Іноді журналістам доводиться роками домагатися розслідування випадків перешкоджання своїй роботі. Попри відкриті провадження, більшість із них не завершуються вироками, а затягування процесів змушує медійників витрачати додатковий час поза роботою, аби зрушити справи з місця.

Про те, як убезпечити роботу медіа й налагодити механізм правосуддя, говорили під час тренінгу для правоохоронців «Захист професійної діяльності журналістів та свободи слова в Україні: протидія безкарності», організований у співпраці з Міністерством культури України у рамках реалізації кампанії Ради Європи «Журналісти мають значення».

Також цей тренінг було розроблено і проведено за підтримки проєкту Ради Європи «Захист свободи слова та свободи медіа в Україні — ІІ фаза» (SFEM-UA), який реалізується Департаментом Ради Європи зі співпраці у сфері свободи слова у межах Плану дій Ради Європи для України «Стійкість, відновлення та реконструкція» на 2023—2026 роки.

У рамках заходу журналістка рівненського онлайн-медіа «Четверта влада» Мирослава Примак розповіла про свій досвід тиску через її розслідування та взаємодію з правоохоронними органами.

За словами Примак, після початку повномасштабного вторгнення розслідувачі на певний час зменшили кількість критичних матеріалів щодо влади, зосередившись на темах війни. Однак уже наступного року редакція повернулася до розслідувань, зокрема у сфері використання бюджетних коштів.

«Уже у 2023 році ми побачили, що гроші витрачаються — і немалі, а сфера закупівель є найбільш корупціогенною. Також ми багато аналізуємо майновий стан, спосіб життя наших чиновників, посадовців», — каже журналістка.

«Четверта влада» працює на локальному рівні, фокусуючись передусім на Рівному й області. Видання є частиною Глобальної мережі журналістів-розслідувачів (GIJN) із 2015 року, а у 2023-му Media Development Foundation визнала його одним із найкращих локальних медіа. Попри це, каже Примак, регіональні журналісти залишаються менш помітними порівняно з національними розслідувальними проєктами, хоча саме вони працюють у безпосередній близькості до героїв своїх матеріалів: «Ми дійсно на місцях трохи в своїй бульбашці. Про центр завжди всі говорять, Михайла Ткача знають усі, “Бігусів”, “Слідство.інфо” й так далі. А ми найближче перебуваємо до тих, про кого пишемо, бо працюємо у своєму регіоні. І знайти журналістів-розслідувачів у місті, які готові писати про людей, із якими щодня перетинаються, — це складно».

Робота з темами публічних фінансів та майна посадовців часто супроводжується тиском. За словами журналістки, фігуранти матеріалів починають діяти ще на етапі підготовки публікації — коли отримують запити на коментар. Саме тоді, припускає вона, шукають слабкі місця журналістів або редакції, щоб вплинути на подальше висвітлення.

«Ми готуємо матеріал, і вже тоді, коли телефонуєш герою публікації, вони по запитаннях розуміють, про що буде текст. Редакція працює 19 років, тому її вже добре вивчили. І далі шукають, куди можна вдарити», —  пояснює вона.

Серед методів впливу — погрози, інформаційні кампанії та дискредитація. Після початку повномасштабної війни, каже Примак, особливо поширився чорний піар: реальні факти змішують із вигаданими, а потім активно поширюють у соцмережах і телеграм-каналах. В окремих випадках це супроводжується публічними акціями та залученням сторонніх людей для тиску: «Одного разу використали факт із приватного життя наших редакторів і розкрутили навколо нього неправдиву історію. Організували людей біля суду з плакатами, запросили навіть телеканал, щоб зняти сюжет. Це робиться для того, щоб впливати і змушувати думати, чи варто публікувати матеріал».

Журналістка зазначає, що такі кампанії розраховані на емоційну реакцію аудиторії, адже теми приватного життя швидко поширюються і привертають увагу. Водночас не виключає й інших форм тиску — від інформаційних атак до можливого використання адміністративних ресурсів. У цій роботі, підкреслює вона, критично важливо відчувати захищеність, особливо коли йдеться про розслідування на локальному рівні.

В очікуванні справедливих вироків

Мирослава Примак наводить кілька показових кейсів, які, за її словами, ілюструють реакцію правоохоронної системи на тиск проти медіа та відкриття кримінальних проваджень за статтею 171 Кримінального кодексу України —  Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. За оцінками редакції, таких випадків було щонайменше шість, але більшість досі не має вироків.

Найгучніший стався 2018 року, коли підпалили приміщення редакції. Зайшли двоє молодиків, кинули запальну суміш, і згорів нижній поверх редакції. Після підпалу правоохоронці оперативно встановили виконавців і, як зазначає журналістка, ймовірних організаторів. Водночас замовника досі не встановлено, а справа перебуває на розгляді суду без остаточного рішення. Існує ризик, що до 2033 року строки притягнення до відповідальності можуть сплинути, а вироку так і не буде.

Серед інших випадків — погрози з боку політичних діячів регіонального рівня. Один із фігурантів журналістського розслідування був пов’язаний із нині забороненою партією Шарія. Він надіслав головному редактору повідомлення з непрямим натяком на можливі наслідки: «Всьому свій час, твоя нагода попереду». У редакції це розцінили як тиск і звернулися до поліції. Попри відкриття провадження, справу закрили через відсутність складу правопорушення.

Журналістка також згадує випадок, коли перешкоджали висвітленню роботи добровольчого формування територіальної громади. Журналіста не допустили на захід, попри відкритий характер події.

«Наш журналіст Дмитро прийшов на засідання ДФТГ, щоб висвітлити його роботу та питання фінансування. Це був публічний захід, але коли дізналися, що він журналіст, його просто не допустили. Ми взяли цю тему, бо отримали багато повідомлень про можливі проблеми в роботі формування. За заявою відкрили справу, але через пів року її закрили», - каже розслідувачка.

Спільною рисою цих проваджень, за словами Примак, є відсутність належної комунікації з боку правоохоронців. Редакція дізнавалася про закриття справ постфактум — зокрема з публікацій колег або під час власного аналізу. Це ускладнює оцінку ефективності розслідувань і підсилює відчуття безкарності.

Інший випадок стосується журналістки Інни Білецької із Суспільного, з якою співпрацює «Четверта влада». Йдеться про інцидент під час висвітлення дорожньо-транспортної пригоди за участі водія, якого раніше неодноразово зупиняли за керування у стані сп’яніння: «Білецька працювала на місці ДТП, де водій їхав на великій швидкості і врізався в інше авто. Коли журналісти підійшли взяти коментар, він почав погрожувати: сказав, що їй “башку поламають” і до завтра “вона буде, як мінімум, трупом”, і що її діти залишаться без мами. Він також кілька разів вдарив ногою по її телефону, коли вона це фіксувала. Це була пряма погроза життю і здоров’ю».

Попри серйозність інциденту, підозру оголосили лише через чотири роки. У 2024 році строки притягнення до відповідальності сплинули, і справу закрили вже на етапі судового розгляду.

Попри гучність окремих інцидентів, жоден із наведених кейсів не завершився покаранням винних. За словами Примак, це формує відчуття системної проблеми — коли навіть очевидні порушення не мають правових наслідків.

Кейс Мирослави Примак

Наприкінці 2025 року журналістка працювала над матеріалом про можливі способи уникнення мобілізації серед людей, пов’язаних із владою. У центрі уваги опинилася компанія з риборозведення, яка отримала статус критично важливої та, відповідно, право бронювати працівників. Зокрема, журналістка помітила, що від цієї фірми має бронювання помічник-консультант в.о. міського голови.

Аналіз відкритих даних показав різки зміни в роботі компанії: до 2024 року вона фактично не працювала, вже у 2025-му — демонструвала зростання обсягів і кількості персоналу. Це викликало підозри щодо можливого використання статусу для бронювання.

Журналістка припустила, що компанія могла бути створена або активізована саме для отримання відповідного статусу. Під час підготовки матеріалу вона надсилала запити та зверталася за коментарями до фігурантів: «Я телефонувала співвласникам і працівникам, але майже всі відмовилися коментувати. Ніхто не міг пояснити, як люди з інших сфер раптом почали займатися риборозведенням або інвестувати в цю компанію».

Один із співвласників спочатку відмовився від коментаря, але згодом сам зателефонував журналістці. Розмова, за її словами, швидко перейшла від теми матеріалу до особистих питань, які не стосувалися розслідування.

«Він подзвонив і сказав, що має уточнювальне запитання. Але воно стосувалося не матеріалу, а мого особистого життя. Запитував про людину, з якою я проживаю, і робив безпідставні твердження про наркотики. Кілька разів повторив, що громадськості буде цікаво це знати. Я розцінила це як спробу тиску», — каже Мирослава Примак.

Після цього в редакції вирішили тимчасово відкласти публікацію та визначити подальшу стратегію. Зокрема, розглядали варіант оприлюднення факту такого дзвінка як окремої історії про можливий тиск на журналістку.

Через два дні після цієї розмови Примак разом із цивільним чоловіком потрапила в іншу ситуацію, яку вона також пов’язує зі своєю професійною діяльністю. Їхній автомобіль зупинили патрульні, посилаючись на анонімне повідомлення про нібито стан наркотичного сп’яніння водія. Водночас підтвердити джерело інформації правоохоронці не змогли.

«Нам не змогли пояснити, звідки ця інформація і чи вона зафіксована. Ми наполягали на перевірці, але вони відмовилися проводити її на місці і вимагали їхати до медзакладу, — розповідає журналістка. — Огляд показав, що ніякого сп’яніння не було. Але одразу після цього його затримали і фактично мобілізували. Він не мав ні бронювання, ні відстрочки, але він спокійно пересувався по місту, і жоден блокпост його не зупиняв. Тобто, він не ухилянт, як оці всі придумали, але й не активно спішив йти на війну. Я пов’язала це з попереднім дзвінком і темою свого матеріалу. Це виглядало як ланцюг подій, спрямованих на тиск. Зараз наша редакція перевіряє гіпотезу про те, що це умисно було здійснено з метою впливу, щоб моя стаття не вийшла».

Заяву до правоохоронних органів щодо можливого перешкоджання журналістській діяльності спочатку не прийняли як кримінальну, а просто як звернення громадян. Лише після втручання народного депутата провадження було відкрито. Журналістка вже надала свідчення як потерпіла, однак деталі розслідування не розголошує.

Попри тиск і затримку, матеріал про можливі зловживання із бронюванням усе ж вийшов — із відтермінуванням приблизно на тиждень. Водночас журналістка не очікує швидких результатів розслідування, хоча переконана, що мала справу саме зі спробою впливу на вихід матеріалу.

Чого журналісти очікують від правоохоронців

Підсумовуючи досвід взаємодії з правоохоронними органами, Мирослава Примак говорить про системні проблеми в комунікації. За її словами, лише одна справа з кількох, пов’язаних безпосередньо з редакцією, дійшла до суду — йдеться про підпал 2018 року. Інші провадження або закривалися, або не доходили до розгляду, і про це журналісти часто дізнавалися неофіційно.

Окремо вона звертає увагу на труднощі з отриманням коментарів від представників місцевої влади. За її словами, журналістів часто спрямовують до письмових запитів, але потім можуть відмовити, посилаючись на те, що запитувана інформація не є публічною. У випадках з не наданням публічної інформації редакція частіше звертається до омбудсмена, ніж до поліції.

За словами Примак, після 2018 року не було настільки прямих нападів, як підпал редакції, однак з’явилися інші, менш очевидні форми впливу. Йдеться про інформаційні кампанії, особисті дзвінки та, ймовірно, використання окремих інструментів впливу через державні структури.

Журналістка наголошує, що в регіонах медійники відчувають себе менш захищеними, ніж у столиці. Вони працюють у безпосередній близькості до фігурантів своїх матеріалів, які часто мають вплив на місцевому рівні. Саме тому навіть непрямі сигнали — як-от дискредитаційні кампанії — сприймаються як серйозний тиск.

«Ми користуємося допомогою адвокатів і громадських організацій, які працюють із журналістами. Але розраховуємо і на співпрацю з правоохоронцями, щоб встановити істину. Це не має бути односторонній процес. Я ходжу на допити, працюю з адвокатом, ініціюю необхідні процесуальні дії. Але паралельно маю виконувати свою роботу і забезпечувати сім’ю. Неможливо постійно бути зануреною лише в розслідування справи про тиск», — каже журналістка.

Серед основних очікувань — своєчасна реакція на заяви без зовнішнього втручання та належне інформування про перебіг справ. Примак каже, що в її випадку провадження відкрили лише після втручання народного депутата, що, на її думку, не має бути нормою.

Журналістка додає, що медіа й надалі висвітлюватимуть випадки можливого тиску, зокрема якщо такі дії походять від представників державних структур: «Якщо чиїсь дії пов'язані з тиском на журналіста, ми будемо обов'язково про це писати. Ми будемо писати про все, що виходить за межі закону і порядку».

Головне фото: Офіс Ради Європи в Україні

Презентація надана Мирославою Примак