Не найкращий жарт Зеленського. Що ми отримуємо замість деолігархізації медіа

Не найкращий жарт Зеленського. Що ми отримуємо замість деолігархізації медіа

12 Листопада 2021
4275
12 Листопада 2021
10:00

Не найкращий жарт Зеленського. Що ми отримуємо замість деолігархізації медіа

4275
Викинути з формули «гроші + володіння медіа + політичний вплив = олігарх» формальне володіння медіаактивами, щоб «перестати бути олігархом», — найлогічніший спосіб обійти закон. Навряд чи президент міг цього не знати.
Не найкращий жарт Зеленського. Що ми отримуємо замість деолігархізації медіа
Не найкращий жарт Зеленського. Що ми отримуємо замість деолігархізації медіа

У зверненні до народу президент Володимир Зеленський приділив окрему увагу саркастичному привітанню двох телеканалів — Прямого і 5-го — з «незалежністю» від власника. «Дехто говорив, що насправді закон [про олігархів] пустушка, фікція і не працюватиме. Деякі це один відомий політик-олігарх. Попри всі його слова, я щиро дякую йому! Те, що закон працює, у перший же день після ухвалення, довів саме цей політик-олігарх, переконуючи всіх у тому, що він лише політик, він мужньо втратив частинку себе та своїх медіаактивів. Я щиро вітаю колективи двох інформаційних телеканалів, які здобули реальну незалежність, зможуть нарешті казати людям правду та вільно працювати під керівництвом нових, незаангажованих та незалежних власників це народні депутати з партії цього політика-олігарха», — сказав Зеленський.

Окрема тема, розібратись у якій, напевно, без психоаналітика не вийде, — чому президент України і носій найбільшого рейтингу підтримки щоразу стає таким дріб’язковим, мстивим і переляканим, коли згадує про Петра Порошенка. Очевидно, це якась травма 2019 року. Менше з тим. Сама подія, яку іронічно коментує президент, анітрохи не смішна й доволі загрозлива для медіаринку. Адже якщо вслід за цим «переписуванням хати на кота» інші олігархи-медіавласники зроблять те саме, сухим підсумком так званої деолігархізації буде знищення здобутків прозорості медіавласності, які в нас усе-таки були.

Кожному, хто бодай трохи тямить у реаліях українського медіаринку, зрозуміло, що 5 канал і Прямий без Петра Порошенка могли б насолодитися свободою приблизно так само, як корова, залишена зимувати в лісі. Ці медіапідприємства не просто збиткові (і минулого року саме вони задекларували найбільший збиток): в умовах українського ринку не існує бізнес-моделі, яка могла би зробити їх самоокупними. Рекламою, яку можна запхати між фільмами з Гойко Мітичем, вони не прогодуються. Аби працювати, не змінюючи формату, виконуючи умови ліцензій і не втрачаючи своїх (і без того доволі скромних) рейтингів, вони потребують кількамільйонних (не у гривнях, звісно ж) дотацій на рік. Надто ж вони, будучи хронічно збитковими, не зможуть заробити гроші, які за умовою угоди мають виплатити Петру Порошенку. (Якщо ці гроші не будуть виплачені, за десять років канали мають повернутись у власність Порошенка.) Навпаки — як уточнили у «Вільних медіа», канали фінансуватимуться зі спеціального фонду, створеного, знову ж таки, Петром Порошенком.

У повідомленні «Вільних медіа» йдеться: «Ми переконані, що після зміни влади демократичним шляхом Україна знову стане привабливою для іноземних інвесторів, що готові інвестувати у справжню незалежну журналістику, а “Вільні медіа” зможуть залучити іноземних інвесторів для подальшого поштовху розвитку каналів». Але справді іноземні (не з Віргінських або Кайманових островів) інвестори не вкладають гроші в активи, які не мають шансів приносити прибуток.

Ще один зворушливий момент із заяви: «Важливо також, що документи Угоди прямо передбачають заборону Петру Порошенку будь-яким чином впливати на редакційну політику каналів чи іншим чином здійснювати контроль щодо “Вільних медіа”». Досвідчені спостерігачі за ринком знають, що вплив Петра Порошенка на редакційну політику 5 каналу був урочисто унеможливлений ще 2003 року. Аналогічна угода була (або, принаймні, мала бути) і на Прямому. Чи заважало це 5 каналу та особливо Прямому працювати в інтересах свого власника, піарити його та мочити його опонентів? Чи якось краще цьому завадить теперішня заборона впливати?

Усім зрозуміло — і самі «Вільні медіа» цього не приховують, — що йдеться не про зміну власників, а про захист власника від закону про олігархів. Як і Нестор Шуфрич не приховує, що купівля Першого незалежного, який він пообіцяв дотувати, не має нічого спільного з бізнес-логікою — це політичне рішення з метою обійти санкції проти Козака-Медведчука та повернути медійний вплив «Опозиційній платформі  — За життя».

Те, що Порошенко обрав на роль співвласників «Вільних медіа» медіаменеджерів, політиків зі своєї партії з медійним бекґраундом, а також свого прессекретаря й колишню прессекретарку, теж показово. Формулювання, що «10% акцій холдингу відведено під участь усього трудового колективу медіа. Підкреслюємо, що таким чином трудові колективи є найбільшим акціонером», на практиці значить, що по 5% акцій належить юридичним особам каналів, які, у свою чергу, належать ТОВ «Вільні медіа».

Ну, а слова «нардепи передали свої акції в управління трудовим колективам мовників» із повідомлення «Вільних медіа» розраховані на якусь уже геть інопланетну аудиторію. І що ці трудові колективи тепер робитимуть з «акціями» в межах свого «управління»? Проведуть збори акціонерів і вирішать змінити формат на музично-розважальний? Телеканал — це не автобус, який може взяти й поїхати іншим маршрутом. Він має ліцензію, формат, сітку мовлення, а ще — щоденні фінансові потреби, які ані співвласники, ані «управителі акцій» без дотацій не задовольнять. Зрештою, що значить «передати в управління колективу», ми добре знаємо з прикладу телеканалу «Наш». Після того, як Євгеній Мураєв «віддав» цінний актив у руки пролетаріату, нічого на каналі «Наш» не змінилося, включно з обожнюванням та обслуговуванням Мураєва.

Переписування каналів на «трудові колективи» (а фактично — групи гарантовано лояльних менеджерів і працівників) нічим не загрожує реальним власникам медіа. Адже якщо нові формальні співвласники надумають діяти всупереч інтересам власника реального, йому достатньо просто закрутити грошовий краник — невдовзі дух авантюризму у «вільних» і «незалежних» вичерпається.

Непрозорість медіавласності є однією з причин (хоч водночас і наслідком) нездорового українського медіаринку. Медійні громадські організації, медіаюристи, адекватні політики доклали чималих зусиль, аби розв’язати цю проблему. Не панацеєю, але важливим кроком на цьому шляху був закон 2015 року про прозорість власності теле- та радіоорганізацій. Він зобов’язав телеканали й радіостанції розкривати свою структуру власності та називати кінцевих бенефіціарних власників. Завдяки цьому закону й регуляторному тиску на компанії, які саботували його виконання, ми знаємо власників більшості українських телеканалів. Деякими найбільш проблемними активами володіли явно підставні персонажі — зокрема й Прямим, володіння яким Порошенко формально легалізував на початку 2021 року, й каналами Медведчука, записаними спершу на довільних людей, а потім на не аж такого багатого нардепа Тараса Козака. Та все ж завдяки поступовому вдосконаленню законодавства, яке забезпечує прозорість власності, суспільство знало більше про тих, хто впливає на медіа. Це знання — важлива складова медіаграмотності.

Що тепер? Із жартівливого привітання Володимира Зеленського ніяк не випливає, що його команда має план Б на випадок, якщо всі олігархи просто перепишуть свою медіавласність на друзів, соратників і «трудові колективи». Якщо цей процес стане масовим, усі здобутки боротьби за прозорість власності будуть знівельовані. Ми знову будемо мати дві категорії медіавласників — реальних і формальних, і вплив реальних власників, які раніше були записані у структурі власності та відображались у реєстрах, неможливо буде довести. Знання про власників медіа, які, згідно з ключовими меседжами медіапросвітництва, були однією із запорук медіаграмотності, втрачають сенс.

Чи міг Зеленський не передбачити, що з формули «бізнес + володіння медіа + політичний вплив = олігарх» найлегше буде викинути саме формальне володіння медіаактивами? Навряд чи, адже він сам нещодавно передав свої активи друзям.

Чи зменшить «переписування на кота» вплив реальних власників медіа на політичний порядок денний? Навряд. Натомість зніме з них формальну відповідальність за дії цих медіа. Якщо раніше вони просто заперечували, що диктують щось своїм медіа, то тепер казатимуть, що не мають до них жодного стосунку. Наприклад, «канал Губіної, Мжельського і Фріз», припускаю, хвалитиме Петра Порошенка так само завзято, як і раніше, тільки тепер його некоректно буде називати каналом Порошенка. Й особистої та політичної відповідальності за те, що коїться в ефірі цих каналів, реальний власник не нестиме.

Ось вам і деолігархізація.

Якби просте, хірургічне розв’язання проблеми олігархізованості українського медіаринку існувало, його б неодмінно сформулювали й запропонували вже давно, адже вплив медіавласників загалом і олігархів зокрема на редакційну політику — загальновизнана проблема №1 українських медіа. На жаль, для розв’язання цієї проблеми ще доведеться шукати складних і багатовимірних формул і політик (policies) у різних сферах, не тільки медіа або, наприклад, металургії. А вимушене «переписування хати на кота» лише ускладнює це завдання.

Фото: The New York Times

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4275
Читайте також
03.06.2021 23:24
Роман Головенко, Інститут масової інформації
2 233
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду