Деолігархізація... А це точно найголовніше? Медіапідсумки 15–21 липня 2019 року
Деолігархізація... А це точно найголовніше? Медіапідсумки 15–21 липня 2019 року
Неділя, 21 липня, 20:00. Закриваються виборчі дільниці, ЗМІ оголошують законно отримані дані екзит-полів, штаби партій-фаворитів святкують перемогу. Паралельно карети перетворюються на гарбузи, Дмитро Гордон, Олег Ляшко та Сергій Лещенко повертаються в журналістику (це є жартом лише частково), до наступних виборів підростає нова зміна популярних у соцмедіа персон у особі Анатолія Шарія (бо все в українській політиці має свій початок та свій кінець).
Протягом тижня представники «Слуги народу», окрилені успіхом, зробили чимало публічних заяв щодо свого бачення майбутнього медійної сфери:
- Об’єднати Міністерство інформаційної політики, Міністерство культури та Міністерство молоді та спорту. Мінкультури серед прогресивної частини нашої культурної сфери прийнято не любити та вважати пережитком радянської системи. Створенню Мінінформполітики в 2014 році прогресивна медіатусовка опиралася, але потім звикла. Більше того, міністерство перебувало в перманентному суперництві з Комітетом Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики, якому переважно програвало. До речі, кому відійде цей комітет у парламенті нового скликання – владі чи опозиції – це ще питання, якого публічно ніхто не торкався.
- Об’єднати Національну раду з питань телебачення і радіомовлення і Державний комітет телебачення і радіомовлення. Ідея ліквідувати Держкомтелерадіо – теж не нова. Каменем спотикання завжди була необхідність вносити зміни в Конституцію. У «Слузі народу» це усвідомлюють, а з огляду на результати парламентських виборів зробити це – не така вже й утопія.
- Змінити принцип формування Нацради, замінивши квотування конкурсним відбором, посилити її організаційну спроможність та, можливо, розширити сферу її регулювання на інтернет-ЗМІ. Ідея звучить прекрасно. Тільки одне «але»: ураховуючи мертву хватку, з якою команда президента Володимира Зеленського узялася завойовувати виконавчу та законодавчу владу (навіть і не скажеш, що перед нами – новачки в політиці), то перед тим, як стати сильним, регулятор має стати дуже, дуже незалежним.
- Розробити та ухвалити пакет законопроектів, що забезпечили б незалежність редакційної політики, прозорість фінансування та демонополізацію ринку ЗМІ. Усе це проходить під кодовим словом «деолігархізація». Взагалі якби Інститут мовознавства Національної академії наук України за аналогією з Оксфордським словником визначав слово року, то в 2019 році ним мало б усі шанси стати слово «деолігархізація», так часто воно лунало протягом виборчих кампаній. Питання, яким планується присвятити майбутні законопроекти, давно потребують вирішення. Трошки бентежить, що місяць тому про ці законодавчі ініціативи в Офісі президента говорили, що робоча група працює з різними представниками телеканалів. Не хочеться використовувати заяложений жарт про боротьбу бджіл проти меду, тим більше що ми не знаємо: може, Офіс президента зумів бути настільки переконливим, що бджоли вишикувалися в чергу та здають мед добровільно. Поки на практиці найбільш ефективним деолігархізатором в Україні себе зарекомендував уряд США, та й то плоди його зусиль є досить скромними. Щоправда, в умовах стрімкої ходи до однопартійної більшості в Верховній Раді та, як наслідок, контрольованості цією ж однією партією всіх або майже всіх виконавчих інституцій, можна згадати й про те, що Володимир Путін теж досяг деолігархізації медіа. І що олігархи іноді можуть забезпечувати хоч і своєрідний, але плюралізм...
- Створити інформаційно-розважальний канал для мовлення на окуповані території – чи то інтернет-, чи то супутниковий, – імовірно, з російськомовним контентом. Кому належатиме цей канал? Державі? Приватним особам? Чи це буде державно-приватне партнерство, про яке, можу припустити, мріяв ще Ігор Коломойський, коли створював Ukraine Today? У розпорядженні держави наразі перебуває UATV, плюс є Суспільний мовник, і вони могли б і мали б виконувати суспільно важливі функції в сфері інформаційної безпеки. Але, добре це чи погано, та виглядає так, що в команди президента, представники якої є вихідцями з бізнесу, поки що співробітництво краще складається саме з представниками бізнесу.
Отже, неділя, 21 липня, 20:00. Я дивлюся на попередні результати виборів до парламенту і, як і багато хто з журналістів, намагаюся спрогнозувати майбутнє країни. Команда президента отримала нечувану представленість у парламенті і це, з одного боку, можливість втілити всі описані вище медійні ініціативи, а з іншого – небезпека втілювати тільки їх у державі з малим досвідом державотворення. Я гортаю списки новообраних депутатів і розумію, що проросійська п’ята колона в парламенті не обмежуватиметься тільки представниками «Опозиційної платформи – За життя»: завдяки моді на нові обличчя я знаю творчий шлях чималої кількості свіжоприбулих народних обранців і бачу, що серед них є ті ще підсніжники, які зійдуть невідомо як і коли.
І я думаю про те, що реформаторський порядок денний із деолігархізацією як найголовнішим завданням є застарілим. Так, ще років шість тому це питання було основним. Але з початком російської агресії саме зовнішні виклики вийшли на перший план. І саме з ними зараз потрібно боротися в першу чергу: захист інформаційного простору від російської дезінформації, що її розповсюджують певні українські ЗМІ та всі соцмережі, – ось на чому потрібно зосередити зусилля президенту, парламенту, уряду та всій небайдужій громадськості.
Фото: cdn.business2community