На початку грудня 2023 року Верховна Рада обрала нардепа від фракції «Голос», першого заступника очільника комітету з питань антикорупційної політики Ярослава Юрчишина на посаду голови комітету з питань свободи слова.

Колишній виконавчий директор «Трансперенсі інтернешнл Україна», народний депутат, член фракції «Голос» Ярослав Юрчишин знається на боротьбі з корупцією. Як історик за освітою й один зі спікерів Форуму вільних держав Постросії розуміється на історії нашої сусідки-агресорки Росії. Але, зваживши на запити від журналістів і розуміючи значення свободи слова для демократичної України, вирішив очолити парламентський комітет свободи слова, який раніше очолював представник «ОПЗЖ» Нестор Шуфрич. І не просто очолити, а вдихнути в нього життя й повернути колишню довіру як до майданчика, де будуть захищати права журналістів та медіа.

У планах на найближче півріччя в комітету — проведення низки круглих столів, де будуть обговорені профільні пріоритетні питання і проблеми: про захист полонених журналістів, доступ до фронту та інші. На порядку денному також переакредитація до парламенту й доступ представників медіа до Верховної Ради. Також постало питання необхідності регулювання телеграму та інші.

У питаннях захисту прав журналістів, за словами Ярослава Юрчишина, комітет свободи слова планує співпрацювати з іншими парламентськими комітетами, а також із правоохоронними органами, медійними громадськими організаціями в Україні. Для захисту прав полонених комітет планує залучити Червоний хрест, ОБСЄ, ООН і Раду Європи та міжнародні медійні організації.

— Ярославе, одразу хочу запитати про сайт комітету свободи слова. Чому сайти інших комітетів, зокрема гуманітарної та інформаційної політики сучасні та інформативні, а ваш сайт ніби в замороженому стані? Там немає новин. Я в курсі, що з початком війни на сайтах Верховної Ради та комітетів тимчасово закрили певну, передусім персональну, інформацію та не анонсують засідання парламенту.

— Насправді замороженість сайту відображає попередню «роботу» комітету, яка також була заморожена. Зараз ми все міняємо у співпраці з проєктом «Рада. Нове покоління». Будемо оновлювати сайт. Ми вже намагаємося завчасно викладати порядки денні. Щодо анонсів є безпекові обмеження, ми не можемо оприлюднювати дату, якщо засідання відбуватиметься офлайн. Ті, чиї питання будуть розглядати, можуть потрапити на засідання, але попередньо треба звернутися до секретаріату комітету. Раніше комітет не був пріоритетним, тому його сайт технічно не вдосконалювався. Зараз викладаємо засідання комітету постфактум на нашій сторінці у фейсбуку.

Ми плануємо активніше використовувати й інші платформи. Думаю, що виведемо за цю сесію (до серпня 2024 року. — «ДМ») комітет у лідери відкритості, як і має бути зі свободою слова. Раніше за рейтингом «Чесно» відкритості парламентських комітетів ми були в аутсайдерах. Наразі ми хочемо вивести комітет у трійку лідерів рейтингу, але це не межа наших планів. Інша історія — переконати секретаріат комітету працювати по-новому. Врешті, якщо люди довгий час працювали в більш закритому режимі, їм щоразу треба нагадувати, що парламент — це про відкритість. Тобто перепон немає, окрім технічних і ресурсних. Вирішимо.

— Вам хтось запропонував очолити комітет свободи слова чи це ваше особисте рішення?

— Це був двосторонній рух. Працюючи в антикорупційному напрямі, розумів, наскільки рівнозначні для ЄС і для наших західних партнерів загалом є і питання боротьби з корупцією, і гарантування свободи слова та доступу до інформації. Сфера антикорупції для мене знайома, а свободи слова — дещо нова. Коли постало питання заміни голови комітету та велася дискусія щодо його ліквідації (бо велика кількість повноважень перейшла до гуманітарного комітету), Олександра Устінова запитала, чи є в нас кандидати на голову, — я сказав, що готовий. Водночас до мене зверталися і представники медіасектора. Коли я зрозумів, що є великі очікування насамперед від суспільства, щоб комітет відновив адекватну роботу й був представником у Верховній Раді інтересів медіа і журналістів, то сумнівів уже не було.

Зважаючи на те, що я намагаюся працювати максимально конструктивно, то питань у більшості не було. Були гострі питання, як я ставлюся до телемарафону «Єдині новини» та інші. Але знову ж таки нам вдалося вибудувати комунікацію. Я не буду прикривати те, що не працює, чи те, що не дає результату. Але і шашкою махати й розповідати про те, що зруйнуємо щось «до основанья, а потом…», не буду. Це не наша стратегія. У країні у війні навіть погані механізми краще, ніж узагалі жодних.

Можу лише подякувати голові комітету гуманітарної та інформаційної політики Микиті Потураєву та заступниці голови Євгенії Кравчук, що інформаційна політика не зникла з порядку денного. Але водночас сфера захисту прав журналістів суттєво кульгала.

— Чи міняли ви щось у кабінеті, в якому до того сидів Нестор Шуфрич?

— Навіть якби й хотів, не було змоги — він опечатаний. Він є місцем злочину, Управління держохорони за розпорядженням слідчих органів нікого туди не пускає. Тому всі запитання журналістів, що я зроблю з кабінетом, відпали. Ми, до речі, з колегами жартували, що на початку мого призначення було два ключові питання: що ви зробите з телемарафоном і що зробите з кабінетом Шуфрича. Слава богу, 50% питань розв’язалися самі по собі.

— Що ви вже змінили в роботі комітету?

— По-перше, ми почали викладати порядки денні, щоб колеги з парламенту та поза парламентом мали змогу впливати на прийняття рішень. Бо парламент — це про дискусію, про можливість представити свою позицію. Ми розпочали та сподіваюся, що в березні завершимо переформування громадської ради. Дуже сподіваюся, що основні організації та медіаспілки делегують своїх кандидатів. Зважаючи на те, що в нас у комітеті по списку чотири депутати, по факту три, нам критично необхідна зовнішня експертиза і чітке розуміння, які пріоритети медіасфери. Ми зайшли в комунікацію з військовими для того, щоби вдосконалити систему акредитації на лінії фронту. Ця комунікація була частково успішною, профільний наказ було змінено. Тут пальму першості точно варто віддати Богдану Сеніву та Іларіону Павлюку, які зсередини й Генштабу, й МОУ пропрацьовували ці питання у співпраці з медіаекспертами. Ми лише додали більше розголосу, звернули увагу. Але ми точно плануємо подивитися, як оновлений наказ працює, чи справді все те, що запланували, робиться.

Також ми почали проводити круглі столи. Виїзне засідання на Суспільному виявило потребу вдосконалення системи страхування для журналістів на лінії фронту. Ми цим уже займаємося з Нацбанком. Провели засідання круглого столу про виклики для журналістської етики під час війни. Обговорення породило жваву дискусію, як, яким чином, чи варто, чи не варто регулювати телеграм — як одну з найпопулярніших соцмереж в Україні, через яку найлегше проникає до нас російська пропаганда. І хоча це було десь п’ять відсотків нашої дискусії, але вона стала досить резонансною.

Ми плануємо рухатися далі, зокрема включитися в реалізацію комунікаційної стратегії парламенту. Документ зроблено за участі медіаекспертів і за підтримки USAID та «Інтерньюз Україна». Робочу групу очолює заступниця голови парламенту Олена Кондратюк. Ключовий виклик — як повернути більш оперативне й ефективне висвітлення роботи парламенту. А також як повернути журналістів у кулуари, яку кількість, у яких межах, зважаючи на безпекові питання. Це ще одне поле для дискусій. Знаю, що є суспільний запит, і розуміння того, що деякі депутати напряму ведуть трансляції в тіктоку, телеграмі та ютубі під час засідань парламенту. Пояснити журналістам, чому з безпекових питань журналістам не можна, досить складно. Тому зараз думаємо, як збалансувати механізм наших безпекових органів. Нам треба передбачити місця в укриттях. Будемо ще опрацьовувати з журналістами механізм переакредитації, бо мені здається, що логічніше, щоб цей механізм не накидувала влада, не ставила перед фактом медіаспільноту, а медіаспільнота зібралася й могла запропонувати прийнятні критерії, відповідно до яких це можна було б робити.

— Оскільки повноваження комітету значно урізали, частина їх перейшла до комітету гуманітарної та інформаційної політики, то тепер у вашому плані на сесію зовсім мало профільних законопроєктів, натомість у комітеті Потураєва близько ста. Чи не вважаєте ви такий розподіл повноважень нерівним?

— Логіка такого розподілу пов’язана з попереднім головою. Коли приймався закон про комітети, виписувалися повноваження — всі розуміли, що ключове завдання Нестора Шуфрича на посаді голови буде відстоювання інтересів сьогодні вже забороненого медвечуківського медіахолдингу. Домовилися, що цей комітет більше про заяви, про позицію, а не про законодавчі ініціативи в галузі.

Зараз ми по ключових напрямах, наприклад, ратифікації Digital Services Act Європейського парламенту чи робочої групи з удосконалення доступу до публічної інформації, працюємо в об’єднаних групах. Скоріше за все, ці законопроєкти будуть проходити пріоритетно в комітеті гуманітарної та інформаційної політики. Ми активно співпрацюємо з підкомітетом з питань інформаційної політики та європейської інтеграції комітету гуманітарної та інформаційної політики, який очолює Євгенія Кравчук. Щоб ми як другий комітет мали можливість представляти свої позиції. Зрештою повноваження — це додатковий механізм, але точно не обмеження. Ми як депутати можемо реєструвати законопроєкти в будь-якій сфері, приходити на комітети, які розглядають ці проєкти. Наприклад, проєкт про страхування журналістів скоріше за все піде через податковий комітет, і нам треба буде працювати з ним. Найближчим часом ми будемо розглядати звернення до міжнародних організацій щодо полонених журналістів, які перебувають у в’язницях Росії. Наближається третя річниця ув’язнення Влада Єсипенка з «Крим. Реалій». Люди вже відсиділи кілька років. Але специфіка ув’язнення в російських тюрмах така: поки ти сидиш один термін, тобі активно шиють наступний. Відповідно ми зареєстрували постанову про звернення до міжнародних організацій. Але оскільки це до міжнародних організацій — вона йде через комітет закордонних справ. І таких колаборацій у нас буде дуже багато. Якщо говорити про захист журналістів, то це специфіка ще й комітету з питань правоохоронної діяльності. Врешті, комітет набуває суб’єктності, вже кілька депутатів підходили й запитували, чи є сенс їм перейти до нас. Ми нікого не тягнемо, але впливовість комітету, можливість поставити питання на порядок денний залежить від позиціювання комітету.

— А хто саме просився?

— Були розмови з депутатами з різних фракцій: «Європейської солідарності», «Слуги народу», «Довіри». Це люди, які хочуть змінити своє публічне позиціювання.

— Раніше комітет свободи слова та інформаційної політики завжди був майданчиком для захисту журналістів і медіа. За головування Нестора Шуфрича там переважно захищали права медіа, які належали членам «ОПЗЖ». Тому інші не дуже хотіли звертатися. Чи зміниться ситуація зараз?

— Ми вже зараз маємо багато звернень. Частина з них добре аргументована, з фактажем, із попередньою заявою у правоохоронні органи. Комітет може виконувати функцію парламентського контролю за реальними справами. Деколи супроводжуємо власне подання заяв. Але тут ефективніше працювати з профільними медіаорганізаціями, юристи яких мають досвід доведення справ до суду. Тому ми працюємо з медіа регіонального і національного рівня. Зараз будемо виходити на міжнародний рівень. Наш комітет готує звернення до двох комітетів польського Сейму: культури й медіа та прав людини про ситуацію, яка сталася на кордоні з групою «Української правди». Їх затримали, потім відмовлялися зізнаватися, що затримували, забрали частину матеріалу, потім пояснювали, що це була заборонена для зйомки зона. З одного боку, «УП» з польськими юристами рухається в юридичному напрямі. Я сподіваюся, що на найближчому сесійному засіданні зберу підписи не лише членів нашого комітету, а й колег із парламенту, щоб офіційно звернутися до наших колег із Сейму, аби вони здійснювали парламентський контроль за цією ситуацією.

— Ця ситуація свідчить, що Польща не настільки демократична, як ми вважали?

— Насправді в нас дещо романтизоване уявлення, що, перетинаючи європейський кордон, ми потрапляємо в більший рівень демократії, менший рівень корупції. Але те, як зараз поводиться той же Орбан, чітко показує, що Європа різна. Польщу критикували за втручання виконавчої влади й у судову систему, й у медіа. Тому в цьому випадку ми могли б показувати приклад. Це не означає, що в нас немає таких спроб. Але наше суспільство набагато більше тепер цінує демократичні цінності. Війна показала, що ми дуже часто недооцінюємо те, що маємо.

Треба привчити владу не відмовчуватися, дати зрозуміти, що в постінформаційному суспільстві приховати якусь інформацію все важче й важче. Я вдячний журналістам, що вони включили по факту самообмежувальні механізми й досить стримано інформують про військові операції, втрати, прильоти (чого не скажеш про анонімні телеграм-канали). Це добровільно взяті на себе обмеження, розуміння важливості національної безпеки, розуміння, що краще втратити на оперативності, але водночас не створити загрозу життю людей.

— У плані роботи комітету на 11 сесію 9-го скликання (практично перше півріччя 2024 року) багато різних заходів (конференцій, круглих столів тощо). Ви їх самі проводитимете чи у співпраці з кимось?

— Організаційну підтримку нам надає проєкт USAID «Рада. Нове покоління», адмініструє цей проєкт «Інтерньюз Україна». Зважаючи на те, що переважну кількість коштів ми змушені відправляти на оборону, відповідно скорочуються видатки на Верховну Раду, то ми раді такій допомозі. Це для нас величезна можливість, бо насправді такі заходи дають визначення пріоритетних напрямів у сфері. А далі проблеми можна розв’язувати на рівні законів, чи підзаконних актів, чи налагодження комунікацій із певними органами. Наприклад, питання розслідування протидії журналістській діяльності. В Офісі генпрокурора існує робоча група, яка спеціалізується на розслідуваннях перешкоджанню журналістській діяльності, нападів на активістів. Ця група дуже оперативно реагує на наші запити. А в Нацполіції такої групи немає. І ми розуміємо, що це проблема, тому що навіть статистика, надана Нацполіцією та ОГП, моментами не збігається. І це дивно. Бо це ті самі справи й ті самі статті.

Тому ці круглі столи надзвичайно потрібні. Мені пощастило, бо не у всіх сферах полісі нашого політичного управління є активні громадські експертні середовища, на які можна спертися. Для мене одним із ключових факторів, чому я поміняв сферу діяльності, було те, що в медіасфері дуже добре пропрацьовані інституалізовані громадські експертні організації, які можуть допомогти у формуванні порядку денного.

— Дехто з журналістів образився, що їх не запросили на круглий стіл «Журналістські стандарти та професійна етика в умовах війни», що відбувся 28 лютого. Чи будете ви запрошувати більше представників медіа на свої заходи?

— Для нас це був перший млинець нанівець. Насправді ми пробували формат. І тут виграли ті, хто найбільше стежить за діяльністю комітету, хто в коротких повідомленнях, як наш анонс, може зрозуміти всю глибину питання. Ми будемо міняти формат запрошення, покращувати комунікацію. Будемо на тематично спрямовані круглі столи адресно запрошувати спікерів, які мають напрацювання з теми та мають що сказати. Водночас робитимемо відкриту реєстрацію з повідомленням про дату і місце проведення після процедури реєстрації, бо це внутрішні порядки Верховної Ради. Тому будемо запрошувати однозначно всіх зацікавлених. Це була більше небажана помилка, ніж наша політика.

— Наступним вашим заходом має бути круглий стіл на тему «Порядок акредитації журналістів, які працюють на лінії зіткнення». Кого з представників влади ви плануєте запросити? «Детектор медіа» та ІМІ після повномасштабного вторгнення кілька разів зустрічалися разом із представниками медіа, які працюють на фронті, з представниками ОПУ, МОУ, Генштабу, СБУ та іншими, щоб обговорити факти позбавлення акредитації та проблем із висвітленням подій на деокупованих територіях чи безпосередньо на фронті. Головна проблема була в тому, що військові сприймали журналістів як якусь проблему, не розуміючи важливості їхньої роботи. А потім влада цікавиться, чому впав інтерес до нашої війни з Росією за кордоном.

— У комітету є можливість запрошувати всіх відповідальних. Ми правда зараз дискутуємо, можливо, зробимо наступним обговоренням тему допуску журналістів до парламенту. А тему про доступ до лінії фронту перенесемо. Хочемо, щоб оновлений наказ пропрацював більше часу, щоб його можна було проаналізувати. Ми точно б запросили представників Генштабу, Міноборони та служб, які відповідають за допуск до лінії, наближеної до фронту, щоби зрозуміти, чи однаково читається наказ керівниками оперативних управлінь. Бо наказ може по-різному виконуватися оперативними управліннями «Таврія» і «Південь». Нам важливо прокомунікувати з військовим керівництвом, що якщо блокувати журналістів, то не буде адекватного висвітлення ситуації на фронті як в Україні, так і за кордоном. Дискусії, які ми зараз маємо в США, скоріше за все почнуться в інших країнах. Якщо вони витрачають бюджетні кошти на те, щоб ми перемогли, то маємо показувати, що відбувається на фронті. Які виклики, які досягнення. І суто одними пресофіцерами ви цього не зробите. У нас багато хороших і професійних пресофіцерів, але цього не вистачає. Воєнні кореспонденти зроблять свою справу. Наші міжнародні партнери будуть скорочувати свої знімальні групи, якщо їм дозвіл потрапити в Херсон оформляють 8 днів. Вісім днів їм треба платити за відрядження, за готель. Тут треба запозичити досвід ОГП і створити постійну робочу групу для оперативного розв’язання таких проблем.

— Також комітет запланував на травень комітетські слухання на тему «Права і способи захисту полонених журналістів». На вашу думу, як можна захистити їхні права в країні-терористці?

— Це дуже складне питання, над яким зараз б’ємося не лише ми, Міністерство закордонних справ і Мін’юст. А й Червоний хрест, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Бо насправді ніби існує міжнародне право, рамка, яка в принципі все визначає — Женевська конвенція. Але Росія її нівелює, ігноруючи міжнародне право. Якщо по військовополонених росіяни ще можуть дозволити подивитися, пустити Червоний хрест чи представників ОБСЄ, то цивільних полонених вони не визнають, що це полонені. Тому дуже часто в розмовах вживається термін «заручники путінського режиму». Дуже сподіваюся, що смерть Навального активізує розмову зокрема і на рівні Червоного Хреста й ОБСЄ про те, що потрібен жорсткіший підхід до примушування сторін до виконання вимог. Бо зараз ситуація максимально дивна, коли українці допускають міжнародні моніторингові групи до кожного етапу, ті фіксують, що тримання на початковому етапі має достатньо високий рівень застосування тортур. Бо в міжнародному праві зав’язування рук, закриття очей, ставлення на коліна — це вже тортури. Але далі в українських місцях утримання цей показник падає. А Росія не пускає — і в неї цього показника немає. І моніторингові групи пишуть, що в українців високий показник тортур, а по Росії інформації немає. І це одразу стає маніпуляцією: інформації немає, значить тортур немає.

— В Україні є полонені російські журналісти?

— Немає. Ми дуже тісно співпрацюємо з Координаційним штабом із питань поводження з військовополоненими, який займається не тільки військовими. Дуже важливо, щоб родичі, навіть якщо вони перебувають на окупованих територіях, зверталися до штабу. Бо це запускає механізм верифікації. Нам вдалося верифікувати 26 журналістів, які не були комбатантами. Це такі як Єсипенко, Хилюк, Рощина. На жаль, по декому вже давно немає інформації. Переважно інформація з’являється від адвокатів, які потім передають її родичам. Часто інформація клаптикова, яку отримуємо від звільнених заручників. Або до нас потрапляють російські військові, які перед тим утримувалися у в’язницях і мають якусь інформацію про наших полонених. Хотів би відзначити філігранну роботу Координаційного штабу, в нас цієї сфери політики не було раніше, навіть із 2014 року не було, що дивно. Зараз у нас вимушено ця сфера політики є, і працівники штабу налагодили дуже хорошу роботу. Але по цивільних немає доступу навіть у міжнародних організацій. Ми будемо боротися за кожного нашого заручника. Зараз ми за посередництва директорки ІМІ Оксани Романюк домовилися з «Репортерами без кордонів», які вже періодично роблять розвідки про українських журналістів, які в полоні. Вже була про Дмитра Хилюка, Ірину Данилович, будуть й інші. Будемо планувати заходи на міжнародних майданчиках, в першу чергу ООН, ОБСЄ, Ради Європи, які матимуть фокус або на відстоюванні свободи слова, або на правах людини. На жаль, інших механізмів поки що в нас немає. Наше завдання, щоб не згасав інтерес до цих справ, щоб не складалося враження, що ми починаємо їх забувати. Цього не можна допустити.

— У вас заплановане виїзне засідання. Куди саме ви хочете поїхати, щоб розглянути «факти утисків журналістів регіональних медіа під час війни»?

— Ми будемо визначатися. Поки що, аналізуючи ситуацію, це, ймовірно, буде південь або схід. На жаль, дехто вчиняє злочини проти журналістів, прикриваючись обмеженнями воєнного стану.

— Чи вдасться відкрити хоча б частково доступ журналістів до парламенту? Знаю, що голова парламенту Стефанчук категорично проти цього. Чи можна вдихнути життя в медіацентр у готелі «Київ»?

— Я переконаний, що вдасться, бо в суспільстві є великий запит і немає переконливої аргументації, чому ми цього не можемо зробити. Бо єдина можлива безпекова аргументація повністю руйнується у зв’язку з тим, що ми, закривши доступ журналістам, не можемо привести до дисципліни наших народних депутатів. Вони транслюють засідання, про яке ніби ніхто не знає. І це стосується не лише Олексія Гончаренка чи Ярослава Железняка, з десяток нардепів постять і поширюють інформацію про засідання в реальному часі.

Щодо медіацентру. Насправді Стефанчука не так часто бачили в цьому медіацентрі. А якщо там немає ключових спікерів, яким можна ставити питання, то й життя там немає. Насправді 27 представників медіа з різних сфер були на кожному з 29 заходів, які проводив пресцентр. Тобто зацікавлення є. Було би добре, щоб керівники парламенту, фракцій, комітетів, почергово з’являлися в цьому центрі, щоб був постійний новинний потік про роботу парламенту. І щоб їхня поява була прогнозованою.

— Можливо, перед відкриттям доступу до парламенту варто провести переакредитацію журналістів?

— Цілком погоджуюсь. У планах — переговорити з медіаспільнотою про таку переакредитацію. Але треба ще визначитися з механізмом доступу. Можливо, здебільшого це буде одноразова акредитація.

— На вашу думку, чи потрібно регулювати телеграм? Чи взагалі закрити цю платформу, як колись «ВКонтакте» й «Одноклассники»?

— Завжди краще регулювати, а не закривати. Чому? Бо це більш демократичний підхід. З іншого боку, Україна у війні і в нас немає розкоші довго розв’язувати питання. Тоді краще розрубати вузол, ніж його розплутувати. В чому проблема телеграму? Оскільки телеграм більш популярний не на Заході, а у країнах, які розвиваються, Павло Дуров, прикриваючись правом на свободу висловлювань, намагається не здійснювати регулювання. Він усіх запевняв, що не регулює телеграм. Але коли була історія з ІДІЛ, то США спочатку намагалися словесно переконувати Павла Дурова, що нелогічно тримати пабліки лідерів ІДІЛ чи груп, де вони мобілізують своїх прихильників, і надавати їм фінансові механізми, які вмонтовані в телеграм, для переказу коштів. То спочатку були заперечення, заяви, що ми вільні, ми не регулюємо… А коли подали на них до суду на велику суму, то моментально політика спільноти помінялася, Павло Дуров і Телеграм досить оперативно відреагували. Україна для Телеграму — один із найбільших ринків. Не такий, як Росія чи Індія, та все ж. І тому, якщо Павло Дуров і адміністрація Телеграму зацікавлені в тому, щоб ефективно працювати в Україні, то нехай створять представництво в Україні. Ми матимемо швидку комунікацію. Ніхто не буде вимагати закриття, якщо не матиме доказів, що через ботів розганяється в нас російська пропаганда.

Комерційна діяльність — це інше питання. Думаю, комерційна діяльність анонімних українських телеграм-каналів має зацікавити українську фіскальну службу. Яким коштом існують їхні «редакції», чи платять вони податки з грошей, які беруть за рекламу чи анонси?

Ми тільки починаємо з цими питаннями працювати. Бо тільки ми заявляємо про необхідність регуляції телеграму — телеграм-канали відразу розганяють інформацію, що ми їх будемо блокувати. Це відразу підхоплює російська пропаганда.

Ми плануємо надіслати запит до Державної фіскальної служби окремо по телеграму, і по тих пабліках, де ми бачимо багато реклами, економічну активність. Переконаний, що ми побачимо, що якщо і платяться податки, то це сльози й краплі. А тут питання: якщо це економічна діяльність в країні, яка воює, то явно, що ці податки та збори мали би йти на нашу оборону. Тому зараз ключова історія — не тільки домовитися з Павлом Дуровим про те, щоби ми мали механізми впливу на російську пропаганду, але й про те, щоби з’ясувати, чому такий прибутковий бізнес у нас, найімовірніше, дуже недооподаткований.

Стосовно «редакторів» анонімних телеграм-каналів, які видають себе за справжніх редакторів, у мене завжди ключове питання: «Ви розглядали можливість реєстрації як медіа?» Закон про медіа дозволяє реєструватися електронним медіа. Вони відповідають, що розглядали, але не реєструються, бо там купа обмежень. Тому ми як держава маємо мотивувати. Анонімність — це безвідповідальність і можливість не бути прозорими. Свобода слова — це похідне від відповідальності. Анонімність — це не про свободу слова, це про свободу верзти будь-що і ніяк за це не відповідати.

— Комітету також закидають нерозгляд питання про закриття в цифрі трьох каналів (5-го, Прямого й «Еспресо»). Чи будете розглядати? Комітет Потураєва це зробив, винних не знайшли, в цифру їх не повернули.

— Ми рекомендували редакторам єдиного марафону долучити ці три канали до виробництва марафону. І показати аудиторії, що ви разом. Ми на контакті з усіма трьома редакціями. Розглянемо це питання на комітеті.

— Чи дивитеся ви особисто телемарафон? Чи потрібен такий марафон зараз?

— Періодично дивлюся по роботі. Марафон не є для мене джерелом інформації, інтернет-видання швидші. Такий марафон, як зараз, не потрібен. Він був корисний у 2022 році, коли нам потрібно було 24/7 новинне мовлення. Навіть Суспільний мовник на той момент не міг би забезпечити цілодобовий інформаційний марафон, а зараз може, і канали, які роблять марафон, зможуть. Нам потрібна була мобілізація суспільства в умовах незрозумілості. І така риторика позитивного інформування була навіть виправдана. Зараз ми потребуємо глибшої, аналітичної, конкурентної в поглядах подачі інформації. Тому, якщо телемарафон не змінить формат, не думаю, що він переживе цей рік.

— Цікавить ваша думка і щодо російськомовного марафону нашого іномовлення «FreeДом», який теж допомагає робити низка комерційних каналів. Чи зможемо ми підбурити росіян на революцію цим марафоном?

— Сама логіка, щоби створити хороший російськомовний контент, дуже правильна. Англомовний контент про Україну глядачі можуть отримати від ВВС, CNN та інших каналів. Російськомовного якісного немає. «Медуза», «Дождь» роблять це в парадигмі «великої Росії». Через брак коштів ми не можемо забезпечити мовлення різними іноземними мовами. Тому нам треба російськомовний контент, щоб достукатися до людей у колишніх радянських республіках, які знають російську. Зараз багато готельних мереж вимкнули російські канали як підсанкційні — і дехто з них увімкнув «FreeДом».

Чи це призведе до революції в Росії? Навряд чи. Чи це дасть якісь аргументи для тих, хто готовий зняти Путіна, — цілком так.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»