Весь тиждень український ютуб колотило через чергову партію «плівок Міндіча», які виплеснулися назовні. Ці плівки, як відомо, не зовсім-то і плівки, а стенограми аудіозаписів, що нібито були зроблені детективами Національного антикорупційного бюро. Ані НАБУ, ані інші офіційні структури автентичність документів не підтвердили. Ретранслятори, найголовнішим із яких є «Українська правда» (наразі у ютубі вийшли перша та друга частини відео, які переважно складаються з одноголосної озвучки стенограм у виконанні Михайла Ткача), а згодом народні депутати Ярослав Железняк та Олексій Гончаренко, джерела інформації не називали. Лише на п’ятий день після оприлюднення «УП» першої порції стенограм Железняк зняв окреме відео, де поділився результатами власного розслідування стосовно того, хто стоїть за зливом протоколів. На його думку, принаймні частину документів міг розповсюдити адвокат підозрюваного у справі про корупцію в Енергоатомі Ігоря Фурсенко (він же Рьошик з оригінальних плівок) Петро Бойко.

З погляду на всі білі плями в історії існує не нульова вірогідність, що документи частково чи цілком підроблені. Або можуть бути трактовані помилково (навмисно чи ні), як уже, схоже, сталося у випадку з ветеранкою, волонтеркою та громадською діячкою Марією Берлінською. (У ютубі випадок із Берлінською докладно розібрала авторка ініціативи «Як не стати овочем» Оксана Мороз, кому цікаво).

Для тих, хто не піде дивитися відео, коротко нагадаю, що експрокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Станіслав Броневицький, який першим у своєму телеграм-каналі виклав невеликий уривок розшифровки невідомих досі розмов Міндіча і Ко, прямим текстом написав, що Берлінська була залучена до корупційних схем. На «плівках» фігурує невідома Маша, яку, за словами Броневицького, детективи НАБУ ідентифікували як Берлінську.

Берлінська звинувачення категорично заперечила. А згодом журналіст «Української правди» Михайло Ткач із посиланням на джерела видання в оборонці сказав, що Міндіч, імовірніше, згадує іншу та зовсім непублічну Машу — радницю генерального директора акціонерного товариства «Національний фонд інвестицій України» Марію Доценко. Знову ж таки, ніяких залізних доказів цьому немає, але ілюстрація проблемності інформації вийшла наочна.

Саме тому після появи нової партії «плівок» у мережі обговорювали не лише їхній зміст, як це було після тогорічної публікації матеріалів на ютуб-каналі НАБУ, а і правомірність їхнього оприлюднення у такому вигляді та взагалі сенс «журналістських розслідувань» (основні суперечливі моменти  публікації цього витоку перелічила у своєму блозі шеф-редакторка «Детектор медіа» Наталія Лигачова).

Урешті-решт професійна спільнота переважно дійшла висновку, що у разі виняткової суспільної значущості матеріалів їх треба оприлюднювати навіть попри неможливість навести принаймні докази їхньої автентичності. Але з конкретними застереженнями та поясненнями.

«Українська правда» виконала лише першу частину цього, тобто оприлюднила матеріали. Редакція не поставила під сумнів їхню достовірність та у своїх висновках очевидно виходила з припущення, що кожне слово у стенограмах є правдою.

Подача матеріалу була трохи демонічною: у чорній-пречорній студії одягнений у темний-претемний костюм Михайло Ткач зачитував із ноутбука протоколи. Частину розмов виводили на екран у вигляді тексту у супроводі фотографій фігурантів. Інших ілюстрацій було мало. Зокрема, показали кадри будівництва домівок кооперативу «Династія» у Козині під Києвом, уривки тогорічного відео зустрічі Ткача з Міндічем в Ізраїлі та ще пару фото.

Герої плівок — принаймні у стенограмах, що зачитував Ткач — розмовляли російською, часто уривками фраз і з лайкою. На слух це сприймалося погано, і колегам з «Української правди» можна лише поспівчувати — перетворити цей набір слів у щось притомне було справді важко.

Але, з іншого боку, сама редакція обрала формат ютубу для оприлюднення протоколів. З погляду на просування каналу це було більш ніж виправдано — за три дні першу серію подивилися 922,5 тисячі разів. Друга серія за півдоби набрала вже 290 тисяч переглядів. Тому експериментальним шляхом було доведено, що візуальна складова для таких матеріалів не так уже й важлива.

«Українська правда» та народні депутати Железняк та Гончаренко, що долучилися до розповсюдження злитих стенограм, спровокували появу цілого каскаду відео з теми. Який канал у суспільно-політичному сегменті ютубу не ввімкни, майже стовідсотково натрапиш на відповідне обговорення.

Декілька відео з поясненнями випустила сама «Українська правда». Наприклад, журналістка Тетяна Даниленко взяла інтерв’ю у Михайла Ткача, а в іншому проєкті у форматі «УП. Чат» до неї з Михайлом долучилися засновник проєкту «Наші гроші» Юрій Ніколов і Марія Берлінська.

Остання цього тижня була гостею ще на декількох майданчиках і, сподіваюся, з задоволенням скористалась хвилинами слави, які подарували їй деякі нерозбірливі учасники зливу. У проєкті «Рандеву з Яніною Соколовою» на 5-му каналі Марія, до речі, закликала плівкам Міндіча вірити, але лише тим, які виходять з офіційних джерел.

На інших платформах хтось, як віддана Наталія Мосейчук у програмі «Тема», що виходить на її каналі, відчайдушно рятував президента, адже на нових плівках вельми неоднозначно згадувався загадковий «Вова». Хтось, як, наприклад, Олена Трибушна на каналі «Є питання», прямо пов’язував Володимира Зеленського з корупційними схемами. Хтось оплакував компанію Fire Point, за якою нібито стоїть підсанкційний Міндіч, хтось побивався за іншими компаніями, що згадувалися на «плівках» тощо. Зауважу, що репутаційні (щонайменше) втрати, які зазнав через оприлюднені матеріали виробник зброї Fire Point, стали однією з головних обговорюваних тем у ютубі та соцмережах. Частина користувачів, як, наприклад, фотокореспондент Єфрем Лукацький, побачила в оприлюднених матеріалах загрозу обороноздатності країни.

У цьому різноголоссі точно варті уваги черговий випуск «Свобода Live» із Властою Лазур на каналі «Радіо Свобода» та розмова політичних оглядачів Данила Мокрика та Марини Данилюк-Ярмолаєвої, що вийшла на їхніх каналах MokRec і «Шоубісики».

За 50 хвилин програми Власта Лазур встигла не лише стисло та зрозуміло переказати зміст нових «плівок Міндіча» й історію їхньої появи, але й поспілкуватися аж із чотирма експертами. Серед них народний депутат від «Слуги народу» Микита Потураєв, народна депутатка від тієї ж політичної сили, голова Комітету з питань антикорупційної політики Анастасія Радіна, голова Громадської антикорупційної ради при Міноборони, ветеран, колишний політик Юрій Гудименко та політолог Володимир Фесенко.

Поява відразу двох представників президентської партії була цілком виправданою, адже дефіциту думок від опозиції після оприлюднення стенограм точно не було, а от коментарів із боку Володимира Зеленського чи секретаря РНБО Рустема Умєрова, який нібито є одним із фігурантів плівок, особливо не траплялося.

Відповіді Потураєва і Радіної добре показали, що в СН перебувають люди з вельми різними позиціями: якщо перший максимально намагався ухилитися від відповідей, то його колежанка на частину гострих питань ведучої все ж відповіла.

— У вас є варіанти, хто цей Вова та Андрій, що згадуються на плівках Міндіча? — спитала Власта Лазур.

— Я вважаю, що варіанти мають бути у НАБУ і САП. Вони мають бути оприлюднені у ВАКСі, все інше спекуляції та домисли, — сказав Потураєв.

— Станом на зараз мені здається очевидними припущення, які виникають у людей, коли з одного боку — Чернишов, з іншого — Міндіч, ще з одного — Андрій. Я дозволю собі припустити, що його по-батькові Борисович і його прізвище Єрмак. Ну і відповідно остання гіпотеза також не виглядає добре, — поділилася думкою Анастасія Радіна.

Власта Лазур у притаманній їй манері нічого не залишила невисловленим.

— Остання гіпотеза… Її озвучувала опозиція, ваші колеги, що це (Вова на плівках — «ДМ») може бути Володимир Зеленський. Ви допускаєте, що президент разом зі своїми друзями, кумами могли під час війни зводити собі ось такі будинки? — перепитала вона.

Уже навіть неважливо, що відповіли гості — головне вже було проговорене. І вмінню озвучити всі версії та варіанти, не порушуючи стандартів, у Власти варто повчитися.

Гудименко пояснив, чому антикорупційна рада закликає до відсторонення Умєрова та часткової націоналізації Fire Point, а Фесенко розповів про можливі юридичні та політичні наслідки публікації нових плівок. Спойлер: не факт, що вони настануть.

Відео на «Радіо Свобода» подивилися за два дні 121 тисяча глядачів.

Щодо Мокрика та Данилюк-Ярмолаєвої, то тут розмова цікава саме особистим ставленням героїв до ситуації. Як люди, що роками досліджують український політикум, вони бачать деталі, які можуть бути непомітні звичайним глядачам.

— З розмови Міндіча та Шефіра щодо справи Чернишова я зрозуміла, звідки береться оця фраза «Давайте дочекаємося завершення війни, а потім будемо розбиратися» від провладних телеграм-каналів і різних позитивних блогерів, які не так багато коштують, як ми дізналися. Можна й чесною працею ці гроші заробити… — на початку бесіди закинула Марина.

На плівках люди, позначені як Міндіч і Шефір, нагадаю, щиро дивуються, що «така людина як Чернишов» може потрапляти під підозру у корупції.

Данило та його гостя обговорили кумівство як явище в українській політиці та провели паралелі поточного корупційного скандалу з майже легендарною історією першого заступника секретаря РНБО часів президента Петра Порошенка Олега Гладковського (Свинарчука).

— Я знайшла квадратуру квартири Свинарчука і порівняла з квадратурою будиночків кооперативу «Династія». Ці будиночки більше, по тисячі квадратних метрів, а у Свинарчука тільки 870, — з іронією поділилася Данилюк-Ярмолаєва.

Після обговорення плівок Міндіча оглядачі поговорили про очільника Офісу президента Кирила Буданова та його політичне майбутнє. Так само це була цікава суміш фактів, власних спостережень і кулуарної інфи, тому нудьгувати не довелося.

За чотири дні відео подивилися близько 30 тисяч глядачів.

До речі, про формат «трошки фактів, трошки пліток». Минулого місяця «Апостроф ТВ» запустив нову рубрику «Вечірній розріз», де ведуча «Українського радіо» Наталя Соколенко, ведуча «Апострофу» Тетяна Іванська та політична оглядачка й авторка ютуб-каналу Юлія Забеліна обговорюють політику під час світських посиденьок. Програма виходить щоп’ятниці.

З бокалами, у вечірніх сукнях і з урочистими зачісками ведучі препарують головні політичні події тижня.

— Останнім часом доводиться читати не книжки, а плівки Міндіча, — пожартувала Юлія Забєліна у свіжому випуску, де, звісно, не могли обійти тему чергового витоку документів зі справи про корупцію в «Енергоатомі».

У новому епізоді, як і в попередніх серіях «Вечірнього розрізу», ведучі говорили про те, що зазвичай у новинах не висвітлюють. Наприклад, які висновки можна зробити про колись наближених до президента людей, виходячи з їхньої говірки та змісту їхніх бесід. Або чому компанію Fire Point у народі вже перейменували у «Фраєр Понт».

Насправді жанр політичної балачки виглядає не менш складним, ніж традиційні огляди, але більш ризикованим, адже не кожний користувач оцінить. Без наявного почуття гумору задум може бути незрозумілим.

Поки що новий проєкт здається оригінальною альтернативою стандартним ютуб-формам. Було б добре, якби ведучі не вигоріли та не згорнули «Розріз» — я за різноманіття.

За пів дня випуск подивилися близько 1200 глядачів.

Хоч «плівки Міндіча» і лізли в ютубі з усіх щілин, але насправді на платформі можна було відшукати ще багато чого цікавого.

Наприклад, «Бабель» на своєму ютуб-каналі запустив новий формат, який народився після публікації на сайті медіа розслідування про зґвалтування і вбивство двадцятирічної давнини в родині військових із Третьої штурмової.

Нагадаю: торік підрозділ зняв відео про сімох рідних братів, які одночасно пішли воювати. Відео мало назву «Мати відпустила сімох синів на війну». Після його виходу 31-річна Надія Вікарій, яка є рідною сестрою героїв відео, заявила, що в дитинстві зазнала жахливих знущань із боку матері, яка морила її голодом, била, катувала та покривала старших синів, які ґвалтували дівчину. Одну з сестер із багатодітної родини, за словами Надії, мати вбила у 10-річному віці й таємно поховала.

Спочатку Надія розповідала свою історію у соцмережах, а 14 квітня на «Бабелі» вийшло журналістське розслідування.

У відео на ютубі головна редакторка «Бабеля» Катерина Коберник поговорила з авторкою тексту Катериною Лихогляд про те, що залишилося за рамками статті, як вона збирала матеріал і що особисто думає про героїв цієї моторошної історії.

Адже єдине, що можна сьогодні довести зі звинувачень Надії, це таємне поховання сестри на ім’я Даша. Мати навіть судили за приховування смерті дитини, але насильницьку загибель дівчини тоді не довели. Вважається, що вона померла з природних причин, а мати деякий час підробляла документи та вдавала, що донька жива, заради виплат.

Усі інші звинувачення — сипкий пісок, особливо у частині зі згвалтуванням. Брати, сестри та мати Надії свідчити відмовляються, а інших безпосередніх очевидців подій не існує, адже все відбувалося за зачиненими дверима.

Катерина Лихогляд розповіла, як шукала бодай якихось свідків, що могли побічно підтвердити правдивість слів Надії.

— Це слизький шлях — вимірювати вірою. Трошки рулетка. Я спробувала пошукати підтвердження, бо це дуже гучні заяви. Такі заяви ламають життя людям. Я спитала, чи казала вона комусь про зґвалтування раніше. З’ясувалося, що Надія розповідала подрузі ще сім років тому. Я розмовляла з цією жінкою, вона підтвердила, — поділилася Катерина.

Чи достатньо для переконливості розповіді показань усіх свідків, яких вдалося знайти авторці, питання відкрите. Але бесіда Коберник і Лихогляд набула ширшого змісту, який цікавий із професійної точки зору. Журналістки обговорили, чи варто взагалі братися за теми, які сумнівні з юридичної точки зору, яка може бути мета таких матеріалів і як мали б реагувати комунікаційники Третьої штурмової.

— У тексту був дуже конкретний задум — показати спіраль історії, де на багатьох етапах хтось із дорослих міг втрутитися та зупинити знущання над дитиною, але цього з різних причин не відбулося. І кінець історії не настав, ніякої справедливості з Надею не сталося. Мати десь сховалася. Третя штурмова — це єдина структура, до якої Надя зараз може апелювати. Це ті дорослі, які могли б їй допомогти на цьому витку спіралі, — поділилася думками Катерина Коберник.

Катерина Лихогляд погодилася.

— Просто видалити відео — це не варіант (наразі фільм про братів Вікаріїв у інтернеті недоступний — «ДМ»). Коли ви один із найпопулярніших підрозділів, це треба якось прокомунікувати, — сказала вона.

За шість днів відео на «Бабелі» подивилися майже 22,5 тисячі глядачів. Сподіваюся, цієї кількості буде достатньо, щоб «Бабель» продовжив новий формат, адже бесіда з авторами резонансних матеріалів здається цікавою та важливою.

А наостанок для шанувальників звичного «експертного» формату ютубу розповім про черговий епізод проєкту «Дикий і Шовкун» на ютуб-каналі «Новинарня», де воєнний і політичний аналітик, ветеран АТО Євген Дикий відповідає на питання в.о. головного редактора медіа Лесі Шовкун про останні події на фронті, в Україні та у світі.

Цього разу левова частка коментарів Євгена стосувалася міжнародної ситуації, а точніше перспектив втягування Білорусі у російсько-українську війну, можливого нападу Росії на країни Балтії, створення так званої «буферної зони» з боку Придністров’я тощо.

З приводу російської загрози «з іншого боку» Дикий точно підкинув нової інформації для роздумів. Принаймні у мене залишилося відчуття, що сьогодні перспектива залучення білорусів до російсько-української війни, про яку ми чуємо з 2022 року, виглядає навіть серйозніше, ніж на початку вторгнення.

Але Євген оптиміст і вважає, що білоруський диктатор Олександр Лукашенко, який досі примудрявся відмовляти Володимиру Путіну у вимогах «підтримати СВО», і цього разу «пропетляє». Утім, про ознаки, що свідчать про небезпеку, варто дізнатися прямо зараз.

Ще однією великою темою, яку обговорили Дикий і Шовкун, стала тема мобілізації та ТЦК. У колишнього військового з цього приводу думки однозначні.

— Системне рішення — граничний термін служби і криміналізація ухилення. Ми про це роками говоримо. Я про себе назвав це «Закон про п’ять років». Щоб людина не стояла перед вибором: війна назавжди або адмінштраф. Ти по-любому маєш віддати п’ять років — або армії, або на зоні, — відрізав він.

Так само категорично він прокоментував ситуацію з утікачами.

— Я б дозволив виїзд із країни за умови позбавлення громадянства. Адже інакше на перших же виборах ми можемо отримати перемогу умовної партії ухилянтів, і піде розправа з усім тим, чого ми досягли страшною ціною за час повномасштабної війни. Тому я за максимальне спрощення процедури позбавлення громадянства і вважаю, що не треба нікого тримати, — сказав Дикий.

За тиждень відео подивилися 16,2 тисячі людей, але інтерв’ю варте більшого. Принаймні для того, щоб деякі верстви населення після припинення вогню та відновлення політичного процесу не дивувалися.