Третього жовтня вийшов фільм «Слідства.інфо» «Офшор 95: таємниці бізнесу президента Зеленського» про офшорний бізнес Володимира Зеленського та його оточення. «Детектор медіа» вже аналізував цей матеріал та висвітлював резонанс, який спричинив її вихід (починаючи від спроби зриву прем’єри). Цей фільм став частиною міжнародного розслідувального проєкту Pandora Papers — глобального витоку документів про офшорні компанії, який розробляла міжнародна мережа The International Consortium of Investigative Journalists. Журналісти-розслідувачі «Слідства.інфо» розповіли про мережу офшорних фірм, які належать президенту Зеленському та його колишнім колегам по «Кварталу 95». Фірми були створені давно, про деякі з них знали раніше, а про переведені на офшорні рахунки «Кварталу» 40 мільйонів доларів від компаній, пов’язаних з Ігорем Коломойським, говорили ще під час президентських виборів. Але зараз журналісти змогли підтвердити ці зв’язки документально.

Володимир Зеленський не відреагував на фільм. Замість нього «Офшор 95» коментував радник голови Офісу президента Михайло Подоляк, а також голова фракції «Слуги народу» Давид Арахамія. Їхні аргументи загалом звелися до того, що реєструвати свій бізнес в офшорах — це нормально. Генпрокурорка Ірина Венедиктова сказала, що достовірність матеріалів розслідування під питанням, а розслідуванням справи «Приватбанку» займається Національне антикорупційне бюро України. Водночас більшість телеканалів олігархічних груп промовчала або дуже побіжно висвітлила результати розслідування.

«Детектор медіа» поговорив із керівницею «Слідства.інфо» Анною Бабінець про уявні чи реальні злочини, відсутність реакції Зеленського на розслідування, про те, чим відрізняються офшори президентів — і чи відрізняються один від одного самі президенти.

— Анно, скільки людей працювало над фільмом «Офшор 95»? Як довго ви його готували?

— Робота тривала близько дев’яти місяців. Із самими документами ми працювали близько року: поки ми все знайшли й визначились, який це буде продукт, минув час. Коли вже були всі документи, ми зрозуміли, що треба розповісти історію бізнесу президента, яка до цього моменту була розказана лише уривками. І на початку року ми визначились із тим, що це буде саме фільм. Авторка фільму Олена Логінова, режисер Яків Любчич — це дві людини, які працювали над фільмом. Але оскільки у «Слідстві.інфо» працює кільканадцятеро людей, по суті всі були залучені на різних етапах створення фільму. Я — редакторка, Любомира Ремажевська теж редакторка; долучалися і фактчекери, й адміністративний менеджмент. Це наша класична схема роботи.

— Як відбувається взаємодія та обмін інформацією в консорціумі розслідувачів? У вас є секретні чати? Чи мали ви доступ одразу до всієї інформації? Хто є її «розпорядником», так би мовити — в кого вона зберігається?

— Всю організацію бере на себе ICIJ, яка вже має досвід роботи з такими великими розслідуваннями. Вони розбудовують платформу, куди завантажують усі документи. На платформі є форум, у якому ми спілкуємося, озвучуємо свої теми. Всі журналісти — цього разу близько 600 людей — мають доступ до всіх документів. Немає ніяких обмежень. Від нашої команди безпосередній доступ до документів мали Олена Логінова, я й Тетяна Козирєва, фрилансерка, яка співпрацює з нами час від часу. Звісно, кожен орієнтований на свою країну, але є історії, які перегукуються, — гроші ж рухаються поза кордонами. Є маса історій, у яких ми просимо колег про допомогу. В цій історії нам допомогла The Guardian та її журналіст Люк Гардинг. У процесі підготовки матеріалу ми не знали, чи буде в нас змога поїхати в Британію (ще не була зрозумілою ситуація з карантином) — бо в принципі для таких продуктів треба їздити і самим знімати — і попросили наших колег за кордоном відзняти необхідне відео. З українськими темами, яких у цьому витоку найбільше, працювали ще кілька іноземців.

— Здається, там багато Росії.

— Так, Росії багато, але за кількістю політиків Україна на першому місці — 38 людей, які там згадуються, мають політичний бекґраунд. Звісно, росіяни фігурують, але після виходу розслідувань там немає ніякого розголосу. У нас усе ж таки інша країна, на щастя, тут по-іншому поширюється інформація. І хоча немає високого рівня нетерпимості в суспільстві до офшорів і тому подібних практик, це все ж цікавить і обурює людей.

—До речі, про резонанс. На початку фільму є фраза, що він допоможе по-новому подивитися на президента Зеленського. Чи це була ваша мета — змінити ставлення українців до Зеленського? На вашу думку, воно зміниться?

— Ми говоримо про те, що ті факти, які ми знайшли, можуть змінити образ чесного президента із серіалу «Слуга народу», бо ми накопали фактів про те, як воно є в реальності. Ми ж теж громадяни цієї держави. І для нас самих, поки ми знаходили, перетравлювали, обговорювали документи, змінювалося уявлення про тих людей, про яких ми робимо розслідування. За кіношний образ «слуги народу» голосувало багато людей. Зеленський сам себе з ним асоціював: він говорив фразами із серіалу, всіляко намагався показати, що він буде простим президентом, що він новий і все зробить по-новому. Тепер ми бачимо, що багато речей у поведінці Зеленського та його оточення ідентичні поведінці старих політиків.

Чи вдасться нам щось змінити? По-перше, минуло мало часу, такі речі відбиваються на рейтингах за кілька місяців. Отже про зміни зможемо говорити ближче до Нового року. Сказати, що ми можемо поховати його політичну кар’єру, ми не можемо. Ця історія додає розуміння якихось деталей, методів роботи і ведення бізнесу, пояснює співпрацю з Коломойським, про яку багато говорили, але ми показали чіткіші зв’язки. І здається, що найбільше своїй репутації шкодить сам Зеленський — тим, що мовчить.

Авторка розслідування Олена Логінова

— Чому, на вашу думку, президент і його команда вирішили не давати коментарів для фільму і змістовно не коментували звинувачення після його виходу?

— Це для мене найбільше питання. У мене був єдиний пост після публікації фільму — саме про те, що це дуже неправильне комунікаційне рішення. Я так зрозуміла, що вирішили просто мовчати й не коментувати. Єдине, що сказав Подоляк після виходу фільму, — «в розслідуванні немає нічого нового». Все, більше коментарів немає. Це дивно. І для мене це поганий сигнал. Невже він думає, що можна просто мовчати? Він нещодавно був на урочистостях у Бабиному Яру, він буде з’являтися в інших місцях, і йому все одно будуть ставити це питання. Або йому доведеться оточити себе тільки тими каналами й тими журналістами, які не поставлять ці запитання. Він же збирає час від часу біля себе іноземних журналістів, тому розраховувати, що вони не поставлять це питання, що всіх задовольнить відповідь «у всіх раніше були офшори», трохи… наївно, на мою думку. Все ж таки світ, у якому ми живемо, передбачає інше спілкування з медіа.

За кілька тижнів до публікації «Слідство.інфо», OCCRP, ICIJ, The Washington Post, The Guardian, BBC, Suddeutsche Zeitung та інші медіа подавали детальні запити з питаннями про кожну компанію напряму президенту, в Офіс, Івану Баканову, всім. Три сторінки! Це не було із серії «хочемо з вами інтерв’ю, не скажемо, про що». Ми раніше таких детальних запитів не подавали.

— Чому тоді саме зараз подали?

— Там дуже багато деталей. Коли йшлося про Порошенка, було десь півтори сторінки, 8 чи 10 запитань. Це правило цих проєктів: давати детальні питання, щоб у сторони була можливість підготуватися та відповісти. З цих трьох сторінок запитань до Зеленського було зрозуміло, про що буде історія. І те, що ні юристи, ні сам президент, ні люди, які були залучені в роботу «Кварталу 95», не відповіли на них, для мене дивно. Вони знали, що це міжнародна історія.

The Guardian питає нас: «Так а що? Де реакція?». Нема реакції. Здається, вони вирішили, що краще не коментувати, але це не найкраще рішення, воно додає ще більше питань.

Мені здається, що частину опублікованого можна пояснити. У нас в запитах є відкриті запитання: ви отримували дивіденди? Не отримували — припустимо. Не отримували — окей, покажіть документи. Тому що в нас була частина документів, які свідчать, що був намір отримати дивіденди. І частина тверджень у фільмі вийшла б із коментарями і поясненнями. Це пішло б на користь репутації. Чому так вирішили, хто радить це президентові, не знаю, вони кажуть, що там «нічого нового», але в нас за два дні набрався мільйон переглядів. Отже, людям також цікаво дізнатися, що там з офшорами Зеленського. Ігнорувати журналістів у цьому випадку означає ігнорувати суспільство, яке має ті ж самі запитання.

— Справді, раніше було відомо і про офшори, і про 40 мільйонів. Чому ви не послалися на Володимира Ар’єва, до речі? Він з’являється у фільмі лише половиною портрета, але саме він був першим, наскільки відомо, хто оприлюднив інформацію.

— У фільмі ми показали, що ця інформація була викладена перед виборами. Але ми не змогли записати Ар’єва через його особисті обставини (Володимир Ар’єв в останні місяці тяжко хворів. — «ДМ»). Ми знали, що це його інформація, і в статях і новинах даємо на нього посилання.

— Що особисто вас вразило в цій історії? Чи було в ній щось, чого ви не знали?

— Інформація про офшори з’явилася під час виборчої кампанії. Тоді ми не звернули на неї в принципі уваги, тому що під час виборів публікується все на світі і все на світі говориться. Але коли ми познаходили ці документи, які підтверджують існування фірм і транзакцій, ми почали перевіряти опубліковану Ар’євим інформацію, спілкуватися зі своїми джерелами — і підтвердили її. Для мене — особисто для мене, тому що в авторки, напевне, вагон відкриттів, у фільмі ми показали лише найважливіше — найбільшим відкриттям стала співпраця з Коломойським. Завдяки тим документам, що ми познаходили, в мене таке враження, що група офшорів, пов’язана з «Кварталом», могла допомагати вимивати гроші з «Привату». Офшори були додатковим відмивочним вузлом. Очевидно, що поки не буде відповідей і коментарів Зеленського, Коломойського, і до заяв із боку офіційного розслідування ми не можемо це стверджувати, але картина виглядає так: вони почали співпрацювати й через цей вузол могли пройти брудні гроші з «Приватбанку». Чи розуміли вони, що робили, чи не розуміли — це запитання, на які вони мають відповідати. Але якщо так, вражає, в який залежності перебуває президент від Коломойського. І це історія не просто з минулого: спільні темні справи в минулому можуть впливати на теперішнє й майбутнє. Ми повинні розуміти, що йдеться про президента й одного з найвпливовіших олігархів. І між ними досі є стосунки, п’ять років навколо «Привату» тривають суди, і це може сильно впливати на дії президента. Це все ніби було в повітрі, але коли ти бачиш фірми, транзакції, покрокову історію, то думаєш: «Ого, то в нас може бути сильний вплив олігарха на президента».

— Що, на вашу думку, важливіше в ситуації, яку ви розслідували, — порушення закону чи непослідовність і неетичність можливих дій президента? Якими діями, власне, Зеленський, на вашу думку, порушив закон, якщо порушив?

— Ми можемо сказати, що ця історія про неетичність та непослідовність. У нас, на відміну від Заходу, немає традиції перевіряти передвиборчі обіцянки, а потім звіряти їх із подальшими діями політиків. Але ця практика потрошку зароджується, і співвідношення намірів і дій все більше впливатиме на електорат. Зараз розлад дій і намірів президента очевидний, у своєму фільмі ми його показали, додали цей морально-етичний вимір. Щодо того, чи був порушений закон, ми більше породжуємо питань, ніж даємо відповідей. Інформація щодо дивідендів, які Зеленський міг отримувати під час виборчої кампанії, — це порушення, яким має займатися Національне агентство запобігання корупції. Ми бачимо, що спроба отримати дивіденди була, а чи вона увінчалася успіхом, ми не знаємо: ні президент, ні інші нам на запитання не відповідають. Тільки перевірки з боку слідчих органів можуть зараз це з’ясувати.

Друге порушення закону може бути в переливаннях грошей між Коломойським і фірмами Зеленського. Ключове питання: що це були за сорок мільйонів? Є дві версії. Перша — оплата за продукт, який поставляли на «1+1». Друга — внесок у статутний капітал, аби вимити гроші з «Приватбанку». Якщо візьмемо першу версію: продукт зроблений в Україні, громадянами України, купується в Україні громадянином України, публікується на українському каналі. Чому фінансові операції проходять за кордоном? Завдання фіскальних органів — перевірити ці транзакції. Тому що все, що створено в Україні, має оподатковуватися в Україні. Якби це був експортований продукт, його показували в Белізі чи Великій Британії, — так. Але тут можуть бути ознаки ухилення від податків. Тобто всі зарплати також рухалися через офшори? В чому була необхідність робити розрахунки за кордоном?

— Борис Шефір у фільмі каже, що це була необхідність захистити бізнес.

— Так, їхня основна лінія захисту — що це були бандитські часи й у 2012 році бізнес міг існувати тільки в офшорах. Але це неправда. Ми вже опублікували історію про те, скільки грошей проходило через український бізнес «Кварталу 95» — і все у них було добре. У 2012 році в них було 20 мільйонів доларів доходу: це найбільша сума за всі часи існування «Кварталу 95». Вони заплатили з них податки. Тобто в Україні на той час можна було оперувати сумами в 20 мільйонів, але не в 40 мільйонів?

Ще за два роки президентом став Петро Порошенко, Янукович утік, можна було сміливо повертатися. Сім років немає бандитської влади Януковича, але ми не бачимо великого повернення «Кварталу 95» в Україну: структури залишаються в офшорах.

Ми не знаємо, чи порушив президент закон. Ми не могли цього сказати і в 2016 році, коли був витік Panama Papers. Порошенко створив офшор, коли вже був президентом; створювати бізнес президенту заборонено. Але ми так і не знаємо, чи був це бізнес. Якщо через нього не проходили гроші, якщо заробітків не було, то це не бізнес. Він просто створив фірму, а це не заборонено.

— Чи міг Коломойський бути інвестором «Кварталу 95», як свого часу Хорошковський? А ці сорок мільйонів могли бути саме інвестицією?

— Ми не виключаємо, що Коломойський був інвестором у той момент. Він сам потім казав, що «Квартал» від нього отримує від 10 до 20 мільйонів на рік. Якби це була інвестиція в конкретний продукт, то гроші за всіма банківськими правилами повинні були заходити відповідно до угоди про виготовлення продуктів на наступні, припустимо, п’ять років. І ці сорок мільйонів мали б іти за угодою, якої ми не бачимо. Хоча експерти в нашому фільмі кажуть, що там могла бути додаткова угода. Якщо це просто гроші, які вливаються і використовуються на розсуд «Кварталу 95», — там вказано, що це внесок у статутний капітал, — то ми не знаємо, для чого вони були.

— А ви перевіряли, чи в Україні він міг бути інвестором «Кварталу»?

— Ми такого не змогли знайти, але сам Коломойський в інтерв’ю «Українській правді» говорить, що він тільки купував продукт. Інформації, що він десь мав частку, ми не бачимо, але це не означає, що її немає, оскільки це дуже закручений бізнес. Можливо, десь і колись був, але ні Коломойський, ні Геннадій Боголюбов нам на запитання не відповіли.

— Чи могли би правоохоронні органи зараз з’ясувати, чи отримав Зеленський ці дивіденди? Чи достатньо, на ваш погляд, у вас матеріалу, аби правоохоронні органи могли б або відкрити справи, або розслідувати їх у межах тих, які вже відкриті?

— Історія про дивіденди може бути приводом для окремого дослідження, і НАЗК може вже зараз почати перевірку. У нас є конкретні дати, конкретні документи, конкретні фірми — дуже багато інформації, з якою можна ставити питання. На той час Зеленський як кандидат у президенти мусив подавати декларацію. Перевірити, наскільки чесною була ця декларація, враховуючи наші документи, відповідним органам дуже легко. А потім також перевірити, чи відобразив він ці дивіденди в декларації як президент, якщо він їх отримував.

А частина про 40 мільйонів може бути розслідувана як частина справи про відмивання грошей «Приватбанку». Тому що ми знаємо, що ті фірми, через які пройшли гроші, точно є в матеріалах судових позовів про виведення коштів із «Привату».

—У матеріалі The Guardian згадуються «очевидні ділові зв’язки з Росією» компанії Зеленського. Йдеться лише про компанію, яка керує нерухомістю кварталівців у Лондоні? Чи є ще якісь докази, що оточення Зеленського досі веде бізнес у Росії? Чому ви вирішили не згадувати про це у фільмі?

— Ми не досліджували саме цей момент. Я підозрюю, що в The Guardian ідеться про бізнес, який викривали наші колеги зі «Схем»: компанію «Грін філмз», яка працювала і працює в Росії.

— Але ж ви розповідали цілу історію бізнесу Зеленського і могли би згадати це.

— Можливо. Але коли ти працюєш над історією дев’ять місяців і журналіст приносить безкінечний список знахідок, ти маєш обрати те, що ще ніколи не публікувалося. Все ж таки подивитися 55-хвилинний фільм важко. Це складний контент, треба змусити себе як глядача, аби його подивитися. Тому ми завжди намагаємося полегшити виклад, намагаємося дати так мало складної інформації, які тільки можемо.

— Це тому у вас так багато художніх епізодів, розважальних сцен, двійник Зеленського?

— Так. Це вже чотирнадцятий фільм за останні роки, відколи ми переключилися на фільми-розслідування, і ми завжди шукаємо художні рішення для донесення тієї складної інформації, яку ми даємо. Сторітелінг — важлива частина нашої роботи. Нам дуже важливо, щоб наш фільм був масовим, щоб люди розуміли, чому це їх стосується. Тому в нас багато про серіал «Слуга народу», бо цей образ експлуатувався президентом під час президентської кампанії.

— Попереднім вашим хітом за кількістю переглядів був фільм про Порошенка — понад пів мільйона. Зараз у вас уже майже півтора мільйона переглядів. Чому, на вашу думку, фільм про Порошенка 2016 року не набув такого великого резонансу?

— Зараз зовсім не той ютуб, що був п’ять років тому. Аудиторія в Україні була значно меншою. Зараз у кожної команди розслідувачів — у «Схем», «Бігус. Інфо», у нас — є розслідування на мільйон переглядів. А тоді навіть сто-двісті тисяч переглядів — це вже була перемога. Той наш фільм вийшов на каналі «Громадського», бо у «Слідства» ще не було власного ютуб-каналу. І це був канал із великою кількістю підписників. На «Громадському» це довго було найпопулярніше розслідування. Тож порівнювати показники цих двох фільмів некоректно.

Хоча я сама, чесно кажучи, не розраховувала, що нинішній фільм буде таким резонансним. Ми мали мільйон переглядів за два дні, ми були в трендах ютуба і ледь не перегнали навіть «Холостячку». Тобто вона була на першому, а ми на другому місці три дні. Ми обійшли матч із «Шахтарем», обійшли Лободу, «Лігу сміху». Мені здавалося, що офшорами мало кого вже можна здивувати, всі розуміють, що воно так працює. Але все ж такі є резонанс.

— Чи є різниця між «офшорами Зеленського» і «офшорами Порошенка»?

— Мені здається, за великим рахунком, це одне й те саме. Є деталі. У Порошенка гігантський розгалужений бізнес, що вибудовувався роками, його оцінювали, коли Порошенко збирався його продавати, у 2–5 мільярдів доларів. Коли ми говоримо про «Квартал», очевидно, що не йдеться про такий великий бізнес. Мені здається, що Порошенком у той момент керувало бажання переховати, зберегти цей величезний бізнес. Що керувало або керує Зеленським у цій історії з офшорами, треба розбиратися. Чи оптимізація податків, чи можливість приховати цей шматок свого бізнесу, чи приховати свою співпрацю з Коломойським. Але якщо не заглиблюватися в деталі, для мене це однакові президентські офшори. Це культура нашого суспільства: намагатися все сховати. Якась тотальна недовіра до держави. Навіть коли ти керуєш цією державою, ти все одно їй не віриш. Тоді Порошенко був два роки при владі, зараз Зеленський 2,5 роки при владі, а все одно в Зеленського квартира на київський Оболоні записана на кіпрський офшор. Навіщо?

— Фільм про Порошенка спровокував напругу в медійній спільноті. На ваш погляд, реакція на фільм про Зеленського більш одностайна? І про що це може свідчити?

— Коли ми випустили розслідування про Порошенка, він відреагував через день. Ми виклали фільм у неділю ввечері, а у вівторок, перебуваючи в Японії, він дав коментар. Потім його прибічники, представники його політичної сили включилися в дискусію. У нас були свої аргументи, в інших — інші, була бурхлива, місяцями жорстка дискусія, яка тривала близько місяця.

Зараз, за тиждень після публікації історії, яка очевидно викликала резонанс, ми не бачимо реакції, й тому немає ані дискусії, ані розколу. Аргументи Офісу — «це було давно, це були жахливі бандитські часи, у всіх були офшори, президент нічого не порушив, давайте про це забудемо» — мляво, м’яко поширюються умовними прибічниками Зеленського. Але немає стрункої лінії, немає градусу дискусії. Бо немає реакції самого президента.

— Тобто якби Порошенко не відповів, він просто пересидів би все це без дискусії та розколу?

— Та ні, не можна це пересидити. Як на мене, комунікаційними Порошенка спрацювали правильніше в тому плані, що в них була позиція й цю позицію міг почути світ. Це ж теж світова історія, потім ці коментарі перекладалися всіма мовами і ретранслювалися. Зараз нема позиції, нема реакції, тому суспільство приймає як головну нашу версію подій. Якщо ніхто нічого не говорить, то значить, усе викладено правильно.

— Колишній генпрокурор Руслан Рябошапка — явно «ображений» на команду Зеленського. Чому ви вирішили звернутися до нього? Він нічого принципового у фільмі не каже.

— Дуже мало людей погодилися коментувати цю історію. Ми не змогли знайти нікого, хоча пошуки тривали не менше пів року, з тих, хто колись працював у «Кварталі 95», соратників, лише з Борисом Шефіром вийшла розмова. Взагалі всі відмовлялися говорити, навіть розповісти історію «Кварталу», хоча ми хотіли розповісти про його становлення.

— Чому?

— Ніхто не хоче говорити про президента. Це завжди так. Як Борис Шефір наприкінці сказав: «На мене потім розсердиться президент, буде мене сварити».

— Напевно, і насварив.

— Можливо, бо Шефір нам сказав, що всіма фінансовими схемами займався Іван Баканов. Тож напевно, трошки насварив. Словом, мало людей готові коментувати, бо всі бояться щось не так сказати. І від влади є тільки представник НАБУ — він єдиний, хто щось говорить. Венедиктова, слідчі, прокурори, всі, хто весь цей час вів справи, відмовилися. Роль Рябошапки в цій історії в тому, що він передав справи про виведення грошей із «Приватбанку» в НАБУ і що на нього тиснули через ці справи — принаймні, він так каже. Тобто спочатку він був частиною команди Зеленського, потім, коли він умовно пішов проти Зеленського, він був звільнений і вважає себе жертвою обставин. Мені здається, що він має право давати оцінку тому, що відбувалося, діям президента, тому що він був частиною його команди. Хоча його оцінки радше моральні.

— А мама Зеленського знала, про що буде фільм, коли ви записали з нею інтерв’ю?

— Ми не спілкувалися з нею. Вона давала коментар «Громадському», це їхнє відео, яке нам дозволили використати, й ми його брали для історії про становлення «Кварталу». Ми шукали й інших людей, які від самого початку були в команді, фінансово-адміністративних працівників у Кривому Розі — ніхто не захотів говорити.

— Чи отримували ви якийсь непублічний фідбек на розслідування від команди Зеленського?

— Найбільший гласний-негласний фідбек, який ми отримали, — це спроба заборонити показ фільму в Малій опері. Це, здається, єдиний привіт від Офісу президента, трошки абсурдний. Я би сказала, що це виглядало як фарс.

Ми дуже довго, через велику кількість людей, навіть тих, хто навколо президента, намагалися добитись і пояснити, що краще президенту дати коментар, бо мовчання буде недобре виглядати для всього світу. Я знаю, що багато людей до нього зверталися і передавали наші прохання. А буквально за п’ять днів до показу авторка фільму Олена Логінова була на зустрічі президента з мерами, і хотіла в нього взяти коментар прямо так. Звісно, там було скло, журналісти по один бік, мери та президент — по інший, але прессекретар Зеленського Сергій Никифоров у режимі онлайн написав президенту, що його хочуть спитати про офшори. І зрештою прийшла відповідь: «Ответа не будет». Після виходу фільму нам нічого не передавали.

— Ви намагалися з’ясувати, хто ініціював зрив показу, хто дзвонив, чому врешті-решт передумали? Що це було? Кому це могло бути потрібно?

— Ми зараз у процесі. Звісно, нам цікаво, що там відбулося. В момент, коли це відбулося, нам потрібно було швидко гасити пожежу і шукати нове місце для показу. А зараз у нас трошки більше часу й ми намагаємося розслідувати цю історію. З того, що публікувалося іншими людьми, виглядає так, що в цьому були задіяні працівники СБУ.

— Тобто знову Баканов.

— Так. Або хтось, хто хотів підставити Баканова. Або хтось, хто хотів порадувати Баканова. Але це безглузда ідея — намагатися зірвати показ фільму, який за пару годин буде викладений онлайн. Ми любимо покази: приходять люди, ми дискутуємо, дивимося, як реагують глядачі, чи сміються люди над тим, що нам смішно, чи вражає їх те, що вразило нас. Але повний зал глядачів не можна порівняти з кількістю людей, які побачать фільм на ютубі. Намагатися зірвати прем’єру і сподіватися, що це нікуди не потрапить, — дуже дивна поведінка.

— У міжнародному розслідуванні є й інші українці — загалом понад тридцятеро. Чи будете ви робити відеорозслідування також і про них? Про кого саме?

— Найголовніше ми виклали в перший день: фільм, статтю про інших фігурантів документів та новини. Будуть ще якісь апдейти, але додаткових фільмів ми робити не будемо. Можливо, ми далі зможемо розвивавати ці історії, якщо з’явиться додаткова інформація, можливо, будуть якісь короткі відео. Але «Слідство.інфо» — це дванадцятеро людей, у нас мало ресурсів, тому ми зважуємо, що буде пріоритетним. Ми всі зусилля віддали на фільм про Зеленського.

— Вам важко голосувати на виборах?

— Завжди. І з кожним разом складніше. Спочатку ми зробили історію про Порошенка. Потім, перед самими виборами, ми з колегами знайшли віллу Зеленського в Італії. Думаєш: «Який жах! Про цього вже зрозуміло, про іншого — теж, бо він сховав віллу й записав її на Баканова. Що ж робити?». І крім того, що треба прийняти власне рішення, родичам, знайомим, постійно комусь потрібні поради. Але те, що ми знаємо, не дозволяє ні за кого голосувати.

На показі був чоловік, який запитав: «Навіщо ви це показали? Ви хочете, щоб Зеленський пішов?». Ні, ми не маємо мети, щоби хтось кудись пішов. У нас є мета поширити суспільно важливу інформацію. Ми журналісти, це наша робота.

Те саме було з фільмом про Порошенка. Нас теж питали: а ви думали, що буде далі? Там референдум про згоду на асоціацію України з ЄС у Нідерландах, а ви тут фільм випускаєте. Але ми не могли змінити дату показу. Бо в проєкті були задіяні більше ста країн, і в кожній були або вибори, або перевибори, або референдум. Нас тоді звинувачували, що ми запороли європейські перспективи. Зараз команда Зеленського, напевне, також думає, що ми їм щось наламали: якісь візити, рішення. І думають, що це «происки врагов». Правда завжди невчасна. І всім би хотілося, аби вона з’явилася не зараз, а потім, після свят. Тому ми просто публікуємо матеріали тоді, коли знайшли факти й довели їх.

Фото: Максим Поліщук