Чи змогли українські медіа пояснити нам Зеленського часів війни

Чи змогли українські медіа пояснити нам Зеленського часів війни

19 Квітня 2024
1073
19 Квітня 2024
09:00

Чи змогли українські медіа пояснити нам Зеленського часів війни

Іван Верстюк
журналіст та аналітик
1073
Для розуміння кроків і рішень президента бракує його зрозумілого портрету, яким він не планував бути, але став.
Чи змогли українські медіа пояснити нам Зеленського часів війни
Чи змогли українські медіа пояснити нам Зеленського часів війни

«Я дуже хочу, щоб у ваших кабінетах не було моїх зображень, не було, будь ласка, моїх портретів, бо президент — не ікона, не ідол, президент — це не портрет. Повісьте туди фотографії своїх дітей і перед кожним рішенням дивіться їм в очі», — говорив президент Володимир Зеленський приблизно п’ять років тому, під час свого вступу на посаду.

Перебуваючи ще в інерції креативної атмосфери студії «Квартал 95», Зеленський видумував ось такі фрази, намагаючись пояснити відмінність свого президентства не лише від свого безпосереднього попередника, а від усіх попередників. Сьогодні, через п’ять років відтоді, він таки перетворився на портрет. Портрет, що його публікують на обкладинках популярні міжнародні видання. Портрет, що його щодня тиражують на телебаченні та в соціальних мережах.

Але чи ми розуміємо цей портрет зараз, через п’ять років від того моменту, коли Зеленський очолив країну? Ми бачили Зеленського часів «Кварталу 95». Ми пам’ятаємо Зеленського часів серіалу «Слуга народу». Та чи добре нам пояснили наші медіа, яким є Зеленський часів війни?

Чомусь досі нам переважно пояснюють Зеленського іноземні медіа. Це американський журналіст Саймон Шустер зі своєю книжкою «Шоумен». Це американський колумніст Ендрю Росс Соркін, котрий узяв інтерв’ю в Зеленського в Давосі цього року. Це російсько-американська авторка Маша Гессен, що пише для журналу New Yorker.

Невже неодмінно потрібно мати дистанцію розміром з Атлантичний океан, щоб чесно й об’єктивно говорити про президента України?

Почалося з того, що від початку війни політична аналітика в українських медіа почала будуватися за принципами насамперед моральної оцінки. Така оцінка буває лише або чорною, або білою. Зі зникненням напівтонів політичні лідери отримували оцінку своєї роботи згідно зі шкалою воєнної моралі, де ти або робиш героїчні речі, або не робиш. При чому чим глибше у війну, тим легше втратити місце в списку героїв і героїнь. Поступово основним героєм війни став вважатися збірний образ українського піхотинця-штурмовика, який зустрічає рожевий прохолодний ранок у Серебрянському лісництві з чашкою гарячої кави в одній руці та автоматом АК-47 в іншій.

Окей, якщо українські медіа не хочуть продукувати президенту Зеленському образ головного героя війни, то яку історію вони розповідають натомість? Найдивніше, що в цій історії підібрані образи є вкрай полярними. То Зеленського змальовують як політика з амбіціями Наполеона, то його зображують як заручника команди радників з Офісу президента, кожен із яких воліє спрямувати роботу Зеленського в потрібному йому або їй напрямку.

Зрештою, маємо своєрідне дежавю, коли ми так само недостатньо розуміємо Зеленського, як це було п’ять років тому. Пам’ятаєте, як активно тоді українські журналісти намагалися вхопитися бодай за щось, щоб зрозуміти, яким буде президентство Зеленського — і безрезультатно. Пройшли парламентські вибори, почалися урядові призначення, відбулася зустріч у Нормандському форматі — і все ще було дуже важко давати оцінки. Лише з початком довоєннної інфраструктурної програми «Велике будівництво» трохи розвиднілося, і ми зрозуміли, що президент Зеленський у якості своєї офіційної політики воліє розвивати економіку. Це була бодай якась притомна оцінка.

Зараз же, коли Зеленський в одному з відео говорить бюрократичними штампами: «Вітаю працівників житлово-комунального господарства з професійним святом…» — ти розумієш, що якщо це відео показати Зеленському часів «Кварталу 95», він сам би з себе посміявся. Мабуть, ця людина сильно змінилася — але пояснити сутність цих змін українські медіа, на мою думку, не змогли.

Основне, на що я би звернув увагу — це те, що Зеленський відійшов від своєї передвиборчої програми. Так, це можна подати як відмову від даних обіцянок, однак якщо бути об’єктивним, то зрозуміло: не було планів мати велику війну, а вона вимагає суттєво іншої політики.

Візьмемо нещодавно проголосований закон про мобілізацію. Традиційно виборець Зеленського уявлявся як чоловік (або жінка) середнього віку, що полюбляв шоу «Квартал 95», постійно думав про шашлики та ціни на мангали, про асортимент соусів до яловичини, про відпочинок у Туреччині й іпотечний кредит. І зараз такого чоловіка, котрий радше переймається тим, що придбаний до війни мангал стоїть без діла на балконі, Зеленський хоче відправити щонайменше до ТЦК на важку розмову, чому той не стоїть на обліку, а то й узагалі на фронт. Вочевидь, це вже інший Зеленський. В очах описаного виборця це не просто інший Зеленський, а цілком протилежний тому образу, за який він голосував у 2019-му.

Навіть у мирні (відносно) часи Зеленському та його команді було важко проявити свою політичну ідентичність – вони вічно застрягали у виборі між образом лідера-патріота та лідера-прагматика. Тепер же виникає відчуття, що Зеленський хоче отримати підтверджений і гарантований суспільством і медіа образ тоді, коли війна закінчиться. Він точно хоче залишитися в історії 2020-х зі знаком «плюс», а сьогодення прогортає, ніби сторінки у календарі. Мчить кудись туди, вперед.

Хочу запропонувати пояснити Зеленського на основі певної системи координат. Пам’ятаєте Декартову систему координат зі шкільного курсу математики? Чотири полюси, в напрямку яких розташовані дві вісі. Візьмемо ці чотири полюси з історії України сторічної давнини, коли в часи УНР держава опинилася в дуже схожій на нинішню ситуації.

Отож, маємо як полюси Михайла Грушевського, Симона Петлюру, Павла Скоропадського та Володимира Винниченка. Ось як вони мені бачаться:

Михайло Грушевський. Про демократію, коаліції, домовленості. Про солідарність. Всі проблеми самі минуть, аби лише дати волю чомусь новому, якійсь новій політичній енергії, до того стриманій. Заяви, заклики, документи, звернення. Дуже проста філософія історії: добро має перемогти зло і переможе. Сильна віра в цінності європейської цивілізації. Віра в дипломатію і в те, що про все можна домовитися більш-менш мирно.

Симон Петлюра. Як не крути, технократ. Організувати армію. Озброїти армію. Прописати ключові закони — про землю, про приватну власність, про права людей. Сказати «До побачення!» росіянам. Не сприймати поразок. А ще — терпіти. Філософія терпіння до останнього. Ну, а раптом вийде щось хороше. В цілому ж, спроба опертися на людей — навіть тих, кого не було часу в чомусь переконати.

Павло Скоропадський. За нормальність. За якнайшвидшу, якнайповнішу нормальність. Підхід швидкого розв’язання питань, бо немає часу на ідеологічні дискусії. Про ідеологію — можете поговорити з позаштатним заступником секретаря, не більше. Реінкарнація минулого, щоправда, без перегинів. Було ж непогано? Борщ був? Залізниця працювала? Школи були? То чого ви репетуєте. Зараз усе буде так само. Опертя на еліти, бо — вони всім керують. Одним — однострій і багнет, іншим — міський ресторан і літературний журнал до сніданку.

Володимир Винниченко. Сумніви, підозри. Політична мода. Модно бути лівим? То треба бути лівим. Що б там не було, а треба готувати тепле місце в опозиції. А ще — бажано дипломатичний паспорт, щоб можна було спокійно їздити в Париж і Берлін. Погляди? Хм. Про які погляди ви говорите? Кар’єра — ось що грає роль. Час кар’єри. Ти її або будуєш, або ні. Люди? А люди завжди щось не те роблять. Головне — популярність та влада, а як ними скористатися — покаже час.

У цій системі координат Зеленський виглядає як синусоїда, що коливається між цінностями Петлюри та Скоропадського, а ритм цих коливань визначають особисті радники з логікою Винниченка та настрої суспільства, котре починає схилятися в сторону цінностей та стилю Грушевського.

Зеленський і сам ускладнює задачу тим, хто хоче його пояснити, змалювати. Для прикладу, колись я брав інтерв’ю в Девіда Кемерона, коли він уже полишив посаду прем’єр-міністра Великобританії. Кемерон у тій розмові прямо й однозначно описав себе: «Я — консервативний політик». Цим підходом він знімає купу зайвих запитань про свої погляди та політичний курс. Я не пам’ятаю, щоб Зеленський так само однозначно давав характеристику своїй політиці, своєму політичному напрямку.

Та в будь-якому разі українським медіа слід таки визначитися з портретом Зеленського. Від того, як українська журналістика покаже роль президента в ході нинішньої російсько-української війни, залежатимуть не лише підручники з сучасної історії, але й наша пам’ять — як суспільства, як нації, як спільноти. А живемо й рухаємося вперед ми завдяки тому, що нам є що згадати і є з чим порівняти.

Західні медіа переважно продовжують змальовувати Зеленського як героя війни, тим самим натякаючи, що в західному каноні сучасної політики нинішній президент України точно залишиться на позитивному боці історії. Жодні його помилки чи невдачі не змінять цього. В цьому каноні все просто й відштовхується від фрази Зеленського перших днів війни: «Мені не треба виїзд, мені треба зброя». Саме в той момент медіа на Заході причепили до нашого президента статус героя — і на тому все.

Українським медіа складніше, тому що такий простий та однозначний образ навряд чи задовольнить українців та українок. Та й узагалі важко згадати випадок, коли б українська журналістика давала бодай якомусь політику переважно позитивну оцінку. А ще ж у Зеленського вистачає критиків, причому доволі категоричних, радикальних і неймовірно впевнених у своїй критиці.

Якщо українська журналістика не спроможеться знайти консенсус щодо того, якою є роль президента Зеленського в нинішній Україні — що ж, житимуть декілька версій. Багато версій. Від версії, що її змальовують кухонні розмови, котрим у принципі неможливо сподобатися, до версії, що її творять редактори статті про Зеленського у Вікіпедії, з якими, можливо, співпрацюють медійні радники президента.

Так, це важко. Важко написати портрет президента, пояснивши його країні. Але хтось має це зробити та, можливо, надихнути інших. Складність у тому, що Зеленський з точки зору «ухилянта», Зеленський з точки зору військового та Зеленський із точку зору біженця в Польщі — це різні Зеленські. І навряд чи тут можливо підрахувати середнє політичне значення, бо ж люди люблять «і» та «ї», над якими розставлено крапки.

В історії української журналістики завжди були видання, котрі наважувалися задавати тон розмови про певні речі, що відтоді поширювався та ставав універсальним. Хтось має виконати цю роль і зараз або, в крайньому разі, в найближчому майбутньому.

Щоб уникнути критики від колег, що автор дає оцінки українській журналістиці та ставить їй завдання, а сам не пропонує рішення, коротко опишу, що сам вважаю основним при зображенні Зеленського. Найголовніше: це президентство, яке пішло не за планом. А от чи був план узагалі — про це можна сперечатися. Якщо ж описувати динаміку політичної діяльності Зеленського, то він поступово ставав усе більш і більш гострим. Спершу дозволяючи собі подовгу утримуватися від ситуації складного політичного вибору, згодом Зеленський зробив різкість, категоричність, гостроту своєю буденною рутиною. Тут важливо не захоплюватися оперативною критикою з поточних питань, зосередившись на критиці стратегічній. Іншими словами, цікаво не те, чи припускається Зеленський помилок (звісно що припускається), як те, чи робить він із них правильні висновки.

Що ж стосується категорій героїзму, то мені здається, що слова «герой/героїня» слід лишити тим, хто бореться, потерпає та добивається результатів на передовій. А ще героїзм існує не для того, щоб когось присоромлювати. Не для того, щоб когось протиставляти «ухилянтам» і робити боляче. Героїзм — це щоб надихати. Надихати всіх.

Від часів Революції гідності у 2014-му ми звикли розуміти політику як суспільний договір. Таке розуміння дає добрий плацдарм і для пояснення виборів, і для пояснення критики певних політичних рішень, і для пояснення побажань українського суспільства. На мою думку, змалювати портрет президента Зеленського, зробивши це справедливо й об’єктивно — це теж частина нашого суспільного договору. По-перше, таким чином медіа зможуть створити цінний політичний дороговказ. По-друге, це добрий інструмент побути адвокатом суспільства, озвучивши його побажання.

А ще — це добрий екзамен для нашої журналістики. Завжди легше переповідати новини, важче давати політичні оцінки. І хоча для того, аби пояснити українцям та українкам президента Зеленського, є об’єктивні складнощі, це не виправдовує відсутність більш-менш зрозумілого портрету президента. Портрету, яким він не планував бути, але став.

Фото: пресконференція президента Володимира Зеленського, 25 лютого 2024 року (фото Максима Поліщука, «Детектор медіа»)

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1073
Читайте також
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Olexandr
30 дн. тому
Навіщо більш менш зрозумілий портрет? Нехай як і раніше ,кожен собі малює того Зеленського, якого малював собі до виборів ,після виборів,та й досі малює! Коли наводиш аргументи їх ніхто не сприймає ,бо аргумети якими оперують люди не сприймаються, бо не вважаються авторитетними ,та тими ,яким можна довіряти,а журналістика в нашій країні в більшості своїй,нажаль відсутня,яка могла би чітко пояснювати ,об'єктивно ,послідовно розкривати усі боки реального стану речей , реального обличчя того чи іншого діяча,щоб мати можливість зважувати,але система працює так ,що наповнюють лише одну чашу терезів, висвітлюючи події,та головних її персонажів,натомість часто забуваючи згадувати про справжніх Героїв ,які абсолютно зрозумілі ,чиє обличчя не потрібно створювати,та пояснювати бо воно зрозуміле та очевидне, на відміну від тих невиразних,які чомусь вирішили, що вони,як мінімум дорівнюють тим відкритим,поневіченим,втомленим,але гордим сильним,безкомпромісним, та принциповим ,які щодня бачать,біль,втрату ,які мають справжні цінності та розуміють пріоритети!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду