О пів на першу ночі з 12 на 13 жовтня, відкриваючи у своїй програмі «Свобода» тему конфлікту у холдингу «Медіадім», Савік Шустер виправдовувався.

 

Спершу він наголосив на тому, що аудиторії ця історія неблизька – мовляв, лише двоє з двохсот присутніх відповіли ствердно на запитання, чи відомо їм про події у «Медіадомі». Потім зауважив, що зазвичай уникає обговорення цехових проблем, але цього разу, на його думку, подія важлива, бо стосується свободи слова і конфлікту у медіа, власником яких є лідер політичної сили – голова Партії зелених України Володимир Костерін. Тому, - весь цей час пан Шустер говорив тоном винуватої людини, - ми зараз, мовляв, швиденько це обговоримо.

 

Це вже не вперше Савік Шустер – людина, яку багато хто (можливо, за інерцією?) вважає одним із символів вільної журналістики, - називає проблеми свободи слова, цензури, «джинси» – цеховими. Вперше ми почули це означення у програмі «Свобода вибору» 30 вересня, таким чином Савік реагував на намагання Наталії Лигачової та Романа Скрипіна розвинути тему передвиборного засилля політичної «джинси».

 

Час, відведений для обговорення темі «Медіадому» - десять хвилин наприкінці програми, коли основна маса глядачів уже пішла спати, а запрошеним для участі в дискусії Миколі Княжицькому, Віталію Портникову, Дмитрові Тузову і Артемові Шевченку довелося 4 години пітніти у славнозвісному павільйоні без кондиціонера, чекаючи на свою чергу виступати, - дуже показові. Як і те, що Дмитра Тузова, який, відповідаючи на закиди опонентів, говорив важливі і подекуди вражаючі речі (наприклад, що розпорядження Володимира Костеріна не показувати нікого, крім Партії зелених, було спрямоване на боротьбу з «джинсою»), Савік Шустер перервав на півслові. Мовляв, пора закруглятися.

 

Цікаво, що на обговорення політичних подій у Грузії на самому початку програми – у пік-тайм – часу знайшлося достатньо. Свої міркування про грузинську політику, грузинську революцію та інші речі, на яких знається далеко не кожен експерт із міжнародної політики, безперешкодно висловлювали Ганна Герман, Андрій Шевченко, Юрій Мірошниченко та інші. Всі вони, - крім, хіба що, із зрозумілих причин - Давида Жванії, - навряд чи компетентніші в питаннях внутрішньої політики Грузії за пересічного глядача із вищою освітою. Проте їм говорити не заважали, на відміну від Тузова, Княжицького і Портникова – безпосередніх учасників «цехового» скандалу.

 

Отже, пане Савіку, на вашу думку, системна корупція у ЗМІ, внаслідок якої мільйони людей щодня отримують спотворену картину дійсності –  це лише корпоративна проблема самих медійників? Як і те, що на зміну політичній цензурі від держави прийшла політична цензура власників ЗМІ – внаслідок чого суспільство, знов-таки, отримує недостовірну інформацію?

 

Відразу вимальовується перелік інших не менш «цехових» проблем. Наприклад, злочинність – цехова проблема міліції. Аварії на залізниці – залізничників. Контрабанда – митників. Холод в оселях – комунальників. Незаконна трансплантація органів – лікарів. Вибух на атомній станції – атомників.

 

Що вже казати про расизм - цехову проблему негрів.

 

Не «цеховими», а загальноважливими і загальноцікавими проблемами, пане Савіку, є лише гризня політиків між собою, а також те, яким чином п’ять політичних сил складуться у парламентську коаліцію-опозицію, чи не так? Ну і, звісно, проблеми в сусідніх державах, які Вам, як особистості наднаціональній, видаються актуальними, хоч ваша найрепрезентативніша у світі аудиторія на них і засинає. Прокидаючись лише тоді, коли свою завжди компетентну й доречну думку з будь-якого приводу висловлюють Нестор Шуфрич або Петро Симоненко.

