Днями Верховна Рада відібрала у Нестора Шуфрича портфель голови комітету з питань свободи слова. Парламентська опозиція вимагала цього вже давно, але звільнити колишнього члена забороненої «ОПЗЖ» з посади керівника комітету вдалося лише після того, як СБУ оголосила йому підозру в держзраді, а суд відправив у СІЗО. Тепер перед монобільшістю постало нелегке питання — що робити з комітетом, у якому залишились усього двоє депутатів? Поки що є три варіанти розвитку подій: ліквідувати, приєднати до іншого комітету чи дообрати хоча б одного члена комітету, щоб він мав право працювати, й залишити таким чином усе як є. «Детектор медіа» розбирався, до якого з цих варіантів схиляється влада та хто претендує на місце Шуфрича.

Доля комітету з питань свободи слова в нинішньому складі Верховної Ради не складалася від початку. Законодавці обрізали його функціонал, забравши частину повноважень разом із частиною назви та створивши ще один комітет із питань гуманітарної та інформаційної політики під керівництвом «слуги народу» Микити Потураєва. Йому й передали левову частку з переліку предметів відання комітету свободи слова.

До комітету, який через це обрізання втратив для його потенційних членів будь-яку привабливість, мало хто хотів іти працювати. Спочатку до нього зголосились увійти лише п'ятеро нардепів. А згодом його чисельність і взагалі зменшилася до трьох членів.

Щоби зберегти цю структурну одиницю, Верховній Раді довелося внести зміни до свого регламенту, зменшивши мінімальну кількість депутатів, яка необхідна для існування комітету, з п’яти до трьох. І хоча життя комітету свободи слова було збережене, повноцінним назвати його було важко.

«Детектор медіа» кілька років робив моніторинги роботи комітету свободи слова та інформаційної політики. Робота там завжди кипіла. Це була бурхлива гірська річка. У нинішньому парламенті ця річка поступово перетворилася навіть не на потічок, а на якусь калюжу із затхлою водою.

• Читайте також: «Шарій», «1+1», «Ера-медіа»: які питання розглядав Комітет свободи слова у першому півріччі 2020 року

Нагадаємо, що комітет свободи слова та інформполітики (так він називався до розділення) традиційно очолювали представники опозиції: Андрій Шевченко, Микола Томенко, Юрій Стець. Винятком були часи президентства Петра Порошенка: після Революції гідності його очолила представниця влади Вікторія Сюмар. Були часи, коли комітетом керували Олена Бондаренко, Ганна Герман (коли Партія регіонів була в опозиції).

• Читайте також: Як одночасно захистити свободу слова та інформбезпеку. Моніторинг роботи Комітету свободи слова за перше півріччя 2017 року

Робота комітету завжди була спрямована на захист журналістів. А ось законотворчі ініціативи практично завжди буксували. Тільки в попередньому скликанні, за головування Вікторії Сюмар, комітету вдалося відстояти ухвалення законів, які поклали початок кільком важливим медіареформам: створенню Суспільного мовлення, реформуванню державної та комунальної друкованої преси, прозорості медіавласності телерадіоорганізацій, запровадженню мовних квот тощо.

З приходом до влади партії «Слуга народу» зневажливе ставлення до журналістів проявилося, окрім іншого, і в тому, що в них, по суті, забрали майданчик для відстоювання своїх прав у парламенті. Комітету свободи слова не лише обрізали левову частку повноважень, але й дозволили головувати в ньому такій одіозній особі, як Нестор Шуфрич. Монобільшість керувалася при цьому принципом «будь-хто, хай навіть “ОПЗЖ”, аби тільки не “Європейська солідарність”».

• Читайте також: Нестор-миротворець, або Перший «семестр» Комітету свободи слова без інформполітики

Кілька років до повномасштабної війни в комітеті розглядали питання захисту прав журналістів, але переважно — з каналів Медведчука або Мураєва. Торік комітет так і не розглянув питання щодо вигнання з цифрового мовлення трьох каналів опозиції (5 каналу, «Еспресо», Прямого).

Після початку повномасштабного вторгнення ситуація погіршилася ще більше.

Згідно з результатами моніторингу роботи комітетів Верховної Ради, які проводив Рух «Чесно», комітет з питань свободи слова протягом першого року великої війни виявився найменш ефективним і одним із найбільш закритих. По суті, майже за рік роботи тут розглянули лише два питання. Якщо порівняти плани роботи комітету гуманітарної та інформполітики й комітету свободи слова, то в першого на сесію планується близько 300 питань, а у другого – немає й 10. Сайт першого комітету вважають одним із найвідкритіших, другого — практично не оновлюється з початку великої війни.

В інтерв’ю «Детектору медіа» Нестор Шуфрич говорив, що вважає себе принциповим борцем за свободу слова. Він розповідав, що є представником опозиції та має право очолювати комітет свободи слова.

Колишня членкиня цього комітету Тетяна Циба в інтерв’ю «Детектору медіа» сказала, що Шуфрич  не має морального права очолювати комітет свободи слова. Водночас її колега по фракції «Слуги народу» Сергій Швець, оцінюючи Нестора Шуфрича винятково як голову комітету, сказав, що він на цій посаді досить ефективний, а обґрунтованих претензій до нього нема. У коментарі «ДМ» він сказав, що до рішення суду Нестор Шуфрич залишається членом комітету, хоча тепер уже й не головує.

• Читайте також: Рада з питань свободи слова: що зроблено за два роки для захисту медіа та журналістів

Утім, нині, коли претензії до Шуфрича оголосили правоохоронні органи, від необхідності щось робити з очолюваним ним донедавна комітетом владі вже нікуди не подітися.

Готового рішення щодо цього в монобільшості немає. Наразі є три варіанти розвитку подій:

• ліквідувати (бо в його складі залишилося всього двоє членів);
• приєднати до іншого комітету;
• дообрати хоча б одного члена комітету та залишити все як є.

Закрити комітет з питань свободи слова, передавши його повноваження іншому комітету, що реально працює (приміром, з прав людини або з питань гуманітарної та інформаційної політики), — це крайній варіант. У владі розуміють, що знищити колись потужний комітет, один з атрибутів демократичної держави — це удар по іміджу. Особливо на тлі нашого бажання вступити в ЄС.

Якщо розглядати варіант приєднання, то найлогічніше було б це зробити, зливши комітет зі свободи слова із комітетом з прав людини. У коментарі «Детектору медіа» голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв сказав, що приєднувати комітет свободи слова до очолюваного ним — не дуже хороша ідея.

«Наш комітет займається регуляцією медіагалузі, а в комітету свободи слова основне завдання — захист свободи слова в Україні», — сказав Потураєв.

На цьому в коментарі «ДМ» акцентувала увагу й перша заступниця голови комітету з питань свободи слова та інформаційної політики попереднього скликання Верховної Ради Ольга Червакова. «Аби ситуація змінилася, парламент мав би переглянути предмети відання комітетів. Але я не вірю, що таке може статися в цьому скликанні, бо на таке порушення статус-кво нема ані голосів в залі, ані політичної волі. Обʼєднання комітету з іншим комітетом, наприклад, гуманітарної і інформаційної політики, теж видається мало реалістичним. А взагалі його ліквідація може наразити Україну на міжнародний скандал і звинувачення в недооцінці свободи слова як важливої складової демократії», — вважає Червакова.

Тож, скоріш за все, керівництву парламенту та монобільшості доведеться думати, хто б міг очолити комітет. Від «Європейської солідарності» це може бути Вікторія Сюмар, яка в попередньому скликанні очолювала комітет з питань свободи слова та інформаційної політики. Але влада ніколи не дасть керувати цим комітетом будь-кому з «ЄС».

Нібито не проти очолити комітет народний депутат Павло Бакунець (депутатська група «Довіра»). Щоправда, він хоче, щоб комітет називався комітетом свободи слова та релігії, а «слуги» проти такого об’єднання.

Як повідомили наші джерела в парламенті, посаду очільника комітету пропонували колишньому журналісту Сергію Рахманіну (фракція «Голос»), але він відмовився. Щоправда, сам Рахманін у розмові з «Детектором медіа» спростував інформацію про те, що йому надходила така пропозиція, зауваживши при цьому, що навіть якби й так, він відмовився б. 

Хоча в опозиційній фракції «Голос», судячи з усього, можуть знайтися й інші кандидати.

«Це один із базових комітетів, коли ми говоримо про прозорість. Ми як партія опозиції, яка не має голів комітетів, готові претендувати на цю посаду», — говорив раніше, під час презентації Рухом «Чесно» Антирейтингу комітетів Верховної Ради, Ярослав Юрчишин. Його прізвище, до речі, як кандидата на посаду голови комітету теж називали співрозмовники «Детектора медіа» із секретаріату парламента. Як і прізвище колеги Юрчишина по фракції «Голос» — колишньої заступниці міністра освіти й науки Інни Совсун.

Утім, знайти заміну Шуфричу, яка би влаштовувала і владу, й опозицію, здається набагато легшим завданням, ніж вдихнути в «мертвий» комітет із питань свободи слова нове життя.

• Читайте також: Усвідомлення справжньої ваги слова. Медійники — про те, що головного сталося з українською журналістикою під час великої війни

Навряд чи це входить у плани провладної більшості Верховної Ради, але така потреба є у вітчизняної медійної спільноти. За словами виконавчої директорки Інституту масової інформації Оксани Романюк, для українських медійників із 2019 року не існувало цього комітету, тому що його очолювала людина, яка, зокрема, голосувала за Диктаторські закони 16 січня 2015-го, була задіяна в поширенні російської пропаганди, працювала в команді Медведчука тощо.

«Але якщо головою комітету стане людина, яка матиме довіру журналістської спільноти, і якщо цей комітет буде регулярно зустрічатися та співпрацювати з медійними організаціями, то нам потрібен такий майданчик. У нас є низка питань, які давно потребують парламентської уваги й контролю», — сказала керівниця ІМІ в коментарі «Детектору медіа».

По-перше, розповіла Романюк, це стосується порушень прав журналістів в Україні, які з початком великої війни хоч і порідшали, але все одно відбуваються. І журналістам бракує парламентського контролю в цьому. По-друге, уваги парламенту потребує тема злочинів Росії проти українських медіа. «Станом на 21 вересня ми зафіксували понад 500 таких злочинів. В Україні загинули 66 журналістів, які були вбиті росіянами. І парламентський комітет, як і парламентська трибуна, були б дуже важливим місцем, де б усі ці факти збирали, опрацьовували й  трансформували у конкретні рішення, стратегію та дії», — сказала Романюк.

Крім того, за її словами, необхідно розробити законодавство для дослідження злочинів пропаганди й покарання тих, хто їх скоює. І лобіювати появу такого законодавства на міжнародному рівні.

Також уваги з боку законодавців потребує підтримка Суспільного мовника, питання подальшого існування телемарафону, комунікації між журналістами та військовими — Генштабом, Міністерством оборони. Перед медійною спільнотою сьогодні стоїть багато викликів, зокрема пов’язаних зі свободою слова. І дієвий, а не декоративний парламентський комітет із цим словосполученням у назві відіграв би вагому роль у їхньому подоланні.

Тож важливо не просто зберегти номінальний підрозділ Верховної Ради з трьома членами, які практично нічого не робитимуть, а зробити комітет майданчиком для захисту інтересів і прав журналістів і медіа.

Читайте також:

• «Шарій», «1+1», «Ера-медіа»: які питання розглядав Комітет свободи слова у першому півріччі 2020 року
• Нестор-миротворець, або Перший «семестр» Комітету свободи слова без інформполітики
• Головні події в історії українських медіа 2010–20 років

Колаж: Микола Шиманський/«Детектор медіа»