Як і належить, хронічні хвороби української журналістики на початку весни загострюються. Не став винятком і нинішній березень.

Чому ми традиційно вживаємо термін «Лютнева революція»? Адже за григоріанським календарем вона розпочалася (беру найпоширенішу думку істориків) 8 березня...

Чому українські ЗМІ називають столицю Китаю Пекіном, ім’ям Сталіна вважають Йосип, а «Газета по-українськи» раптом видала текст, який більше би підходив «Газеті по-малоросійськи»…

Та що казати про журналістів, якщо сам Арсен Аваков не знає, як правильно називається його посада: «Молодая девушка назначена на должность заместителя министра МВД»

Як правильно писати абревіатури минулої доби: НКВД чи НКВС? ҐКЧП чи ДКНС? КҐБ чи КДБ? ҐУЛАҐ чи ГУТАБ? ЧК чи НК? ОҐПУ чи ОДПУ?

Вересень починається Днем знань. І це чудово, що в Україні є таке свято, але погано, що надто багато публіки, зокрема в журналістському середовищі, схоже, цінує ці знання лише один день на рік. Я не стверджую, що йдеться про більшість, але вистачає й меншості, яка примудряється інфікувати навіть знаних статечних публіцистів. А оскільки дещо набридло ганятися за «блохами» практично мало кому відомих авторів і видань, буду вести мову про тих, кого знає загал, — й авторів, і видання.

Навіть колишні світові еталони журналістики дозволяють собі твердження, які викривлюють суть справи