Захід був присвячений пам’яті всіх загиблих українських журналістів. Щоб вона не згасала, Премія імені Георгія Ґонґадзе разом із PEN Ukraine і за інформаційної підтримки Інституту масової інформації заснувала проєкт «RECвієм». Це платформа пам’яті журналістів, загиблих унаслідок війни Росії проти України.

Під час події директорка Премії Ґонґадзе Анастасія Абрамець зачитала історії трьох загиблих журналістів. Вона говорила, що важливо не лише зберігати пам'ять про людей, а й розповідати про те, якими вони були насправді. Адже за кожним іменем та історією на платформі стоїть справжня людина та десятки тих, хто її любить. 

Анастасія Абрамець

Учасники події згадали й про незаконно ув'язнених Росією журналістів. Зокрема, дослідниця Центру прав людини Zmina Нарі Усенко сказала, що сьогодні ціною за професійну діяльність для багатьох українських журналістів стали катування, незаконні затримання, арешти, психологічні тортури, тиск на сім'ї та на самих журналістів.

Вона додала, що після знищення в окупованому Росією Криму незалежної журналістики рупорами півострова стали громадянські журналісти, які фіксували все, що там відбувається. Схожа ситуація склалася й на інших окупованих територіях України. Завдяки роботі громадянських журналістів світ зміг побачити правду, яку Росія хотіла приховати.

Дослідниця нагадала імена незаконно ув’язнених Росією журналістів. За її словами, наразі відомо про 27 медійників у російській неволі, яких затримали за сфабрикованими справами.

Нарі Усенко

«Росія хоче не просто тримати, заарештувати та катувати наших людей. Вона хоче забрати у них право голосу, не давати їм писати та говорити. Вона забороняє їм листуватися, ізолює від світу й етапує далеко від рідних. Тож цей день — це ще й день, коли ми можемо говорити про тих людей, які продовжують справу Георгія та потребують, щоб їх звільнили», — розповіла Усенко. 

Опісля відбулася публічна бесіда, учасники якої ділилися своїми спогадами про Георгія Ґонґадзе, його цінності та внесок у розвиток українського громадянського суспільства.

До розмови долучилися:

— Вахтанґ Кіпіані — журналіст, засновник видання "Історична правда" та Музею-архіву преси, лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе 2019 року;

— Мирослава Барчук — журналістка, телеведуча, документалістка, лауреатка Премії імені Георгія Ґонґадзе 2021 року;

— Лариса Денисенко — письменниця та правозахисниця;

— Роман Романюк — політичний оглядач "Української правди";

— Оксана Романюк — директорка Інституту масової інформації.

Модерувала розмову голова Наглядової ради і співзасновниця Премії імені Георгія Ґонґадзе, засновниця культурної аґенції "Терени", журналістка та культурна менеджерка Тетяна Терен.

Ведучою заходу була журналістка Радіо Свобода Ольга Сніцарчук.

Під час події усі присутні також згадали загиблих медійників та журналістів і тих, кого Росія незаконно утримує в неволі, та переглянули відео зі спогадами про Георгія.

Спогади про викрадення та вбивство Георгія Ґонґадзе

Учасники розмови ділилися спогадами про викрадення Георгія та день, коли стало відомо, що його було вбито. Вахтанг Кіпіані розповів, що з Георгієм бачився за два дні до його зникнення — у парламенті. Тож, дізнавшись про те, що Георгій зник, вирішив піти до тоді ще міліції, щоб розповісти усе, що знає про колегу, та допомогти у його пошуках. 

За словами Кіпіані, під час розмови зі слідчим у певний момент був присутній й начальник столичної міліції Петро Опанасенко, який згодом загинув за дивних обставин. Журналісти підозрюють, що таким чином тоді підчищали сліди злочину проти Георгія.

Вахтанг Кіпіані

Він також розповів, що у той час з’являлося дуже багато різних новин про ймовірне місце перебування Георгія. Тож ті, хто його дійсно шукав, постійно йшли хибними шляхами. 

"У той момент ще ніхто не знав те, що реально сталося. Тож події 2 листопада та події під час оприлюднення так званих плівок Мельниченка стали дійсно шоком. Це була маса новин, у них можна було втопитися…", — поділився журналіст.

Кіпіані також уточнив, що під час тих подій керівництво країни поводилося дуже нахабно та намагалося пустити "слідство" хибним шляхом. Тож друзям та колегам стало зрозуміло, що вони його не шукатимуть.

Водночас, Мирослава Барчук уточнила, що у ті часи державний суверенітет та незалежність ще не були наповнені таким сенсом як зараз. Зокрема, остання історія того часу, яку журналістка розповіла Георгію, яскраво це підкреслювала. У ній йшлося про владу, яку мав на той час Віктор Медведчук та страх, який він вселяв деяким видавцям та керівникам медіа. 

Мирослава Барчук

"Гія був дуже самотній у своїй позиції. Я не кажу, що усі наші колеги не підтримували його принципів та цінностей, але в більшості це була дуже конформістська позиція. І коли він зник, усі мої розмови з колегами зводилися до однієї головної ідеї, що він знайдеться. Це було пов’язано із тим, що людям тоді було легше себе виправдати, виправдати своє мовчання та страх підтримати позицію Гії", — зауважила Барчук.

За словами Лариси Денисенко, у ті часи вона займалася юридичними консультаціями тодішньої опозиції, а Георгії частково вів медійну складову тодішньої опозиції до президента Кучми. Вона наголосила, що у ті часи громадськість ледь не щодня мала приводи говорити про те, що так не може продовжуватися. Й, власне, у такому спротиві тогочасній владі правозахисниця й познайомилася з Ґонґадзе.

Лариса Денисенко

"Тодішній генеральний прокурор був мерзотником та абсолютно безчесною людиною… Між нами та владою після зникнення Георгія була своєрідна ціннісна ненависть. І чим більше ми з ними усіма говорили, тим більше ми зміцнювалися в думці, що трапилося щось жахливе", — зауважила Денисенко.

Вона також уточнила, що тоді оточення Георгія розуміло, що за ними стежать, та, зрештою, були у цьому праві.

"Я би дуже хотіла його спитати, чи можеш ти мені сказати, де я ще можу знайти докази такі, які би просто привели до цієї людини, прізвище котрої ми сьогодні згадували неодноразово, і це Леонід Кучма. Якщо ти знаєш, де і що я можу дістати, будь ласка, просто дай мені знак і скажи мені про це", — озвучила письменниця запитання, яке б хотіла поставити Георгію, якби мала таку можливість.

Тетяна Терен

У цьому контексті Тетяна Терен наголосила, що ця події створена не лише для того, щоб згадувати Георгія, а й щоб щоразу нагадувати, що з часу цієї трагедії головні винуватці його вбивства й досі офіційно не встановлені.

Як розповіла Оксана Романюк, зникнення Георгія стало приводом поговорити з колегами та однокурсниками про цінності та запитання, які він ставив владі, про те, як Георгій змінив журналістику. 

"Згодом я писала заяви до дня зникнення Георгія, ми з колегами ходили на зустрічі з головним слідчим управлінням, з прокуратурою. Вони дивилися на нас ніби скляними очима, заявляючи, що справа розслідується, а вся інша інформація є непублічною", — поділилася вона.

Директорка ІМІ наголосила, що вбивство Георгія пролило світло на низку інших випадків дивних смертей журналістів, які ставалися до цього.

"Зараз ми ще й говоримо дійсно про всіх наших колег, які загинули з початку російського вторгнення. Цей день я прошу всіх згадати їхні імена, бо це жива історія, це зміна, яка триває. Ми досі трансформуємося та розвиваємося як медійна спільнота, як Україна. Тому важливо про це пам'ятати, робити висновки, долучатися до всіх цих історій, брати на себе відповідальність. Тільки так ми можемо вистояти і дійсно трансформуватися в щось красиве, демократичне, потужне", — додала вона.

Оксана Романюк

Під час розмови Вахтанг Кіпіані згадав часи своєї роботи в журналістиці після вбивства Георгія. За його словами, тоді влада Кучми намагалася контролювати медіа та надсилала журналіста так звані темники.

"Темники”, як інструмент цензури фактично є реакцією проросійської владної еліти, Кучми, Медведчука та інших середовищ на кризу, пов'язану з їхньою необхідністю рятуватися. Бо історія з Георгієм могла закінчитись умовним румунським варіантом — розстрілом президентської родини — або чимось подібним", — пояснив журналіст.

Водночас, він підкреслив, що значна кількість медіа все одно писали десятки та сотні матеріалів про Георгія. 

Своїми спогадами про ті часи поділився й журналіст Роман Романюк, який нині працює у заснованій Георгієм "Українській Правді". Він розповів, що історія Георгія Ґонґадзе стала йому відома вже під час студентства, яке співпало з Помаранчевою Революцією в Україні. 

На думку журналіста, ця історія є еталоном абсолютно несправедливості, брутальності та непокараного зла стосовно журналістів. Адже за 26 років, що минули, нічого не змінилося — замовники вбивства Георгія не лише не покарані, а й навіть не встановлені формально.

"У нас в редакції на стіні висять портрети Гії та Павла Шеремета. І от зараз до них додався ще й портрет Віки Рощиної. І кожен день ці світлини повертають Гію, Павла та Віку у наше реальне щоденне життя. Коли ти стоїш перед певним ціннісним вибором, то дивишся на них — на людей, які не вагалися та по факту поклали за цей вибір свої життя. Для мене це певна точка сили в редакції", — зауважив Романюк.

Роман Романюк

"Чи далеко ми відійшли від ситуації, в якій Георгій засновував "Українську Правду"?"

Романюк також розповів про те, що б сказав Георгію, якби мав зараз таку можливість. За його словами, це було б запитання: "Що нам робити зараз?". Його б журналіст поставив у контексті сьогоднішньої ситуації в країні.

"Чи так далеко ми відійшли зараз від тієї ситуації, в якій Георгій засновував "Українську Правду"?. Але мене ніколи не було сумніву, де треба працювати, якщо ти хочеш працювати журналістом. І це, мені здається, найбільший вклад Георгія в моє особисте життя", — сказав журналіст.

Запитанням, яке б вона воліла поставити Георгію, поділилася й Оксана Романюк. За її словами, вона б спитала про те, як перейти від протестів до побудови системи, яка буде стійко підтримувати, захищати незалежну журналістику в Україні.

"На жаль, я особисто не знала Георгія, але я чула, що в нього було багато енергії. Я би попросила його долучитися до розбудови якоїсь журналістської організації, руху чи солідарної спільноти, щоб він своєю енергією надихав людей на це", — додала вона.

Романюк підкреслилася, що, хоч протести й необхідні для молодої демократії, але медіа варто будувати систему, де кожен може покладатися один на одного та координуватися. 

Відповідаючи на це, Лариса Денисенко уточнила, що насправді Георгій був людиною протесту та реагував на несправедливість боротьбою проти неї. Тож у сьогоднішніх реаліях, на її думку, Ґонґадзе був би серед військових на фронті. Адже державність для нього була найвищим пріоритетом. Такої думки щодо можливої ролі Георгія у реаліях сучасності дотримується й Вахтанг Кіпіані.

"Він був людиною, яка б спробувала зупинити процес поразки своєї Батьківщини і втрати її території. Наприклад, якби він дожив до 2008 року, він так само би був би серед тих одинаків, які виходили на Майдан і казали, що Україна має підтримати Грузію", — вважає журналіст.

За його словами, хоч зараз Георгій був би іншою людиною, але зберіг би цінності, які заклала у нього родина — його батько, який був учасником руху Грузії за незалежність, та його шляхетна мати.

"Тому, очевидно, що зараз нам із Георгієм було б дуже багато про що поговорити. Але, водночас, вже настільки зрозуміло, що тоді ми вже жили у фазі російсько-української війни, яка ще не була названа війною, але росіяни проти нас цю війну вже вели. І вбивство Георгія було не першим і не останнім останнім елементом цієї війни", — сказав Кіпіані. 

Він також додав, що зараз кожен журналіст є носієм того, що робив Ґонґадзе. Цю думку підтримала й Мирослава Барчук, наголосивши, що за 26 років журналістика та українське громадянське суспільство зробили колосальний стрибок саме завдяки Георгію, його позиції та його смерті. 

Журналістка зауважила, що, якби могла, то також хотіла б поговорити з Георгієм про те, як Україні рухатися далі та що робити зараз із тим, що так й не вдалося подолати.

Подія відбулась в рамках Тижня памʼяті Георгія Ґонґадзе. Відео версія події можна подивитися за посиланням.