«Жінки навколо мене»: кіно про те, як перетворити біль на золото

«Жінки навколо мене»: кіно про те, як перетворити біль на золото

17 Листопада 2026
0
217
17 Листопада 2026
18:03

«Жінки навколо мене»: кіно про те, як перетворити біль на золото

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
0
217
У своєму дебютному фільмі документалістка Марина Нікітіна показала силу українських жінок, здатних зробити найтяжчу травму своєю опорою.
«Жінки навколо мене»: кіно про те, як перетворити біль на золото
«Жінки навколо мене»: кіно про те, як перетворити біль на золото

Проєкт Марини Нікітіної у 2024 році став одним із переможців скандального 19-го конкурсного відбору (пітчингу) Держкіно, отримавши фінансування в категорії «повнометражний неігровий дебют». Тоді, варто нагадати, термін повноважень Ради з держпідтримки кінематографа сплив ще у березні 2023-го, проте уряд незаконно продовжив його на час воєнного стану; у списку переможців опинилися компанії, пов’язані з чиновниками й владними медіаменеджерами (зокрема, з колишніми очільниками каналів «Дом» і «1+1»); крім того, Держкіно раптово скасувало 18-й пітчинг, де проєкти вже пройшли технічний відбір. Як наслідок, значна частина кіноспільноти бойкотувала конкурс і закликала передати спрямовані на нього кошти на потреби Сил оборони. Задля справедливості, команда Нікітіної не мала жодних сумнівних звʼязків.

«Жінки навколо мене» — це три паралельні сюжети, історії молодих жінок, чиїм життям велика війна завдала невиправних втрат.

Акторка й волонтерка Ярина Гордієнко чекає свого коханого, Женю «Артиста», який пропав безвісти під Бахмутом у січні 2023-го. Не вірить у його зникнення, він їй весь час сниться.

Театральна й кінопродюсерка Катерина Граднова-Савицька піклується про свого чоловіка Миколу, ветерана, він втратив на фронті обидві ноги. «Поранення чоловіка — поранення всієї родини».

Маркетологиня Дарія Ульман — вдова загиблого Героя України Кирила Ульмана. Досі говорить про чоловіка як про живого. «Боюся, що він мене не любить у потойбічному світі, але я знаю, що це неправда, що любить». Удома — цілий вівтар Кирила. «Ношу йому квіти». Стає перед фотографією чоловіка, аби бути «там, куди скерований його погляд».

Та все ж кожна з них знаходить способи впоратися з бідою.

Ярина активно волонтерить для фронту, возить шини, дрони, інше обладнання. Прифронтова територія стала для неї зоною комфорту: «В мене відчуття, що ми їдемо додому. І нема такого відчуття, коли повертаюся в Суми»; «Війна дуже багато тобі може дати». Мета Ярини: «Перетворити біль на золото», і це їй вдається, бо вона перейшла від «Боже, за що?» до «ця втрата мене збудувала». Саме тому вона нарешті відпускає Женю, влаштувавши символічний похорон — закопує коробку з останньою, невідправленою йому передачею, найближче до місця, де його востаннє бачили живим.

Катерина знайшла себе в тому, щоб стати «зовнішнім світом» Миколи. Привела чоловіка у центр воєнної травми Superhumans і сама є там тепер менеджеркою. Це дозволило реалізувати стратегію реабілітації — «не повернути старі можливості, а набути нові». Superhumans «дали місточок, що я можу багато; що я не втратила, а здобула».

Дарія поринула у виснажливі тренування в спортзалі: «Кирило зміг і я зможу». Увімкнувши, як вона сама каже, «бой-бабу», вона відкидає всі співчутливі розпитування, змінює оточення на чоловікових побратимів, розвиває центр для відновлення жінок. А потім, аби позбутися від, як вона це називає, «рожевого податку», себто поблажливого сексизму, засновує громадську організацію «Ульман Ком’юніті», котра допомагає жінкам опанувати військову справу, навчитися стріляти.

Марина Нікітіна милується своїми героїнями, фільмує їх у докладному репортажному стилі, саджає перед камерою, аби записати їхні сповіді. Інколи присмачує відеоряд меланхолійною музикою, що, здається, трохи ніби зайве, бо матеріал сам по собі цілком красномовний. Загалом виходить захоплене портретування жіночої сили як такої — особливо доречне сьогодні, коли сотні чоловіків по всій країні ховаються від мобілізації за спинами дружин.

Свій фільм Марина присвятила Андрієві Осауленку — її першому чоловікові, волонтеру, майстру по дереву. Він загинув у серпні 2023 року.

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).

 

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
0
217
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду