24 липня грозові хмари насувалися не лише на західну Україну, а й на Кабінет міністрів. Під час своєю піврічної прес-конференції Президент України майже відкрито назвав прем’єр-міністра своїм головним суперником у боротьбі за переобрання на посаду у 2010 році. При цьому Ющенко заявив, що не вірить у можливість підтримки своєї кандидатури з боку БЮТ, а тому відкидає будь-які непублічні домовленості з Тимошенко, які торкатимуться цього питання.

 

Крім того, Президент водністю відкидає можливість пошуку компромісу з урядом в бюджетній сфері та висуває зустрічні вимоги ультиматуми: проект бюджету на 2008 рік може бути лише на основі пропозицій Банкової. Далі Тимошенко пригадують усе: і непрозорі переговори з Росією щодо цін на газ на наступний рік і невдалу боротьбу з інфляцією.

 

Інформаційний удар Банкової по Тимошенко 24 липня готувався заздалегідь:

 

 

 

 

 

Мета такої масованої атаки – підготовка громадської думки до варіанту відставки Тимошенко та переформатування коаліції. На такий розвиток подій натякнув і сам Президент 24 липня, зазначивши, що новий проект бюджету на 2008 рік має стати результатом «консолідації парламентських сил як всередині, так і за межами коаліції».

 

По-друге, в Секретаріаті вирішили використати старий прийом «стигматизації» – Тимошенко назвали головним претендентом на посаду президента, щоб налаштувати проти неї усіх суперників, в тому числі Януковича, Литвина і навіть союзника Луценка. Таку ж технологію використовувала команда Кучми проти більш популярних Марчука, Лазаренка і Ющенка, називаючи їх претендентами на посаду, які прагнуть дістатися неї за всяку ціну. Суть технології полягає у тому, щоб створити в людей упередженість до сприйняття будь-яких кроків «стигматизованого» політика, запевнити глядачів у тому, що політик дії виключно в інтересах захоплення влади, а не піклування інтересами країни.

 

По-третє, Секретаріат такими заявами намагався очевидно реабілітуватися в очах своїх союзників з прагматичного, бізнесового крила Партії регіонів, які зазнали відчутної поразки при провалі вотуму недовіри уряду Тимошенко. 24 липня синхронно із заявами Президента з’являється коментар ультрапроросійського «регіонала» Вадима Колесниченка, який прогнозує, що восени Тимошенко знову будуть оголошувати недовіру.

 

Зрештою, така заява Ющенка могла бути й публічним зверненням до власників найбільших українських ФПГ: «Вибирайте: або я, або – вона».

 

Цікаво те, що важливі політичні меседжі Президента у той же день побачив лише СТБ, 5-й канал, «Плюси», ТРК «Україна», НТН, Перший національний. Решта, навіть «Інтер» та ICTV, проігнорували його заяву проти, зосередившись на президентській критиці інфляції та газових переговорів з Росією та на його впевненості в тому, що його колишній фаворит Давид Жванця причетний до отруєння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Команда Тимошенко не забарилася з відповіддю на звинувачення Банкової:

 

Ø      24 липня прем’єр-міністр не коментує заяви Президента щодо своєї участі у виборах, але заспокоює громадян, що ціни на газ у новому році зростати стрімко не будуть.

 

Ø      25 липня Олександр Турчинов звинуватив Секретаріат у «кришуванні» рейдерів.

 

Ø       

Ø      А головний комуніст Петро Симоненко, який не підтримав вотум недовіри уряду, раптом згадам про торгівлю газом і звинуватив сім’ю Ющенка в отриманні незаконних прибутків від імпорту газу в Україну.

 

 

 

 

 

Ескалація конфлікту між Ющенком і Тимошенко виглядала дивно після візиту німецького канцлера Ангели Меркель 21 липня. Перебуваючи у Києві вона чітко заявила, що бачить Президента і прем’єр-міністра лідерами «помаранчевої революції». Фактично, з її боку прозвучало застереження: Захід, ЄС та Німеччина зокрема підтримають європейські прагнення України, якщо цей курс об’єднуватиме всі гілки влади.

 

Як виявилося, європейський курс є швидше пустим словом для обох політиків і не може виконувати роль рамок, в межах яких вони волітимуть терпіти один одного та продовжувати співпрацю.

 

Так само не змогла їх об’єднати і природна катастрофа в Західній Україні. І Тимошенко. І Ющенко кинулися один поперед одного в постраждалі регіони, щоб встигнути показати себе головними рятівниками і розпорядниками країни. Тому, починаючи з 27 липня можна було спостерігати конструювання «віртуальної реальності»: Президент і прем’єр рятували країну і заспокоювали людей після повені. І кожен робив усе, аби перехопити більш-менш вдалу популістську ініціативу суперника:

 

Ø      Президент ремонтує будинки і газопроводи та заявляє про необхідність допомоги абітурієнтам із постраждалих регіонів. Тимошенко особисто контролює хід ліквідаційних робіт та заявляє, що усі студенти з постраждалих регіонів вони будуть переведені на бюджетну форму навчання:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ø      Президент заявляє, що 2 млрд. грн., які планує виділити уряд недостатньо – потрібно щонайменше 4,5 млрд., а також вимагає вирішити всі питання за три дні. Тимошенко відповідає меседжем про збільшення виплат людям «живих грошей» на руки у 5-10 разів (для різних категорій постраждалих):

 

 

 

 

 

 

 

 

Ø      Тимошенко заявляє, що сім’ям загиблих сплачуватимуть 100 тисяч, а тих, в кого зруйновані будинки – 50 тисяч грн. Ющенко переконує, що ці гроші не призведуть до інфляції:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ø      Тимошенко заявляє про необхідність боротися із спекулянтами і мародерами, які починають в Західній Україні накручувати ціни на будматеріали та грабувати залишені домівки. Ющенко на другий день дає доручення губернаторам жорстко контролювати ціни в регіонах і доповідати йому особисто та залучає армію до ліквідації наслідків повені:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ø      Тимошенко заявляє, що підніме акцизи на тютюнові вироби для отримання коштів на боротьбу із наслідками стихії. Секретаріат говорить що це неможливо є порушенням законів і прогнозує вето, але вчасно виправляється і Президент підписує цей закон:

 

Ø      Президент заявляє, що всі діти з постраждалих регіонів будуть оздоровлені за державний кошт:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ø      Президент наголошує на необхідності створення системи попередження повеней і нової системи страхування майна. Тимошенко в цей час вже бореться за урожай та „достойну ціну” за вирощене селянами зерно:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У перші дні після спаду повені Тимошенко вдалося зробити більше заяв, які свідчили про її контроль над ситуацією. Головною «фішкою» прем’єра стала ініціатива виплати компенсацій постраждалим «живими грошима». Це виглядало як продовження кампанії із повернення внесків Ощадбанку і не могло не сподобатися як глядачам, так і власне постраждалим. Потім вона оголосила про спрощення процедури виплати цих компенсацій. Далі, їй вдалося створити картинку безумовного виконання її наказів міністрами під страхом звільнення. Вона прямо змусила своїх підлеглих вислуховувати всіх керівників місцевої влади з їхніми проблемами.

Варто згадати й про те, як підіграв Тимошенко «регіонал» Нестор Шуфрич, який 29 липня поклав повну відповідальність за жахливі наслідки катастрофи на Президента. Так само 31 липня лідер комуністів зажадав звільнення міністра з питань надзвичайних ситуацій Володимира Шандри, який є людиною Президента. Тобто, з допомогою своїх агентів у інших політичних таборах БЮТ намагався переконати глядачів у тому, що вина за повінь лежить саме на оточенні Ющенка.

Проте вже 31 липня Тимошенко довелося захищатися в прямому ефірі 5 каналу від звинувачень Секретаріату у тому, що повінь «прогавили» з вини уряду:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

29 липня команда Ющенка зробила помилку, з якої БЮТ добре скористався. У розпал ліквідації наслідків повені прес-служба Президента заявила про те, що він йде у відпустку, яку проведе в Криму. Це було зроблено на тлі другого візиту Тимошенко до Івано-Франківської області та після заклику до депутатів перервати свої відпустки для проведення позачергової сесії заради допомоги постраждалим. Навіть Партія регіонів скоректувала свою позицію і зголосилася підтримати проведення сесії й ухвалення необхідних змін до бюджету.

 

Заяву Банкової не забули згадати на Новому каналі, СТБ, 24-му каналі та 5-му каналі. БЮТ у свою чергу відгукнувся заявою, в якій засудив намір Президента відпочивати у розпал ліквідації наслідків катастрофи (яку процитував лише Новий).

 

Така помилка виглядає дуже дивно, якщо згадати, як попереднього дня Віктор Балога звинуватив Тимошенко в неповазі до православної церкви. Він нагадав, що прем’єр пішла у відпустку і не приїхала до Києва на святкування 1020-ї річниці Хрещення Русі. Заяву Балоги ще можна було б пояснити хіба що наявністю закритих соціологічних досліджень, в яких усі заслуги з подолання наслідків люди приписували Тимошенко. Але з точки зору піару така заява як відволікання уваги від відпустки Президента жодним чином не могла зашкодити Тимошенко чи зіграти на користь Ющенку. Очевидно, це розуміли й на Банковій, тому увесь початок серпня, аж до спалаху конфлікту в Грузії, Президент провів у поїздках постраждалими регіонами, намагаючись наздогнати втрачений час та запобігти негативній реакції виборців західної України на звістку про його відпочинок у Криму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вже 31 липня скликана на позачергове засідання Верховна Рада ухвалює зміни до бюджету. Всі святкують перемогу, в тому числі прем’єр-міністр, яка була змушена змиритися із втратою 23 млрд. грн. на ремонт доріг підконтрольним їй «Укравтодором» та ухваленим президентським проектом змін. Її проект не підтримали навіть ситуативні союзники – комуністи.

 

Проте свою тактичну політичну поразку Тимошенко спромоглася подати як велику перемогу заради людей і знак виходу України з природної кризи:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На тлі боротьби з повінню, яка так і не стала консолідуючим фактором у стосунках Ющенка і Тимошенко, вже 27 числа Банкова починає нові інформаційні атаки. Один з головних приводів – небажання Тимошенко поступатися у питанні управління нафтопроводом «Одеса – Броди». Прем’єр-міністра починають звинувачувати у шкоді національним інтересам. 30 липня Президент погрожує скасувати з вересня рішення Кабміну, які були спрямовані на імпорт м’яса для боротьби з високими цінами. Вочевидь, рішення СП було продиктовано прогнозованим у липні рівнем дефляції.

 

Тим часом, прем’єр-міністр ігнорує ці закиди і займається наслідками повені та стежить за збором урожаю. 6 серпня вона нарешті повідомляє про дефляцію в липні, так як вона й обіцяла ще в лютому-березні. Секретаріат позбувається однієї з постійних тем критики уряду.

 

Проте з’являються нові конфліктні приводи. Вже 6 серпня від імені Ющенко на адресу Генпрокурора Олександра Медведька надходить лист з вимогою здійснити перевірку використання урядом коштів на протипаводкові цілі. 7 серпня в газеті «КомемрсантЪ» з’являється інформація про те, що Генпрокуратура вирішила продовжити строк розслідування діяльності депутата від БЮТ Андрія Портнова на посаді в.о. Голови Фонду Держмайна. 8 серпня Банкова оприлюднює лист до Тимошенко, в якому уряд звинувачується у блокуванні надходження гуманітарної допомоги на ліквідацію наслідків повені.

 

У відповідь, команда БЮТ оприлюднює лист Тимошенко до Ющенка з проханням скасувати парад на День Незалежності в Києві та направити передбачені кошти на ліквідацію наслідків повені. Далі, все тоне у голосах численних коментаторів, які констатують новий виток напруженості у стосунках Ющенка і Тимошенко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Технологи Банкової запропонували глядачам нескладний силогізм: Якщо Тимошенко мовчить з приводу Грузії, хоча раніше клялася в дружбі Саакашвілі, то значить, що вона на боці Росії. А якщо вона на боці Росії, то від неї варто чекати нових проявів лояльності аж до зради національних інтересів.

 

Жодних доказів такої діяльності надано не було. Однак тепер кроки Тимошенко у газових переговорах та її приватизаційні наміри інтерпретувалися як прагнення сподобатися Росії. З’явився навіть загадковий документ – аналітичне дослідження з одинадцяти пунктів, які вказували на елементи «таємних домовленостей» між Путіним і Тимошенко за посередництва Кремля. Не виключено, що Секретаріат розглядав бездіяльність Тимошенко як частину більш широкого сценарію Тимошенко з отримання підтримки Росії у боротьбі за владу в Україні.

 

Треба визнати: Тимошенко, займаючи позицію невтручання і не коментування конфлікту між Грузією і Росією, очевидно не бажала загострювати стосунки з Кремлем, які для неї тільки-тільки починали налагоджуватися. Більше того, провокативний зміст заяв Секретаріату міг підштовхнути її до думки, що Банкова використовує цей конфлікт лише для піару Ющенка та для її дискредитації.

 

Одним словом, сторони дивилися один на одного з високим рівнем упевненості у ворожих намірах. В цій ситуації команди Ющенка і Тимошенко кинули усі свої інтелектуальні ресурси на захист від нових підступів та пошуку нових можливостей для ударів, тоді як ситуація вимагала єдності влади і примирення перед лицем більшої загрози від Росії.