Відродження «Молодості». 52-й міжнародний кінофестиваль відбувся попри війну

Відродження «Молодості». 52-й міжнародний кінофестиваль відбувся попри війну

31 Жовтня 2023
1433
31 Жовтня 2023
11:00

Відродження «Молодості». 52-й міжнародний кінофестиваль відбувся попри війну

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1433
«Молодість» переживала всі найважчі кризи в країні — і під час війни не знизила планки.
Відродження «Молодості». 52-й міжнародний кінофестиваль відбувся попри війну
Відродження «Молодості». 52-й міжнародний кінофестиваль відбувся попри війну

Хай би як патетично це не звучало, але цьогорічне видання фестивалю можна назвати відродженням «Молодості». Справа не тільки в тому, що кінофорум уперше з 2018 року повернувся до звичного часу проведення — остання декада жовтня. «Молодість»-52 так само вперше за тривалий період — починаючи ще з карантинів і локдаунів 2020–21 років — відбулася в повноцінному офлайн-форматі: міжнародний, національний і документальний конкурси, дитячий конкурс Teen Screen і насичена позаконкурсна програма.

Основним фестивальним майданчиком слугував кінотеатр «Жовтень» із його шістьма залами. Для церемоній і Teen Screen задіяли культурний центр «Кластер “Краків”» на Лівому березі.

Приїхало, хай і небагато, іноземних гостей. Тривоги не зривали сеанси, правда, одного разу трапилося фейкове замінування. Була навіть пара скандалів. Усе як у людей.

У тому, що стосується наповнення різних програм, «Молодість» мала складну ситуацію, адже в неї тепер двоє конкурентів, котрі теж активно показують свіжі західні гіти: літній Одеський кінофестиваль та «Київський тиждень критики», проведений у середині жовтня. А втім, організаторам вдалося отримати кілька яскравих фільмів у різні позаконкурсні секції, зокрема, призерів Каннського («Всередині жовтого кокона», В’єтнам — Франція), Карловарського («Уроки Благи», Болгарія) й Берлінського («Музика», Німеччина — Франція — Сербія) фестивалів і фестивалю «Санденс» («Тисяча й один», США).

Друга втішна особливість — велика кількість українського кіно. Так, до Національного конкурсу короткого метра ввійшли 25 робіт різних жанрів і форм. Тут, до речі, один красномовний нюанс: із цих 25 короткометражок тільки 1 (одна) знята за підтримки Держкіно. Це все, що треба знати про працездатність цієї структури; хороша новина в тому, що наші кінематографіст(к)и навчилися знаходити ресурси поза корумпованою державною монополією.

У міжнародному повнометражному конкурсі брали участь «Степне» Марини Вроди й дебют «Лишайся онлайн» Єви Стрєльнікової — правда, обидва лишилися без нагород. У позаконкурсних «Українських прем’єрах» показали «Рік тигра» (режисер Олександр Назаров) і «Що далі?» (Дар’я Дрюченко), у програмі Forma — «50 горизонтів» Олексія-Нестора Науменка. Нарешті, в Документальному конкурсі половина робіт була або знята нашими режисерами, або торкалася теми України:  «Поема для маленьких людей» (Іван Сауткін), «Проєкт Клезмер» (Леонардо Кох, Палома Шахман, Аргентина — Австрія), «Ні, вся я не помру» (Йоанна Ґрудзінська, Франція — Польща), «Долаючи кордони» (Леся Кордонець, Швейцарія). Останній фільм отримав «Скіфського оленя» як найкращий у своїй категорії, тож про нього варто розповісти детальніше.

 

«Долаючи кордони»

Леся Кордонець народилася в українському Закарпатті. З 2008 року мешкає у Швейцарії. Вивчала кіно на програмах бакалавра та магістра в Цюрихській академії мистецтв. «Долаючи кордони» — її повнометражний документальний дебют. Герої(ні) — четверо українських паралімпійців і паралімпійок, а також голова Паралімпійського комітету України Валерій Сушкевич. Їхні сюжетні лінії не перетинаються.

Дія починається з паралельного монтажу відкриття Паралімпіади в Сочі та російської анексії Криму. Кордонець майстерно монтує два контрастних візуальних ряди: церемонія, що бризкає фарбами, і «зелені чоловічки», що вискакують із вантажівок і танків. І далі російська агресія пронизує історію, постійно нагадуючи про себе.

У кожного у фільмі свої клопоти. Сушкевич веде безнадійну боротьбу за збереження доступу до тренувальної бази паралімпійців в окупованому Криму. Спортсмени готуються до Паралімпіади в Ріо-де-Жанейро, причому в найвідчайдушнішому становищі — веслувальник-початківець Роман змушений тікати зі свого міста, що опинилося під обстрілами.

Кордонець не б’є на жалість, не спекулює темою інвалідності. Її герої справді долають кордони — соціальні, політичні, тілесні, здобуваючи перемоги вже самим фактом свого опору немислимим обставинам.

Звісно, що основний конкурс «Молодості» — повнометражний, офіційна назва — Міжнародний. І тут варто зауважити, що ця секція — головна удача організаторів: масштабне географічне охоплення (від Монголії до Коста-Рики), високий рівень більшості картин, стилістичне розмаїття.

Наприклад, згадану Коста-Рику представляла трагікомедія «Мені сняться електричні сни» (Валентина Маурель). Головна героїня — 16-річна Ева — має бунтівний характер, живе з матір’ю і молодшою сестрою, але хоче переїхати до батька, котрий є насправді психопатом і аб’юзером. У фільмі вистачає жорстких сцен, однак не менше гумору і справжньої поезії.

Ще один заворожливий зразок чорного гумору — «Відчуття, коли час щось робити минув» (США). Авторка фільму, Джоанна Арноу, вже має ряд нагород за свої короткометражки. У «Відчутті…» Джоанна виступила і як режисерка, і як сценаристка, і як виконавиця головної ролі.

«Відчуття, коли час щось робити минув»

Вона грає 30-річну героїню на ім’я Енн. Та живе в Нью-Йорку, працює в незрозумілій корпорації, де до персоналу ставляться без поваги. Її батько й мати — сварливе подружжя старих ліваків-євреїв. Нарешті, стосунки з чоловіками в Енн — це доволі безумні БДСМ-ігри без зобов’язань, та й без оргазмів теж. Усі акторські роботи, діалоги, режисерські рішення наповнені стриманим, але завжди влучним чорним гумором. Ніхто ніколи не підвищує голос і не робить різких рухів, проте на екрані коїться невимовно смішна дичина. Причому Джоанна, з її підкреслено «пересічною» зовнішністю надає цьому театру абсурду особливого шарму.

Звісно, здебільшого фільми Міжнародного конкурсу — камерні драми. Наприклад, чудовий зразок юнацького роману виховання — «Місто вітру» (Лхаґвадулам Пурев-Очір, Монголія).

«Місто вітру»

Головний герой — 17-річний підліток, зразковий старшокласник, а за сумісництвом — шаман, за порадами до якого йдуть старі й молоді з усієї громади. Все ще більше заплутується, коли в хлопця починається перше кохання. Фільм прекрасно зіграний і знятий, без намагань спекулювати східною екзотикою. В Пурев-Очір вийшов детальний портрет сучасної Монголії — з усіма її контрастами й не до кінця подоланими наслідками комуністичного правління.

Історія про погану родину «Скарб» (Луна Кармун, Велика Британія) отримала Спеціальну відзнаку конкурсу. У двогодинній стрічці йдеться про неврівноважену матір-маргіналку, котра виховує дочку, влаштовуючи постійні ігри та бешкети; своє хаотичне сімейне гніздо вона захищає з агресією левиці. Перспективний задум, дещо зіпсований мелодраматизмом режисури та театральщиною в грі акторів.

Така само комбінація мелодрами з нервозними героями властива «20000 видам бджіл» (Естібаліc Урресола Солахурен, Іспанія), що теж отримали Спецвідзнаку. Головна героїня тут — гендерно некомфортна тінейджерка: дівчинка, що народилася в хлопчачому тілі. Найбільше запам’ятовується вибухова робота Софії Отеро в цій ролі.

У «Втраченому раю» (Зено Ґратон, Бельгія — Франція), так само як і в «20000 видів бджіл», зачіпається тема ЛГБТІК-людей, завжди важлива для «Молодості».

 «Втрачений рай»

У виправній колонії для неповнолітніх Джо готується повернутись у суспільство, не знаючи, як йому жити на волі. Але коли до сусідньої камери потрапляє новенький на ім’я Вільям, бажання свободи починає суперечити цілковито забороненому коханню, що спалахує між хлопцями. Фільм, знов-таки, має надто мелодраматичний ухил (спільна проблема багатьох дебютів), але почасти ситуацію рятує головний дует виконавців — Халіль Бен Ґарбія та Жульєн Де Сен-Жан. Власне акторська переконливість і принесла «Втраченому раю» приз за найкращий повний метр.

А Гран-прі «Скіфський олень» отримав безумовно найбільш майстерний фільм конкурсу.

Тема франко-бельгійської драми «Дальва» (режисерка — Емманюель Ніко) — провокативна й навіть скандальна: 12-річну дівчинку забирають від її батька-ґвалтівника, і надалі спостерігаємо за довгим і болісним процесом її соціалізації.

 «Дальва»

Нам не показують прямих актів насильства — достатнім є той надрив, із яким рветься до ґвалтівника задурена ним Дальва. Достатнім є дорослий макіяж і мереживні сукні з відкритою спиною, котрі він привчив її носити — спокусливе й тому страшне вбрання жертви. І тим більш вражає, як потроху змінюється героїня, як вона крок за кроком, риска за рискою «дитиніє», втрачаючи токсичний флер секс-рабині. Фільм знято точно й делікатно, а особливо вражає робота акторки Зельди Самсон, котра провела героїню через усі стадії усвідомлення свого становища, повернувши Дальву в дитинство.

Безумовно, «Дальва» — один із найпомітніших європейських режисерських дебютів останніх двох сезонів, і добре те, що київське журі це помітило.

Щоб там не було, «Молодість» переживала всі найважчі кризи в країні. Війна, очевидно, теж їй не перешкода. Лишається сподіватися, що церемонія відкриття наступного фестивалю почнеться вітаннями з Перемогою.

Головне фото: Molodist Kyiv International Film Festival / фейсбук

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1433
Читайте також
24.11.2023 11:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1 410
23.10.2023 22:23
Олена Чередниченко
«Детектор медіа»
1 560
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду