Бий журналюгу!

20 Квітня 2010
3609774
20 Квітня 2010
09:03

Бий журналюгу!

3609774
Чому об українських журналістів так часто й охоче витирають ноги
Бий журналюгу!

Наближається Всесвітній день свободи преси, і незабаром медійні профспілки та громадські організації оголосять традиційні вже рейтинги ворогів вітчизняної журналістики. Нагадаю, традицію було започатковано 2007 року Інститутом масової інформації та Незалежною медіа-профспілкою України і продовжено 2008-го ІМІ вже у спілці з Київською незалежною медіа-профспілкою; 2008-го свій рейтинг «душителів свободи слова» вперше оприлюднила Національна спілка журналістів України. Ідею об'єднання рейтингів не було втілено в 2009-му, і хтозна, чи не з'явиться цього року ще якогось третього. Між рейтингами виникла навіть своєрідна конкуренція - упорядники так поспішали випередити одне одного, що оприлюднили їх за кілька днів до 3 травня.

 

До цих рейтингів традиційно потрапляють чиновники й депутати, які певним чином образили журналістів - били, виганяли, перешкоджали їхній професійній діяльності, позивалися проти них; судді, що ухвалили за такими позовами несправедливі, на думку укладачів, рішення; правоохоронці, що відмовляються розслідувати справи про порушення прав журналістів і захищати їх; автори законопроектів, які утискають свободу слова, тощо.

 

Торік ІМІ/КНМП включили до переліку ворогів преси узагальнений образ власників ЗМІ. Власники посіли третю сходинку в рейтингу шкідників, поступившись генпрокуророві Олександру Медведьку та міністру внутрішніх справ Юрію Луценку. Якщо вдаватися до абстракцій і цього року, вони, безперечно, взяли б у рейтингу всі призові місця. Це і Власники, які остаточно донищують свободу навіть не слова, а професійної журналістської роботи, вимагаючи від залежних від них ЗМІ лояльного і сервільного висвітлення діяльності влади; і Влада, яка чи то вимагає, чи то просить такого ставлення до себе; і Правоохоронці, які, замість захищати журналістів, бачать у них своїх ворогів і поводяться з ними відповідно; і Ринок, безжальний до відносно якісних, але не адаптованих до нав'язаної аудиторії примітивної моди і культури споживання, медій; а головне, звісно, самі журналісти, оскільки всі вороги разом узяті не завдали свободі слова в Україні тієї шкоди, яку завдає страх, байдужість, самоцензура і готовність до компромісів із власним сумлінням.

 

Щиро кажучи, у співставленні з масштабами лиха, спричиненого спільними діями цих «абстракцій», називати ворогом преси якогось нещасного зачепилівського суддю за те, що присудив штраф редакторові напівмертвої районки, якось навіть смішно.

 

З іншого боку, окремо взятого злодійкуватого суддю чи знахабнілого чиновника можна присоромити, ославити, налякати, а що робити з «абстракціями»? Інших журналістів (влади, власників, правоохоронців), майже цитуючи Сталіна, в нас немає. Чи то владу, в якої й без того вуха безперервно горять від усенародних прокльонів, має турбувати, що її включили в якийсь грантожерський рейтинг? Тому, звісно, ловити й давити цих «бліх» усіма доступними нам способами необхідно, навіть коли вони здаються геть незначущими у порівнянні з генералізованими проблемами суспільства й системи медіа. Робити хоч щось - краще, ніж не робити нічого.

 

Однак частота та «густина» випадків нападів на журналістів, порушення їхніх прав та несправедливих позовів проти засобів масової інформації викриває невидиму «грибницю», в якій коріняться подібні інциденти.

 

Ворог без обличчя

У цьогорічних рейтингах може опинитися багато невідомих і «невідомих». Невідомий охоронець агрофірми, який побив журналістів дніпропетровської студії «Резонанс-ТБ». Невідомий, що напав на двох співробітників одеської ТРК «Град». Невідомий, що побив оператора полтавської ТРК «Лтава». Невідомі організатори вибуху, що знищив автомобіль засновника черкаської медіагрупи «Антена» Валерія Воротника. Невстановлені «козаки», що напали на кримськотатарського журналіста Айдера Муджабу. Охоронці, що завдали серйозних травм кореспонденту УНІАН Віталію Данильченку під час штурму заводу «Таврія». Невідомі фанати Леніна, нацьковані так і не названим народним депутатом на журналіста Руслана Любченка. Охоронці, що забирали камеру у знімальної групи «Сіті»... І ще багато подібних випадків.

 

Звісно, більшість цих «невідомих» важко назвати серйозними ворогами, й оприлюднення їхніх імен нічого б не дало. Їхні дії - лише наслідок уявлення про прийнятність застосування до журналістів хамства й фізичної сили. Як правило, під приводом «захисту від втручання у приватне життя». Неважко здогадатися, що подібні інциденти, інформація про які не доходить до «Детектор медіа» чи не оприлюднюється загалом, трапляються з журналістами мало не щодня.

 

Не можна не помітити також, наскільки зухвалішими стали в поводженні з журналістами політики, чиновники та бізнесмени. Люди, наділені бодай якоюсь владою, - нехай це навіть одноденна влада представника виборчої комісії, - демонструють до представників медіа зверхність і зневагу. Пані Ганна Герман, сама в минулому журналістка, у жовтні минулого року заявила, що добиватиметься повернення в політику Олега Калашникова (згодом він, не дочекавшись рішення партії, сам «повернувся», виступивши зі сцени мітингу Партії регіонів біля Центральної виборчої комісії) - мовляв, він «покаявся і дорого заплатив за свою помилку». «Платою за помилку», нагадаю, було всього лише невключення Калашникова, який побив знімальну групу каналу СТБ, до виборчого списку Партії регіонів. Та ж Ганна Герман після скандального ефіру програми «Шустер live», де вона разом із Миколою Азаровим та Іриною Акімовою несподівано ввірвалася до студії та влаштувала перепалку з Юлією Тимошенко, ігноруючи формат програми та затикаючи присутніх журналістів, заочно погрожувала Савіку Шустеру, що йому, мовляв, недовго залишилося «роз'єднувати країну» на телебаченні... І вже у статусі заступника глави Секретаріату президента, втручаючись, - хоч і не має на те жодного законного права, як і її роботодавці, втім, - у кадрову політику Національної телекомпанії України, пані Ганна хвалиться, що «викинула» попереднє керівництво... Її однопартієць, нині голова Харківської ОДА Михайло Добкін, прилюдно називав журналістів, що критикували міську владу, «ручними собачками». Голова Гадяцької райради на Полтавщини вдарив журналістку в обличчя, згодом пояснивши свої дії поганим настроєм.

 

Кадри, на яких народний депутат Олександр Ткаченко вириває в кореспондента СТБ Ольги Червакової мікрофон і жбурляє на сходи, бачила вся країна, однак і правоохоронці, і ВР відмовилися накладати на депутата-хама бодай якісь санкції. Тепер ми спостерігаємо за аналогічною історією за участю чиновника КМДА Володимира Стороженка. Зафіксовано навіть випадок нападу... дружини чиновника на телеоператора. Нападів міліціонерів на журналістів аж ніяк не поменшало у порівнянні з минулим роком, і їхнє перетворення з «орлів Луценка» на «орлів Могильова», здається, нічого не змінило - історії з Ігорем Мірошниченком, Олексієм Фурманом та Оленою Білозерською це підтверджують. На тлі численних випадків побиття або незаконного затримання журналістів міліцією свіжа заява міністра Могильова звучить як знущання. Водночас він же визнає, що найбільше злочинів чинять саме проти журналістів.

 

Почастішали випадки невиплати зарплатні в медійних підприємствах, причому в більшості випадків власники, які відмовляли журналістам у зароблених грошах, були аж ніяк не банкрутами. Не меншає нищівних позовів про відшкодування моральних збитків проти регіональних ЗМІ - закрилася газета «Нова Ера» в Тернополі, не подужавши сплатити 200 тисяч гривень ДАІ, з газетами і телеканалами судиться «Турбоатом», з хмельницькою газетою «Моя газета плюс» - тамтешня міліція, яка не стидається застосовувати силу для доведення своєї правоти в позасудовому порядку... І так далі. Ця пошесть «об'єднує» Україну - постраждалих колег та нахабних кривдників однаково багато від Луганська до Закарпаття.

 

Журналісти неначе ходять із пришпиленими цидулками «Вдар мене!» на спинах.

 

Можна було б пов'язати цю тенденцію з приходом нової влади, якби вона так само яскраво не простежувалася за старої. Навпаки, нова влада намагається робити красиві жести, зокрема в історії з газетою «Експрес» та каналом ТВі - на звернення журналістів відреагував сам президент. Влада демонстративно опікується справою Ґонґадзе, на словах дає чергові гарантії свободи преси, зустрічається з «побитими журналістами», й подібної показухи попереду, ймовірно, чимало. А утиски, побиття, позови та інші паскудства тривають, і кількість їхня не зменшується. Видається, що своєрідним «зеленим світлом» для порушень прав журналістів є байдужість, із якою суспільство реагує на більшість подібних випадків - якщо звертає на них увагу взагалі.

 

Відторгнення

 

Той факт, що суспільства, в якому належним чином працює система медіа, захищає права журналістів дещо ретельніше, ніж права пересічних громадян, має просте пояснення: перешкоджання професійній діяльності журналіста загрожує праву суспільства на отримання інформації. Прикрі епізоди історії людства, деякі з яких досі тривають у суміжних із нашою країнах, показали цивілізованому суспільству, до чого може призвести обмеження свободи журналістської праці. Тому, попри ставлення до окремих ЗМІ та їхніх співробітників, суспільство робить, - і вимагає цього від влади, - усе можливе, щоб журналісти залишались у професії й не боялися говорити правду.

 

В Україні ж сьогодні маємо парадоксальну ситуацію, коли якраз безперешкодна робота медіа завдає постійної шкоди суспільству, дезінформуючи його та маніпулюючи громадською думкою на догоду чиїмось політичним чи комерційним інтересам.

 

Це в жодному разі не значить, що журналістів можна і треба бити, гнати, неправедно судити. Але це наводить на думку, що українське суспільство, можливо, виявляє не таку вже й велику дурість та несвідомість своїм нарочито байдужим ставленням до порушення прав журналістів. Підказує, чому читачі/глядачі/слухачі навіть найпопулярнішого журналіста чи ведучого не виходять на його захист, як вийшли б парафіяни на захист свого священика чи студенти - на захист улюбленого викладача. Чому в Україні не просто неможлива історія на зразок загальновідомої чеської 2001 року, коли проти призначення політично заангажованого директора суспільного телебачення Їржі Годача на вулицях Праги протестували тисячі людей, аж поки не домоглися його відставки. Чому, попри обіцянки боронити свободу слова та права журналістів, і за позаминулої, і за минулої, й за нинішньої влади найстрашнішою карою для представника влади, що завдав шкоди співробітникам ЗМІ, стало невключення до виборчого списку... І те, що так перегукуються між собою найекстремальніші, блюзнірські висловлювання в інтернет-обговореннях катастрофи літака польського президента - «шкода, що наші не полетіли» - і чергових випадків побиття журналістів: «давно пора поставити журналюг на місце».

 

Процес самодискредитації медіа, зумовлений заграванням із «барбосом», проституційним прислужуванням владі, ігноруванням професійних стандартів і загальним заниженням планки якості журналістського продукту, - дійшов до тієї стадії, коли суспільство починає відторгати систему масової інформації як щось чужорідне і хвороботворне й захищатися від неї. А те, що призвідцями цієї самодискредитації є не всі, а лише більша чи популярніша частина журналістів, є надзвичайно важливою деталлю. Яка, втім, нічого не міняє.

 

Журналісти, для яких нормою є протягом місяців виборчої кампанії компостувати аудиторії мізки прихованою рекламою, піаром і дифірамбами на адресу кандидатів, замаскованими під новини, влаштовувати зрежисовані рекламні вистави замість політичних ток-шоу, страхати епідеміями, землетрусами й ріками крові задля підвищення рейтингу, втрачають моральне право на заступництво суспільства у разі, якщо їхній черговий джинсодавець надумає замість чергового замовлення дати їм потиличника чи пожбурити мікрофон у смітник. І для пересічного громадянина, який отримує від медіа замість потрібних йому новин і смислів джинсу, кітч та інфотейнмент, звичні виправдання «ворогів преси» - ці журналюги, мовляв, перші почали, пхаються в мій приватний простір, порушують мої права і свободи, тицяють в обличчя мікрофоном, а потім пишуть усякі заказушні брехні, от я й не стримався, - звучать цілком переконливо.

 

Якби йшлося про упередження конкретних людей, їх, напевно, можна було б спробувати переконати в тому, що крім «журналюг» є професійні й чесні журналісти (хоч це й нагадує улюблену приказку антисемітів, що є хороші євреї і погані жиди). Змінити громадську думку, дедалі менш прихильну до медіа та їхніх працівників, не так просто. Особливо з огляду на те, що самі медіа в цей час продовжують мінятись у не найкращий бік, а якісних і професійних взірців щораз меншає.

 

Відтак, особи, які несправедливо звільняють журналістів чи не виплачують їм зарплату, тиснуть на них і втручаються в редакційну політику, винні або причетні до перешкоджання професійній діяльності, образи, побиття, підозрювані у причетності до вбивства журналістів, раз у раз успішно переобираються на вибірні посади, входять до виборчих списків, очолюють ради, міністерства та облдержадміністрації, отримують нагороди та почесні звання. Є зірочка на фюзеляжі навіть у президента - напередодні старту виборчої кампанії він, будучи тоді ще лідером опозиції, порадив журналістові «язиком не ляпати». Й ніщо не перешкоджає їм та їхнім колегам повторювати ці «подвиги». А чом би й ні, якщо суспільство вважає, що поставити журналюгу на місце - справа богоугодна?

 

Те, що на споді

 

Вікторії Шиловій, на той час директору Дніпропетровської ОДТРК, депутату обласної ради від Блоку Лазаренка та активній учасниці місцевих політичних процесів, друзі з колишнього керівництва Держтелерадіо вручили бронежилет, щоб вона успішніше обороняла своє крісло від нападок опонентів. Оборонялася від звільнення, якого їй врешті-решт таки не вдалося уникнути, пані Шилова справді завзято - організувавши голодування підлеглих, видаючи власний бойовий листок «Правый берег», пориваючись провести прес-конференцію в Росії, ще активніше включившись у політичну та передвиборну боротьбі, а згодом - позиваючись проти Держтелерадіо.

 

Власник телеканалу «УТ-Захід» Петро Димінський розпорядився захопити апаратну львівського телецентру та пустити в ефір компромат на директора ОДТРК, домагаючись, щоби за його телекомпаніями зафіксували «найсмачніші» години ефіру державного каналу. Зізнання, що лунали на плівках, тягнули на добрячу кримінальну справу - йшлося про неформальні грошові розрахунки, суми з багатьма нулями, заплачені бізнесменом за фактичний контроль над муніципальним і державним телевізійним ресурсом. Незабаром директор ОДТРК Ярослав Климович вибачився перед «інвестором» в ефірі свого телеканалу, а в Держтелерадіо цей конфлікт назвали «господарською суперечкою» і відмовились уживати будь-яких заходів. Не втрутилась у ситуацію й облрада, чий канал «Львів-ТБ» був, якщо вірити оприлюдненому відеозапису, продано гендиректором Михайлом Хвойницьким Димінському без згоди і відома депутатів.

 

Навколо одеського каналу АТВ, який пропагує політичні погляди свого власника, голови партії «Родина» Ігоря Маркова, ллється кров і лунають постріли. Співробітники каналу позиціонуються як дисиденти, постраждалі за правду і непохитність переконань, продовжуючи займатися в ефірі пропагандою, яка подекуди дуже нагадує розпалювання міжнаціональної ворожнечі та заклики до повалення конституційного ладу.

 

Звільнений директор запорізької ТРК «Алекс» Володимир Кузенко без жодних комплексів розповідає про причини конфлікту з інвестором: «... Часть акционеров недовольна, что мы слишком самостоятельны как в зарабатывании, так и в трате денег, часть - тем, что мы принимаем на канал всех, кто готов заплатить за все сюжеты, рекламные или политические проекты... Я договорился с собственниками, что все эфиры будут платными, независимо от партийной принадлежности. Они согласились. До определенного этапа». Продаж «ефірів», себто оплачені, рекламні політичні ток-шоу та новини, сприймається як чеснота і предмет для гордості не лише в Запоріжжі. І якщо ця практика кричущого порушення професійних стандартів припиняється, то лише через бажання власника монополізувати вплив і використовувати ресурс одноосібно. Останнє вважається таким самим святим правом Інвестора, як право першої ночі для середньовічного феодала.

 

Випадки дивного, на чийсь погляд - потворного і протиприродного, а на чийсь - цілком нормального, симбіозу влади, бізнесу (а подекуди - криміналітету) і медіа, більш чи менш яскраві й однозначні, трапляються чи не в кожному регіоні. Тут не соромляться замовних матеріалів, обслуговування інтересів власника, запобігання перед місцевою владою й активної участі в місцевій політичній боротьбі, а навпаки - пишаються, вважаючи всі ці речі за докази життє- та конкурентоздатності на ринку. В системі аномальних, нездорових, - як і вся вітчизняна політика й економіка, - суспільних відносин медіа знаходять свою нішу, радикально відмінну від тієї, яку мали б займати в демократичній та правовій державі. Однак у цій ніші вони справді можуть бути важливими й незамінними в процесах обігу та перерозподілу грошей і впливу. Отже - бути справжньою «четвертою владою», хоч і в дуже збочений спосіб.

 

Типова ситуація - на чотирьох каналах обласного центру щодня лунають чотири різні «правди», творці жодної з яких не обтяжують себе дотриманням бодай базових професійних стандартів; опозиційний борець-журналіст, який водночас є членом опозиційної фракції в міськраді, таврує мера, знімальна група «мерського» каналу готує компромат на опозицію; ЗМІ «третьої сили», що готується потіснити владу й опозицію на найближчих виборах, вихваляє свого патрона як благодійника і міцного господарника, забуваючи згадати про його кримінальне минуле. Розцінки на сюжети в новинах і редакційні статті не лише загальновідомі, але часом відкрито публікуються в місцевій рекламній пресі. А головне питання для ідентифікації журналіста - «під ким ходиш?».

 

Час від часу між журналістами та їхніми інвесторами, спонсорами чи політичними патронами пробігає чорна кішка - з причин суб'єктивних, фінансових, політичних чи будь-яких. Тоді журналісти, які до того роками сумлінно виконували будь-які забаганки «татка», - аж до найсумнівніших із погляду етики і стандартів, - раптом починають волати про цензуру та політичний тиск. І тоді, якщо піар-супровід конфлікту сплановано успішно, суспільство довідується про ще одного Ворога Преси...

 

Журналіст - друг людини?

 

На щастя (не для всіх, але для тих деяких, кому поталанить), держава Україна про людське око намагається дотримуватися стандартів демократичного світу, зокрема й тих, що стосуються захисту журналістської професії. Це означає: поки що в принципі є сенс апелювати до правоохоронних органів (хоч вони й захищають правопорядок десь так само сумлінно, як журналісти - виконують стандарти своєї професії), судів, профспілок, правозахисних організацій, писати відкриті листи, щось пікетувати, вимагаючи справедливості.

 

Але це ненадовго. Процеси, що відбуваються в суспільному та політичному житті країни, невблаганно штовхають ще не закріпачені залишки медіа до нездорових форм співіснування з владою і бізнесом, які вже давно квітнуть у регіонах. А це означає, що рано чи пізно, - але вже, напевно, доволі скоро, - загроза бути побитим, травмованим чи вбитим при виконанні ризикованого завдання для журналістів зникне разом із подібними завданнями й будь-яким творчим пошуком взагалі. Всю потрібну, схвалену консультантами-«смотрящими» інформацію вони отримуватимуть із прес-релізів, прес-конференцій і протокольних зйомок. Це перебільшення... напевно. Хоча, якщо переглянути новини «Інтера» чи Першого національного в наші дні, аж таким перебільшенням цей прогноз не здається.

 

Тож, попри позиційну війну з поодинокими ворогами і вороженятами, надзавданням для нас є повернення честі й престижу професії, поваги хоча б до окремих її представників.

 

Справа це вельми непроста, особливо якщо врахувати, що нинішня ситуація формувалася роками, що значна частина журналістів не переставала бути «солдатами партії» ще з часів існування цієї самої партії, а інша, зродивши в суспільстві великі сподівання п'ять років тому, бездарно їх профукала. І єдиний видимий шлях до досягнення мети лежить через повернення до виконання важливих для суспільства функцій. Усупереч вимогам власників, кон'юнктурі ринку, моді та уявленням медіаначальників про смаки і потреби «барбоса». Ба більше, виконання цих функцій повинне бути значною мірою безкорисливим. Інакше кажучи, за нього не вдасться отримати стільки грошей, як за сюжет про ранкову пробіжку кандидата в президенти.

 

Тоді, можливо, прийде час, коли чергова спроба якогось «сильного світу сього» самоствердитися, порушуючи права журналістів, коштуватиме йому посади, а його політичній силі - рейтингу. А власникові, який планує незаконно звільнити чи пригнобити співробітника залежного від нього медіа, доведеться прораховувати не лише судові витрати, але й серйозні іміджеві ризики. Тоді тим, хто нині звик витирати ноги об журналістів, доведеться міняти свої звички.

 

Це, звісно, не гарантує журналістам недоторканності й повної безпеки - зрештою, в усьому світі наша професія є ризикованою. Але, принаймні, тоді ми справді зможемо вважати головними ворогами преси поодиноких чиновників, бізнесменів, міліціонерів і суддів, а не Владу, Власників і Беззаконня.

 

Фото - www.forum.sibnet.ru

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3609774
Читайте також
16.08.2010 13:25
Отар Довженко
29 808
14.06.2010 17:53
Отар Довженко
для «Детектор медіа»
22 061
29.04.2010 16:52
Артем Скоропадский, «Коммерсантъ-Украина»
38 430
29.04.2010 13:24
Віктор Каспрук
, для «Детектор медіа»
57 521
10.04.2010 21:32
Ольга Червакова, «Українська правда»
35 891
Коментарі
21
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Надзвычайни новыны
5288 дн. тому
"Це, звісно, не гарантує журналістам недоторканності й повної безпеки - зрештою, в усьому світі наша професія є ризикованою. " А в чем конкретно Ваш риск проявляется?
Влад
5288 дн. тому
Отар. Я на телекритике читал о ментах, что удерживали в райотделе журналистку и торговались со Стогнием , чтоб не вышел сюжет о крышевании наркоты в Киеве. Также о том что журналист "Обозревателя" утром вышел в киоск за сигаретами, а его бросили в воронок и повезли в райотдел для "беседы". И у него был выбор: отказаться от продолжения "криминальной карты Украины" или никогда не вернуться домой. Почему вы каждый раз в своих статьях обходите вниманием серьезные вещи, а концентрируетесь на незначительных. Ведь это же несопоставимые вещи отталкивание журналистки во время интервью и угроза расправы ментами. Это потому что вам так выгодно? тогда не надо прикидываться объективным. Цыник вы. И уважение к вам со стороны журналистов такое же. Что бы вы не писали в нашу защиту.
2105
5288 дн. тому
Отаре, на превеликий жаль, самоповаги в журналістів, як кіт наплакав. Не будуть поважати себе вони самі - не поважатимуть їх властьімущі!Як вирулити з цього - рецепту не знає ніхто. залишається без надії сподіватися. Хоча - все в Божих руках! І тим,хто сповідує Ваші цінності в професійній сфері - не пропасти! "Обравши не хліб, а свободу" - Ви залишитеся свобідними, гідними, об вас боятимуться обтирати ноги, і,попри все - поважатимуть! Плюс: Ви ніколи не будете голодними. До людей зі стрижнем і кодексом честі, завжди прихильним буде небо! Тому, що безкористливість, терпіння во імя справедливості, невміння йти на компроміс зі своєю совістю і правдиве служіння обраній професії - знаходятьбільшу винагороду і насолоду для себе самого. Як шкода, що Ваші колеги з професійного цеху - цього не розуміють!
2 EURONEWS
5289 дн. тому
Наші медійники це "річ в собі". Вони живуть десь в тому самому уявному світі власної елітарності, що й наші депутати. І мають таке саме бажання вертатися у дійсність. Не треба нічого вигадувати. Працюйте з тим же сумлінням і за тими ж стандартами, що й журналісти в країнах, де медійників поважає суспільство і вас так само будуть поважати. Поки вас, хлопці, дуже непокоїть ВАШ доступ у депутатський буфет, і необходить, наприклад, відсутність елементарно функціонуючого закону про гарантований доступ громадян до несекретної інформації... шо казати.
2 EURONEWS
5289 дн. тому
Наші медійники це "річ в собі". Вони живуть десь в тому самому уявному світі власної елітарності, що й наші депутати. І мають таке саме бажання вертатися у дійсність. Не треба нічого вигадувати. Працюйте з тим же сумлінням і за тими ж стандартами, що й журналісти в країнах, де медійників поважає суспільство і вас так само будуть поважати. Поки вас, хлопці, дуже непокоїть ВАШ доступ у депутатський буфет, і необходить, наприклад, відсутність елементарно функціонуючого закону про гарантований доступ громадян до несекретної інформації... шо казати.
VALENTYN
5289 дн. тому
EURONEWS // 21.04.2010 01:39:04 : "...ХТО МОЖЕ ВАМ ДОПОМОГТИ (РЕАЛЬНО)..." /// Ось у цьому "вам допомогти" і ховається причина існуючого стану: окремо - журналісти і окремо - вам. Журналісти не повинні вилучати, усвідомлювати себе окремо від суспільства і людей. Вони працюють не для вам. Вони працюють для всіх, а, відтак, і для себе.
EURONEWS
5289 дн. тому
СУМНО ЧИТАТИ, ЩО ТАКА НЕПОВАГА ДО МЕДІЙНИКІВ. А ВОНИ ЄДИНІ НА СЬОГОДНІ В КРАЇНІ, ХТО МОЖЕ ВАМ ДОПОМОГТИ (РЕАЛЬНО). А З ПРИВОДУ ТРЕБА БИТИ... НЕ РАДЖУ, У ПРОФІ ДУЖЕ ГАРНА ПІДГОТОВКА І ФІЗИЧНА І ПСИХОЛОГІЧНА, НЕ ГІРША НІЖ У СПЕЦПРИЗНАЧЕНЦІВ. ТОМУ, ДУМАЙТЕ ВЗАГАЛІ...ДЕГРАДАЦІЯ І ДЕБІЛЬНА АГРЕСІЯ ВЕДЕ ДО ХАОСУ
VALENTYN
5289 дн. тому
«Доки журналісти відстоюють права людей, доти їм не потрібно турбуватись про власні права». /// "Обравши хліб, замість свободи, втратиш і хліб, і свободу".
Злой
5289 дн. тому
Чего-то к тому, что написал Дмитрий и добавить почти нечего. Что посеяли ребята, то и выгребайте.
Гогаль Н. В.
5289 дн. тому
Дмитрий,ты - лев!Согласен с каждым словом,нах!Тока могу добавить, что современные журналюги - всего лишь высер сильных мира сего, и еще те убежденные глобалисты-либерасты!Все чаще добрым словом вспоминаю резонансные письма Нины Андреевой и выступления Сажи Умалатовой ! Помните таких? А статью "Популизм" Лосото помните,молодежь?Вы,масмудейники,всего лишь высшая форма гопничества :по типу запорожских казачков-с позднего периода!
Дмитрий
5289 дн. тому
Вообще-то обшибси. У меня к вам, ребята, не равнодушие, а легкое отвращение. Т.к. имею возможность видеть разницу между общественной пользой от вас украинцам и от западных медиа для их обществ. Нет, конечно, я не злорадствую когда вас бьют. Но... как это сказать так... ну вот представьте, например, что вы узнаете, что какой-то негодяй побил шарлатана, продавшего недавно вам козьи какашки за $1000 под видом лекарства для вашей больной мамаши. Представили? Ну вот и я не злорадствую.
Дмитрий
5289 дн. тому
"зеленым светом для давления на журналистов есть равнодушие общества" СОВЕРШЕННО ВЕРНО. А откуда у меня равнодушие к вам, ребята? Признайтесь честно. Качество вашей (в общем по стране) работы для общества не стоит гроша ломаного. Вы также плохо работаете как и все остальное в Украине. Не лучше судов, не лучше ментов, не лучше врачей, не лучше образования, не лучше таможни, не лучше армии. Пользы с вас как с козла молока. Вы такая же разложившаяся и некомпетентная банда папуасов как и, например, наша милиция. На НАСТОЯЩИЕ проблемы общества вам собственно наплевать. Вам хотелось бы чтобы и нам было плевать на РЕАЛЬНЫЕ проблемы и чтобы мы ценили вас за ваши виртуальные новости, дебилизаторские программы и то как вы преподносите всяких кретинов с их "мнениями" на любые темы. Да вы (99% наших журналистов) и полдня не продержитесь на работе ни в одной нормальной стране. Если бы можно было вас всех уволить как ментов в Грузии и набрать новых, то я был бы "за". Верх вашего папуасского нутра: взывать к отравленному вами, бесправному, рабскому, безвольному, оболваненному и дезориентированному вами же (в угоду "правящего класса") обществу. Взывать о тяжелой судьбе журналистов! Не спрашивайте общество... спросите себя.
Таша
5289 дн. тому
А ви спробуйте запросити журналіста на незаконну забудову біля вашого будинку, закриття дитячого садочка :-)))... або пошукайте політичної чи соціально аналітики (без довгих партійних вух)... Не можна претендувати на захист без поваги. В даному випадку - взаємоповаги. Якби журналісти сподівалися на суспільну підтримку, вони б не працювали за принципом "піпл схаваєт". Піпл хаваєт, але й проблеми журнаглістів їх не гребуть. Якщо в репортажі з тюряги чи іншого парламенту - начистять харю й журналісту - це буде додаткова подія до низькопробного продукту.
Jew
5290 дн. тому
….Чому об українських журналістів так часто й охоче витирають ноги… - за особые заслуги… ЗАСЛУЖИЛИ’C
благодарная
5290 дн. тому
есть у нас такая вещица как И-нет, где позволено все...всемирная сеть развязывает руки всем кто носит в кармане корочку - представитель прессы...а если постоянно носишь моб. с видеокамерой, то ты можешь стать звездой...когда это никак не касается членов твоей семьи на это особо не обращаешь внимания. а вот бывают случаи, когда встреча с журналистом заканчивается неприятностями, например, на работе...есть конкретное задание от руководства - выполнить, обеспечить - человек выполняет, а тут его при этом засняли, а потом разместили процесс его работы у себя на сайте... работа была выполнена, а начальству пофиг...если бы завалил - влетело, если не завалил - также влетело...гуманно?красиво? Украина? журналистам спасибо.
Аспирин
5290 дн. тому
Правильный заголовок. Юлия, верно подмечено. Хлестать за брехню, заказуху, наглость. И не давать зажираться и садиться на голову трудовому народу. Ж-ги часто мнят себя вершителями судеб и вещают свои "истины в последней инстанции". А трудиться над качеством информации не любят. В итоге желторотые юнцы приносят вред нации. Учиться, сомневаться и работать! И бить их, если надо, не ремнем, так рублем. А так пусть живут. И подучат грамматику.
Julia
5290 дн. тому
Если и есть за что бить журналистов - так это за вопиющий непрофессионализм либо за отношение к своим зрителям-читателям как к идиотам. Кому как нравится... Примерчик. В субботу, 17 апреля, СТБ показало программу "Звездная жизнь. Публичные позоры". О названьице говорить не будем, потому что никаких позоров там и не было, так, мелкие недоразумения. Но зато был там сюжетец о том, как у разных известных дам случались конфузы. Например, обрывались бретельки и падали платья, обнажая фактуру. Так вот, одной из "пострадавших" стала Анастасия Заворотнюк. Вроде как у нее от неловкого движения обнажилась грудь во время одной из передач "Ледникового периода". Идут кадры: видео - Настя в розовом декольтированном платье едет по льду, а потом - бац! Появляется фотоснимок, на котором девушка с действительно обнажившейся грудью, потому что у платья оборвалась бретелька! Но! Девушка это - совсем не мадам Заворотнюк, а российская фигуристка Екатерина Рублева, у которой порвалась правая лямка платья. Инцидент произошел на чемпионате Европы прошлого года, 20 января в Хельсинки. Кстати, вот этот кадр, который и был использован в программе! http://sport.oboz.ua/news/2009/1/21/59745/p_2.htm?item=0&i=0 Скажете - мелочь, ерунда, не стоит и выеденного яйца? Конечно, мелочь, но сразу вспоминается незабвенный папаша Мюллер: "Маленькая ложь рождает большое недоверие, Штирлиц".
Гогаль Н. В.
5290 дн. тому
Таки да !Бий журналюгу! А Калашнікову і ментам - респект!
медвед
5290 дн. тому
Малацца! Програмно вийшло
маркетолог
5290 дн. тому
Отар, так и есть.
Гаргантюа
5290 дн. тому
Этот текст надо распечатать и положить на стол Янеку, Яновичу и Литвину
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду