Сюжет «Санаторію Горького. Поєдинок» розгортаються незабаром після трагічних подій 1939 року, коли війська двох тоталітарних режимів — нацистського Третього Рейху й радянської Московії — вдерлися до Польщі 1 і 17 вересня відповідно. Покинута напризволяще своїми французькими й британськими союзниками, Друга Річ Посполита припинила існування.

Режисер Лукаш Палковський у пролозі показує відчайдушний спротив польського війська супротивнику, що значно його переважає. Зрештою, велику групу офіцерів беруть у полон і ув’язнюють у таборі для інтернованих, керованим НКВД і замаскованим під отакий от показний «Санаторій» — у будівлі колишнього монастиря.

Головний герой цієї історії — видатний піаніст, лавреат конкурсу імені Шопена, а нині польський поручик Кароль Ґрабовський (Якуб Ґершал). Поєдинок, про який ідеться у назві — це психологічне протистояння між Каролем і начальником табору, майором Василем Зарубіним.

Фільми Лукаша Палковського ще не показували в українському прокаті. Спочатку режисер навчався у знаменитій Національній кіношколі в Лодзі, але покинув навчання. За свій перший повнометражний фільм, кримінальну драму «Резерват» (2007), Палковський отримав нагороду за найкращий дебют на кінофестивалі в Гдині. «Боги» (2014), байопік про Збігнєва Релігу — хірурга, який виконав першу в Польщі трансплантацію серця, здобув визнання критиків і Гран-прі Кінофестивалю в Гдині, а також Польську кінопремію за найкращий фільм. Ще одна кінобіографія «Найкращий» (2017), про тріатлоніста Єжи Гурського, так само відзначена на кінофестивалі в Гдині Призом глядацьких симпатій.

Інакше кажучи, Палковський спеціалізується саме на матеріалі з недавньої чи сучасної історії, за мотивами реальних подій.

Тут важливо згадати, що про полон і страту польських офіцерів уже виходила «Катинь» Анджея Вайди (2007). Вочевидь, аби не повторюватися, Палковський намагається вводити гостросюжетні елементи. Наприклад, закидає в переважно чоловічий акторський ансамбль жінку, ефектну білявку — підпоручницю, пілотесу Яніну Левандовську (Юлія Петруха). Полонені ретельно планують і готують втечу, потім із не надто чітко акцентованих причин від неї відмовляються. Але, звісно, найбільш «атракціон» тут — музика.

Майор Зарубін зовсім не подібний до обмеженого бюрократа. Він добре освічений, володіє кількома мовами, знає, з ким має справу, діє через лестощі, через гру на емоціях і амбіціях. Його мета цілком чітка: знаючи, що серед полонених немало видатних науковців, медиків, митців, він прагне схилити їх до співпраці з червоною диктатурою. У випадку з Каролем він спочатку просить героя Якуба Ґершала навчити гри на піаніно свого нескінченно самотнього сина Сашка. Поступово музика стає засобом протистояння сваволі комісарів: поляки співають народних і різдвяних пісень, Кароль грає польських класиків.

На жаль, спроби сумістити елементи розваги з трагічним сюжетом не дуже допомагають фільмові. Щойно Палковський намагається загострити події, як драматургія «Санаторію» починає сипатися. Часто зринає непотрібний пафос. А коли іноземні актори намагаються в кадрі спілкуватися російською — це, чесно кажучи, неможливо слухати.

Попри гострий, трагічний сюжет, найцікавіше у фільмі спостерігати за головним лиходієм, майором НКВД Василем Зарубіним. Адже антагоніста грає ірландська зірка актор кіно й телебачення Ейдан Ґіллен, чий найвідоміший (анти)герой — лорд Петір Бейліш, один із ключових лиходіїв у культовому серіалі HBO «Гра престолів». Ґіллен чудово грає людей влади; цього разу він теж не схибив.

Але гідних партнерів йому у фільмі не знайшлося.

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).