Один з інтелектуальних ребусів, що його нещодавно підкинув медійним аналітикам парламентський Комітет із питань гуманітарної та інформаційної політики, — це мета, з якою депутати швидко підготували та ухвалили закон про прозорість власності «Зеонбуду». Чи було це продиктовано бажанням відкрити якусь неймовірну інформацію про власників компанії? Чи інтересом до зміни її власності? Чи намаганням вплинути на кількість і склад телеканалів-ліцензіатів? Іншими причинами? Цієї теми ми торкнулися в інтерв’ю з Ярославом Пахольчуком, керівником напрямку платного телебачення, виконавчим директором «1+1 медіа» — медіагрупи, чиє бачення розвитку медіаринку зі зрозумілих причин нині має величезний вплив на реальний стан справ в індустрії.

Інтерв’ю загалом присвячено темі, одним із драйверів якої пан Пахольчук є протягом кількох останніх років, — ринку платного телебачення. А щоби тим, хто постійно її відстежує, теж було цікаво читати, ми намагалися віддавати перевагу запитанню «чому» замість «що» і «коли». А саме:

• чому всі чотири медіагрупи остаточно наважилися закодувати сигнал на супутнику лише кілька місяців тому;
• чому якби раптом кодування не відбулося в січні 2020 року, то вже й не треба;
• чому рішення медіагруп закодувати свій сигнал на супутнику може призвести до закриття якихось інших телеканалів (а також чому б і не запропонувати закодуватися телеканалам Віктора Медведчука);
• чому мейджори почали продавати права на показ кіно не лише StarLightMedia, а й «1+1 медіа»;
• та чому дії Росії впливають в Україні на ситуацію як з аналоговим мовленням, так і з інтернет-піратством.

– Ярославе, цього року під час традиційного пресланчу, присвяченого ринку pay TV, ви розповіли про очікування, як зміниться ринок платного телебачення по 2021 рік включно: зокрема, згідно з вашими прогнозами, у 2021 році медіагрупи як плату за ретрансляцію від провайдерів отримають 1,145 млрд гривень. Тобто приблизно по 300 млн гривень на кожну. Оскільки ваша група часто каже, що в 2021 році планує вийти на беззбитковість, виникає запитання: невже до точки беззбитковості вам не вистачає всього 300 млн гривень?

– Як ви закрутили. (Сміється.) Оскільки ми приватна компанія в конкурентному середовищі, й це конфіденційна інформація, то дати пряму відповідь, скільки нам не вистачає, я не можу. Але те, що в частині виходу на беззбитковість однією із ключових ставок, яку група зробила чотири роки тому, є платна дистрибуція — це правда. Наш фінансовий результат у 2018 році є найкращим за останні вісім чи навіть дев’ять років. В абсолютних цифрах у доларах він став кращим не на порядок, але в багато разів. Колись Бородянський, здається, давав підрахунок, що збиток чотирьох медіагруп складав 600 чи 700 млн доларів. Наразі це зовсім інші цифри, однозначно. Але й ціна долара теж інакша.

Проте справа не лише у платній дистрибуції. Реорганізація та децентралізація, про яку ми оголосили півтора місяці тому, не є вимушеним кроком у зв’язку зі зміною керівного складу групи. Це проект, який назрівав протягом останніх двох років. Спочатку основу нашого бізнесу складали телеканали, продакшен і реклама. Потім з’явилися діджитал та платне телебачення. Продакшен почав працювати з різними ринками. Структура прав стала надзвичайно комплексною. Крім класичних територій і кількості показів, з’явилася величезна кількість прав технологічних: кілька разів на рік з’являється щось нове — допрем’єрні покази, просунутий catch up, стрими. Різноманіття варіацій використання авторського права є надзвичайно великим. Це ускладнює бізнес. Ми стали помічати, що хоча група єдина, але бізнеси починають характеризуватися відмінностями. І щоб не натягувати один стандарт на все, їм треба дати більше свободи, повноважень та індивідуальності, лишивши спільний фундамент. Тому, безумовно, платна дистрибуція зробить свій внесок. Але врахуйте у своїй математиці, що цього року ми теж заробляємо. Тому, як мінімум, потрібно брати дельту. Але порядки цифр саме такі.

– Я розумію, що шлях до фінансової ефективності складається з двох компонентів: зростання доходів і скорочення витрат, підвищення ефективності роботи. Тому, власне, я також розумію, що pay TV — це тільки одна зі складових. А що станеться з рекламним ринком? Наскільки я знаю, всі медіагрупи перерахували показники перегляду, які вони можуть мати одразу після кодування супутника. І це, звісно, вплине на надходження від реклами. Яку корекцію показників перегляду після кодування ви прогнозуєте?

– У нас зараз вчергове триває відповідна внутрішня робота. Комерційна служба готується анонсувати шоп-лист на наступний рік і дати свої прогнози. Тому коректніше, щоби про них говорив Валерій Варениця, тим більше, що стосовно цих цифр ми з ним ще не дискутували й оцінка не підтверджена, а є лише орієнтиром (після запису інтерв’ю Валерій Варениця озвучив прогноз про скорочення перегляду на 12 %. — Ред.).

Безумовно, вплив буде. Очевидно й те, що найпривабливішу комерційну аудиторію — 18–54, 50 тис.+ — кодування зачепить найменше. Але і в цілому ситуація не є драматичною. Так, певна кількість глядачів залишиться без доступу до контенту. Але що це за аудиторія з точки зору охоплення й ефективності? Якщо хтось свідомо говорить, що ці канали для нього неважливі, то він уже й сьогодні їх не сильно дивиться і не є ядром для рекламодавців. У той же час, якщо глядач, як би грубо це не прозвучало, є неплатоспроможним, не може придбати приставку і залишається на супутнику free-to-air, то на нього рекламодавці теж не роблять ставку. Чому свого часу виділилася аудиторія 50 тис.+? Тому що це більш платоспроможне населення, воно цікавіше для рекламодавців, там дешевший рекламний контакт. Звісно, є група рекламодавців, які дивляться на всіх, але ядро все ж більш-менш централізоване.

Ще один важливий момент полягає в тому, що 40–50 % абонентів, які будуть миттєво втрачені, в середньостроковій перспективі — протягом шести — дев’яти місяців — повернуться. Можливо, вони змінять спосіб прийому чи дивитимуться на планшеті, хоча навряд чи в них є планшет, але згодом доставлять собі ці приставки. Це моя особиста оцінка. Але практика показує, що в цих питаннях я зазвичай не промахуюсь. Тому вплив буде, але загрози для реклами він не несе. До того ж, якщо вклад супутника в показники перегляду медіагруп більш-менш однаковий, то в кожен окремий телеканал супутник має абсолютно різний внесок. Серед усіх великих телеканалів «1+1» має від супутника найбільший внесок. І в той же час ми найбільше тиснемо на всіх, підштовхуючи кодуватися.

Це дуже складний проект. Складнішого в мене поки що не було. Я часто запитую себе: чому? Наче колеги по цеху є досить активними. І в них достатньо повноважень. І перші особи кожної компанії залучені до цього проекту, ми періодично зустрічаємося, звіряємося. Але якісь елементарні речі постійно затягуються. Може, я їх розслабив, тому що драйвлю процес, а їх це влаштовує? Але є речі, які дійсно треба робити індустріально.

– Ми всі пам’ятаємо, що з самого почату не всі чотири медіагрупи виступали за кодування супутника. Найдовше вагалася Inter Media Group. З якого моменту між вами запанувала одностайність?

– Одностайність у цілому з’явилася в третьому кварталі 2017 року. Але діями вона почала підкріплюватися лише в другому кварталі цього року. Бо відбулися зміни в двох медіагрупах, стали зрозумілими періоди політичних кампаній. І коли ми зняли політичні ризики, все стало на місця.

Я вже кілька разів казав, що найдієвішим шляхом було би підписати гарантійний договір чи прямий контракт на поставку приставок: щоб кожен зобов’язався вкласти в це N мільйонів доларів. Але ніхто не виявив такої готовності. З іншого боку, всі хотіли, щоби проект був. Це розмило відповідальність. Бо коли ти відповідаєш гривнею — це зрозуміло. А коли є поле для маневрів, якісь неоднозначності, то не тримається фокус.

– Яким чином ви зараз завозите необхідні ринку 600 тис. приставок? Хто вклався грошима й підписав контракт?

– Контракти підписали всі, тільки на невелику кількість. Медіагрупи закупили 50 тис. сет-топ-боксів, плюс «Ромсат» і «Стронг» самі везуть ще 50 тис. Це перша партія, про яку ми говорили ще у другому кварталі. Далі в нас є план заходів щодо кодування й подальше замовлення виробництва приставок залежить від того, як ми його виконуємо: прийняти рішення про кодування транспортного сигналу — прийняли, підписати контракт — підписали, далі настав етап заходу в піар-кампанію. 30 серпня на каналах «1+1 медіа» вийшов тизер, через два тижня — повноцінний 30-секундний ролик на каналах всіх медіагруп. Viasat почав кампанію про відключення ще 29 серпня — тільки для аудиторії супутника free-to-air. Далі почнуться блекаути — це найважливіша історія.

Цих гарантій достатньо для того, щоб везти сет-топ-бокси. Це складний, багатоітераційний процес. Ми зустрічалися із власниками компаній, менеджментом різних рівнів, українським, іноземним. Всі чекають на цей проект, бо для них він не тільки про те, щоб разово привезти приставки, а й далі обслуговувати їх, а через 3–5 років — замінювати. І в цілому у цього процесу є значно більше стейкхолдерів, ніж імпортери сет-топ-боксів. Є постачальники телевізорів: чим кращий сигнал, краща картинка — то кращий телевізор люди куплять (звісно, за умови, що економіка країни почувається нормально). Різні діджитальні інновації теж можна робити.

Не хочеться говорити, що це була авантюра; це точно вимушене реаліями рішення, щоб рухати розвиток медіаринку.

– Коли починався проект із кодуванням, поставало два питання. Одне стосувалося інформаційної безпеки: що ми закодуємо українські телеканали, а російські мовитимуть вільно. Друге запитання надходило від маленьких телеканалів, зокрема інформаційних: вони турбувалися, чи не станеться так, що медіагрупи через провайдерів змушуватимуть і їх кодуватися. Їм обіцяли, що цього не буде. Зараз ситуація змінилася, тому що з кількох невеликих інформаційних телеканалів утворився холдинг, який став п’ятим за величиною: я про холдинг «Новини», наближений до Віктора Медведчука. І він не кодуватиметься. Чи турбує це вас, нехай навіть з точки зору не політичної, а конкурентної ситуації?

– Ні, не турбує. Новини повинні мати масове охоплення, тому логічно, що їх потрібно лишати відкритими, у зручній для споживання формі. Щодо маленьких каналів, то однозначно для нашого невеликого ринку пропозиція телеканалів перевищує попит. Є проекти, які тягнуться історично і чиїм власникам або менеджерам час приймати рішення, що їх треба згортати. Наші зміни є ситом, яке має збудити ринок, додати свіжої енергії, щоб він рухався далі. От нам кажуть, що ми присутні в безкоштовному Т2. Можна говорити про це ще десять років, а можна рухатися далі. Бо в нас теж є питання, чи подобається нам те, як ми присутні на Т2. І так само не можна було сказати, що ми задоволені, як працюємо з концерном РРТ. Найпростіше — коли стосунки формуються на ринкових, аполітичних засадах. Візьмемо для прикладу супутникових провайдерів — SES, AMOS. Ми провели тендер, уклали контракт на умовах, за які домовилися. Вони можуть здаватися більш чи менш жорсткими, але в нас є вибір. А коли ми стикаємося з певними формами монополії, то це вже незручна історія.

Не можна сказати, що ми забороняємо каналам мовити на супутнику безкоштовно. Провайдери самі ставитимуть запитання: «Великі медіагрупи пішли на такий крок, він точно матиме вплив на їхні доходи від реклами. А чому ви хочете, щоби ми вам щось платили? Платіть нам». Телеканали пройдуть через це сито і кожен зрозуміє, за якою моделлю йому працювати. Я переконаний, що десяток каналів пропадуть з ринку. Отже, вони не стійкі, не готові до змін, не такі популярні. Але з’являться нові канали. Щоб запустити телеканал, якщо немає продакшену, потрібно десятеро людей.

– Але ви жодним чином не впливатимете на ці рішення провайдерів? І на перемовини провайдерів із незалежними телеканалами?

– Ми впливаємо опосередковано. Коли ми домовляємося про комерційні умови для себе, то це вже впливає на решту. Я неодноразово чув, як інші гравці на нашому ринку говорили: «Вчора спілкувався з таким-то оператором, він каже, що мав перемовини з “1+1 медіа”. Мусимо змінювати наші умови, бо змінюються умови роботи з “1+1 медіа”».

– Ви згадали «Зеонбуд». Він нарешті вирішив розширити покриття першого мультиплексу. Чи можна сказати, що «Зеонбуд» зараз став зговірливішим, комфортнішим партнером для вас?

– Якщо запитати окремо кожен канал чи навіть якусь групу, то за виключенням небагатьох конфліктів кожен скаже, що з «Зеонбудом» можна домовлятися. Крім початкової точки 2011 року, коли нам сказали, що є контракт у твердій формі і його не можна змінити, наша група завжди знаходила компроміс і домовлялася з «Зеонбудом». Але якщо піднятися на рівень вище, то існування приватної компанії з незрозумілими власниками, яка має таку концентрацію в частині мовлення на Україні — я оминаю слово «монополія», бо цей статус намагався визначити суд, але понятійно для мене це саме монополія — викликає запитання.

Зараз у «Зеонбуду» є великий конфлікт із КРРТ, що триває останні півроку. Якщо ви піднімете мої попередні інтерв’ю вам і вашим колегам, то я ще два роки тому говорив: відключити аналог — не проблема. Проблемою номер один я називав реорганізацію Концерну. Не можна відключити те, що складає 50–60 % доходу компанії, і просто чекати, що дадуть дотацію. Зрештою відключили так, як відключили, бо вже потрібно було приймати рішення. Але компанію до цього не готували. І зараз є конфлікт між двома операторами; як вони вийдуть із цієї ситуації — не знаю.

Чому «Зеонбуд» саме зараз почав розширювати мовлення, для мене теж загадка. Я не розумію що змінилося. Це завжди було очевидно: зробіть перший мультиплекс, де присутні найбільші телеканали, і знімете 80 % всіх питань, які до вас є. Бо навіть юридично можна буде доводити, що покриття дійсно не менше заявленого.

– Звісно, я перечитала всі ваші попередні інтерв’ю. Але я розумію, що зараз у вашої групи з’явилося більше можливостей для впливу на державну політику в медіасфері і те, що ви мені скажете, може справдитися значною мірою. Тому запитуватиму як уперше. Довкола чого виник конфлікт між «Зеонбудом» і КРРТ? Довкола тарифів?

– Так, довкола тарифів. За словами «Зеонбуду», є велика кількість каналів, які йому не платять, чи тривалий час не платили. Наприклад, канали, пов’язані з попереднім президентом (Петром Порошенком. — Ред.). Це створює додаткове фінансове навантаження на «Зеонбуд». При цьому представники «Зеонбуду» стверджують, що не існує механізмів і процедур відключення каналу через його несплату. Але, знову ж таки, вони самі накрутили цю історію, коли сформували такі договори. Все навколо цифрового ефіру в Україні ненормальне і нелогічне. І саме через цю кількість натягнутих рішень тепер і виникають усі конфлікти в господарській діяльності. Як це може бути: компанія не платить роками за те, що ти надаєш їй послуги, і ти не можеш її відключити, бо її ліцензія в іншому місці? При цьому є черга людей, які готові підхопити цю ліцензію і здійснювати мовлення своїх каналів.

Коли був конкурс, різні медіагрупи отримали різну кількість місць у мультиплексах. Сьогодні потрібно платити комерційний чек за послуги, а канали працюють в мінус і тому не в змозі покрити вартість ліцензії. Тому «Зеонбуд» хоче перевиставляти нам вартість. Ще раз, уявіть: «Зеонбуд» і КРРТ хочуть між собою домовитися. При цьому один каже, що якщо буде низький тариф, то він не зможе виживати, бо не трансформував свій бізнес. А другий говорить, що в нього є купа каналів, які йому не платять. Але перегляд ціни вище допустимого рівня, який собі можемо дозволити ми, створить уже в нас касовий розрив і штучну заборгованість перед «Зеонбудом» — ми теж не зможемо виконувати свої зобов’язання. Спочатку ідіть і розберіться з тими каналами!

Тобто як би зараз не домовилися між собою «Зеонбуд» та КРРТ, це не вирішить проблему, бо один із них опиниться в невигідній фінансовій ситуації. І треба буде наступним кроком іти в Нацраду і колективно вирішувати, що робити з каналами, які не платять, і переводити це питання в нормальне господарське поле. Потрібно укласти нормальні контракти. Як тільки сформуються регуляторні органи в цій сфері, я буду одним із тих, хто рухатиме це питання. До речі, можливо, те, що в кінці наступного року закінчується ліцензія «Зеонбуда» і відбудеться переліцензування, і спонукає його щось добудовувати.

– Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики під головуванням Олександра Ткаченка швидко рухався до ухвалення законопроекту про прозорість власності «Зеонбуду». А що це дасть, якщо вдасться розкрити його власників?

– Ви погоджуєтеся, що в «Зеонбуду» особливий статус?

– Погоджуюся.

– До особливих компаній має бути особливе ставлення. Не факт, що воно щось дасть. А може, там буде щось таке, що і дасть. Але принаймні це додасть рівності між гравцями і зменшить ризики — можливо, надумані — стосовно того, хто стоїть за «Зеонбудом».

– Чи буде зацікавлена група «1+1 медіа» в купівлі якоїсь частки «Зеонбуду»?

– Я би сказав, що наша група зацікавлена мати спокій в частині того, що стосується технологій дистрибуції сигналу. Ми не повинні думати, що нас можуть відключити просто так, коли комусь заманеться, бо все спишеться на людський фактор, погодні умови чи ще щось. Ми не повинні думати, що більше 40 % глядачів не зможуть нас дивитися через те, що якась компанія не врегулювала з іншою тарифи. Ми за те, щоб стосунки з оператором, який має спеціальний статус, були максимально комерційно зрозумілі. Більше нічого.

Якщо ви запитаєте, яку ситуацію з цифровим мовленням я бачив би як ідеальну, то я думаю, що в цифровому ефірі має бути 12–16 телеканалів. Причому з тим програмним наповненням, яке є в цих 16 каналів, це вже дуже сильна пропозиція. Як написав нещодавно один із колег по ринку, кажуть, що українське телебачення бездарне, а бій Ломаченка безкоштовно дивляться на «Інтері». В ЄС платять 20–30 євро за перегляд такого контенту. Форма власності у цифрового оператора має бути державна або змішана: наприклад, один мультиплекс державний, інший — приватний. Решту частот потрібно віддати мобільним операторам, військовим на ті потреби, які потребують швидкого розвитку.

Тут починається найцікавіше питання: як 32 канали трансформувати в 16? Що це за переліцензування має бути? Люди вісім років платили гроші, щось інвестовано в CAPEX, хоча я переконаний, що воно вже відбилося. Але це точка, яку я бачу як ідеальну саме для українського ринку. Наскільки вдасться це зробити? Може, це наступний мій великий проект.

– Чи правильно я почула від вас під час однієї із зустрічей, що в 2020 році може бути остаточно вимкнений аналог?

– Я говорив, що навіть до кінця цього року. До 2020-го. Росія уже відключила сигнал, навіть по периметру кордону. Посильте там цифру — і проблем не має (після інтерв’ю «1+1 медіа» заявила про запуск додаткових передавачів для своїх каналів вздовж лінії ООС. — Ред.)

– Під цією філологічною конструкцією «може бути відключений» мається на увазі, що він точно буде відключений? Чи що це варто було б зробити?

– Я ж не можу говорити, яке рішення порекомендує Нацрада і ухвалить Кабмін. Логічно завершити те, що робить «Зеонбуд», добудувати по лінії кордону передавачі цифрового сигналу там, де їх не вистачає — якщо їх не вистачає. Оскільки аналогових частот з боку Росії уже немає, треба закінчити цей процес. Це рудимент, у якому немає сенсу.

– Що в такому випадку чекає на КРРТ? Який і не підготувався тоді, і зараз навряд чи готується.

– КРРТ — це така сама махина, як і інші десятки державних підприємств, які існували і існують в Україні. Треба дати достатню свободу менеджменту, щоб провести реорганізацію цього об’єкта. Що було би з «Укрпоштою», якби не прийшов пан Смілянський? Мабуть, її б уже з’їли. За три роки ми бачимо конкретні зрушення, вона змінюється. А що було би з «Ощадбанком»? Мабуть, при всій державній монополії, він би вже доживав останні дні. Але прийшов менеджмент і активно його розвиває. Сьогоднішній менеджмент КРРТ є адекватним. Йому треба дати свободу дій, зняти політичний контекст і дозволити провести реорганізацію. Бо якщо нічого не зміниться, то в КРРТ є два шляхи: або держава почне дуже щедро його дотувати, або почнуться нескінченні суди.

Наскільки я розумію, є тенденція: радійщики, мобільні оператори рахують гроші — скільки коштує власна вишка, скільки вони можуть орендувати на якомусь даху. І між мобільними операторами триває діалог, щоб збільшити покриття інтернету: вони заходитимуть навіть у маленькі населені пункти, де будуватимуть спільні базові станції. Це стане ще більшим тиском для КРРТ, бо вони йтимуть із вишок. Звісно, ті конструкції треба підтримувати, щоб вони не падали, фарбувати, охороняти. Питання полягає в тому, чи потрібні ці витрати. Чи краще лишити ті об’єкти, які можна у щось перепрофілювати? Тобто це мусить бути комплексна реформа, пов’язана не тільки з одним КРРТ. Все має початися з ліцензій.

– КРРТ мусить залишатися державним?

– Звісно. Це одна з природних монополій, чиї функції має виконувати держава. Але не факт, що він єдиний має надавати послуги трансляції сигналу. Я вже говорив, що може бути змішана форма.

– Повернуся до початку нашої розмови, де ми говорили про прогнози: скільки грошей буде на ринку платного телебачення в 2021 році. Коли рік тому ви давали такий прогноз, він був дещо більший — 1,587 млрд гривень для медіагруп. Що змусило вас підкоригувати цю цифру?

– Ми планували, що раніше закодуємося. Це ситуація, яку ми моделюємо: закодувався супутник, абоненти розійшлися, як швидко ми як правовласники їх виловимо? Має пройти час. Для провайдерів фактично існує пільговий період. Власне, чому я і не роблю на 2020 рік якусь оцінку: це буде період «виловлювання абонентів». Бо в нас є більш-менш прозорі партнери, є невелика когорта партнерів ідеальних, і є купа дуже-дуже сірих. Але ми вже вміємо це робити.

– Те, що ви зараз заклали в свою політику продажів — врахування конкурентного ціноутворення провайдерів, прозорість їхніх баз — і є цим інструментарієм виловлювання абонентів? Чи маєте ще якісь секретні інструменти?

– Це постійна клопітка робота. Я за чесний ринок і за те, щоб провайдери конкурували між собою якістю послуг, а не тим, скільки вони андерепортять. Є 10–20 інструментів, які постійно працюють і завдяки яким ми виявляємо відхилення. Просто вони не є дуже швидкими, потрібно до півтора року, щоб вони спрацювали.

Говорити про все, що я хочу робити, мабуть, не дуже коректно. Але, безумовно, мова і про комерційну політику, і про технічні інструменти, і про довгострокові вектори того, як я бачу розвиток ринку: бо в нас після кожних змін є півтора-два роки, щоб скористатися їхніми плодами, і потім потрібно запускати щось нове.

Я не приховую, що ідеальний для нас інструментарій — це всі в ІР, бо там можна провести аудит. Аналогові провайдери — це біда. Дійсно є оператори, які в 2019 році ходять по під’їздах і ставлять галочки, заплатив абонент чи ні. І найцікавіше для мене питання: де та планка, коли оператор говорить: «Гори воно синім полум’ям, це кінець бізнесу»?

У мене є ще одна оцінка: я не допускаю, що кодування не відбудеться в 2020 році, але якби таке сталося, то, швидше за все, воно не відбулося б уже ніколи. Мине ще 2–3 роки і технології також зміняться. Мобільні оператори або який-небудь Ілон Маск дадуть наступний ривок. Але якщо кодування зараз трапиться, то DTH-оператори попрацюють ще років сім-десять. А якби його не сталося, то переконаний, що і Xtra TV, і Viasat зникли би з ринку. Тому це для нас останній шанс додати щось у платне телебачення на найближчі роки.

– Тому ваша медіагрупа і була таким драйвером кодування? Тому що у вас є Viasat?

– Ні, я просто не вмію чимось займатися на півсили. Якщо берусь за щось — роблю. Або не берусь.

– На яку частку ринку ви цілитеся з Viasat?

– 50 %. (Сміється.)

– А скільки маєте зараз?

– 50 %. (Сміється.) Я вважаю Xtra TV не конкурентом, а партнером із розвитку ринку. Сьогодні DTH-ринок — це приблизно 90 тис. абонентів. Це ще не ринок. А на несформованому ринку нерозумно вести неконкурентні дії: ми маємо ухвалювати рішення, які дозволять збільшити кількісну, а потім і грошову базу DTH-ринку в цілому. Xtra TV і Viasat — це наразі дві компанії, які формують DTH-ринок. Я вірю, що якщо і з’явиться третя платформа, то тільки в руках однієї з медіагруп. Я не допускаю, що хтось зайде на цей ринок ззовні.

– Чи бачите ви в якоїсь із медіагруп, в якої ще немає супутникового оператора, такі наміри?

– Поки що не бачу. Швидше з’явиться OTT чи IPTV.

– А ви плануєте розвивати «1+1 video» у бік створення ОТТ-провайдера?

– Ми активно розвиваємо «Домашнє ТБ» (спільний проект Viasat і «Київстар», що надає доступ до телебачення і кіносеріальної бібліотеки через інтернет. — Ред.).

– Із тих репортажів про тематичні панельні дискусії на профільних конференціях, які я читала цього року, я зробила висновок, що решта медіагруп не думала про те, щоб брати з провайдерів додаткові гроші за HD-версії, а ви думали, але не називали, скільки. Чому передумали?

– Ми не думали брати гроші. Ми озвучували, що ціноутворення не сформоване.

У нас із самого початку була позиція, що HD — це один із тригерів розвитку платного сегменту, і для нас це диференціатор: HD — для платних абонентів, SD — для безкоштовних. Сам провайдер може зробити якийсь пакет HD-каналів і окремо його продавати, але без нашої участі.

Цифра про 2–2,5 млн доларів наших інвестицій в HD, яка десь звучала публічно, це кошти, вкладені в 2012 році в технології, в сам телецентр. Сьогодні в SD вже нічого не виробляється. В українських каналів досі не було HD-версій не через те, що ми не могли їх робити чи це було дорого, а тому що їх було дорого дистрибутувати і не було кому цього робити. Вартість на супутнику для одного каналу зростала в три-чотири рази — це дуже великі гроші. Коли ми закодуємося і переведемо свій сигнал в іншу систему мультиплексування, то за ті самі гроші зможемо транслювати HD-картинку. Знову ж таки, хто її дивитиметься і на чому, коли по селах ще стоять телевізори 3х4? Важливо, щоб Україна була процвітаючою, багатою і люди могли собі дозволити дивитись якісну картинку.

– Є ще одна стара проблема: піратство. Я періодично перевіряю, який контент можна дивитися на піратських ресурсах. Я дійсно бачу, що контенту медіагруп там немає. А коли на українському ринку настане ситуація, що там не буде і мейджорського контенту?

– Коли мейджори дозволять краще захищати свій контент. Вони тільки говорять, що ми в топі списків піратів, але ніяких прав не дають, ринком не займаються, бо він маленький. І ситуація не зміниться, поки вони не побачать, що тут можна заробляти.

Є ще модель нашого північного сусіда, коли піратський контент директивно блокується через інтернет-провайдерів.

– Я пам’ятаю, як ще років п’ять тому «Чисте небо» говорило, що хоче вийти до мейджорів із пропозицією захищати тут від їхнього імені їхній контент. І ті не погодилися.

– Ми не відклали це питання, постійно спілкуємося. Але, чесно кажучи, коли ти на одному рівні говориш, на другому, на третьому, просиш дати юриста, з ким можна далі спілкуватися, і нічого не відбувається, то руки трошки опускаються.

Але я думаю, що нам може бути на руку боротьба з піратством у Росії, яка зараз набирає обертів. Якщо вона перейде в дуже активну фазу, то це точно позначиться на нашому ринку.

– Я погоджуюся, тому що на піратських майданчиках ми бачимо фільми, явно взяті не з українських кінотеатрів.

Чи це правда, що «1+1 медіа» і StarLightMedia зараз спільно закуповують контент трьох мейджорів?

– Неправда, що ми разом закуповуємо. Тобто в нас немає спільної компанії чи спільних контрактів. Але правда, що є певний діалог.

Справа в тому, що мейджори змінили ставлення до українського ринку, враховуючи його ризикованість, нестабільність, і диверсифікують свої пакети. У результаті й з’явилися так звані змішані угоди, коли в одного мейджора є контракти одночасно з кількома медіагрупами.

– Зрозуміло. Просто коли я почула про цю історію, то подумала, що, можливо, ви посилили свою ринкову позицію як закупники і змогли запропонувати мейджорам захищати в Україні права на їхній контент.

– Захист контенту нас дуже хвилює. Але мейджори настільки великі, що знайти, хто там за що відповідає, досить складно. Сьогодні ринок дистрибуції в Україні — 160–170 млн доларів, у тому числі всіх західних компаній — 20 млн доларів, у тому числі всіх мейджорів — 4 млн доларів. Є ринки, де одна угода приносить їм більше грошей. А зробити тут потрібно багато. І коли вони враховують, який ефект можуть отримати, то просто закривають на все очі. І я їх до певної міри розумію.

Але ми руки не опускаємо. Ми будемо щось робити, пірати теж. Це безкінечна історія. Є прийнятий в усьому світі принцип, що піратство побороти не можна, але його можна зменшити, взяти під контроль чи погодити певні морально-етичні та бізнесові правила гри.

– Ви нещодавно розширили пакет дистрибуції чужих каналів. А чи є у вас плани по запуску власних платних каналів? Я знаю, що принаймні на рівні бізнес-планів у групі обговорювали канал про здоров’я.

– Ми постійно аналізуємо можливості. Двічі на рік відбувається брейншторм, де ми обговорюємо, який канал ми могли би запустити. Але канал — це контент. Щоби зробити канал, має бути достатня бібліотека прав. І не ситуативно, сьогодні, а має бути розуміння, звідки далі брати прем’єрний контент. Щоб зробити гідний уваги канал, потрібно щороку мінімум 400–600 годин свіжого контенту. В Україні є ніші, які потребують додаткової уваги: науково-пізнавальна, туристична, все, що пов’язано з дозвіллям і розвитком. Але при всьому масштабі медіаринку в нас не сильно виходить їх запускати.

Свого часу ми два-три роки обговорювали можливість запуску «Квартал ТВ» і зрештою запустили його за півроку. А «Бігуді» колись запустилися тому, що змінилася програмна сітка «1+1» і в нас на руках опинилося багато серіального контенту для жінок, який ми не встигали показувати, бо згорали права.

А от у дистрибуції мені дуже подобається, що ми маємо ексклюзивні угоди з трьома найбільшими українськими виробниками (Film.ua Group, Star Media і студією «Квартал 95». — Ред.). Це є результатом хорошої роботи, коли ми змогли зарекомендувати себе надійним партнером. Важливо бути послідовними, не пересмикувати і системно вибудовувати ринок.

– Для системності у вас не вистачає спорту.

– Я скептик стосовно спорту. Все почалося 2009 року, коли «1+1 медіа» була частинкою СМЕ, яка в семи країнах своєї присутності (Румунії, Чехії, Словаччині, Словенії, Україні, Хорватії та Болгарії) розглядала довгостроковий контракт на олімпійський пакет і Eurosport. Аналітика показала, що круті спортивні події в нас дивилися 5–10% глядачів, середні — 2–3%. А в них — 20–30 %. Топові футбольні матчі типу «Динамо» — «Шахтар» тоді дивилися 20–22 %, сьогодні — 10–12 %. У них же такі матчі дивляться 50 %.

Увага до спорту в нас непорівнювано низька і низька спортивна культура. Спершу в нас має з’явитися достатньо спортивних лідерів, за якими можна фанатіти. Коли нема за кого вболівати, втрачається інтерес — це перша причина. Друга причина — специфіка дистрибуційної моделі українського ринку. Спорт усюди дорогий, він платний. У нас же що попало. (Сміється.) І третя причина — практика: був період, коли ексклюзивний контракт на «Футбол 1» / «Футбол 2» був у Viasat. Потім ці канали перейшли на Xtra TV. Але жодній з двох платформ це не допомогло. Обидві мали максимум по 40 тис. футбольних абонентів. Тобто 4,5 млн глядачів дивляться спорт, з них 40 тис. — футбол. Це 1 %. Чи є він драйвером? Ні. Саме тому «Футбол 1» / «Футбол 2» досі збиткові. Коли Україна купує права, УЄФА не розуміє, чому тут платять копійки, якщо є ринки з таким самим населенням, де контракти дорожчі в сотні разів.

Під час наших брейнштормінгових сесій спортивний канал фігурує протягом останніх п’яти років. Ми його і так, і так перепаковуємо — і нічого не клеїться. От Megogo зараз грається зі спортом, зрозуміло чому: рік-два попрацювали і почали партнеритися, бо бачать, що щось не виходить.

Може, Бородянський щось змінить: за п’ять років закладе фундамент, завдяки якому з’являться нові спортсмени в великій кількості — тоді, мабуть, спорт стане актуальнішим.

Фото: «1+1 медіа»