3 листопада в Києві на території інноваційного парку UNIT.City у партнерстві з «Детектором медіа» відбулася зустріч медійників «Редколегія. Детектор медіа 25». Особливий фокус цьогорічної зустрічі — держава, медіа та культура.

Андрій Шевченко вітає гостей 

Про панельну дискусію «Що має фінансувати держава? Медіа, культура і суспільний інтерес» ви можете прочитати тут. Про розмову редакторки сайту «Антоніна» групи видань «Детектора медіа» Лєни Чиченіної з віцепрем’єркою, міністеркою культури Тетяною Бережною — тут.

У режимі традиційної для заходу «Переклички» учасники змогли висловити своє бачення щодо останніх резонансних подій, стану українського медіаринку, протидії інформаційній війні та майбутнього журналістської професії.

Почали «Перекличку» з представлення звернення українських журналістів до іноземних колег продовжувати висвітлювати війну в Україні.

Розповісти про цю ініціативу, яка була оприлюднена напередодні «Редколегії», її ведучий Андрій Шевченко покликав на сцену Наталю Нагорну, Володимира Рунця та Ярослава Жарєнова.

За словами спецкореспондентки ТСН Наталі Нагорної, зміни в заголовках і риториці міжнародних медіа свідчать про поступову зміну ставлення до України та санкцій проти Росії. Вона закликала присутніх поширювати звернення через іноземних колег, щоб привернути увагу світу до ситуації в Україні.

«Нам би дуже хотілося, щоб це було звернення не від тих 60 людей, які є в цьому ролику, а від нас усіх. Допоможіть нам розповсюдити його, звернутися до світу, попередити, застерегти. Я розумію, що багато з вас подумають, що це нічого не дасть, але насправді група людей, які це робила, була впевнена, що все, що ми робимо, колись може принести свої наслідки», — сказала Нагорна.

Ведучий ICTV Володимир Рунець звернув увагу на те, як принцип балансу в міжнародній журналістиці іноді працює проти України.

«Це магічне і чарівне слово — баланс, яке я дуже люблю, воно ховає все. Воно з 2014-го року ховало українську війну незрозуміло де. Тобто ми бачили проросійських сепаратистів, ми бачили “ополченців” навіть у деяких поважних і потужних виданнях. І коли ми бачимо сьогодні в заголовках, що Україна не хоче миру і що Bloomberg нещодавно видає, що от українські дрони вдарили і кількість загиблих... Люди, які читають Bloomberg, CNN, The New York Times і The Washington Post, гортають заголовки — і заголовки складають враження про те, що відбувається в Україні. Тобто я не здивуюся, якщо післязавтра скажуть: “Обкладемо Україну санкціями, тому що вони нехороші люди і вбивають росіян”. Треба якось це ламати», — сказав він.

Наталія Нагорна, Володимир Рунець, Ярослав Жаренов

Журналіст Ярослав Жарєнов розповів, що під час ефірів із міжнародними медіа регулярно чує запитання про те, як довго Україна ще чинитиме опір Росії: «Це, звісно, супер, але ви ж розумієте, що Росія сильніша. І суть цього запитання зрештою така: “Ви там ще не стомилися боротися?”».

На його думку, міжнародна увага поступово зміщується на інші глобальні проблеми, через що Україна ризикує опинитися поза фокусом світової аудиторії. Він вважає, що журналістика та гласність можуть стати силою, яка допоможе знову привернути увагу міжнародної спільноти до України.

Далі модератор зустрічі Андрій Шевченко згадав події у Петропавлівській Борщагівці, які напередодні опинилися в центрі суспільної та медійної уваги. Він звернувся до медіаексперта й медіаменеджера Олексія Мустафіна, який опублікував у фейсбуці кілька емоційних дописів щодо цього, і запитав, що саме викликало таку реакцію.

Мустафін пояснив, що його обурила кількість людей і медіа, які долучилися до поширення інформації, яку він вважає очевидною провокацією. Особливо його здивувала участь видань, які раніше мали репутацію відповідальних медіа, а також політиків і публічних осіб. За його словами, суспільство надто розслабилося і стало менш уважним до подібних ситуацій.

«Це вже набило оскомину — слова про стандарти. Але треба іноді про них згадувати. Стандарти не передбачають (передачі без перевірки — “ДМ”) того, що зараз відбувається, навіть якщо це найгарячіша тема. Мені казали, що на війні стандарти не працюють. На війні стандарти працюють навіть сильніше, ніж у мирний час», — сказав медіаексперт.

Олексій Мустафін

Зокрема, він розкритикував матеріали про «постраждалого хлопчика» та «медикиню», інформацію про яких, за його словами, належним чином не перевірили. На його думку, в цій ситуації були помітні ознаки організованої провокації, а навколо подій одразу активізувалися медійні майданчики, які почали їх поширювати.

Далі Андрій Шевченко звернувся до офіцера комунікацій 425-го окремого штурмового полку «Скеля» Олексія Братущака і запитав, які висновки той зробив із конфлікту щодо погроз журналістам після оприлюднення розслідування про катування у полку.

На думку Братущака, ця історія також показала, що далеко не всі журналісти дотримуються стандартів, проте командування полку ретельно проаналізувало ситуацію: «Для мене висновок як для комунікаційника: є величезна прірва між військовими і суспільством. Я часто проводжу аналогію з футболом, коли вся країна знає, як грати на полі. От усі знають, як треба ставити в стрій щойно мобілізованих, які чотири роки не хотіли служити. Окрім тих, хто в “Скелі”. Другий висновок: на Донбас медіа форумі я почув закид на нашу адресу, які у нас жахливі були комунікації. Жахливі комунікації, на мою думку, дійсно мають місце у підрозділах сил оборони. Але ми показали зовсім інший приклад. Ми йшли на всі контакти. Ми з журналістами “Бабеля” спілкувались півтори години до публікації. Після цього багато спілкувалися. Всім пропонували приїхати подивитися. Якщо ви хочете братися за складну тему, треба не боятися поїхати туди, про що пишете».

Олексій Братущак

Як приклад Братущак навів поїздку журналістів до Олешків. За його словами, не всі погодилися туди поїхати, лише двоє медійників показали, як місцеві українці зустрічали український прапор, і донесли цю історію до широкої аудиторії.

Андрій Шевченко також згадав Донбас медіа форум, зокрема дебати, в рамках яких аудиторії запропонували обрати між інтересами національної безпеки й антикорупційною прозорістю. За словами Шевченка, результат його здивував: більшість учасників підтримала саме антикорупційну прозорість.

Виконавчий директор Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін, який був безпосереднім учасником дебатів у команді «захисників національної безпеки», вважає, що не можна очікувати від держави спроможних і дієздатних послуг, якщо її постійно «мочити».

Дмитро Золотухін

«Якщо ми обираємо будувати державні інституції та наповнювати їх здоровими, нормальними, доброчесними людьми, то їм потрібно пояснити, що за роботу в інтересах народу України вони отримуватимуть повагу. Якщо цього не буде і ми постійно будемо “мочити” цих людей і казати, які вони нехороші та як вони всі крадуть, значить, ми просто будемо вічно боротися з цим мінотавром і він ніяк не буде змінюватися», — пояснив він.

До дискусії долучилася фахівчиня з когнітивної безпеки Аліна Фролова. Вона каже, що в складних ситуаціях схильна підтримувати сектор безпеки й оборони, адже цивільним не завжди легко оцінити умови, у яких працюють військові.

Аліна Фролова

Коментуючи події у Петропавлівській Борщагівці, вона сказала, що не варто поведінку окремих учасників переносити на все суспільство. На її думку, це був добре зрежисований інцидент, а публічність створила враження, що там дуже багато людей було залучено, але це не так.

Шеф-редакторка «Детектора медіа» Наталія Лигачова застерегла від однозначних оцінок подій у Петропавлівській Борщагівці: «Тобто це точно було зрежисовано і ми це зрозуміли. І дуже велика подяка “Слідству.інфо”, яке дуже оперативно розслідувало, хто ця так звана медикиня. Але треба казати всю правду. Ми розуміємо, що якась органіка в цій події була, і справа журналістів — не приховувати це, а показувати, як цим користуються росіяни. Вони ж уже не вигадують зазвичай щось, вони на якусь проблему, дійсно наявну, навалюють купу брехні. Я думаю, що і в цій ситуації принаймні могло бути так. До речі, у фахових медіа я майже й не бачила якихось однозначних оцінок, окрім телеграм-каналів і тіктоку».

Щодо поїздки до Олешків Наталія Лигачова відповіла, що питання полягало не в тому, хто хотів чи не хотів їхати. А в тому, кого з українського боку могли допустити до міста під час гуманітарної місії, про яку кількість українських журналістів домовилися під час переговорів за участю росіян, американців та українців.

До дискусії долучився співзасновник «Медіацентру Україна» Василь Самохвалов. Він нагадав, що «Редколегія» проходить у день проміжних виборів у США й іронічно продовжив: «Сьогодні велике свято американської демократії. Ми з нетерпінням чекаємо, коли сюди повернуться демократи, які знову почнуть нас вчити інституту репутації, інституту політики й іншим корисним речам, які їм дуже сильно знадобилися в житті. Які будуть розповідати нам, як правильно боротися з корупцією. В принципі, ми їм за це будемо знову дякувати».

Водночас Василь уже серйозно сказав, що найбільше його непокоїть не лише розмивання журналістських стандартів, а й втрата загального розуміння того, що є добром, а що — злом. При тому, на його думку, все, що цікавить країни, — це гроші.

Василь Самохвалов

Заступник головного редактора «Української правди» Євген Будерацький наголосив, що журналісти критикують не державу як таку, а конкретних посадовців, які припускаються помилок або ухвалюють хибні рішення.

Повертаючись до подій у Петропавлівській Борщагівці, Будерацький згадав про приїзд Кирила Буданова, який, на його думку, мав політично завершити ситуацію. Водночас із воєнного погляду такий крок він назвав нонсенсом, зважаючи на відомість місця для військового командування.

Євген Будерацький 

«Усі ці події вказують доволі чітко, що цей велосипед, на якому хтось намагався їхати, що він існує, що цей сектор і цей сегмент людей, які готові виходити й бити машини, тому що вони не розуміють, що робить держава в сегменті мобілізації або ще чогось — він є, його варто помічати і з ним теж треба працювати», — сказав Будерацький.

Андрій Шевченко порушив питання стану рекламного ринку та фінансового становища українських медіа. Зокрема, він звернув увагу на скорочення рекламних бюджетів на телебаченні й запитав, чи є ознаки відновлення ринку.

Генеральний директор «5 каналу» Володимир Мжельський відповів, що падіння рекламних надходжень дуже суттєве. За його словами, через марафон країна щороку втрачає 150 мільйонів гривень.

«Слухайте, може, гроші не дійшли до каналів, до людей, до ЗМІ. Ну, якщо ми принаймні не будемо забирати в каналів і конкретних ЗМІ ці гроші на підтримку і плюс не будемо дистрибуцією займатися на 150 млн, то ці гроші десь з’являться у людей. Коли ми намагаємося говорити про те, що грошей нема, давайте подивимося, куди ці гроші вкладаються. Їх просто вкладають бездумно, і мені за це дуже сумно», — каже Володимир Мжельський.

Андрій Шевченко  та Володимир Мжельський 

Андрій Шевченко додав, що на рекламний ринок впливає не лише ситуація з телемарафоном, а й загальний перерозподіл бюджетів: рекламодавці дедалі частіше обирають торговельні мережі, маркетплейси та телеграм.

Мжельський відповів, що частина компаній уже восени почала скорочувати рекламні бюджети, а деякі галузі, зокрема медична, фактично залишають ринок, адже через обстріли їм нема чого рекламувати і продукції не буде. Тому підтримувати медіа потрібно зараз, адже згодом частини видань може просто не бути. Також він закликав підтримувати друковані видання, які залишаються важливим джерелом інформації на територіях без електроенергії та зв’язку.

Модератор Андрій Шевченко запитав директорку проєкту FAIR Media Ukraine, що фінансується Євросоюзом і виконується Informed (зареєстрований у Франції як Internews International) Оксану Майдан про зміни на донорському ринку та можливості підтримки медіа.

За словами Оксани Майдан, після припинення діяльності найбільшого донора (USAID) український медіаринок зіткнувся з дефіцитом довгострокових інституційних грантів. Найбільше постраждали великі медіа та національні сервісні медіаорганізації. Регіональні й невеликі редакції, за її словами, опинилися дещо в кращому становищі, однак і вони відчувають зміни: кількість донорів, за винятком американських, суттєво не змінилася, проте гранти стали меншими за обсягом і коротшими за терміном.

Оксана Майдан

Тепер редакціям доводиться витрачати значно більше людських, часових і фінансових ресурсів на залучення коштів, каже Оксана Майдан. Щоб підтримувати діяльність, потрібно подаватися до різних донорів і залучати більшу кількість грантів.

Виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Сушко, своєю чергою, вважає, що на ринку бракує загальної згоди щодо подальшої підтримки медіа: «Всі визнають, що традиційна історія уже нежиттєздатна багато в чому. Всі визнають, що нові гравці фактично виграють гру за свідомість людей і за підсвідоме теж. І в кращому випадку нам пропонують грати за новими правилами і намагатися якимось чином на них вплинути зсередини тієї тенденції, яка виглядає для багатьох руйнівною».

Олександр Сушко

Андрій Шевченко звернув увагу на світову тенденцію до обмеження доступу дітей і підлітків до соціальних мереж та інтернету й запитав заступника директорки ЦЕДЕМ Ігоря Розкладая, як це може вплинути на медіаринок.

Ігор Розкладай висловив скепсис щодо європейського підходу до регулювання цифрового середовища. На його думку, Європа відстає в цій сфері та часто запроваджує надто наївні регуляції. Як приклад він навів акт про прозорість політичної реклами, який мав урегулювати її розміщення в соціальних мережах. Однак Meta та Alphabet відмовилися виконувати ці вимоги й натомість заборонили таку рекламу. Це, за словами Розкладая, може створити проблеми і для громадських організацій, адже поняття політичної реклами не обмежується виборчими кампаніями: під заборону можуть потрапити навіть оголошення про заходи, які організовують, для прикладу, спільно з міністерствами.

Ігор Розкладай 

Щодо обмежень для дітей у соціальних мережах. Розкладай сумнівається, що заборони можуть розв’язати проблему, і нагадав, що підлітки завжди знаходили способи обходити обмеження. На його думку, заборона доступу до соціальних мереж може лише підштовхнути частину дітей до використання Darknet, телеграму й інших небезпечних інтернет-ресурсів.

Наступним спікером став журналіст і військовослужбовець Владислав Головін. Модератор запитав, як українським журналістам привертати увагу західних медіа до складних тем.

Головін вважає, що для цього потрібно знайти ракурс, який буде цікавим саме іноземній аудиторії. За його словами, українці часто виходять із того, що війна за існування нації автоматично має бути важливою для всього світу. Однак люди в інших країнах живуть власним життям і не обов’язково сприймають українську війну як центральну тему.

«Якщо ми виходимо з того, що нам ніхто нічим не зобов’язаний, то нам простіше виставити комунікацію. І, на жаль, ця ідея, що вони зобов’язані нам допомагати, вона йде і від влади, і від багатьох decision makers у нас. Якщо ж ми будемо намагатися розуміти, що для них цікавого, тоді можемо до них достукатися. А коли ми будемо виходити з того, що ви зобов’язані бути учасниками нашої війни і так само “мочити” русню, як ми намагаємося тут “мочити”, можливо, інформаційно чи не інформаційно, то вони не будуть нас чути», — сказав Головін.

Владислав Головін

Андрій Шевченко порушив тему повернення праху видатних українських діячів на батьківщину та створення національного пантеону. Він звернувся до народного депутата Володимира В’ятровича, згадавши про його роль у процесах, пов’язаних із перепохованнями Андрія Мельника та Євгена Коновальця. За спостереженням модератора, повернення Коновальця суспільство сприйняло краще, ніж історію з Мельником, навколо якої виникало чимало дискусій і запитань щодо доцільності такого рішення.

Володимир В’ятрович погодився, що суспільству потрібно більше пояснювати значення цих ініціатив, адже, на думку депутата, бракувало належної комунікації — пояснення, чому це важливо і чому саме зараз.

Він також звернувся до журналістів щодо висвітлення конфліктів України з Польщею на тему історичних подій і персоналій.

Володимир В’ятрович 

«Часом оце прагнення знайти якийсь баланс, мені здається, викривляє реальну ситуацію. Дуже часто журналісти звертаються до мене з приводу прокомунікувати те, що робиться між Україною і Польщею. Коли я починаю пояснювати ескалацію з польського боку, вони кажуть: ну так, але ж ми теж щось неправильно зробили. Постійно так. Це нормальна позиція совістливої людини. Але насправді це нагадує жертву домашнього насильства, яка хоче зрозуміти: що я зробила неправильно, що мене знов побили», — сказав депутат.

За його словами, в Польщі зрозуміли, що на цій темі можна робити якийсь певний політичний «скандальчик», який дасть політичні дивіденди. Отже, політика й історія дуже тісно переплетені.

До розмови долучився головний редактор «Реальної газети» та ведучий Суспільного Андрій Діхтяренко. Він звернувся до Володимира В’ятровича щодо тези про питання журналістів: «А може, ми щось зробили не так?». На його думку, медіа мають залишатися майданчиком для дискусій і представляти різні позиції — як усередині українського суспільства, так і за його межами.

«Якщо медіа цього не будуть робити, та частина суспільства, якій буде не подобатися позиція “Шухевич — хороша людина”, просто припинить взагалі звертати увагу на медіа та піде якраз туди, звідки потім люди в Петропавлівській Борщагівці беруться. Ніхто не може зрозуміти, чи це органіка, чи це не органіка.

Для того, щоб людина, яка десятиліттями жила під впливом іншої пропаганди в Україні, слухала дискусію про проблеми з поляками, там не має бути лише позиція, що Шухевича ми вважаємо героєм. Це якраз для того, щоб вона могла змінити свою думку більш органічно.

Андрій Діхтяренко

А тепер скажу як представник регіонального медіа. Мені здається, що вкладатися в розвиток бізнесу для регіональних медіа трохи пізно, тому що загалом бізнес-підхід через війну вмирає. І залучати рекламу зараз буде суперскладно. Треба працювати з ком’юніті, з донатами і так далі. Напевно, це більш продуктивно буде», — сказав Андрій Діхтяренко.

По завершенню дискусії модератор Андрій Шевченко передав слово шеф-редакторці «Детектора медіа» Наталії Лигачовій у рамках спеціальної сесії, присвяченої 25-річчю видання.

Під час свого виступу Наталія Лигачова озвучила уроки, які винесла за 25 років існування «Телекритики»-«Детектора медіа».

Авторська позиція може стати основою для створення цілого медіа. Медіакритична публіцистика — це не просто огляд медіа й не аналіз професійних стандартів журналістики. Це спроба зрозуміти, що саме медіа розповідають нам про суспільство, які процеси відображають, які приховують, які смисли створюють і як впливають на наше сприйняття дійсності. Критику потрібні компетентність, довіра медійної аудиторії та водночас незалежність від неї, її снобізму. Критикувати треба заради змін, а не заради приниження. Найкращі тексти народжуються з емоції «не можу мовчати». Треба завжди визнавати помилки і бути готовими до дискусії. Незалежність редакційної політики — це здатність казати «ні» власникам, інвесторам і донорам.

Ольга Юркова

Чи можуть watchdog-медіа бути комерційно успішними за наших умов? Наталія Лигачова поки не має оптимістичної відповіді. Але в теорії існують різні моделі. Це може бути спільнота читачів, які готові регулярно платити за незалежний контент. Можуть фінансувати такі медіа професійні асоціації, наприклад, об’єднання рекламодавців або структури на кшталт ІТК. Можуть існувати інші моделі суспільного фінансування. Але для їхнього втілення потрібна ціла низка умов. І, зокрема, спеціально навчені люди, які вміють працювати з такими моделями.

«Наш шлях поки що — грантове фінансування. Ми розуміємо, що це не найкращий варіант для довгострокового розвитку медіа. Але наразі саме він дає змогу реалізовувати значну частину наших суспільно важливих проєктів. Водночас проєктне донорське фінансування має серйозні недоліки. Замість того, щоб розвивати цілісну редакційну концепцію, ти починаєш підлаштовуватися під різні проєкти, часом втрачаючи по дорозі важливі складові власної медійної екосистеми. Виходить така собі “ковдра зі шматочків”», — каже вона.

На її думку, донорські гроші можуть допомогти медіа вижити й розвиватися, але самі по собі вони не створюють стійкої медійної інституції. Для цього потрібна довгострокова стратегія, а не лише успішне написання чергової грантової заявки.

Наталія Лигачова: «У 2016 році ми вратили бренд “Телекритика”, який будували півтора десятиліття. І створили “Детектор медіа”. Це урок про те, що справжня цінність організації — не її назва, сайт чи впізнаваність, а люди, репутація та принципи, які вони готові захищати»

«Можливо, головний урок, який я винесла з усієї цієї історії, полягає в тому, що незалежне медіа починається не з бізнес-плану, не з гранту і навіть не з редакції. Воно починається з позиції. З бажання щось змінити, з готовності брати на себе відповідальність за власні слова і з розуміння, що довіра аудиторії — це капітал, який дуже довго накопичується і дуже швидко втрачається. І ще: жодна інституція не може існувати лише завдяки своїй історії. Треба постійно доводити, що вона потрібна сьогодні. Не десять чи двадцять років тому, а саме зараз. Тому для мене історія “Телекритики” та “Детектора медіа” — це не стільки історія про те, як ми створили певне видання. Це історія про те, як не втратити сенс того, що робиш, попри всі зміни навколо», — підсумувала Наталія Лигачова.

Наталя Мовшович, заступниця міністерки культури та команда «Детектора медіа»

 Фото: Ігор Васильєв