Засновник терористичної організації у складі російської армії «Вагнер», яка визнана українським парламентом міжнародною злочинною організацією, Євген Пригожин увечері 23 червня звинуватив російське міністерство оборони в атаці по тилових таборах його угруповання. При цьому він запевнив, що «вагнерівці» розберуться, чому в країні твориться безлад. І додав, що підконтрольні йому найманці здійснять «Марш справедливості» — блокуватимуть Ростов-на-Дону та вирушать на Москву, якщо їм не видадуть міністра оборони та начальника генштабу російської армії. 

«Вагнерівці» почали здійснювати обіцяне — взяли під контроль військові об’єкти в Ростові-на-Дону та Воронежі, знищили сім бортів російської авіації. У відповідь Путін назвав це «заколотом» та «ударом у спину». Захоплення військових об’єктів Ростова-на-Дону та Воронежа відкрило дорогу на Москву. Втім дещо пізніше, 24 червня, Пригожин заявив, що його військові припиняють рух вперед та повертаються до польових таборів.

Медійні згадки про «вагнерівців» уперше з’явилися у 2014 році, коли найманці почали підтримувати російські сили на сході України та допомагали Росії анексувати Крим. Вони також були задіяні в Африці та на Близькому Сході. Спершу міноборони Росії не визнавало, що «вагнерівці» воювали проти України в умовах повномасштабнох війни, що викликало одну з перших суперечок між Пригожиним та російським військовим керівництвом. Зокрема, найманці брали участь у боях за Бахмут, постійно скаржачись на брак боєприпасів та уваги до їхніх потреб. На тлі цих подій конфлікт між Пригожиним та міноборони наростав, що й вилилося у збройний заколот.

Заколот прикував увагу світових медіаспотерігачів та аналітиків. Хоча протестний потенціал вичерпався протягом 24 годин, він залишив за собою низку запитань: хто стоїть за цим бунтом, чому «вагнерівці» не дійшли до Москви, що далі буде з Росією та чим це може обернутися для України? У цьому матеріалі ми зібрали низку ключових меседжів, які агітпроп поширював у російському та проросійському телеграм-сегменті, а також через пропагандистські рупори.

1.  «Заколот Пригожина спланували іноземні спецслужби»

По федеральному каналу НТВ пропагандистка Ірада Зейналова назвала події останніх днів «справою іноземних спецслужб, що спрацювала», додавши, що «країну намагатимуться розгойдувати, Путін говорив про це продовж останніх тижнів».

Звинувачення іноземних спецслужб в інсценуванні подій — типова пропагандистська практика. Це дуже зручно — перенести всю відповідальність на якусь колективну силу, яка і так вже, за вигадками російської пропаганди, впродовж багатьох років нібито намагається «потопити» Росію. До того ж, цю зовнішню силу неможливо притягти до відповідальності, адже це колективний суб’єкт, чию провину складно «довести». Звинувачуючи іноземні спецслужби, пропагандисти намагаються поширити меседж, який зображує Росію жертвою змови та неправомірного зовнішнього втручання. Мовляв, росіяни настільки свідомі та згуртовані, що не здатні на жоден заколот; подібні речі відбуваються лише з волі зовнішніх ворожих сил. 

2.  «Похід на Москву зупинився, бо в бунтарів закінчився бензин»

Російський пропагандист Кисельов заявив, що озброєні до зубів «вагнерівці» з важкою технікою не дійшли до Москви нібито через те, що у військової колони закінчився бензин. Втім, на його думку, шансів на революцію і так не було, тому що вона «не підтримана суспільством» і взагалі «твердиня єдності залишилася непохитною».

Тут бачимо, як агітпроп апелює до надмірного спрощення причин. Прості пояснення спрямовані на те, щоб не заглиблюватися в деталі та не викликати зайвих сумнівів в аудиторії.

3.  «Виступати проти Путіна — антипатріотично»

Ось як один із пропагандистів пояснював бунт Пригожина: «Коли спалахнув заколот, лінійно мисляча частина російських патріотів опинилася в стані когнітивного дисонансу. Як уся країна, вони довіряють Путіну. У Росії той, хто виступив проти Путіна, автоматично припиняє бути патріотом, оскільки сьогодні Путін — головна сила консолідації Росії».  

Пропагандисти апелюють до цінностей та ідентичності нації, хоча мають на увазі щось інше, ніж патріотизм. Це типова практика підміни понять задля маніпулювання суспільним сприйняттям і формування бажаних наративів. Агітпроп ототожнює лояльність до авторитарного режиму та патріотизм. Мовляв, ті, хто виступає проти російської влади, не є патріотами, адже всі справжні патріоти — «запутінці».

4.  «"Вагнер" тепер може увірватися в Україну з території Білорусі»

Після того, як Пригожин припинив свій бунт, у Кремлі заявили, що він осяде в Білорусі; найманці його організації мають змогу підписати контракти з міністерством оборони Росії, повернутися додому або ж виїхати на територію Білорусі. «"Вагнер" у момент “Х” може відкрити північний фронт із проривом на Житомир / Рівне, чим завдасть величезних проблем ЗСУ», — такий «інсайт» поширив один із анонімних телеграм-каналів.

Це типова тактика залякування, в межах якої пропагандисти для отримання бажаного результату використовують страх чи стійкі упередження. Вони прагнуть нав’язати відчуття вразливості, безпорадності, приреченості та безвиході — буцімто, «вагнерівці» дістануть вас усюди, наступали зі сходу, а тепер — із півночі. Однак «інсайт» не підтверджувався жодними переконливими доказами чи аргументами. Наприклад, якщо кінцева мета цього всього була відкрити північний фронт руками «вагнерівців», то чому не можна було зробити це напряму, без знищення російської військової техніки.

5.  Путін сам все організував, щоб позбавитися Шойгу

«Марш справедливості Пригожина неправильно називати заколотом, насправді це план Путіна. За допомогою важкої бойової техніки (танків, РСЗВ “Град” і системи протиповітряної оборони) Пригожин вирушив на допомогу Путіну, щоб позбавитися низки чиновників, у тому числі Шойгу, всього генералітету міністерства оборони і генштаби, а також маси високопоставлених співробітників адміністрації президента і різних силових структур», — йшлося в одному із телеграм-каналів, що поширюють прокремлівську риторику.

Подібні тези — спроба закріпити за Путіним образ всемогутнього лідера, який все завжди тримає під контролем і не допускає прорахунків. Нібито Путін завжди на крок попереду своїх супротивників, все, що відбувається — навіть найбільш дивовижні та абсурдні сценарії, — насправді задумка російського диктатора.

6.  Бунт Пригожина посилив владу Путіна

«Заколот Пригожина та його провал не послабив владу Путіна та внутрішню стійкість Росії, а навпаки — посилив. Пригожин та “Вагнер” створили “державу в державі”, із власною армією та медіа. Але Пригожина відправили на заслання, “Вагнер” фактично припинив своє існування», — йшлося в одному з анонімних телеграм-каналів, що просувають прокремлівську риторику. Також днями пропагандистські медіа оприлюднили заяву директора Інституту політичних досліджень Сергія Маркова, що пересічні росіяни «готові молитися на Володимира Володимировича: тільки позбавте нас від усього цього хаосу. Підтримка президента була 80%, а після цих подій вона стала 90%, оскільки люди побачили у Пригожині не політика з якоюсь програмою, а вершника апокаліпсису».

З одного боку, пропаганда описує події як підступний удар у спину та загрозу існуванню держави, втім, з іншого, запевняє, що ця сиутація не стільки послаблює позиції Путіна, скільки їх посилює та сприяє консолідації його апарату. Це класичний приклад «подвійного мислення» — здатності дотримуватись двох суперечливих переконань або приймати дві суперечливі ідеї одночасно. Хоча подвійне мислення саме по собі не є тактикою пропаганди, його можна використовувати як психологічний інструмент у пропагандистських кампаніях.  Однак пройшло лише кілька днів після заколоту, а в російських фабриках думок уже є результати опитування громадської думки щодо цих подій та ставлення до Путіна на фоні його політики щодо Пригожина.

Медійні ефекти бунту Пригожина

По-перше, на початку подій ключові рупори пропаганди загадково відмовчувалися, адже не знали, як «правильно» реагувати. Але про бунт Пригожина одразу написали всі світові медіа, тож просто замовчувати чи зам’яти ситуацію не вдалося би. По радянському телебаченню транслювали «Лебедине озеро» у дні смерті генеральних секретарів, а під час путчу 1991 року балет Петра Чайковського демонстрували протягом трьох днів із невеликими перервами на новини від Державного комітету з надзвичайних ситуацій. У ситуації з бунтом подібна тактика не спрацювала би.

По-друге, бунт Пригожина наочно довів, що державний апарат Росії базується не на конкретних інститутах, а на неофіційній мережі зв’язків, яку очолює особисто Путін. Коли позиції Путіна сильні, ця система працює, але коли Путін ослаблений, ситуація виходить з-під контролю. Система дає збій, її окремі ланки дезорієнтовані та працюють врізнобій, а в інших політичних гравців замало сил, щоби системно вплинути на ситуацію. Це вкотре демонструє, що російське суспільство сприймає Путіна як особу, що несе відповідальність за всі процеси в державі, без його відома чи особистого втручання нічого не відбувається. Пропагандистські медіа висвітлювали події так, що лишень підкреслили силу цього обмеженого світобачення.

По-третє, бунт Пригожина та його медійний супровід свідчить про те, що керівництво Росії було фактично змушене перейти в режим «кризової комунікації». Замість того, щоби «тріумфувати» й розповідати про «успіхи й перемоги», довелося запускати часто нескоординовану кампанію виправдання, заспокоєння та розрядки, демонструючи, що в режиму Путіна «все під контролем» і що все «йде за планом».