Або скоріше вседозволеність та безкарність її кураторів.

І чому кадрові рішення мають бути ухвалені не тільки щодо Романа Семенченка, але і щодо прокурорів, а також кураторів цієї самої правоохоронної системи.

Бо увесь силовий блок дискредитовано і в очах суспільства, і в очах міжнародних партнерів.

Далі буде розлогий юридичний аналіз, для якого я спілкувалася з професіоналами (а не деградантами, як любить казати Юрій Ніколов).

Головна проблема в тому, що у фокусі уваги зараз тільки працівники Служби безпеки України.

Лише одиниці задалися питанням ролі Нацполіції в цій історії. І ніхто не говорить про те, що оперативні працівники СБУ фактично виконували лише механічну роль. 

Щоб це зрозуміти в цій історії треба повернутися до головного, про що, здається, забули куратори правоохоронної системи, а саме українського законодавства, де прописано дослівно наступне:

оперативні працівники не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою, а проводити негласні слідчі розшукові дії (відеоспостереження) можуть лише у тяжких або особливо тяжких злочинах.

А тепер докладніше про це. І де, і як наломали дрів правоохоронці.

1. Найважливіше. Керуюча та координуюча роль у кримінальних провадженнях належить прокурору: без його участі не погоджуються спостереження за людьми, в тому числі за журналістами.
2. Здійснення оперативно-розшукової діяльності відбувається лише за ухвалою слідчого судді за клопотанням керівника оперативного підрозділу або його заступника.
3. Залучення працівників центрального апарату СБУ (а в операції брали участь саме вони) свідчить про те, що провадження, яке розслідується, має або надважливе значення, або особливу складність.
4. "Злиття" в мережу відео вживань наркотиків командою Бігуса свідчить про те, що провадження по торгівцях наркотиків, або а) було реалізовано, або б) працівники СБУ вчинили кримінальний злочин із розголошення державної таємниці;
5. Також абсолютно очевидним є те, що прокуратура або ДБР одразу після заяв команди Бігуса мали зареєструвати кримінальне провадження відносно працівників правоохоронних органів: або за незаконне стеження, або за розголошення державної таємниці. Але цього не було зроблено ані 16 січня, ані 31 січня після звільнення керівника відповідного департаменту СБУ. Яке, до речі, не було прокомуніковане належним чином.
6. Така бездіяльність може свідчити про те, що прокуратура могла бути залучена у процес незаконного стеження за журналістами. І тому питання про можливу кримінальну відповідальність має лунати і стосовно прокурорів.
7. Завданнями Служби безпеки України, якщо хто забув, і це також прописано у законодавстві, є контррозвідувальна діяльність, а аж ніяк не пошук злочинів, повʼязаних з торгівлею наркотиками!!!!
8. Департамент захисту національної державності СБУ відповідно до свого положення про роботу (якщо не полінитися його прочитати) не має завдань щодо супроводження справ, які пов’язані з пошуком і виявленням злочинів у сфері наркоторгівлі.
9. І найголовніше – нагляд за додержанням законів під час проведення контррозвідувальної діяльності має нести Генеральний прокурор або його уповноважені заступники

І це лише верхівка айсбергу порушень з боку правоохоронних органів в цій справі. Те, що лежить на поверхні. Впевнена, що масштаби катастрофи значно більші, ніж навіть те, що описала я, бо я, на жаль, не маю повної картинки.

Тому звітувати перед парламентом мають також генеральний прокурор, керівник ДБР, керівник Національної поліції, а також людина, яка призвела правоохоронну систему до такого колапсу – заступник голову офісу президента Олег Татаров. Ярославе Юрчишине, прийміть це до уваги.

А ми як суспільство маємо зробити все можливе, щоб цю показову справу не зам’яли та не поховали.

Тиснути, нагадувати, вимагати рішень. У тому числі кадрових.

Це тест для нас на повагу до українського законодавства та держави.

Ми не маємо права його провалити.

Архівне фото: Bihus.Info