Баталії навколо «Коммерсантъ-Власти»: спогади про майбутнє?

15 Грудня 2011
21737
15 Грудня 2011
08:30

Баталії навколо «Коммерсантъ-Власти»: спогади про майбутнє?

21737
Громадянська позиція журналіста полягає в тому, щоби називати речі своїми іменами. Фахові інтереси є і політичними інтересами журналіста
Баталії навколо «Коммерсантъ-Власти»: спогади про майбутнє?

«Чи повинен журналіст мати громадянську позицію?» - поставила днями ТК запитання низці провідних «акул медіапростору» України. Відповідь тим часом прийшла із Росії: Алішер Усманов, власник видавничого дому «Коммерсантъ», звільнив із посад гендиректора ЗАТ «Коммерсантъ-Холдинг» Андрія Галієва і головного редактора журналу «Коммерсантъ-Власть» Максима Ковальського (який, до речі, пропрацював у видавничому домі понад 20 років). Причина звільнень - позиція журналу на виборах до Держдуми.

 

Це не перше за останній час звільнення у ВД «Комерсантъ» - наприкінці листопада було звільнено Романа Баданіна, заступника головного редактора інтернет-видання «Газета.ru». Причина - та сама. Якщо конкретно, то за відсутності головного редактора Баданін розпорядився не розміщувати на сторінках видання рекламний банер «Єдиної Росії», бо це негативно позначиться на іміджі видання. Крім того, Баданіна звинуватили в упередженості - чимало місця на головній сторінці займав опозиційний проект «Карта порушень», який відстежував застосування адмінресурсу у виборчій кампанії. Й уже після звільнення Баданіна «Газету.ru» було офіційно звинувачено в тому, що в ній «переважають відомості про "Єдину Росію" в поєднанні з негативними коментарями».

 

Що ж стосується журналу «Коммерсантъ-Власть», то, за повідомленнями російських ЗМІ, Алішер Усманов пояснює відставки публікацією в останніх номерах журналу низки матеріалів із порушенням журналістської етики. «Ці матеріали межують із дрібним хуліганством», - заявив Усманов.

 

Воно й справді: в останньому перед звільненнями номері журналу поміж інших було вміщено матеріал «Яблучний Пуй», що розповів про голосування росіян, які живуть у Великій Британії, проілюстрований фотографіями графіті «Хутін Пуй» та офіційно визнаного недійсним виборчого бюлетеня, де хрестик стоїть у клітці навпроти пункту з партією «Яблуко», а зверху червоним написано не надто ввічливе послання російському нацлідеру: «Путін, пішов нахуй». А головний матеріал номера зветься «Перемога едіновбросів»; на обкладинці зображено Володимира Путіна, котрий зазирає до виборчої урни.

 

Утім, незадоволення власника, який порушив свою публічну обіцянку не втручатися у редакційні справи, викликало навряд чи тільки це. Бо в ж цьому номері надруковано й кілька розповідей очевидців про порушення під час голосування на низці виборчих дільниць Москви. І не забуваймо, що кореспондент «Власти» Олег Кашин виступив на мітингу опозиції на Болотяній площі 10 грудня. Він зачитав листа від Олексія Навального: «Пора скинути заціпеніння. У нас є голос і сили. Люди з почуттям власної гідності повинні відчувати свою солідарність». У своїх публікаціях Кашин не раз критикував першого заступника голови адміністрації президента РФ із внутрішньої політики Владислава Суркова і голову Росмолоді Василя Якеменка. На сторінках «Власти» регулярно друкувалися тексти про того ж Навального, про ПАРНАС, «Іншу Росію» та інших опозиціонерів.

 

За таких умов повністю залежний від влади Усманов (з 2000 року - гендиректор дочірньої компанії «Газпрому» ТОВ «Газпромінвестхолдінг») міг або порушити «купецьке слово», що не втручатиметься в редакторську політику, яке він дав п'ять років тому, купуючи акції ВД «Коммерсантъ» у Бориса Березовського і Бадрі Патаркацишвілі, або дотримати слово - але швиденько перебиратися до Лондону, щоби зберегти бізнес і не повторити шляху Ходорковського. Алішер Бурханович цілком прогнозовано обрав перший варіант. Звільнені ним журналісти обрали зовсім інший. Добре знаючи, що на них чекає, тим більше напередодні президентських виборів.

 

Так от, виглядає ця історія так, що олігарх-власник (і ті персонажі у ВД «Коммерсантъ», які його підтримали) не мають громадянської позиції, а ті, хто пішов на конфлікт із владою і власником в інтересах основної маси читачів (бо ж «Єдину Росію» у кращому разі підтримує сьогодні тільки чверть громадян Російської Федерації), таку позицію мають. Насправді ситуація складніша. Громадянську позицію і журналіст, і бізнесмен, і будь-яка людина взагалі можуть мати ледь не автоматично, якщо суспільство не застигло в тоталітарній кризі і якщо за опозицію до влади не загрожує так само ледь не автоматично вирок «трійки» - розстріл або концтабір. Іншими словами, якщо суспільство має достатньо ступенів свободи, щоби, як писав Олександр Солженіцин, «не жити во лжі» без смертельної небезпеки в результаті спроби здійснити цей принцип. В останньому випадку також можлива громадянська позиція (хоча й у тотально негромадянському суспільстві, де всі є підданими владного класу, а слово «громадянин» звучить ледь не як лайка), але сучасна Росія, на щастя, - не Північна Корея. Отож там можливі різні типи громадянської позиції - від щиросердого і відкритого опонування владі до примирення з нею (свобода в обмін на добробут) і до не менш щиросердої її підтримки, і кожна публічна особа буквально щодня постає перед вибором: яким шляхом іти далі?

 

При цьому громадянська позиція журналіста має свою істотну специфіку.

 

Журналіст також (якщо це не сталінська доба і не нинішня Північна Корея) апріорі посідає певну громадянську позицію, прагне він того чи ні. В ідеалі ця позиція ґрунтується не на служінні тій чи іншій політичній силі (чи навіть усьому суспільству на загал), не на виключно балансі різних позицій (баланс між брехнею одного ґатунку і брехнею іншого ґатунку є також брехнею, тільки ще й підлою, бо «збалансованою», подвоєною) і не на викритті капосної влади (влада всюди вміє накапостити, питання тільки в масштабах та мотивації), а на бажанні та вмінні називати речі своїми іменами. Причому це не постмодерне висмоктування-істин-та-імен-із-великого-пальця-лівої-ноги, а відповідальна та професійна праця, покликана ставити нинішні події в контекст усього плину світової цивілізації. Звучить, звісно, вельми пишно, проте іншого виходу немає, хай то репортаж, аналітика чи коментар; інша річ, що 99,999% того підґрунтя, на якому будує свій конкретний матеріал журналіст, має залишатися невидимим, а звертання до цивілізаційного досвіду - не нав'язливим і не дидактичним. Звісно, навіть розповідаючи про випадок людожерства, журналіст не мусить виносити остаточний присуд, проте гратися у безсторонність чи врівноважувати позиції людожера та його жертв - це і непрофесійно, і безвідповідально. Місія журналіста тут, якщо коротко, полягає у дослідженні та оприявненні причин такого випадку і донесенні до аудиторії максимально можливого обсягу інформації. І при цьому ані на мить не забувати, яким є суспільство, де людожерство - норма.

 

Що ж стосується суто політичної боротьби, то вона для журналіста полягає в боротьбі за свободу слова, тобто у прагненні словом і ділом обстоювати таку політичну та економічну організацію суспільства, за якої ця свобода є максимально можливою за конкретних історичних обставин (чи треба зайвий раз нагадувати, що абсолютна свобода, так само, як і абсолютне щастя чи абсолютна рівність людей - це небезпечна забавка?). Отож по суті фахові інтереси журналіста є і його політичними. А відмова від обстоювання свобод і прав в обмін на власний добробут (хай навіть замаскована «нейтральністю») - це теж певна громадянська позиція, яка, втім, веде в кінцевому підсумку до небезпечних наслідків - як у професійному й особистому, так і в соціальному планах. Речі наче й достатньо банальні, але водночас актуальні, як бачимо на прикладі останніх подій у ВД «Коммерсантъ» і навколо нього.

 

Тим часом вибори до Верховної Ради України і супутні їм явища у світі мас-медіа, неминучі за державно-олігархічного ладу, невблаганно насуваються...

 

Фото - inotv.rt.com

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
21737
Читайте також
27.12.2011 13:06
Борис Бахтєєв
для «Детектор медіа»
37 956
13.12.2011 17:42
Александр Поливанов, www.lenta.ru
22 783
08.12.2011 18:00
Валерий Зайцев
для «Детектор медіа»
13 263
08.12.2011 12:26
Василь Зілгалов, «Радіо свободи»
29 575
30.09.2011 14:10
Валерий Зайцев
для «Детектор медіа»
28 863
22.09.2011 15:04
Валерий Зайцев
для «Детектор медіа»
22 407
19.09.2011 08:27
Валерий Зайцев
для «Детектор медіа»
22 900
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Семен Случевский
4754 дн. тому
Сергей, при всем уважении к Вам, все-таки не мешало бы тщательнее проверять собственные тексты. "Газета.RU" не входит в ИД "Коммерсант", - в другой, не менее мощный в россии холдинг - SUP Media
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду