«Детектор медіа» підбиває підсумки медіароку-2023 традиційними оглядами ключових подій і тенденцій у світі медіа. Усі тексти читайте за тегом «#Підсумки року 2023». Ми також спитали колег про те, як змінилися медіа у 2023 році та які виклики чекають на них у 2024 році. Ми попросили відповісти їх на три запитання:

1. Як змінилися у 2023 році медіатренди  в Україні та світі? Що на це вплинуло?
2. Які виклики стоять перед медіа України у 2024-му?
3. Однією з найгостріших проблем, з якою ми зараз зіткнулися, є втома світу від війни Росії проти України, зміна ставлення західних суспільств до допомоги Україні тощо. Що мають та можуть зробити, на ваш погляд, українські медіа, влада, західні організації для того, щоб Україна не випадала зі світового геополітичного контексту? Як стукатися та достукатися до суспільств різних частин світу?

Публікуємо третю частину опитування — відповіді Сергія Попова, Олексія Мацуки, Катерини Коберник, Лариси Губіної, Андрія Яніцького. Першу та другу частину опитування читайте тут і тут, колонку головної редакторки «Громадського радіо» Тетяни Трощинської — тут.

Сергій Попов, директор департаменту новин «1+1»:

1. Головним медіатрендом року є перерозподіл споживання новин і часткова втома від них. І міжнародні, й українські медіа сьогодні залежні від алгоритмів технологічних гігантів, зокрема, власників соцмереж. При цьому на ландшафті самих соцмереж теж відбувається суттєвий перерозподіл. Старі платформи, як Facebook (Meta), поступово втрачають свій вплив у конкуренції з відносно новими майданчиками, найуспішнішим із яких, звісно, є Tik-Tok. Для традиційних медіа це теж доволі небезпечна ситуація, адже в боротьбі з Tik-Tok Meta явно буде налаштовувати свої мережі й алгоритми аж ніяк не на користь новинного контенту.

В Україні майже безальтернативним джерелом швидких новин наразі став Telegram. Хоча я вважаю, що його вплив не варто перебільшувати. Увага до телеграм-каналів наразі носить дещо спекулятивний характер. З настанням умовного миру їм буде доволі важко боротися за увагу користувачів. Тут можна згадати приклад нашої першої телеграм-зірки — каналу «Коронавірус-інфо». Згадайте, як швидко він зібрав свій перший мільйон і як втратив усе, як тільки зійшов нанівець ажіотаж навколо COVID-19.

Щодо, власне, контенту, то зараз і у світі, і в Україні схожа тенденція — втома від новин. Градус напруги був настільки високим, що зараз люди звертаються до стрічок тільки у разі чогось надзвичайно критичного. Й тут річ не у самому контенті (війна чи не війна), а у ставленні користувачів до самих новинних ресурсів як до подразників. Щось схоже в Україні вже було у 2015 році.

Ну, й ще одна важлива історія цього року — це штучний інтелект. До речі, це виклик не тільки для медіа, а й для тих, хто сьогодні керує алгоритмами видачі контенту у пошуковиках — для Google, наприклад.

2. ⁠Власне, основні виклики я перерахував у відповіді на перше запитання. Ключовий виклик — зберегти свої бренди в умовах залежності від алгоритмів техногігантів, їхньої конкуренції одне з одним. Навчитися спільно існувати зі штучним інтелектом. Боротьба за увагу глядачів і користувачів до новин. Ну й суто українська специфіка — зберегти бренд і лояльність глядачів в умовах небрендового життя у межах телемарафону, який нині залишається беззаперечним лідером телеперегляду, навіть в умовах тієї ж «утоми». Звісно, ще наша економіка. Усі ми існуємо у вкрай складних фінансових умовах. А головний виклик для нас усіх — це війна, з якої ми маємо вийти переможцями, зокрема переможцями й в інформаційній війні.

• Читайте також: Питання, яке ми маємо розв’язати наступного року, — це доступ українців до новин про реальний стан речей усередині країни

3. Перший і головний чинник — це наші військові та їхнє шалене завзяття у визволенні та захисті нашої землі. А якщо говорити про суто технологічні речі — що, як, кому й за допомогою яких майданчиків доносити наші повідомлення та які саме повідомлення — то будьмо чесними: головним драйвером уваги до України у світі є лише одна людина. Хай як ставляться до президента Зеленського — наразі я не бачу нікого іншого, хто міг би своєю енергією привернути стільки уваги до нас, скільки нам потрібно. А далі — вже кожен на своєму рівні. Ми в ТСН, наприклад, цього року почали перекладати наші фронтові сюжети «іспанською», щоб донести правду про війну до тієї величезної аудиторії, яка володіє цією мовою. Мені здається, нам не потрібно бути тут занадто інтелігентними, не потрібно зважати на чиюсь утому, не потрібно здаватися, коли від тебе відвертаються. Мусимо бути винахідливими й креативними, якщо потрібно — монотонними й нудними. Треба знати правила гри, відчувати, де їх варто порушувати. Треба пам’ятати, що гроші та зброя — це все засоби. А наша ціль — стати вільними, щасливими й успішними людьми на своїй землі. А над цим, навіть після перемоги, в яку ми всі віримо, — ще працювати й працювати.

Олексій Мацука, генеральний директор інформаційної агенції «Укрінформ»:

1. Основні медіатренди у світі ті ж самі, що були зафіксовані раніше, — поляризація медіа на «своїх» і «чужих» у багатьох країнах Європи та США. Аудиторії у світі користуються тими медіа, які відображають їхню правоту. Ця традиція дійшла і до України, хоча і з запізненням.

В Україні функцію медіа в деяких частинах взяли на себе телеграм-канали — через зручний формат, швидкість і наявні інтерпретації, чого класичні медіа намагаються уникати хоча б у форматі новин. Також у телеграмі можна швидко надати свій фідбек. Завдяки їхній нібито відкритості та зручності у користуванні в аудиторії складається відчуття, начебто голос людини почуто, вона залучена до діалогу. Що важче зробити в класичних медіа, де складається враження, ніби думка людини нецікава, а її голос губиться в какофонії інформаційного «смітника». Окрім закритості класичних медіа, спостерігаю і такий загальний тренд, як ділення каналів на «своїх» і «чужих».

2. Ключовий виклик, що стоятиме перед медіа України у 2024-му, — зберегти вірність дотриманню медіастандартів і проявляти витримку в аналізі складних політичних явищ. Ось свіжий приклад: ми в медіа бачили багато матеріалів про «втому» щодо України, але рішення ЄС було на користь розширення. Тобто в медіа був один дискурс, а фінальне рішення було на користь України та самого Союзу. Також викликом є брак розуміння, як працює політика на Заході, що внутрішня політична боротьба в Україні стає частиною внутрішньої політичної боротьби Європи. Деякі речі, які відображаються всередині України як «зрада», «втома» та іншими словами-маркерами, є проявом наївності.

• Читайте також: Хто куди. Кадрові зміни у медіасфері 2023 року

3. Я вважаю, Україна ніяк не може випасти зі світового геополітичного контексту, оскільки цей контекст і формує війна Росії проти України. А от щодо втоми від війни, я вважаю, у самому формулюванні питання відчувається упередженість. Знов-таки втома має чимось вимірюватися. Сьогодні вимір — це рішення про початок переговорів Києва та Брюсселя. Це точно не втома. Є певна рутинізація з боку бюрократії, але по факту допомога надається. Але й на такого рівня увагу, як було в перші дні вторгнення, вже не треба розраховувати, і це нормально. Зараз треба шукати позитивні зміни, які чомусь бачать в Брюсселі, надаючи нам новий статус, але ніби спеціально не помічають в Україні, коли критика оперує не фактами, а уявленнями та штампами.

Ця внутрішня конструкція транслюється за кордон, але знов підкреслюю — необхідно шукати позитивні історії. Брюссель повірив нам, прийнявши рішення про початок переговорів щодо членства, а це і є показник прогресу українського суспільства та держави щодо антикорупційних реформ, методів управління державою, довіри до чинної влади з боку західних партнерів. Нам треба дорослішати й почати цікавитись базовими питаннями функціонування ЄС, відходити від спрощеного розуміння ЄС, де ми будемо членами, слід починати сприймати себе частиною Союзу та діяти відповідно, зокрема й у нашій внутрішній політиці. Більше відповідальності за власних людей, за власне майбутнє, а також уміння виділяти пріоритети та шукати компроміси, правильно оцінивши межі можливого.

Катерина Коберник, шеф-редакторка «Бабеля»:

1. Світові тренди, мені здається, істотно за цей рік не змінилися. Треба почекати звіти, які будуть на початку 2024-го, — але так само месенджери та соцмережі витісняли класичні інтернет-сайти й навіть, згідно з попередніми дослідженнями Reuters Institute, здається, більше ніж половина людей починала свою подорож у новинний інтернет із месенджерів і соцмереж.

Що стосується України, то, очевидно, що війна змінила споживання новин, зробила його більш регулярним, частим — і це призвело до того, що люди пішли в месенджери більше, ніж раніше. Телеграм так само набирав популярність у 2023 році, як і в попередньому, і там досі є великі аудиторії. Вони є і в анонімних телеграм-каналів, які не є класичними медіа, і у якісних медіа.

Також треба відзначити, що гроші повертаються в медіа. На жаль, досить повільно. З цього витікає третя тенденція: українські медіа так само як і торік дуже залежні від грантів наших західних партнерів. Звісно, це великий плюс, що гранти були та є, підтримують медіа в ті часи, коли інакше виживати просто неможливо, за це треба дякувати міжнародним організаціям. З іншого боку, це ризики, тому що гранти в якийсь момент, скажімо, якщо не закінчаться, то стануть значно меншими — і ми вже бачимо цю тенденцію. Боротися за гранти важче, треба мати досить високу якість, мати портфоліо роботи з грантодавцями, і було б дуже правильно, аби медіа готувалися до переходу від грантів на рекламу. Але проблема в тому, що не медіа диктує, чи буде реклама, чи ні, а економіка. Якщо в момент, коли гранти майже закінчаться, а економіка України не підніметься, то цього переходу зробити буде просто неможливо, і це буде критичний момент для українських медіа.

2. Що стосується викликів на 2024 рік, з якими зіткнуться українські медіа, то вони випливають із трендів цього року. Медіа буде потрібно заробляти гроші, — це вічна задача, але зараз вона актуальніша, тому що грошей менше, конкуренція за рекламу більша. І, мабуть, ті, хто зараз інвестує в рекламні відділи, виграють у довготривалій перспективі. Треба налагоджувати довгострокове співробітництво з донорами, показувати їм, що гроші, які вони надають медіа, йдуть не для галочки, не для звітів, а що їх використовують ефективно, на них створюють якісний контент, люди його читають, він корисний, він щось змінює в країні. І донори мають переконатися, що всі ці гроші використовують ефективно.

І, як на мене, є ще один виклик: медіа мають привертати увагу людей, які безпосередньо не перетинаються з темою війни (як не дивно, такі люди у нас в країні є) або намагаються відмежуватися від неї, тому що дуже втомилися. Потрібно зберігати війну весь час в інформаційному полі, змушувати людей донатити, підтримувати військових. І це не така проста задача, як здається, тому що один раз ми це вже проходили десь у 2015–2016 році, коли люди просто не хотіли дивитися сюжети, читати тексти про АТО, коли великі операції закінчилися, великих жертв уже не було, і люди хотіли максимально відмежуватися від цієї теми. Для того, щоб розв’язати цю проблему, потрібно докласти дуже багато зусиль, контент робити значно цікавішим, ніж раніше, знаходити класних героїв. І чи не насильно годувати людей цими історіями. Але, оскільки насильно це зробити неможливо, то ми маємо робити все для того, щоб люди цей контент споживали.

3. Останнє питання, на жаль, найменше взагалі в наших силах розв’язати, тому що треба визнати на другий рік великої війни, що аудиторії на Заході не довіряють українським медіа, і це можна пояснити досить просто. Для них Україна — частина конфлікту, тобто країна, яка воює, і, власне, вони вважають, що українці максимально ангажовані. Це правда, ми максимально ангажовані, бо це наша війна, але саме тому вони не вірять в об’єктивність українських медіа. Тому думати, що наші тексти будуть сильно змінювати, навіть якщо ми знайдемо шляхи їх дистрибуції на Захід, якось доносити їх і перекладати, змусять замислюватися чи змінити думку західні суспільства, досить наївно. Нам треба далі працювати з західними журналістами, давати їм доступ до війни, давати їм висвітлювати картинку максимально повно. Бажано не хейтити їх повсякчас, що б вони не робили, бо це не сприяє тому, щоб вони писали про Україну якісь речі, які нам подобаються. І міжнародні організації, звичайно, також можуть допомагати, але на Заході на виборців мають найбільший вплив саме медіа.

• Читайте також: Новини з фронту, колаборанти, підтримка журналістами «1+1» Коломойського, перенесення прем’єри «Вагітна у 16». 30 найпопулярніших новин «Детектора медіа» у 2023 році

І ще одна важлива річ. Я думаю, що наші журналісти, громадські активісти, спікери, які можуть говорити на Заході, мають по максимуму бути всюди, де є тема війни, вони мають їхати туди. І ні, вони не мають відмовлятися від участі в дискусіях, де є росіяни. Якщо ці росіяни будуть просувати свій порядок денний, ми маємо завжди давати контраргументи, заперечувати, якщо ми з ними не згодні, тощо. Зараз те саме говорять про медіа, що воно має бути на всіх платформах. Так само й Україна має бути всюди, йти навіть туди, куди нас не звуть, напрошуватися, пропонувати — але нас має бути видно, чутно, і це задача номер один. Бути почутими можна лише в тому випадку, якщо ти говориш. І нам треба говорити, щоб нас чули.

Лариса Губіна, ведуча 5 каналу:

1. Думаю, що медіатренди й України, і світу однакові: класичне телебачення стає зараз справді класикою, я би навіть сказала, — раритетом. Оскільки я — телевізійниця, то буду говорити про візуальні медіа. І тут треба зізнатися у тому, що якщо медіа не присутнє у соціальних мережах, то це медіа фактично не існує. Мені здається, що за цей рік ми навчилися працювати з соціальними мережами. Наприклад, за результатами минулого місяця 5 канал входить до четвірки найрейтинговіших ютуб-каналів. Це, звісно, приємно, але це результат дуже великої роботи.

Ми зараз поставлені в досить жорсткі конкурентні умови, оскільки сьогодні фактично кожна людина — журналіст, громадський діяч, політик, просто публічна людина — може завести свій ютуб-канал і там мовити. Тому великий упор зараз ми робимо на ютуб і прагнемо розвивати свій канал там. Але водночас це накладає на нас певні обмеження, тому що за цей рік умови роботи з ютубом мінялися практично кожного місяця. Ми вже зараз мусимо розповідати про війну, не показуючи її. Жорсткі правила ютубу змушують нас багато блюрити, не показувати насилля, руйнування. Є слова-табу, які понижують нас в алгоритмі ютубу. Коли в країні війна, а ти не можеш говорити й писати слово «смерть» — це тобі додає трішки головного болю, але, з іншого боку, вчить тебе працювати за тими правилами, які диктує ютуб.

Зараз людина, яка споживає медіапродукт, хоче швидкого доступу до інформації: одним дотиком пальця відкривати додаток у себе в телефоні, читати останні новини й усе швидко розуміти. Зараз, мені здається, швидкість подачі інформації зросла у 150 разів. Якщо ми раніше говорили, що новини мають мінятися від випуску до випуску, то зараз вони мають мінятися від клацання до клацання мишкою.

Крім того, на перше місце зараз виходить такий телевізійний формат, як стрим. У цьому році ми звернули увагу на те, що достатньо цікавих думок цікавої особистості, екрану й виходу в прямий ефір для того, щоб викликати зацікавленість великої аудиторії. Не потрібно художнього монтажу, музичних підкладок, якихось спецефектів. Стрими рулять. Стрим цікавий із місця події, він може бути годинним, п’ятигодинним. 5 канал вів стрими з-під Києво-Печерської лаври, і вони набирали величезну кількість переглядів. Тобто жива інформація з місця події у прямому ефірі — це один із яскравих медіатрендів 2023 року.

Маю також зізнатися, що конкурентність і яскравість змушують нас робити клікабельні заголовки й навіть клікабельні новини. Ми у зв’язку з цим ризикуємо, оскільки балансуємо на межі об’єктивності. І тут відповідальність кожного — як сказати правду, не перекручуючи її клікбейтною подачею. Це дуже складне завдання. І у цьому році ми вчилися це робити, в нас навіть були спеціальні тренінги. Мушу сказати, що стара школа журналістики для цього не підходить, потрібно змінити свій мозок, щоб почати мислити, як ютубери, а не як телевізійники. Ось у цьому ми варилися весь 2023 рік. Хоча я думаю, що друковані медіа так само недалеко втекли від цього клікбейту, тому що гонитва за яскравою подачею, яскравим заголовком, яскравою обгорткою журналу відбувалась упродовж 2023 року. Всі могли спостерігати за цим за першими шпальтами світових медіа, які часом були навіть провокаційними.

2. Я абсолютно впевнена у тому, що 2024 рік для медіа буде складним. Це третій рік повномасштабного вторгнення, і головний виклик — як втримати увагу наших глядачів, слухачів і читачів до цієї вкрай важливої для України теми. Больові пороги за останні два роки понизилися, і ми це відчуваємо навіть по собі: ми стали більш загрубілими до тієї картинки та інформації, яку отримуємо щодня. І так само змінився наш глядач. Нам потрібно буде думати над новими форматами, які б розповідали про війну, про ситуацію в Україні — і при цьому тримали глядача біля екрана. Можливо, це стосуватиметься збільшення кількості спікерів, можливо, це повернення до токшоу… Не знаю, тут треба міркувати, думати й аналізувати, що потрібно зараз глядачеві та до якого формату чи продукту в нього не згасатиме інтерес. Все те, що ми напрацювали у 2023 році, має право бути, але ми маємо пропонувати людям й нові підходи.

Ми маємо повернутися до конкурентності у медіапросторі. Все зрозуміло: воєнний стан, влада прийняла рішення про воєнний марафон, який існує в нас уже два роки. Я не хочу аналізувати результати роботи колег, але хочу сказати, що національний телемарафон — це продукт, який давно вже став неїстівним. Мені здається, що і для професійного зростання, і для покращення якості медіа треба вже повертатися до конкуренції, припинивши обслуговувати владні кабінети.

Дуже серйозно потрібно думати про експертність. Експертність — це вже не жарти, тому що через постійні ввімкнення й нескінченні інтерв’ю, якими зараз заповнені наші телеефіри, в ефір почали нести свої думки люди з доволі сумнівним рівнем експертності. Одиниці відмовляються говорити про все підряд і чітко кажуть, що то не їхня тема й у ній вони не експерти. Ми розуміємо, що зараз той час, який дає можливість багатьом напрацювати свою впізнаваність, створити собі ім’я в медіа, використовуючи медійний ресурс. Але ми маємо більш ретельно відбирати гостей студій та учасників включень. І це буде одним із викликів для медіа у 2024 році.

• Читайте також: Наталія Лигачова: «Арестович, Жданов — гарантована велика кількість переглядів. Але ж ми розуміємо, що це не експертність»

Крім того, мені здається, велика робота буде зроблена журналістами-розслідувачами. Вони себе добре проявили у 2023 році й усі їхні яскраві теми будуть украй важливими й наступного року. На це мають правильно реагувати влада й суспільство, від них не повинно звучати докорів про те, що журналісти начебто розхитують ситуацію. Вони не розколюють суспільство, а є санітарами нашого «лісу». Хоча це виклик більше не для медіа, а для влади. Але він пов’язаний із роботою медіа. Влада має дослухатися до того, що кажуть і пишуть журналісти-розслідувачі, а відтак вони можуть серйозно впливати на політичну ситуацію в Україні. Це той тренд, який буде переходити з нинішнього року у наступний.

3. Зрозуміло, що після двох років широкомасштабного вторгнення гострота сприйняття подій в Україні вже не та, що на початку великої війни. Країни й люди в них живуть своїм життям, і Україна справді сходить подекуди з перших шпальт. А цим користується Росія. Наш ворог вміє грати вдовгу, вміє вичікувати сприятливого моменту, щоб почати запускати своїх експертів, маніпулювати громадською думкою, робити вкиди, запускати свої ІПСО, співпрацювати з радикальними силами в різних країнах, продовжуючи свою антиукраїнську політику. У цьому є для нас дуже великий ризик. І, як би грубо це не звучало, ми маємо вчитися у нашого ворога.

Нам необхідно забезпечити серйозну експертну присутність в інформпросторі інших країн. Не просто, коли час від часу Кіра Рудик вмикається в ефір ВВС, або коли Павло Клімкін дає коментар китайським медіа чи Олексій Гончаренко на якихось світових майданчиках виступає перед експертним середовищем різних країн. А робити це системно та цілеспрямовано. Така робота у 2023 році нашою владою була провалена. Я вже не кажу про провали державної політики на дипломатичному фронті! Україна досі не призначила посла у Великій Британії. Це країна, яка завжди нас активно підтримувала, але після звільнення з посади українського посла у Великій Британії Пристайка я практично не чую звідти позитивних сигналів щодо нашої співпраці.

Міжнародна медійна політика має бути виписана чітко, з правильними наративами щодо позиціювання України. Ми не тягар для Європи, ми не тягар для наших партнерів. Ми ресурс для них. Це те, що лежить на поверхні. Ми потрібні Європі, перш за все, для економічного зростання, для благоустрою. Без України це буде неможливо. Має вестися робота з Євросоюзом, з африканським континентом, з Глобальним Півднем. І на кожному напрямку є своя специфіка, яку необхідно враховувати.

Я слухала інтерв’ю ексміністра закордонних справ Павла Клімкіна, який говорив, що жителі європейських країн, які дивляться на свої банківські рахунки під кінець року, бачать, що їхнє життя подорожчало. І Росія прив’язує подорожчання життя в інших країнах саме з їхньою допомогою Україні. Але ми маємо ламати цей стереотип і більш серйозно над цим працювати. Тим більше, що у наступному році будуть вибори в низці європейських країн, і ми маємо правильно позиціювати Україну, щоб там приходили до влади ті політичні сили, які потім будуть нас підтримувати. У цьому напрямку, мені здається, 2024 рік буде вирішальним. Як ми себе покажемо, як ми про себе розкажемо — таку ми матимемо підтримку у майбутньому.

Андрій Яніцький, директор із розвитку сайту та цифрових платформ «Еспресо»:

1. В Україні я побачив зміни як еволюційні, так і ситуативні, пов’язані з війною.

Еволюційні — це поступовий розвиток медіаринку навіть за складних умов. Продовжується професіоналізація медіа, особливо регіональних, завдяки грантовій підтримці та вимогам донорів, професійному навчанню журналістів і менеджерів, конкуренції серед видань. Усе частіше можна зустріти локальне видання з чіткою оргструктурою, стратегією розвитку, професійно складеним бюджетом, редакційною політикою тощо.

По-друге, на мій погляд, відбувається структурування ринку та децентралізація споживання інформації. Єдиний марафон новин та інші всеукраїнські медіа не є монополістами, люди все частіше звертаються до локальних джерел інформації, і це природно — шукати локальні новини, які впливають на наше щоденне життя.

По-третє, канал поширення інформації вже не грає ключової ролі. Медіа сьогодні — це не про платформу, не про форму, а про бренд і контент. Тобто люди вже не обирають між паперовою газетою, сайтом, телеграм-каналом, а обирають бренд медіа, якому довіряють, або конкретного журналіста чи блогера.

На еволюційні зміни впливає поступова інтеграція нашої медійної сфери у глобальний контекст, зміна поколінь у журналістиці, розвиток цифрових технологій.

Звісно, війна змусила одні редакції закритися, інші — змінитися. З’являються і нові видання, і нові імена в журналістиці. Звичайним жанром стали репортажі з лінії фронту, людські історії про переселенців, пояснювальні матеріали про ситуацію на фронті. Воєнна тематика все ще займає левову частку в контенті видань.

На міжнародному рівні особливо помітний вплив штучного інтелекту на роботу редакцій. ШІ не тільки розшифровує тексти або озвучує їх, він також перекладає тексти, пропонує теми, заголовки, формує персоналізовані стрічки новин, створює зображення та багато іншого. Я сам стежу за двома цікавими стартапами з використанням ШІ — це додатки Artifact та Capsule. Поки що я не можу сказати, що вони виграють у звичайних видань, але бажання видавців створити аналог Spotify або Netflix для новинного контенту помітне і медіа будуть рухатися в цей бік.

2. Виклики традиційні: брак рекламних грошей і висока конкуренція за грантове фінансування, що призводить до роботи в режимі жорсткої економії, низьких зарплат, дефіциту професійних кадрів. Окремі видання (Forbes, наприклад) повертають пейвол, але поки що складно сказати, чи це буде надійним джерелом доходів.

Другий виклик скоріше політичний. В умовах війни та, скажімо, неоголошеної передвиборчої кампанії Офіс президента намагається контролювати інформаційний простір. І часто цей контроль виглядає надмірним і загрозливим. Сподіваюся, що ця тенденція не буде посилюватися у наступному році.

3. Найкраще, що ми можемо зробити — це створити дружні умови для роботи в Україні репортерів світових видань, професійність яких не викликає сумнівів. Велику й ефективну роботу робить журналістка Наталія Гуменюк, коли привозить в Україну журналістів із країн, які мало знають про Україну. Велику роботу робить Ольга Мирович, яка разом із колегами з LMF створила гайд для іноземних медіа. Команда Kyiv Independent робить неймовірну роботу. Але всі ці зусилля без роботи світових видань «на землі» в Україні не будуть ефективними. Вони посилюють українські голоси у тисячі разів.