Пресконференція Зеленського: Хай у вас теж болить голова

Пресконференція Зеленського: Хай у вас теж болить голова

21 Грудня 2023
3647
21 Грудня 2023
11:00

Пресконференція Зеленського: Хай у вас теж болить голова

Іван Верстюк
журналіст та аналітик
3647
Президент не хотів здатися наївним мрійником і очікував подяки, а журналісти не бажали створювати теплу ванну запитань.
Пресконференція Зеленського: Хай у вас теж болить голова
Пресконференція Зеленського: Хай у вас теж болить голова

Президент Володимир Зеленський, ще як кандидат у президенти, робив ставку на те, що він вміє звучати та виглядати переконливо — на тлі інших українських політиків. Конкурентне поле нашої політики мотивувало його говорити більше, яскравіше та різкіше — і він цією можливістю користався. Але підсумкова пресконференція 19 грудня показала нам суттєво іншого Зеленського.

Це вже Зеленський, який не хоче нічого нікому доводити і який не вдається до детальних пояснень своїх дій. З одного боку, він очікує від суспільства, що воно оцінить його справи. З іншого, він уже не палає бажанням заспокоювати суспільство та щось йому обіцяти, обираючи реалізм у тій його версії, який живе в Офісі президента: проблем в України дуже багато — при тому, що ці проблеми виникли всупереч планам.

«Як у мене голова болить за наші проблеми, хай вона болить і у вас», — так можна було би коротко підсумувати основний меседж Зеленського на пресконференції.

Пресконференція президента Володимира Зеленського (тут і далі фото Максима Поліщука/«Детектор медіа»)

Треба розуміти, що для президента Зеленського пресконференція 19 грудня була всього лише черговою появою для преси, яких у нього було досить багато під час нещодавніх закордонних поїздок. Там Зеленський відчув інший тон закордонних журналістів, інші запитання, інше бажання чути відповіді. Для Заходу Зеленський — уже культова особистість, яку не варто критикувати хоча би через те, що він очолює країну в стані війни. Та для українських медіа Зеленський існує в іншій іпостасі — тій, яку можна і треба критикувати. Президенту це не до смаку — пресконференція показала його внутрішнє невдоволення тим, що українське суспільство нібито не захотіло високо оцінити його роботу під час війни.

З кожним роком президентства Зеленському все важче давалося розуміння того, хто є його групою підтримки. Нещодавнє опитування КМІС показало, що 62% громадян і громадянок цілковито довіряють президенту, але от ідентичність прихильників президента досить важко описати, використавши для цього однозначні терміни. Під час підсумкової пресконференції Зеленський мав вибір: говорити для цих 62%, чиєю довірою він користується, але чиєї ідентичності він до кінця не розуміє, або все ж більше звертатися до тих 38%, яких ще треба в чомусь переконати і які зазвичай підтримують інших політиків та інші політичні підходи.

Втім, не факт що присутні журналісти згодилися б бути трансляторами меседжів для 62%. І не факт, що так само вони хотіли стати безперешкодним інструментом зв’язку президента з 38%. А тому Зеленський обрав третій варіант — він говорив до журналістів, присутніх у залі. Мовляв, вам же треба новини — зараз будуть новини. Журналістам — журналістське. Ось вам про 500 тисяч людей, яких Генштаб пропонує мобілізувати. Ось вам ціна у 500 млрд грн, які це буде коштувати. Ось вам обсяг міжнародної фінансової допомоги, яку Україна все ж отримає. Пишіть, публікуйте, збирайте перегляди.

В Офісі президента точно ж читали вже згадане опитування КМІС — 40% українців та українок не довіряють українським медіа і, можливо, їх просто не читають, не дивляться, не слухають. А тому Зеленський сказав лише те, що вважав за потрібне, а до всього іншого поставився в стилі «не лізьте мені в душу». Чи, якщо використовувати цитату з пресконференції, президент зауважив у якийсь момент: «Нічого особистого, все особисте в мене з дружиною».

Це пояснюється ще й тим, що президент не задоволений, яку роль у війні відводять йому українські медіа. Всі захоплюються героїзмом ЗСУ — і мало хто щиро зараз говорить про героїзм Зеленського, з різних причин. Для когось це — не той тон, який слід вживати у медіа. Для когось це — принципова політична позиція. Для когось же — Зеленський наробив помилок, тому ні про яку звитягу з його боку мови бути не може. Водночас сам Зеленський мріє про статус «диригента української перемоги», не менше.

З пресконференції помітно, що президент захопився своєю міжнародною роллю і саме в цій сфері вбачає свої основні досягнення. Зеленський 19 грудня так і не дочекався можливості поговорити про майбутній вступ України до Євросоюзу — журналісти відчували, що президент чекає на це приємне для себе запитання, а тому й не ставили його. На самому початку Зеленський сказав, що готовий говорити про економіку, яка цього року зростає на 5% — журналістів таке запрошення теж не зацікавило. Мовляв, почни розмову про відбудову економіки — отримаєш у відповідь нескінченний потік обіцянок і прожектів.

Тому спільнота працівників і працівниць інформаційного простору зайняла звичну для себе позу «сторожового пса демократії», обравши розмову про проблеми, на що Зеленський не захотів відповідати заспокоєннями чи обіцянками — чи то тотальної перемоги на полях битв, чи то щодо вступу в НАТО. Повторюся: «Хай у вас теж болить голова», — ось що запропонував президент. Хай болить голова за мобілізацію, хай болить голова за гроші для держбюджету, хай болить голова за вступ до НАТО.

У такій диспозиції важко звинувачувати як журналістів, так і Зеленського. Американського президента Джо Байдена теж не часто запитують, як йому вдалося знизити безробіття та знайти інвестиції в інфраструктуру, а саме ці питання є для нього найкомфортнішими. Водночас журналісти розуміють, що «вколовши» президента своїм запитанням, вони роблять свій авторський бренд більш популярним. Ображатися на журналістів за це? Це дещо схоже на Дональда Трампа, який часом просто виганяв некомфортних журналістів із зали. Навряд чи це правильний тон. Але ж і Зеленський має право думати щось на кшталт: складність поточних проблем України все ж вимагає іншого тону розмови журналістів із президентом.

Особисто мені на пресконференції не вистачило двох речей. По-перше, пресконференція на 100% була про тут і тепер — і це в умовах, коли ми живемо в середовищі прогнозних сценаріїв про затяжну війну. Запитання про стратегію України на 2024 рік, до речі, прозвучало на нещодавній спільній пресконференції Зеленського з Байденом, але тоді український президент передав слово для відповіді своєму американському колезі. Тепер же ми почули лише, що генерали мають все ж подати свій план з обґрунтуваннями, а уряд щось має напрацювати. То може варто було б організувати пресконференцію президента вже після того, як генерали таки подадуть план, а уряд таки щось напрацює?

Навряд чи президент Зеленський не має власного прогнозу на перебіг війни. Такий прогноз, здається, зараз є в кожного та кожної. То чому б ним не поділитися, яким би він не був? Так, для цього потрібно знайти правильні слова та аргументи й не боятися критики у відповідь. А так — Зеленський ніби сховався зі своїми думками й ідеями від зовнішньої критики, зосередивши тему розмови на мобілізації та пошуку фінансової допомоги.

В тому ж і справа, що переграти Росію потрібно інтелектуальними рішеннями. Ні масова мобілізація, ні додаткові гроші насправді можуть не стати тим критичним фактором переваги, який нам потрібен. Наведу приклад. Ми ж зараз воюємо системами Patriot, кожна з яких коштує понад 1 млрд євро, проти значно дешевших російських дронів і ракет. Очевидно ж, що рішення тут може бути не в тому, аби знайти гроші на черговий Patriot, а в тому, як зробити нашу систему протиповітряного захисту дешевшою, не втрачаючи в ефективності.

В розмові про мобілізацію теж треба знайти правильний тон. Інакше в нас виходить, що українські мігранти за кордоном — «лапочки», яким потрібно і подвійне громадянство дозволити, і пенсії виплатити, і привезти мобільну станцію ДП «Документ» у Прагу чи Варшаву оформити паспорти та водійські посвідчення. А от чоловіче цивільне населення в Україні — це самі лише «ухилянти», котрих як добряче не налякаєш війною та мобілізацією, то користі від них нуль.

Дуже помітно, що Зеленському не подобається ідея масової мобілізації, а тому варто було би сказати: «Як президент і верховний головнокомандувач я зроблю все, щоб ми розв’язували наші військові питання не ціною людей, щоб кожен мобілізований потрапив до ЗСУ лише тоді, якщо конкретно він там потрібен». А далі — вже залежно від реалій: не ціною людей, а завдяки техніці; не ціною людей, а завдяки міжнародним санкціям; не ціною людей, а завдяки безпековим гарантіям НАТО чи вступу туди.

Друга річ, якої мені не вистачило — розмови про Володимира Путіна. Вся західна дипломатія зараз блукає найпотаємнішими стежками путінології, щоб зрозуміти російське військово-політичне планування та його слабкості. Без точного розуміння супротивника та його планів украй важко боротися з ним. Тут президент Зеленський так само міг би розповісти, як він розуміє Путіна та його наміри станом на зараз. Це цікаво саме через те, що Зеленський — керівник держави, що веде війну, а тому добре розуміє, що це таке. Мабуть, у нього мають бути думки про те, як керує Росією Путін, як він керує війною та чи є та межа, яку Путін перейти не в змозі. Людина з президентською посадою на цілу Україну лише одна — і ніхто більше не може подивитися на події з аналогічної позиції.

У цілому ж, не може бути розслабленою велика президентська пресконференція у країні в стані війни. Напруга відчувається і від тих, хто ставить запитання, і від того, хто дає на них відповіді. Ціна неправильних відповідей зараз зависока — і ми маємо це розуміти. Зеленський щиро не хотів здатися наївним мрійником, а журналісти щиро не бажали створювати теплу ванну запитань. У результаті — ми всі отримали перелік проблем від президента, а не причини для заспокоєння. Мабуть, спокій під час війни — це недосяжна мрія.

Головне фото: Максим Поліщук/«Детектор медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3647
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду