У найближчому оточенні Президента Януковича заступник Глави Адміністрації Президента Ганна Герман фактично є головною берегинею мовних та культурних цінностей Західної України. 

Останнім часом пані Герман взяла на себе і обов'язки публічної захисниці свободи слова та ЗМІ. В ексклюзивному інтерв'ю ІМК вона розповіла, у чому бачить свою роль в Адміністрації Президента Януковича, а також дала оцінку рівню цензури і самоцензури у вітчизняних ЗМІ.

- Пані Ганно, хотілося б розпочати нашу розмову з останніх публікацій у ЗМІ фрагментів Вашої закритої зустрічі з представниками провідних іноземних ЗМІ. Ви здогадуєтеся, звідки відбувся витік інформації?

- Я хотіла б вірити, що це ніким не спровоковано. Я дуже би хотіла вірити, що це щирий потяг журналістів до подальшого розбудовування свободи слова. Тож треба зробити все, щоб допомагати її розбудовувати. Треба переконувати журналістів, що ми дуже доброзичливі, що ми налаштовані на зміцнення свободи слова. І настане час - вони в цьому переконаються і цей рух (йдеться про рух «Стоп Цензура». - Ред.) зникне сам по собі. 

- Ви колись сказали, що проти Вас використовується чорний піар, Ви не вважаєте це прикладом таких «заборонених методів»?

- Знаєте, щодо мене дуже багато застосовувалося заборонених методів. Я це розумію, я впхнулася в політику і мушу це витримати. Якщо я цього не витримаю, я слабка, якщо ж витримаю - головне, щоб при цьому не втратити людську гідність. 

Я розумію, що є журналісти, які заробляють на чорному піарі, є такі. Вони беруть замовлення, отримують за це кошти та заробляють. І я думаю: зачекай, а може та людина не має, чим годувати дітей, і це її єдиний спосіб заробітку. Якщо він виллє на мене відро бруду, а за це утримуватиме свою родину, то цей бруд до мене не пристане. 

Головне, щоб ти мав комфорт всередині себе. І якщо ти знаєш, що ти робиш добру справу, що ти намагаєшся допомогти людям, це допомагає тобі не звертати увагу на всілякі технології. Якщо віриш в те, що ти робиш, і якщо ти прагнеш робити це чесно, то це додає тобі сил витримувати усі ці нападки. Це гарний спосіб реагування на чорний піар. 

- Але неможливо постійно тримати гнів всередині себе...

- Я думаю, що ми повинні будувати системний захист свободи слова. Законодавчо, на практиці будувати. І ми повинні весь час про це говорити. Тому що кожна влада любить лояльну пресу, але лояльна преса, яка заплющує очі на неправильні кроки влади, робить владі погану послугу...Тому я люблю колючих, гострих журналістів. Я сама такою була колись, як була в журналістиці. Я намагаюсь завжди поставити себе на місце журналіста, чому він це сказав?! Значить, щось у нього болить. І якщо я справді бачу, що там є хоч якесь маленьке раціональне зерно, то це потрібно... 

- Тобто Ви хочете сказати, що для Вас головне, щоб критика була, тільки рівнобічною - як у бік влади, так і опозиції?

- Баланс - це правило. Баланс мусить бути. Треба завжди давати дві різні думки, дві альтернативні думки, це головна засада і правило журналістики. І коли це так, то ти відчуваєш, що є справедливість у суспільстві, що б'ють не тільки тебе, а на іншого заплющують очі, бо ти комусь там невгодна. А б'ють за проблему, б'ють принципово, а не вибірково. Я взагалі вважаю, що свобода преси не має бути вибірковою, свобода преси має бути рівною, як закон. Одна для всіх.

- Багато хто з колег мені підтвердили той факт, що прямих обмежуючих вказівок з боку влади зараз немає. Але є так звані «чаювання», де висловлюється думка з приводу того, якою саме хотілось би бачити ту чи іншу інформацію. Після чого досить самоцензури для того, щоб влада отримала ту «картинку», яку прагне...Самоцензура присутня в українських ЗМІ? 

- Самоцензура існувала завжди... Очевидно, вона існує і зараз. Тому що, мабуть, є різні обставини в житті людей. Людина може пристосовуватись до того життя, а журналісти не завжди мають і легке життя, і вони мусять утриматися на робочому місці. Або, скажімо, людина когось образила, наприклад, своєю відкритою критикою. Це і питання сміливості, і відваги людської, і громадянської позиції. Тож багато складових у цьому понятті - самоцензура. 

- Ну і як витримати баланс, зважаючи на ту кількість людей в країні, які відверто виступають за проросійську політику, російські мовні та культурні цінності? 

- Ці люди мають право на свої вартості, і ці вартості теж треба поважати. Цінність України полягає в її розмаїтті - це держава регіонів. Як Європа - це Європа регіонів, мозаїка з різних культур, так само й Україна: її треба сприймати такою, якою вона є, і кожна людина має відчувати, що Президент захистить її цінності, переконання, принципи, тому що він Президент всієї України. Для мене дуже важливо, щоб Віктор Янукович був Президентом всієї України. І для нього це важливо.

- Багато хто з моїх західноукраїнських приятелів зізнавався, що Львів, який є форпостом західноукраїнських цінностей у сучасній Україні, не підтримав президентську кандидатуру Януковича, чекав від Президента якогось пряника, знаку шанування його цінностей тощо? Як Ви вважаєте, місто Лева дочекалось цього?

- Не можна сказати, що Львів отримав усе, що хотів, але він теж дуже різний. Місто лежить на перетині шляхів із Європи на Схід. Це тому, хто не живе у Львові, здається, що там думають однаково. У Львові різні люди, і в них різні погляди, симпатії, оцінки, тож я б особисто не вдавалася до спрощеного підходу. Львів дуже різний, місто завжди було цікаве тим, що там сплетіння різних культур, і я би не хотіла, щоб він втрачав цю цінність.

- А Ви особисто задоволені першим візитом Президента Януковича до Вашого рідного міста?

- Президент тримався впевнено, гідно і намагався зрозуміти людей. Навіть тих, які висловлювалися проти його політики. Він намагався їх зрозуміти, і це колосальний позитив як для нього.

Інформаційне агентство «Інтермедіа консалтинг»

Фото - «Інтермедіа консалтинг»