді морської піхоти (39 ОБрМП, в/ч А7382). Бригада створювалася в березні 2022 року в рамках Територіальної оборони Одещини, а свого нинішнього статусу набула цьогоріч. Командир, підполковник Микола Янковський («Кощей») — оборонець «Азовсталі», кавалер орденів Богдана Хмельницького та «За мужність». 39 ОБрМП воювала на Миколаївщині та Херсонщині, виконує завдання на Харківському напрямку. Власне, коштом бригади і зафільмовано «Підрозділ з нуля».

А втім, Ільков робить фільм не про всю бригаду, а про її особливий, найсекретніший підрозділ — розвідувальну роту.

У матеріалі і виклик. Як зняти повноцінний фільм про мілітарну структуру, чия діяльність — майже суцільна таємниця?

Ільков, що дуже помітно по його попередніх фільмах, має непомильне відчуття простору і є майстром ландшафтної зйомки. З краєвиду він і починає, неквапом показуючи світанок десь у лісостеповій Україні: лани і гаї, вигини річки, вітерець, що колише трави, пташиний спів, ранкова гра кольорів на пів неба. Та сама земля, котру захищають його герої.

І власне в цьому краєвиді зʼявляються хлопці у формі, в масках, на березі й у воді. Частина тренування. Як каже один із командирів, тренуються тут постійно. «І немає ніякого героїзму» — бо в ньому нема потреби, позаяк усі навчені для максимального діапазону ситуацій, що можуть трапитися на завданні. Рутину цих занять Ількову вдається показати достатньо захопливо.

Усі коментатори — зрозуміло, з закритими обличчями, позначені в титрах псевдонімами. Крептон, командир розвідроти 39 ОБрМП. Самурай, головний сержант. Хмара, заступник командира. Ростик, заступник із психологічної підтримки персоналу. Джек, командир взводу РЕР (радіоелектронної розвідки). Вони розповідають про різне й важливе — про відповідальність, про мінімум втрат (лише двоє людей за всі роки існування роти), про те, що «більше поту — менше крові». Але, мабуть, найцікавіше тут отаке, дещо парадоксальне формулювання: «дисциплінована ініціатива». Фактично, Ількову вдалося відповісти на питання, хто такі розвідники, не порушуючи їхньої таємності: це — люди максимально творчого підходу, митці військової справи.

Тому й фільм про них оформлений як живописне полотно і завершується так само як почався — розкішним краєвидом, неймовірним заходом сонця.

У нас наразі робиться чимало документалістики про те, чому служити — це круто і красиво. Вадимові Ількову вдався непоганий зразок отакого заохочувального кіно.

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).