 

«Темники» - які нічим не кращі й не гірші за теперішню цензуру «політичного» долара, тут не можу не погодитись із Ганною Герман, - не були «цеховою» проблемою, як стає зрозумілим тепер, лише тому, що в їх розкрутці були зацікавлені політики. Для політиків ці роздруковані електронні листи були лише зброєю - засобом політичної боротьби з опонентами. Сьогоднішніми «темниками» - вже не папірцями, а фактами, підсумками моніторингів і незалежних досліджень, зізнаннями людей, у чиїй щирості не доводиться сумніватись, - політикам вимахувати з трибун невигідно, бо «рильце в пушку» в усіх. Бо результати досліджень свідчать: ВСІ політичні сили-переможці, крім Компартії, купували новини. ВСІ вони – учасники корупційних протиправних діянь, які ми для зручності називаємо «джинсою». Звинуватиш опонента – отримаєш у відповідь аналогічне небезпідставне звинувачення.

 

Звинувачення Дмитра Тузова (шеф-редактора ТОНІСа) на адресу свого підлеглого (шеф-редактора новин ТОНІСа) Артема Шевченка в тому, що новини каналу були переповнені платним піаром політичних сил, змусило Савіка Шустера пожвавитись. «В новинах ТОНІСа була політична джинса?» - перепитав він у Тузова. «Так!» - сказав Тузов. «Не було «джинси», - сказав Артем Шевченко, який, утім, визнав, що виконав аморальну і з погляду закону, і з погляду професійних стандартів та етики вказівку Костеріна не показувати нікого, крім Партії зелених, у новинах 28 вересня.

 

Але тема «джинси» – небезпечна і для самого ведучого, адже в залі сиділи люди, які могли натякнути про наявність такої самої практики на каналі «Інтер». Тому Савік Шустер учинив непрофесійно, не поставивши Дмитрові Тузову кілька очевидних запитань.

 

Ставлю їх Дмитрові замість Савіка, із слабкою, але надією на відповідь.

 

У дискусії, яка не вщухає в медійному середовищі після листа Віталія Портникова та наступних подій у «Медіадомі», лунають тверезі голоси: мовляв, не поспішаймо оголошувати Княжицького і його команду святими мучениками, дочекаймось аудиту їхньої діяльності на ТОНІСі. І з цим важко не погодитись. Проте ситуація на каналі ТОНІС, неспростовними доказами невидуманості якої є постійний відвертий піар Партії зелених у новинах каналу та поза новинами (нагадаю, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення винесла ТОНІСу попередження за порушення законодавства про вибори – демонстрацію агітації за ПЗУ без належного титрування) є зразком того, проти чого багато років боролися здорові сили українського суспільства. Залежності ЗМІ від власника, порушення професійних стандартів і правових норм задля виконання його політичних і бізнесових замовлень, послужливого мовчання менеджменту, - адже скандал вибухнув лише ПІСЛЯ виборів! – і, як наслідок, перетворення новин на джинсовий смітник. Смітник, із якого харчується «інформацією» вся країна.

 

Цинічний (і тим гірше, якщо щирий!) виступ заслуженого журналіста України Дмитра Тузова у програмі «Свобода» був унікальною нагодою в прямому ефірі вхопити описану вище заразу за шкірку й витягти на світло. Але Савік Шустер цього не зробив. Йому треба було поскоріше «уходить на рекламу»…

 

Можливо, намагання апелювати до таких речей, як свобода слова, корупція, чесність, професійні стандарти в цьому випадку не досить переконливе. Тоді подумайте, пане Савіку, чи застраховані ви від такої ситуації, коли від свого нинішнього роботодавця раптом отримаєте прохання на зразок того, яке отримали від Костеріна Микола Княжицький і Артем Шевченко? Прохання, виконати яке вам не дозволить самоповага і совість, а відмова від виконання означатиме втрату роботи? Перш ніж тішити себе думкою про те, що саме з Вами так не вчинять, перечитайте повчальну історію про події на «Інтері» січня-травня 2007 року; тоді багато кому з «інтерівців» здавалося, що без нього канал не виживе…Якщо таке станеться, до кого Ви підете зі своєю «цеховою» проблемою?