«Молодість» з деменцією

«Молодість» з деменцією

23 Жовтня 2023
1601
23 Жовтня 2023
22:23

«Молодість» з деменцією

1601
У всіх реляціях, що розливалися зі сцени відкриття найбільш знакового міжнародного кінофесту України, навіть згадки не пролунало про те, що багато наших кінематографістів нині на фронті. Жодного імені не названо з тих, хто воює. Жодного імені з тих, хто загинув. Жодного імені з тих, хто скалічений пораненнями. Жодного жесту пошани до кінематографістів, які своїми життями та здоров`ям забезпечили можливість проведення цього фестивалю.
«Молодість» з деменцією
«Молодість» з деменцією

Повернулася додому з відкриття 52-го МКФ «Молодість»...

Намагалася скласти в голові пазли, які відмовлялися складатися.

Вже не хочеться плакати, разводити руками: «Ну як же так?..». Хочеться говорити матом. Матом тут не можна, тому намагатимусь бути чемною.

У нас війна. На цю війну пішли і наші кінематографісти. Вони там – у мрячних окопах, у всьому пеклі, у самому пеклі цієї війни. Там оці наші творчі субстанції, які покликані Боженькою створювати, але вони змушені знищувати. Бо інакше не виживе їхня країна. Не виживимо всі ми.

Пішли на цю війну наші кінематографісти – імениті і ті, яких не знає широкий загал. Пішли знані оператори, режисери, сценаристи, актори, кінокритики (!) і зовсім нікому невідомі фахівці, не будь яких, кіна б взагалі не вийшло – гафери, звукорежисери, монтажери, дівчата – художниці по гриму…

Вони, бляха, не залишилися в тилу, щоби якось надалі реалізовуватися у професії, і не сплетляли за кордон, бо ж в Україні зараз фігово, і яка там професія, то можезакордономвартоспробувати. Нє, вони пішли на самісеньку передову – де, кстаті, можна і загинути, і вони це прекрасно знають, і все рівно пішли.

І да, деякі з них вже загинули.

А деякі поранені. Причому так важко, що ще питання, чи зможуть вони після цих поранень у прийдешньому мирному житті повернутися у професію. Тобто, бути працездатними.

А ті, які живі і не поранені, слава Богу, і далі воюють – навіть страшно уявити, з яким посттравмом вони повернуться. Бо ж творчі люди, і все-все-все пропускають через самою свою суть.

І ви думаєте, про них згадали на відкритті нашого найбільш знаного у світі міжнародного кінофестивалю під назвою «Молодість»?

Ніт, не згадали.

Вобщє.

У всіх реляціях, що розливалися зі сцени відкриття, навіть згадки не пролунало про те, що багато наших кінематографістів нині на фронті.

Жодного імені не названо з тих, хто воює.

Жодного імені з тих, хто загинув.

Жодного імені з тих, хто скалічений пораненнями.

Жодного жесту пошани до кінематографістів, які вам, мать вашу, своїми життями та здоров`ям забезпечили можливість проведення цього фестивалю.

Так, ведучі церемонії і деякі оратори зі сцени дякували нашим захисникам, завдяки яким ми взагалі досі існуємо.

Але про кінематографістів-захисників не згадав ніхто. Від слова «зовсім».

Посланніки держави, що відмітилися канцелярським текстом зі сцени - нєзрівняна голова Держкіно М. Кудерчук та людина, яка ізо всєх сил хоче стати міністром культури, Р. Карандєєв - теж нічого не знають про кінематографістів, які захищають цю саму державу,  і заодно їхні теплі чиновницькі крісла. Кудерчук, яка весь час свого виступу посміхалася та світилася як неоновий сітілайт в ночі, правда, упом`янула, що деякі кінематографісти воюють. Але увесь цинізм у тому, що зробила це якось мімоходом, якось мєжду прочім: не перестаючи сяяти, просто через кому повідомила, що хтось з кінематографістів працює, «хтось пішов на війну», хтось волонтерить.

І  так само мімоходом, мєжду прочім, тільки посеред самісенької середини урочистої церемонії запросили до хвилини мовчання. Експромтом. Бо саме десь на середині заходу на сцену вийшов Андрій Халпахчі, який наприкінці своєї промови попросив вшанувати пам`ять наших полеглих захисників – попросив за покликанням душі, а не за сценарієм, яким ця хвилина передбачена не була. Але окремо про кінематографістів, які загинули, не згадав.

Я написала про все це ганьбіще у Фейсбуці. Кінематографісти стали коментувати. Процитую.

Написала Іра Цілик: «Зате я вчора була на закритті кінофестивалю в Люксембурзі, де я була в журі, і на сцені так багато згадували про Україну, що я була вражена навіть. А коли я серед іншого під час виступу сказала про українських кінематографістів, які сьогодні на фронті, зала вибухнула оплесками. Пишу це не для контрасту чи похвальби, а поділитися, бо навпаки маю дуже приємний післясмак. Напишу ще пост».

Глибокошанований мною Михайло Іллєнко - не тільки як кінорежисер, але й як невимовно порядна, емпатична людина з глибоким філософським складом розуму, людина, зі спілкування з якою завжди виносиш якісь важливі для себе сенси – прокоментував: "Читаю пост одного з наших відомих режисерів - Олега Сенцова - про бій, в якому йому вдалось залишитися живим, згадую мої зустрічі на війні з нашими акторами, з випускниками нашого інституту екранних мистецтв КНУ ТКТ. А вдалині від війни – відвідування Дмитра Лінартовича в госпіталі, Василя Кухарського в лікарняній палаті, у якого сьогодні гостра фаза – спроба повернення до життя… Під час останньої поїздки на війну літом цього року розшукав Славу Пілунського. Побачились. Перед тим бачив Славу в госпіталі.

Лише з фільму «Толока» семеро акторів воюють - ті, про яких я знаю. Є і такі, яких я вперше побачив на сцені Театру Воєнних Дій (ТВД) – Володимир Ращук, Олександр Печериця, Віктор Стороженко, інші побратими.

Пишаюсь, що побачив їх там, щасливий, що зі мною була відеокамера з набитим акумулятором".

Відвідування Дмитра Лінартовича в госпіталі... Василя Кухарського в лікарняній палаті, у якого сьогодні гостра фаза – спроба повернення до життя... Лише з фільму «Толока» семеро акторів воюють...

Ви про це щось чули/знали, організатори Мolodist Kyiv International Film Festival?

Ви про це в курсі, голова Держкіно Марина Кудерчук (у ФБ не тегала її особисто, бо вона вже давно закрила свою сторінку, аби не вислуховувати купу претензій кіномитців, яка накопичилася за всі роки її правління) та Ростислав Карандєєв? Ви обидва, такі життерадісні, виходили на сцену відкриття "Молодості" як офіційні амбасадори держави  - і шо, ви згадали хоча б одне ім`я кінематографістів, які воюють/загинули/поранені? Ви від імені держави їм всім вклонилися? Вам у ваші держслужбовські голови навіть не прийшла така проста і така людяна думка: оголосити за полеглими кінематографістами хвилину мовчання…

Якими наративами ви, організатори «Молодості», керувалися, коли верстали сценарій відкриття фестивалю? І чому фільмом-відкриття вирішили зробити незрозумілу у контексті війни, у який нині перебуває Україна (ви ж хоча б про це знаєте, сподіваюсь?) «Ромео і Джульєтту» Дзеффіреллі 1968 року випуску? Мабуть, кінофестиваль у столиці воюючої країни етичніше було б відкрити фільмом, що зняли кінематографісти, які захищають цю країну. Ну або, принаймні, фільмом тих кінематографістів, які у цій країні живуть. Ну, просто тому, що ця країна зараз воює, стікає кров`ю і перед нею не завадило б стати на коліна – як і перед тими, хто її захищає, хто в ній живе і творить попри все.

Чому не було б зробити фільмом-відкриття ту ж саму «Толоку»?

Бо «Толока», між іншим, це той самий фільм, який детально розтулмачує, чому у нас нині знову сталася війна з росією. Повномасштабна війна з росією. І про це корисно було б й українцям нагадати, і шановним кіноіноземцям, які долучилися до цьогорічної «Молодості», розповісти. Фільм, який виявився пророцтвом, на жаль...

Михайло Герасимович Іллєнко у коментарі ще  згадав, як ми у 2019-му показали «Толоку» по всій тодішній лінії фронту - включно з червоною зоною та Штабом Операції Об`єднаних Сил. У нас на день було по три, а інколи, і по чотири покази. І знаєте, що нам казали хлопці, всюди, після кожного перегляду? "Дякуємо. Ми тепер остаточно зрозуміли, за що воюємо".

Ну, тобто, фільм, який пояснює, за що воюємо, на відкритті фестивалю у країні, що воює, він - ну, такий собі, не геть судьбоносний у порівнянні з хрестоматійною трагеддю двох підліткив із середньовічної Верони?

Один з найкращих кінооператорів України, який вже більше року без ротації під Бахмутом, куди відправився як тільки прийшов до тями після поранення в останній день боїв за Лисичанськ, Ярослав Пілунський, якого надто добре знаю майже 10 років і якого надто важко запідозрити у надлишковій емоційності, бо особистість з таким рівнем критичного мислення, як у нього, ще варто пошукати, якось сказав мені про «Толоку» (в особистій розмові, а не кудись у диктофон, що дуже важливо): «Це фільм, який має лягти на одну полицю з «Тінями забутих предків» та картинами Катерини Білокур».

Василь Кухарський у фільмі  «Толока». Мирослав Гай, який за його спиною - на  фронті від початку повномасштабного.

Дмитро Лінартович у фільмі  «Толока».

Якщо ви не знали, або знали та раптом забули, організатори «Молодості» та держчиновники Карандєєв і Кудерчук, то Василь Кухарський, у якого сьогодні гостра фаза – спроба повернення до життя, виконав одну з головних ролей у «Толоці». А Дмитро Лінартович, який у госпіталі, зіграв головну роль у фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» - однієї з небагатьох, на жаль, поки що, стрічок, які розбивають наше відчуття національної меншовартості в хлам.

І сумно, дуже сумно, читати коментар до мого посту про амнезійне відкриття «Молодості» режисера, чий крайній фільм – «Довбуш» - побив рекорди прокату у воєнний час (відсоток з чого, до речі, має отримати у свій спецфонд Держкіно, угу)), Олеся Саніна: «Тому я зараз роблю те, що роблю. А професійна сфера навколо перестає мене вже цікавити зовсім. Паралельний світ самозакоханий і нікчемний. Не маю пояснення. Моїм колегам, тим, що на фронті, слава і честь. Полеглим - вічна памʼять».

Мені здається, якщо топові кінорежисери держави кажуть, що професійна сфера навколо перестає їх цікавити, то у відношенні держави до кінематографу як одного зі стратегічних інструментів національної безпеки - щось не те.

Мені здається, якщо на відкритті самого знакового кінофесту держави, яка воює, не показують фільми з чіткою національною домінантою та національною рефлексією на тему «чому з нами знову відбувається грьобана війна з грьобаною расійською імперією» - зі стратегічно-патріотичним орієнтирами генеральної лінії кіногалузі, яку завжди задає саме держава, щось не те.

Мені здається, якщо на відкритті цього самого фестивалю не віддають шану кінематографістам, які воюють, які загинули, які поранені - це просто за гранню людської моралі.

На заглавному фото: голова  Ради з державної підтримки кінематографії Артем Колюбаєв, очільниця Держкіно Марина Кудерчук, в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв та директор «Молодості» Андрій Халпахчі залівісто сміються на відкритті фестивалю. Ніхто з них не згадав про тих кінематографістів, завдяки яким вони можуть радіти життю під час війни. Фото: Максим Поліщук.

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1601
Читайте також
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
А чи треба так педалювати
268 дн. тому
, виділяти і виривати саме кінематографістів з рядів захисників Батьківщини? Чи це знайдений привід для витиюватого самовираження?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду