«Канонічні проти сатаністів». Дослідження дезінформації щодо релігійних спільнот у соціальних мережах

«Канонічні проти сатаністів». Дослідження дезінформації щодо релігійних спільнот у соціальних мережах

28 Червня 2023
7253

«Канонічні проти сатаністів». Дослідження дезінформації щодо релігійних спільнот у соціальних мережах

7253
Команда «Детектора медіа» проаналізувала понад 47 тисяч дописів, щоб визначити, як російська пропаганда маніпулює темами життя релігійних спільнот в Україні і яку суспільну загрозу це становить.
«Канонічні проти сатаністів». Дослідження дезінформації щодо релігійних спільнот у соціальних мережах
«Канонічні проти сатаністів». Дослідження дезінформації щодо релігійних спільнот у соціальних мережах

In English

«Детектор медіа» в умовах великої війни системно досліджує російську дезінформацію в українському та російському сегментах соцмереж і помітив зростання кількості згадок та маніпуляцій на темах, які стосуються життя релігійних спільнот в Україні. Команда аналітиків та аналітикинь проаналізувала десятки тисяч публікацій та розповідає про маніпуляції на темі релігії, які використовують проросійські користувачі телеграма, ютуба, фейсбука і твітера. У поле нашого дослідження потрапила тематика католицизму, православ’я, ісламу, християнських сект та «відступництва від канонів» і поширення в Україні «сатанізму та язичництва». У цьому дослідженні ми наводимо ключові меседжі, що відображають міжконфесійну ворожнечу, інструменталізацію релігійних розбіжностей та вкотре підтверджують, що агітпроп не гребує питанням віри, щоби поглибити розкол в українському суспільстві.

Спрямована проти релігійних спільнот пропаганда — це поширення упередженої або оманливої інформації, що породжує негативне ставлення, підживлює стереотипи про  представників різних конфесій та виправдовує дискримінацію проти них. Пропаганда прагне зобразити релігійні спільноти як потенційно небезпечні чи екстремістські, спираючись на стереотипи та фейки, щоб викликати страх у суспільстві. Американський дослідник Девід Елкотт зазначає, що вепонізація релігії використовується для того, щоб виправдати обмеження свободи та маргіналізацію меншин у всьому світі. Він зазначає, що після Другої світової війни релігійні течії стали більше зближуватися із популістичним націоналізмом, який часто зображає себе захисником «справжніх» цінностей, традицій та інтересів нації проти загроз, які несе глобалізація, імміграція чи наднаціональні організації. Елкотт пише, що релігійна ідентичність є навіть потужнішою силою для підтвердження національної приналежності, ніж особисті релігійні переконання та практика. Як приклад він наводить підйом антиліберальних політичних рухів і політиків: праву популістську партію «Альтернатива для Німеччини», Марін Ле Пен у Франції, Віктора Орбана в Угорщині та Нарендри Моді в Індії. Політичні рухи, які засновувалися явно не задля відстоювання інтересів вірян, нині є найбільш ревними захисниками ідеї про «збереження чистоти й автентичності», в тому числі й релігійної, і виступають проти того, щоб «чужаки» відбирали їхню націю, релігію, культуру та цінності.  

Одним із відносно нещодавніх прикладів вепонізації релігії є конфлікт у Північній Ірландії у 1960-х — 1990-х. Протестантські громади переважно ідентифікували себе як прихильники того, щоби Північна Ірландія залишилася частиною Сполученого Королівства. Тоді як католицькі громади, яких часто називаюли націоналістами, прагнули возз’єднання з Республікою Ірландія. Тобто релігійні ідентичності були переплетені з політичними прагненнями. І релігія стала інструментом політичної боротьби. Сторони конфлікту, якими були воєнізовані організації та політичні партії, використовували пропаганду для формування громадської думки та згуртування підтримки, просування своїх планів і легітимізації своїх дій. Це включало демонізацію релігійної групи, до якої належали супротивники, маніпулювання історичними наративами для посилення міжконфесійних розбіжностей, виправдання актів тероризму проти іншої конфесії. Протидія пропаганді та сприяння примиренню зіграли вирішальну роль в укладанні Страсноп’ятничної угоди 1998 року, яка, звісно, не вирішила всі протиріччя, втім поклала край кровопролиттю.

В Україні частка людей, які ідентифікують себе як віруючі, за останні два десятки років має тенденцію до зростання. Якщо у 2000 році 58% українців називали себе віруючими, то у 2022-му їхня кількість зросла до 75%. Оскільки тема віри стосується трьох четвертих мешканців України, російська пропаганда всіляко намагається розіграти релігійну карту, розколоти українське суспільство та послабити його. Для цього пропагандисти намагаються реанімувати старі вигідне Росії трактування неканонічності одних релігійних спільнот і канонічності інших, а також формувати нові наративи й підривати довіру до світських і церковних інститутів. Аргумент про «захист канонічного православ’я» також служив одним із виправдань російського вторгнення в Україну.

Релігійним організаціям в Україні, за дослідженням Київського міжнародного інституту соціології, наприкінці 2022 року довіряли 44% респондентів. Це один із найнижчих показників довіри до релігійних інституцій в Україні за останнє десятиліття. Рік тому їм довіряла половина опитаних українців, а у 2020-му — 62,5%. У лютому 2020 року, за два роки до повномасштабного вторгнення Росії, серед соціальних і державних інститутів більший баланс довіри мали лише Збройні сили України і Державна служба з надзвичайних ситуацій. На противагу, наприкінці 2022 року, більший, ніж церква, баланс довіри мали такі політичні інститути як Президент України і Кабінет Міністрів, яким до повномасштабної війни українці довіряли набагато менше. Заступник директора Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький пояснює зростання довіри до державних інституцій «свідченням згуртування громадян у критичних обставинах. Суспільна згуртованість є одним з ключових факторів успішного опору ворогові».

Міжконфесійні суперечки між православними релігійними спільнотами, вірянами яких, за опитуванням Центру Разумкова 2020 року, є дві третини українців, стали одним із інструментів російської пропаганди, якими росіяни намагаються розділити українське суспільство. Використання релігії як інструменту в конфліктах і для виправдання агресії — досліджене явище в історії і соціальних науках. Використання релігійної риторики й символіки слугує як для виправдання, так і для засудження збройних конфліктів.

У XX сторіччі Росія радше асоціювалася з науковим атеїзмом та жорсткою антирелігійною політикою, а вже у XXI столітті стійко асоціюється із православним християнством. За останні три десятки років церква та політика в Росії неабияк зблизилися, а світська держава різними способами інструменталізує релігію та маніпулює почуттями російських вірян.

До держав, які колись входили до Російської імперії, Росія має релігійні претензії, аналогічні до претензій на території: це начебто російські землі, тому спроби країн будувати власну вертикаль світської чи релігійної влади — відступ від заведеного порядку. Кремль намагається вепонізувати, перетворити на знаряддя пропаганди, релігію в Україні. Для цього пропагандисти поширюють токсичні та маніпулятивних меседжі, спрямовані на розкол українського суспільства й недовіру до владних інститутів. А також апелюють до християнської моралі братерства і всепрощення з боку українців у відповідь на російську агресію.

У цьому дослідження фокусуємося на взаємозв’язках між релігійною дезінформацією та російською пропагандистською машиною в соціальних мережах.

Методологія


У цьому дослідженні ми розповідаємо про особливості використання пов’язаних із релігією тем проукраїнськими і проросійськими користувачами з українського сегмента телеграма, ютуба, фейсбука і твітера. Під українським сегментом ми маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп та каналів, які розташовані в Україні, або вказали своїм місцем розташування Україну, або які постачальники даних визначили як українські.

Детальніше про методологію отримання та обробки даних — читайте тут.

Для цього дослідження ми опрацювали 46 876 публікацій у цих соціальних мережах, створених між 9 січня до 9 травня 2023 року, які надали компанії LetsData i Semantrum.

Ми вважаємо проросійськими користувачами соціальних мереж не лише облікові записи або спільноти, які регулярно поширюють російську пропаганду або просувають співзвучні їй тези поміж умовно проукраїнськими постами, але й такі, що поширюють вигідний Росії порядок денний більш завуальовано. Наприклад, більшість повідомлень у телеграм-каналі проросійської блогерки Мирослави Бердник (Varjag2007) є повтореннями меседжів російської пропаганди. Крім перепублікацій російських церковних і світських осіб про переслідування православних, вона, зокрема, критикує знесення радянських пам’ятників, корупцію в Україні і ностальгує за Радянським Союзом.

Проукраїнськими користувачами соціальних мереж ми вважаємо відібрані для дослідження облікові записи або спільноти, в яких поширюються меседжі з елементами ксенофобії, проте водночас присутня підтримка України та неприязнь до Росії. Приміром, користувачі окремих фейсбук-спільнот, жорстко критикували Папу Франциска за зустріч із представником Російської православної церкви в Будапешті (про це детальніше в підрозділі «Закордонні патріархи за РПЦ»), за його «миротворчі» ініціативи щодо російської війни проти України та за спробу модерувати конфлікт між Православною церквою України (ПЦУ) та Українською православною церквою Московського патріархату (УПЦ МП). Папа Римський зазнав критики і за спробу прирівняти жертву і агресора під час хресної ходи в Римі перед Великоднем минулого року. Ми також зафіксували чимало ксенофобських тверджень, спрямованих проти Української православної церкви, її вірян та схвальної реакції на кримінальне переслідування структур УПЦ МП.

Щоб уникнути поширення пропагандистських тверджень, ми лише за крайньої необхідності цитуємо першоджерела й називаємо їх. Усі публікації російською мовою ми переклали на українську.

Особливості дезінформації щодо релігійних спільнот у кожній із соцмереж

У фейсбуку і твітері найбільше полеміки про заборону Української православної церкви Московського патріархату траплялося від проукраїнських користувачів. Там також присутні меседжі про захист цієї конфесії. Утім, прихильники кожної точки зору існують в умовно відособлених спільнотах однодумців і полеміка між ними не приводить до порозуміння.

У ютубі найбільш помітна присутність проукраїнських блогерів і загальнонаціональних медіа, які намагаються розповідати про релігійну тематику без ксенофобної лексики й дотримуючись проукраїнських позицій. Кількість проросійських блогерів і відео в аналізованій вибірці невелика. Хоча присутні перепублікації російських блогерів, які транслюють позицію про переслідування «канонічної православної церкви» в Україні.

Більшість публікацій із телеграма зі згадками релігійних аспектів життя українського суспільства створили проросійські користувачі і пропагандисти. Натомість проросійські і проукраїнські автори постів у телеграмі існують переважно відокремлено й просувають своє бачення релігійних питань у каналах і спільнотах, де вимкнена можливість коментарів. А отже неможливо оцінити прихильність читачів до постів та їхні реакції на опубліковане.

Ключові меседжі і висновки дослідження

«Новини гоніння православ’я»

«Переслідувати російську православну церкву — це те саме, що розіп’ясти Ісуса»


Протягом аналізованого періоду найбільше публікацій у соцмережах стосувалося Української православної церкви Московського патріархату. На цей час припали інформприводи, які органічно провокували обговорення в соціальних мережах:

— протести прихильників Московського патріархату під Києво-Печерською лаврою через розірвання договору на оренду приміщень цього монастирського комплексу;

— затримання й розміщення під домашнім арештом настоятеля лаври, митрополита УПЦ МП Петра Лебедя (Павла) за розпалювання релігійної ворожнечі й виправдання агресії Росії проти України;

спроба керівників ієрархії російського православ’я в Україні поспілкуватись із президентом України Володимиром Зеленським;

рішення кількох обласних рад про заборону УПЦ МП;

пожежі у кількох храмах УПЦ МП.

Обговорюючи ці та інші інформаційні приводи, проросійські користувачі соціальних мереж подавали Україну як державу, де представники влади разом із проукраїнськими «радикалами» і фінансованим із-за кордону громадянським суспільством утискають прихильників близькості з Росією і «канонічної православної церкви». Їм опонували менш активні, але добре організовані проукраїнські на вигляд користувачі соцмереж. Схоже, що вони поширювали пости зі спільних темників, інколи цитуючи їх дослівно. Переважно такі люди раділи від проблем «ідеологічного відділу з мільярдним бюджетом УПЦ ФСБ», але поширювали повідомлення про корумпованість влади в Україні чи, навпаки, хвалили Володимира Зеленського.

Проросійські користувачі соцмереж, як правило, підтримували Українську православну церкву Московського патріархату. Вони розповідали, що «англосакси уже активно руйнують останній міст, що пов'язує росіян і українців — православну церкву». Коментуючи інформаційні приводи про УПЦ МП, такі користувачі соціальних мереж повторювали, що «вигнання ченців із Києво-Печерської лаври було лише першим кроком у прийдешніх утисках вірян на території України».

Проросійські користувачі соцмереж також поширювали виступи представників Російської православної церкви і російської влади на захист УПЦ МП. Представники Росії найчастіше наполягали: «Гоніння Церкви суперечать демократичним цінностям цивілізованого суспільства». Серед російської церкви найпомітнішим був Патріарх РПЦ Кирил, на початку березня він «попросив міжнародну спільноту захистити Києво-Печерську лавру». Тоді ж міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров надіслав в ООН звернення, в якому «привернув увагу до кричущих порушень загальнолюдських та конституційних прав православних вірян в Україні». Серед російської влади якраз представники дипломатичних відомств найрегулярніше нагнітали тему «утисків православ’я». Наприкінці квітня речниця російського міністерства закордонних справ Марія Захарова на брифінгу сказала: «Гоніння Києвом на Українську православну церкву (УПЦ) вийшли на новий рівень, робляться спроби її повністю знищити».


Крім перепостів звернень російських релігійних і світських чиновників, проросійські користувачі соцмереж намагалися додати до своїх постів внутрішньополітичного контексту. Наприклад, в одному дописі йшлося: «Ми, віруючі УПЦ — такі ж громадяни своєї Батьківщини, як і ті, хто має інші релігійні уподобання. Ми всі під час президентських та парламентських виборів голосували саме за вас та за вашу політичну силу, дорогий Володимире Олександровичу — у надії на те, що гоніння на нашу Церкву, які чинив Петро Порошенко, припиняться».

Інколи проросійські користувачі соцмереж намагалися провести паралель між утисками Російської православної церкви в Україні з «еталоном зла». Дехто найбільшим злом подавав радянські часи, «коли офіційні представники держави розповідають про свою демократичність та повагу до всіх релігій, в той час як у країні гноблять Церкву». Інші, наприклад, знаходили аналогії у біблійних історіях: «Євреї розіп'яли Ісуса Христа 2000 років тому. Євреї і сьогодні розпинають Ісуса Христа гонінням православних за допомогою СБУшних структур».

У прикладах страждань героїв Біблії проросійські користувачі соцмереж також знаходили мотивацію терпіти до кращих часів, коли на деяких керівників УПЦ МП відкривають кримінальні справи чи Рада національної безпеки і оборони України накладає на них санкції: «Мільйонам наших братів зараз забивають у долоні цвяхи. Їм перебивають гомілки і тицяють у висохлі губи губкою з оцтом… Ми на кривавій арені Колізею першого століття. Що, будемо кричати з усіма, поки святих зжирають леви? Та й якщо не святих — час мовчання зараз. І молитви», — такі пости були наприкінці березня 2023 року.

Після української та інших держав, які підтримують Україну, головними ворогами УПЦ МП для проросійських користувачів соцмереж виступали представники інших конфесій. Їх називали «єретиками, які беруть владу над Церквою». Православну церкву України часто називали «лжецерквою» і «розкольницькою». Тоді як прихильників УПЦ МП героїзували. Прикладом героїзації є дівчинка, яка у квітні 2023 року брала участь у мітингах прихильників перебування священиків Української православної церкви Московського патріархату в Києво-Печерській лаврі: «Маленька дівчинка Даша стала на шляху бездушної влади!.. Вона разом із православними канонічної УПЦ дев'яту добу поспіль стійко відбиває нападки з боку ПЦУ, які раніше розірвали стосунки з канонічною Українською церквою. Тепер ПЦУ хочуть віджати храмовий комплекс для своїх інтересів, не зважаючи на віруючих».

Проросійські користувачі соціальних мереж пропонували вірянам Православної церкви України спосіб, за допомогою якого вони можуть вийти переможцями: «Поки російський солдат не увійде до Києво-Печерської Лаври, кінця богоборчих гонінь з боку режиму Зеленського не буде». Такі пости були поодинокими. Набагато частіше проросійські користувачі все ж  пропонували змиритися, чекати і сповідувати релігійні ритуали непублічно.

«Цієї ночі укробіси спалили ще одну російську православну церкву»

Проросійські користувачі соціальних мереж, а також пропагандистські канали і спільноти у соцмережах привертали увагу до протистоянь у громадах між представниками Української православної церкви Московського патріархату і Православної церкви України. Такі повідомлення про «рейдерські захоплення церков» регулярно поширювали у квітні 2023 року. Тоді ж проросійські користувачі соцмереж приділили багато уваги поодиноким випадкам пожеж і підпалів православних церков у невеликих громадах або руйнуванням церков внаслідок бойових дій. У пожежах часто звинувачували «бандерівців», представників української влади, а також уряди тих держав, які в Росії вважають ворожим: «Україну захопили уніати та юдеї, ось вони-то вам, народу України і вкажуть вірний шлях у світле майбутнє».

Кримінальні справи чи санкції від Ради національної безпеки і оборони щодо помітних людей в ієрархії Української православної церкви проросійські користувачі соціальних мереж подавали як проблеми усіх вірян. Ось так, наприклад, у квітні проросійська блогерка подавала введення санкцій проти олігарха російського походження, проросійського політика та фігуранта реєстру державних зрадників Руху «Чесно» Вадима Новинського, який системно та послідовно підтримує УПЦ МП в Україні і навіть сам є кліриком цієї церкви: «А ось із чим це справді пов'язано — із всебічним тиском, який триває на Українську православну церкву. Новинський — людина віруюча без лапок, наскільки мені відомо, і церкві допомагав багато років. А якийсь час тому чи не єдиний із постатей такого масштабу відкрито виступив проти гонінь. Ось вам і все підґрунтя “деолігархізації” країни-кандидата в ЄС».

Схожа риторика про нібито утиски церкви була також у випадку відкриття кримінальних справ проти Митрополита УПЦ МП Петра Лебедя (Павла) й інших представників УПЦ МП. Такі пости не мали масового поширення. І схоже на те, що є вираженням поглядів окремих користувачів соцмереж.

«Лавра впаде й колотнеча по всій Русі почнеться»

У контексті повідомлень про «переслідування канонічної православної церкви в Україні» проросійські користувачі соціальних мереж регулярно цитували релігійні тексти, у яких були обіцянки чи заклики до божества покарати тих, хто переслідує церкву. Чи не найпоширенішим було цитування старозавітного пророка Єзекіїля: «І пізнають вони, що Я Господь, коли Я вчиню Свою помсту серед них!».

Такі формулювання використовувались, по-перше, для залякування опонентів, а по-друге, для гуртування прихильників Російської православної церкви в Україні: «Люди православні, тримайся і вірте. А всім воздасться за їх ділами».

Головним ворогом церкви такі користувачі соціальних мереж називали Українську державу. Її намагались порівнювати з радянським режимом, проводити аналогії між переслідуваннями релігійних спільнот тоді й тепер. У кожному випадку радянська влада виглядала гуманнішою за владу незалежної України. Це дозволило деяким авторам постів цитувати митрополита УПЦ МП Луку: «Масштаби гонінь часів Сталіна-Хрущова на церкву мізерно малі в порівнянні з тим, що відбувається зараз». Луці також приписують залякування, що після того, як у СРСР закрили монастир у Києво-Печерській лаврі у 1961 році, у Києві сталася Куренівська трагедія. Тоді в березні 1961 року селеві потоки з пагорбів затопили низину частину міста. Автори постів подавали це як доказ кари божої за переслідування церкви. Поодинокі користувачі запевняли, що Києво-Печерська лавра — «охоронна грамота Києва» і як тільки «біси» її захоплять, то «по усій Русі почнеться колотнеча». Такі повідомлення, авторами яких начебто є ієрархи Російської православної церкви чи «старці», спрямовані на забобонних людей і покликані спровокувати страх і бачення перемоги Росії: «Дух Русі могутній, непереможний завжди! Ведмідь-то російський спить-спить, терпить-терпить, але вже як прокинеться, як у лапу волохату цю палицю візьме, як розкрутиться, то й вся масонська Європа полетить тоді від цієї палиці справжньої, російської, святої», — цитата з аудіозаписів, які начебто залишились після смерті старця Зосими, який помер у 2002 році в Києво-Печерській лаврі і «пророкував» падіння лаври.

Цією та схожими цитатами також зручно виправдовувати російську агресію проти України і подавати її як «священну війну». Ігноруючи, що вона почалася тоді, коли в Києво-Печерській лаврі правили служителі Української православної церкви Московського патріархату.

«УПЦ добивають. І доб’ють. Захисників у неї немає»


Панівний настрій меседжів від проросійських користувачів соціальних мереж із повідомленнями про захист Української православної церкви Московського патріархату — пасивність. Якщо церкву не врятують неземні сили чи російська армія, то надіятись більше немає на кого. Поодинокі автори постів у телеграм-каналах, спрямованих на аудиторію з окупованих Росією областей України, у квітні 2023 року припускали, що церкву мав би захищати Віктор Медведчук, якого у 2022 році обміняли разом із 55 росіянами у Росію на 200 українських полонених військових.

«Захисником мав бути Кум (так автор поста називає проросійського політика Віктора Медведчука. — Авт.), який поставив на Церкву терпилу Онуфрія, мали бути депутати, які вдали, що нічого не відбувається».

Середі проукраїнських авторів постів у соціальних мережах зустрічалися дописи з недовірою до настоятеля Києво-Печерської лаври Павла. Зокрема, в постах порівнювали його з керівниками лаври давніших часів, які вели аскетичний спосіб життя і не фігурували у скандалах про розкішний спосіб життя.

 «УПЦ Ви не мученики! Тому що Ви не страждаєте за Христа»


Серед проукраїнських дописувачів у соціальних мережах панівною була позиція, що УПЦ МП — інституція, яка працює на Росію. Головним аргументом вони наводили те, що ця конфесія не засудила російське вторгнення в Україну.

Ось як виглядає типовий пост проукраїнського користувача соціальних мереж: «Ви говорите, що з вами чинять недемократично. А ви гадаєте, що в демократичних країнах світу під час воєнних дій суспільство так само терпіло би церковні зв'язки вашої церкви з країною-агресором? А якби Росія, крий Боже, пішла би далі, то вона би всі інші церкви, крім вашої, швидко заборонила. Ви це добре знаєте і тому їх чекаєте? А як ще розуміти ваше мовчання щодо війни і вперту вірність РПЦ? І найогидніше, що ви її приховуєте за спинами вбитих росіянами ваших парафіян-патріотів».

Серед проукраїнських користувачів соціальних мереж, які писали на тему релігії, також помітний кластер тих, хто критикує Володимира Зеленського й подає його попередника Петра Порошенка як зразок: «Президент Петро Порошенко при владі 5 років. Асоціація із ЄС. Безвіз із ЄС… Нафтогаз виграв суд у Газпрому та відсудив $4,6 мільярдів… Православна церква України отримала Томос про автокефалію… Сильна та успішна Україна — це повний провал та програш Путіна… Як вам зараз живеться, втомлені від війни?» — ось приклад поста прихильників Порошенка. Ці користувачі часто поширювали однакові повідомлення на політичну й релігійну тематику.

Як проросійські користувачі поширювали повідомлення про «спалення церков», так проукраїнські поширювали повідомлення, які мали б доводити, що віряни УПЦ МП підтримують Росію. Однією з найпомітніших таких хвиль були повідомлення про те, що «в Почаївській лаврі парафіяни УПЦ Московського патріархату заявили, що президент Росії Володимир Путін — "їхній правитель", а ракети по Україні запускає не російський диктатор, а бог».

Проукраїнські користувачі соціальних мереж також часто поширювали повідомлення, що якась із релігійних установ передає гуманітарну допомогу тим, хто постраждав від війни. Чи повідомлення про службу її капеланів у Силах оборони. На противагу, поодинокі проросійські користувачі скаржились на те, що священникам з УПЦ МП не дозволяють бути капеланами.

Проукраїнські і проросійські користувачі інколи дискутували в соціальних мережах. Але їхня полеміка, ймовірно, мало впливала на порозуміння між представниками різних погляді. Чи між УПЦ МП, державою й іншими християнськими конфесіями.

«Православна солідарність: Світ підтримує УПЦ та РПЦ »

«Закордонні ієрархи за РПЦ та УПЦ»

Підтримавши війну проти України, Російська православна церква частково втратила довіру у християнському світі. Принаймні, у країнах Заходу. Втім, російська пропаганда намагається створити хибне враження, що РПЦ досі має підтримку від інших церков та конфесій. І навіть найменш значущі приводи використовуються як беззаперечні докази цієї «міжнародної підтримки». У лютому 2023 року Митрополит Варшавський Савва, глава Польської автокефальної православної церкви, написав лист російському патріарху Кирилу, який «благословив» війну Росії проти України. Серед іншого, в листі йшлося, що РПЦ «сяє духовним відродженням і є прикладом для інших». Проросійські користувачі соцмереж сприйняли ці заяви як підтримку співучасті РПЦ у агресії. «Митрополит Варшавський і всієї Польщі Сава (Грицуняк) вірить, що зло в Україні, що “руйнує божественний церковний організм, буде знищено Христом”. Ворогу віри не подобається церковна стабільність, він всіляко намагається її зруйнувати, але сила Божа — непереможна», — йшлося в одному з анонімних телеграм-каналів.

Після критики від польської та української спільнот Митрополит Савва перепросив за свій лист та засудив позицію Кирила щодо війни. Втім, із сайта РПЦ лист не прибрали, а пропагандисти заявили про «тиск антиросійських сил Польщі на першоієрарха».

Той самий першоієрарх засудив політику України щодо Києво-Печерської лаври. Мовляв, це все «є вираженням великого поневолення та переслідування церкви». Цю позицію, разом зі схвальними коментарями, теж перепощували у проросійському крилі українського сегменту телеграма.

Патріарх Сербський засудив «український державний терор» проти церкви, тематичні телеграм-канали поширювали фрагменти його звернення як доказ справжньої православної солідарності та схвалення позиції УПЦ та РПЦ: «Українська православна Церква зовсім не одна з “воюючих сторін”, а жива та діюча Церква Божа, яка перебуває в єдності віри та літургійному спілкуванні з Російською православною церквою». Проросійські користувачі соцмереж тішилися: «Православ’я домінує: з нами Бог і православні браття во христі».

Подібні пропагандистські меседжі спрямовані на те, щоб заспокоїти прихильників цих конфесій та продемонструвати, що «весь світ із нами». Мовляв, виправдальна позиція церкви щодо агресії — це добре, а інші конфесії солідаризуються з нами. Нібито дочірня структура РПЦ в Україні, багато представників якої постали перед судом за колаборантство, є просто жертвою, а не поборником російської агресії проти України. Пропаганда намагається вплинути на певний сегмент українських вірян, які досі вірять, що російська церква поза політикою. Мовляв, РПЦ і УПЦ і далі звично працюють, а інші конфесії підтримують з ними зв’язки.

«Папа Римський на боці Росії»

Проукраїнські користувачі соцмереж нерідко критично висловлюються про роботу Папи Римського Франциска в контексті врегулювання російсько-української війни, тоді як проросійські користувачі часто висловлюють нейтральну та позитивну позицію.

По-перше, готовність Папи виступити в ролі посередника між ПЦУ й УПЦ та позиція щодо Києво-Печерської лаври викликала неабияке роздратування серед проукраїнських користувачів у дослідженому нами сегменті фейсбука і твітера. «Папа содомо-гоморський продовжує прогинатися під московську антихристиву нечисть», — так охарактеризовували прохання понтифіка «поважати святі місця» й не виселяти ченців УПЦ із лаври. Натомість у телеграмі ми фіксували схвальну оцінку від проросійських користувачів соцмереж — «понтифік наведе лад у відносинах канонічної УПЦ та розкольників ПЦУ». Мовляв, це «жест християнської солідарності та відповідь на гоніння й утиски, які українська влада здійснює проти православних вірян».

Серед проукраїнських користувачів твітера й фейсбука йшлося, що офіційна позиція Папи щодо збройної агресії Росії проти України — фактичне підігрування Кремлю. Критичні коментарі апелювали до факту, що Папа готовий відвідати Україну лише за умови, що також зможе відвідати й Москву. Також ми зафіксували недовіру до Ватикану як переговорної платформи: «Україні не потрібні такі посередники». Тоді як у проросійському сегменті телеграма зустрічалися дописи, що «Святий престол — Ватикан — є переговорним майданчиком для всіх. Рим — місто миру!».

Попри те, що Папа Франциск позиціонує себе рівновіддаленим від обох сторін війни, російський агітпроп намагається подати позицію глави Католицької церкви як підтримку Росії. Пропагандисти наполегливо використовують заклики понтифіка до миру. Зокрема, заяви, що обидві сторони винні у кровопролитті або що деокупація українських територій — це політична проблема, а не відновлення світового порядку.

«Не такий католицизм, греко-католицизм»

«Україна – жертва й поборниця католицького терору»

Проросійські користувачі соцмереж поширювали меседжі, що «територія сучасної України — споконвіку православна і саме південно-західні рубежі “русского міра” завжди були ласим шматком для католицької експансії» як плацдарм протистояння православному світу. Подібні заяви — намагання довести, що Україна та Росія — культурно близькі, адже нібито мають спільну релігію, християнську мораль та цінності.

«Католики створили перші концентраційні табори “Терезін” та “Талергоф”, де русинів Галицької та Підкарпатської Русі, які були не згодні з перековуванням в “українців” і виступали за єдність із Росією та Російською церквою катували, вішали та розстрілювали», — йдеться в одному з анонімних телеграм-каналів. Наочним прикладом того, як агітпроп реанімовував кліше, характерні для російського антизахідництва початку XX століття, є стаття Путіна «Про історичну єдність українців і росіян». У ній, зокрема, йшлося про те, як нібито «галичан, запідозрених у симпатіях до православ’я та Росії, піддавали жорстоким репресіям, кидали у концентраційні табори “Талергоф” і “Терезін”». Пропаганда навмисно розв’язує й методично культивує тему про концтабори і так званий «геноцид русофілів», щоб нібито простежити генезу формування «антиросійської стратегії Заходу». По-перше, образ мученика добре перегукується із християнською догматикою, адже «блаженні гнані за правду». По-друге, агітпроп намагається створити хибне враження, що галичани всіляко прагнули політичного та релігійного зближення з Москвою. Це класична тактика надмірного спрощення причин.

«Талергоф» був створений у перші дні Першої світової війни — період, коли в Австро-Угорщині був активний москвофільський рух, який орієнтувався на Російську імперію. Стоячи на порозі війни, Австро-Угорщина «відділила ненадійні елементи» і помістила їх у концентраційний табір «Талергоф», намагаючись так мінімізувати потенційні політичні загрози. Як зазначає історик Олексій Сухий, в Російській імперії навмисно було роздмухування різних стереотипів про Галичину і про знущання «над рускімі», коли греко-католицьким парафіям не дозволяли перехід у православ’я. У Росії початку ХХ століття використовували такі інциденти, щоби вчергове нагадати: «Галичина — рускій край».

Агітпроп зображує в’язнів «Талергофа» як православних фанатиків та мучеників, але насправді серед в’язнів було 7% греко-католицьких священиків. А також певна частка інтелігенції, яка не мала відношення до релігійних питань і проходила по більш світських статтях. Натомість росіяни в 1914 році теж вдавалися до репресивних методів — заарештували митрополита Галицького, предстоятеля Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького та примусово вивезли його до Росії.

Якщо в цій парадигмі українцям спершу відводилася роль «мучеників за віру православну», які за свої переконання гинули в концтаборах, то зараз українців зображують як втілення «католицької інтриги», спрямованої проти Росії. Чи як співучасників «знищення православних росіян».

«УГКЦ — лігво криптонаціоналістів, гляньте лишень на батька Бандери, уніатського священника»

Російська пропаганда атакує Українську греко-католицьку церкву, звинувачуючи її в «націоналізмі». «Саме уніатські священики є носіями ідеологічної зарази під назвою “український націоналізм”. Саме вони проводили ідеологічну обробку молоді в селах, примушуючи її до вступу до загонів УПА та загонів СС. Сам Степан Бандера був фанатичним греко-католиком, сином націоналіста-священика», — йшлося в одному з анонімних телеграм-каналів. Це типове ксенофобське висловлювання, співзвучне з багатьма тезами російської офіційної пропаганди.

Подібні напади на греко-католицьку церкву тривають не перше десятиліття. УГКЦ упродовж трьох з половиною століть була духовним центром, тісно пов’язаним із рухами, які боролися за збереження ідентичності українців, що змушені були існувати під пануванням різних імперій. Коли Радянський Союз намагався підкорити та поглинути захід України, то вважав УГКЦ як частину католицької церкви перешкодою для консолідації влади. У 1945 році у звітності і директивах НКВС починають звучати характерні ідеологічні нотки про «зрадницьку і профашистську діяльність Греко-католицької церкви»; про те, що «унія чужа українському народові». А вже у 1946 році у Львові розпочався так званий «Львівський собор», який ліквідував Українську греко-католицьку церкву, після чого почалися масові репресії проти духовенства і вірян УГКЦ. Церква вела підпільну роботу аж до розпаду СРСР. Росія успадкувала міфи радянської влади, і трактування УГКЦ як ворожої структури тут не виняток.

Українцям не притаманний зв’язок релігії з національністю. Згідно із дослідженням про релігію країн Центральної та Східної Європи, проведеним американським Pew Research Centre у 2017 році, майже 80% українців стверджували, що для того, щоби вважати себе українцем, не обов’язково належати до певної релігії чи церкви. І це унікальний феномен серед усіх інших країн регіону, де більшість належить до православ’я: «русский — значит православный», «справжній грузин/грек має бути православним», «справжній вірменин ходить до Вірменської церкви» тощо. Тому підписування «українства» під конкретну конфесію — типова російська пропагандистська оптика.

«Неканонічний католицизм»

Автори прагнуть виставити українців «прихильними» до католицизму й водночас переконати, що православ’я в Україні взагалі не шанують. Це все відбувається нібито через експансію Польщі на українські землі. Паралельно російська пропагандистська машина описує католицизм як абсолютно чуже й невластиве більшості українців явище. Мовляв, православна віра — єдиний центр «справжньої релігії». Так агітпроп доводить, начебто українці поводяться як «нехристияни» чи навіть як «неправославні», а їхній рівень духовності дедалі зменшується. У більшості меседжів наголошують, що людина втрачає духовність, як тільки пристає «на інший бік». Тобто пропагандисти свідомо вибудовують уявну завісу між двома конфесіями та розпалюють ворожнечу.

У ході дослідження ми зафіксували схожу ксенофобську риторику щодо самої католицької церкви. «Ось для православної людини існують зрозумілі світові закономірності: церква — винятково для православних. А відчужених від реальної церкви — католиків — потрібно навернути назад до православ’я». Тобто автори зображають одну з гілок християнства кращою за іншу; намагаються пояснити, що католицизм — це «чуже й непотрібне» та й загалом дискредитують католиків в очах своєї аудиторії.

Хоча в низці публікацій пояснювали історію уніатської та католицької церков на теренах України, їх розглядали як загрозу православ'ю. З-поміж проаналізованих повідомлень у проросійських користувачів були й такі, де констатували факт унікального толерантного розвитку релігії в Україні: «Якось вживалися разом і католики, і греко-католики, і православні та й інші». Проте нібито з плином часу, коли Україна буцімто поступово відходила від православного релігійного центру (УПЦ МП. — Ред.), українці стали «вкрай нетолерантними одне до одного та тут хочуть поставити католицьку церкву». Так автори знову підкреслюють нібито «неправильний шлях» українців у відмові від Української церкви Московського Патріархату, показуючи, що католицизм призводить до суцільного розбрату.

«Григоріанський календар — для католиків»


У релігійному житті українська церковна спільнота довго послуговувалася старим, юліанським календарем. Православна церква загалом тривалий час не приймала григоріанського календаря, який менше відстає від астрономічного. Наприклад, у Європі лише в часи Першої світової війни частина країн, де переважає православ’я, перейшла на нього. Тоді як католицька церква змінила календар наприкінці XVI століття. Донедавна лише українська, російська та єрусалимська церкви зберігали юліанський календар.

В умовах повномасштабної війни питання про перехід на новий календар загострилося серед українців. Відтак спочатку рішення про перехід прийняла Українська греко-католицька церква в лютому цього року. Згодом, у кінці травня, його прийняла Православна церква України. З 1 вересня в Україні перейдуть на новий календар. На тлі цього російський агітпроп називав українську церкву «католицькою» та й взагалі стверджував, що українці вдаються до «антиправославного» вірування.

Деякі автори постів у соцмережах переконували, що перехід на новий календар — це суцільне покатоличення та відмова від православних канонів: «Чергове знищення православної церкви, нічого нового».

На думку деяких проросійських авторів постів, українці нібито ладні позбутися православ’я за будь-яку ціну, адже григоріанський календар — нібито виключно католицький атрибут. Тоді як російське православ’я тримається на «більш канонічних засадах», ніж інші церкви, включно з іншими конфесіями православ’я, зокрема й через дотримання старого, юліанського календаря. Як результат, у прокремлівських телеграм-каналах писали, що «так “київський режим” повністю ліквідовує православну церкву в Україні».

 «Господи, врятуй Україну і дай розуму сатаністам»

Прихильники російської версії православ’я просувають безумовне підпорядкування канонам під час виконання релігійних обрядів. Будь-що інше вони називають «відступництвом», «єрессю», «язичництвом» чи «сатанізмом». Під ці визначення підпадають календарно-обрядові народні ритуали, які походять із дохристиянських часів та інкорпорувались у християнстві у вигляді веснянок, прикрашання будинків на Трійцю, святкування Івана Купала, колядок тощо. У Росії, наприклад, із розмахом святкують «Масленицу», яка теж є пережитком дохристиянських часів і символізує перемогу весни над зимою.

Найбільше проросійські користувачі соціальних мереж звинувачували Україну в тому, що у християнських храмах проводять «язичницькі» ритуали під час і напередодні християнських свят. Ось типова характеристика від проросійських авторів постів у соцмережах: «Паралельно з гоніннями на православну церкву в Україні намагаються запропонувати нову, максимально наближену до язичництва версію християнства — з танцями з бубном, шизохороводами та бісівськими танцями. Наприклад, кілька днів тому у Гарнізонному храмі Петра та Павла у Львові (відноситься до Української греко-католицької церкви) розкольники-єретики почали водити ті самі хороводи та співати дохристиянські колядки».

Автори таких постів намагались подавати включення до релігійних ритуалів дохристиянських елементів як політику, яку схвалює держава. Хоча такі святкування відбувались приватно чи в релігійних установах, канони і ритуали яких держава, за винятком кримінальних чи негуманних практик, не контролює й не карає.

Такі точки зору, які загострюють протиріччя між християнами різних конфесій чи навіть у межах однієї конфесії, служать для демонізації опонентів. Ось приклад Великодня: «Бандерівське ТБ із зачудуванням повідомляє, як нацистські бойовики в окопах готуються зустрічати Великдень. Зокрема показують, як вони розписують замість яєць — гранати. Не здивуюся, якщо їхні капелани — єретики чи сатаністи, ще й "освятять" їх. Перетворення символу життя на зброю смерті цілком у дусі бандерівського культу смерті, який став квазірелігією українських нацистів».

Подекуди ця демонізація переходить у згадки США, які російський агітпроп позиціонує як головного ворога Росії. У січні і травні ми зафіксували кілька випадків, коли користувачі соціальних мереж називали США ворогом православ’я, який просуває язичництво й розпалює релігійні конфлікти. У кожному випадку «методички американського Держдепу щодо перетворення пострадянських країн у суцільний русофобський хаос» стосувалися переважно християнської Вірменії й переважно мусульманського Азербайджану. У цей час між країнами тривали переговори про припинення конфлікту за Карабах. І питання прав релігійних спільнот після припинення конфлікту теж стояли на порядку денному. Проте проросійські користувачі соцмереж подавали те, що частина переговорів відбуваються за участі представників Європейського Союзу (який росіяни подають як маріонетку США), як те, що США розпалюють релігійну ворожнечу між християнами й мусульманами.

«Україна нібито причетна до спалення Корану в Москві та підтримує радикальних ісламістів»


Команда аналітиків та аналітикинь «Детектора медіа» зафіксувала нечисленні згадки про мусульман у масиві даних, який ми опрацювали. Але деякі пропагандистські меседжі все ж були. Наприклад, російська пропаганда звинувачує західні держави та Україну у спаленні Корану в Москві. Це відбулося під час протестів вірян РПЦ проти будівництва нової мечеті в російській столиці: «У мережі розповсюдилося відео, на якому якісь сатаністи та ублюдки здійснюють наругу над Священним Кораном. Цього разу це відбувається не десь в Україні чи на Заході, а у столиці Росії — Москві… Завдяки проведеній [ФСБ] роботі стало відомо, що відео було відправлено в Україну ще до того, як воно стало тиражуватися у месенджерах».

Також пропагандистські телеграм-канали розганяли меседж, що в ічкерійському батальйоні імені Шейха Мансура, який воює проти окупантів на боці України, чимало представників радикальних форм ісламу та терористів Ісламської держави: «Цей підрозділ складається з бандитів та найманців, включаючи терористів Ісламської держави, які прибули в Україну для отримання доступу до джерел грошей та зброї для продовження своєї терористичної діяльності. Група складалася з неофітів, що сповідують радикальні форми ісламу».

Російський агітпроп визначає мусульман агресивних людей та радикалів у своїй вірі. «Та і взагалі, мусульмани у цьому плані вкрай радикальні. Спробували б десь заборонити іслам чи закрити їхні храми, як зараз роблять в Україні з УПЦ МП, то керівництво таких держав навряд чи дожило б до наступного ранку. А християни у цьому плані смиренні, ось всі цим і користуються», — йшлося в одному з дописів.

Поодинокі на вигляд проукраїнські  користувачі соцмереж подекуди також відрізняються негативним ставленням до ісламу. Наприклад, ми зафіксували допис із реакцією на побудову у Львові вже четвертої мечеті й той факт, що з неї читають мусульманські молитви через гучномовець. Автор звинувачує мусульман у геноциді та переслідуванні за релігійною ознакою християн-коптів у Єгипті: «Якщо вважати демократією масові вбивства ісламістами християн-коптів і знищення понад 50 християнських церков, тоді ці полум'яні захисники демократичних цінностей мають рацію. Ісламісти поставили Єгипет на межу громадянської війни».

 «Стати Свідком Єгови — легальний шлях уникнути мобілізації в Україні»

Такий меседж поширювали проросійські анонімні телеграм-канали. Вони називають Свідків Єгови «сектою» та «агентами Вашингтона». Так, після того, як у Дніпропетровській області суд виправдав вірянина Свідків Єгови у справі про ухилення від мобілізації, пропагандисти почали наголошувати, що церква є законним способом не потрапити до армії: «Виявляється, є законний спосіб уникнути мобілізації, потрібно перебувати у церкві Єгови, яку кришують з Вашингтона і тоді суд стане на твій бік. Скоро до них у церкву вишикується черга паломників, які хочуть уникнути мобілізації».

В інших дописах цей меседж доповнювався контекстом «дискримінації щодо православних»: «А якщо, наприклад, православний, то “твій обов'язок” померти за інтереси Вашингтона. В Росії з 2017 року “Свідки Єгови” визнані екстремістською організацією. А в Україні вони сьогодні можуть плювати на все, в тому числі й на мобілізацію».

Є претензії до цієї церкви і в проукраїнських користувачів соцмереж. «Свідкам Єгови» закидають відсутність патріотизму та нейтралітет у російсько-українській війні. Це пов'язано із загальним в усьому світі ставленням цієї віри до держав, політики та служби в армії. «Свідки Єгови» не можуть поклонятися державному прапору, гімну, гербу та керівництву держави, брати участь у політиці та служити в армії. Проте деяких користувачів соцмереж ця позиція не влаштовує: «Легко бути пацифістом, коли за тебе помирають інші. Легко бути єговістом під час війни, коли за тебе помирають православні». Однак це і схожі повідомлення є поодинокими в українському сегменті соціальних мереж, де головна полеміка точиться між прихильниками православних конфесій.

Підсумки

Дослідження показує, що в часи турбулентності пропагандистська машина посилено намагається вепонізувати міжконфесійні розбіжності. Маємо ситуацію, коли релігія як виразниця особистих переконань стає інструментом розпалювання суперечок у суспільстві. Це небезпечна тенденція, яка становить загрозу соціальній єдності. Адже через схожі конфлікти і підкреслення відмінностей, які насправді значно менші, ніж спільні цінності, руйнуються зв’язки між вірянами і підривається довіра до релігійних організацій.

Такі ситуації неодноразово призводили до кривавих війн та етнорелігійних чисток. Йдеться, наприклад, про серію війн на Балканах у 1991–2001 роках. Тоді релігійний аспект відігравав одну з провідних ролей, оскільки більшість народів, що воювали, окрім албанців, були етнічно близькими. Декілька років переважно православні серби, переважно католики хорвати та боснійські мусульмани відчайдушно знищували одне одного, не гребуючи військовими злочинами. Це призвело до геноциду — різні у Сребрениці. Тоді сербська армія вбила більше 8 тисяч цивільних боснійських мусульман. За приблизними оцінками, під час цих війн загинуло близько 140 тисяч осіб.

Тема релігії в Україні продовжує працювати як фактор, який стимулює суперечки між проросійськими і проукраїнськими користувачами соціальних мереж. Позиції проросійських користувачів соціальних мереж співзвучні чи є цитуваннями тез російських пропагандистів й офіційних осіб. Так, у полеміку щодо релігійних питань в Україні включені представники держави-окупанта, які гуртують і до певної міри спрямовують полеміку в соцмережах. Їхні меседжі покликані делегітимізувати українську державу й дискредитувати інші віросповідання чи християнські конфесії.

Меседжі від проукраїнських користувачів не мають єдиного центру, який задає тон. Їхній панівний посил — вимоги більш рішучих дій місцевої та центральної влади щодо УПЦ МП. Проте позиції активних користувачів соціальних мереж лише частково відображають спектр поглядів громадян України на релігійні питання і те, хто має доводити зв’язки УПЦ МП із Росією чи відповідати за них. За результатами соцопитування, проведеного Центром Разумкова у квітні-травні 2023 року, 60% українців підтримують рішення місцевої влади, які відмовляють УПЦ МП у продовженні оренди та використанні культових споруд і земельних ділянок. Ще 45% респондентів вважають, що діяльність УПЦ МП в Україні слід заборонити. За цим же соцопитуванням, 29,9% респондентів вважають, що відповідальність за сприяння окупаційним військам несуть усі, хто належить до цієї церкви. Тоді як 36,7% переконані, що відповідальність мають нести тільки ті, чия вина доведена. Ще 13,2% вважають винними у співпраці із ворогом  лише керівника і єпископів УПЦ МП.

Через відсутність у громадян і в держави спільного бачення того, як трактувати співпрацю УПЦ МП із Росією і хто за це має відповідати, особисте питання віросповідання залишається темою політичних суперечок. Підживлювання цих суперечок дозволяє Росії утримувати частину українського суспільства в рамках російського православ’я. Дискредитація окремої від російської ієрархії православної церкви в Україні триває не одне десятиліття. Вона засвідчує імперські амбіції росіян, які не можуть змиритися зі втратою контролю над частиною територій. Тому вони намагаються зберегти свій вплив через м’яку силу й утримати підтримку українців, які раніше піддалися пропаганді про виключне право російського православ’я бути єдиною православною конфесією в Україні. Створення незалежних від Російської православної церкви церковних організацій у державах, які здобули незалежність після розпаду СРСР, неодмінно наражається на критику від російських духовних осіб і представників держави. У 2018 році почався новий виток у процесі створення незалежної від Росії православної церковної інституції в Україні. Тоді Православна церква України отримала томос на автокефалію від Вселенського патріарха Варфоломія. Так вона здобула «канонічність», на браку якої росіяни наполягали з 1991 року. Утім, Росія і надалі продовжує посилювати релігійний конфлікт через дезінформацію, використовуючи релігійні питання як один з інструментів утримання впливу над понад тридцять років незалежною Україною.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7253
Читайте також
30.08.2023 09:00
Леся Бідочко
Костянтин Задирака
Олександра Котенко
Олексій Півторак
Павло Рудь
Олександр С'єдін
Орест Сливенко
«Детектор медіа»
5 938
05.07.2023 09:00
Ольга Білоусенко
«Детектор медіа»
8 214
24.05.2023 13:00
Леся Бідочко
Ольга Білоусенко
Олексій Півторак
Павло Рудь
Орест Сливенко
Павло Худіш
«Детектор медіа»
24 814
19.04.2023 10:00
Леся Бідочко
Олексій Півторак
Павло Худіш
Анна Рощина
«Детектор медіа»
19 119
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду