Медійна галузь 2010-го так і не дочекалася ефективної роботи профільного комітету, як, утім, і гідної уваги парламенту. Шоста й сьома сесії Верховної Ради України VI скликання (лютий 2010 - січень 2011) показали, що депутати не надто переймалися вдосконаленням законодавчої бази, яка регулює правовідносини в інформаційній сфері. Ухваливши протягом року лише кілька медійних законів, вони так і не наблизили Україну до громадського мовлення та роздержавлених ЗМІ. Щоправда, в передостанній день сьомої сесії зробили царський подарунок, ухваливши 13 січня 2011 року закон «Про доступ до публічної інформації» та нову редакцію закону «Про інформацію».

Зміна президента на початку 2010 року призвела до переформатування парламенту: коаліція з опозицією помінялися місцями. Цей процес зачепив і Комітет із питань свободи слова та інформації, який традиційно очолюють представники опозиції. Його голову Ганну Герман було призначено заступником глави Адміністрації президента. Тому обов'язки керівника комітету майже півроку виконував перший заступник - бютівець Андрій Шевченко, який із вересня 2010-го став головою комітету. Хоча на цю посаду сватали й Олену Бондаренко, й Ірину Геращенко. Відбулися деякі зміни у складі комітету: Едуард Прутнік (фракція Партії регіонів) перейшов до комітету нацбезпеки та оборони, натомість членом Комітету з питань свободи слова та інформації став новообраний народний регіонал Орест Муц, у минулому - шеф-редактор тернопільської газети «Репортер».

Екс-президент Віктор Ющенко в лютому 2010-го, фактично в останні дні свого президентства, підписав довгоочікуваний указ про впровадження цифрового й громадського мовлення. Як показала практика, цей указ нікого не спонукнув до дії.

Загалом роботу комітету 2010-го можна оцінити на трійку (нагадаю, 2009-го ми її оцінили як незадовільну).

З ухваленого і зробленого

2010-го Верховна Рада спромоглася ухвалити чотири закони, підготовлені профільним медійним комітетом, на розгляді в якого було близько сотні законопроектів (з 65 з них комітет є головним виконавцем). Зокрема ухвалено:

Закон «Про посилення захисту майна редакції, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок»;

«Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо ліцензійних умов)»;

«Про внесення змін до статті 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо визначення розміру ліцензійного збору)»;

«Про внесення змін до статті 14 Закону України "Про інформацію" (щодо захисту інформації)».

Останнього пленарного тижня сьомої сесії (11-14 січня 2011 року) було ухвалено ще чотири закони:

про урядову Концепцію державної інформаційної політики;

про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо надання телеканалами ідентифікуючої інформації під час реклами;

«Про доступ до публічної інформації»">«Про доступ до публічної інформації»;

нову редакцію закону «Про інформацію».

Серед найважливіших для медійної галузі документів, розглянутих у 2010-му парламентом, члени комітету найчастіше називають антицензурний законопроект Олени Кондратюк (№6447-1), що містить додаткові гарантії для журналістів, та закон «Про посилення захисту майна редакцій, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок».

2010-го Комітет продовжував практику заочних (позарегламентних) засідань, тобто ухвалював рішення збиранням підписів. Таким чином він спромігся провести 19 очних і заочних засідань комітету, на яких розглянуто понад 70 питань порядку денного (54 з них стосуються законопроектної роботи).

Народні депутати протягом року неохоче збиралися на засідання. «Я абсолютно незадоволений тим, що депутатів важко витягти на засідання, - бідкається секретар комітету Юрій Стець (фракція НУНС). - Коли комітет створювався, то до нього ввійшли виключно люди з індустрії, які домовилися, що він буде аполітичним і розроблятиме потрібні галузі законопроекти. Так на початку й було. А тепер на засідання приходять лише кілька народних депутатів. До кворуму справа доходила надзвичайно рідко. Очевидно, що індустрія від нас очікує більшого».

2010 рік не був особливим і для голови Андрія Шевченка (фракція БЮТ). «Кістяк комітету склався ще після виборів 2006 року - з усіма плюсами й мінусами. Довга спільна історія інколи виливається в зайві емоції, але здебільшого допомагає порозумінню. Статистика за цей рік у комітету пристойна. Ми розглянули 54 законопроекти (минулого року - 30). Чотири закони прийнято Верховною Радою в цілому, ще 33 чекають на розгляд у залі», - розповідає Шевченко.

У рамках підготовки законопроекту №6468 «Про реформу державної та комунальної преси», внесеного Степаном Курпілем (БЮТ), комітет організував і провів слухання щодо реформування державних та комунальних засобів масової інформації. Тепер членам комітету треба розглянути рекомендації учасників слухань і створити робочу групу з опрацювання цього документу.

З ініціативи членів комітету прийнято сім постанов Верховної Ради. Зокрема: «Про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у передвиборний період 2010 року» (яку хотіли ухвалити після місцевих виборів :)); «Про рекомендації парламентських слухань "Про стан свободи слова у регіональних засобах масової інформації"» та інші.

2010 року відновила роботу громадська рада при комітеті, до якої увійшли авторитетні фахівці в інформаційній галузі. Нагадаємо, попередні два роки громадська рада не працювала. Але й 2010-го вона не виявилася надто активною, оприлюднивши лише одну заяву щодо якнайшвидшого прийняття закону про доступ до публічної інформації. До секретаріату комітету минулого року надійшло 1020 листів та звернень громадян, громадських осередків, державних установ тощо.

Юрій Стець зауважує, що порівняно з попереднім роком не тільки зросла кількість розглянутих на комітеті і відправлених у зал для голосування законопроектів, а й покращилася їхня якість. «Мені хочеться вірити, що 2010-го ми просунулися вперед. Було прийнято багато проектів виключно медійних і професійних, спрямованих на розвиток галузі й на те, щоб у країні було якомога менше недемократичних норм. Мова і про рекламу лікарських засобів, про повну заборону реклами алкоголю і тютюну, про телемагазини й кількість реклами. Подібних законопроектів комітет пропрацював дуже багато, і тепер усе залежить від зали. Хоча треба зважати на нонсенс роботи коаліції: якщо авторами проектів є представники опозиції, то вони над ними не працюють з політичних мотивів. Хоча є й інша практика, коли депутати від Партії регіонів чи інших провладних фракцій просто реєструють альтернативні...». Так сталося із законопроектами щодо роздержавлення ЗМІ і про доступ до публічної інформації, коли було зареєстровано альтернативні проекти №7313 і №7321.

2010-й не міг бути добрим для комітету в ситуації, коли свобода слова в країні розчиняється, переконаний Андрій Шевченко. «Комітет робив те, що міг: навесні ми були першою структурою у владі, яка у спеціальній заяві зафіксувала згортання свободи слова, далі ми ініціювали тимчасову слідчу комісію на чолі з Геращенко і домоглися її утворення, ми також провели через зал антицензурний закон Олени Кондратюк. До речі, всі ці ініціативи підтримували члени комітету як від влади, так і від опозиції. Але очевидно й інше: щоб утримати країну від сповзання в несвободу, і комітету, й парламенту в цілому замало», - зауважує Шевченко.

Торік Верховна Рада ухвалила низку кадрових рішень, що безпосередньо стосуються медійної галузі. Зокрема, парламент обрав новим головою Держкомтелерадіо колишнього члена Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Юрія Плаксюка, якого висунув особисто прем'єр-міністр Микола Азаров і кандидатуру якого підтримав профільний парламентський комітет.

Нарешті в парламенту дійшли руки й до Нацради. 13 травня Верховна Рада звільнила «парламентську четвірку» Нацради - Юрія Плаксюка, Віталія Шевченка, Тетяну Лебедєву та Віктора Понеділка. А 29 червня обрала нових членів Нацради - Миколу Фартушного, Ірину Опілат, Оксану Єлманову і Євгена Баранова. На членство в Нацраді претендувало 24 кандидати, комітет пропонував обирати «парламентську четвірку» з-поміж 17 кандидатів, забракувавши інших. Але парламент не звернув уваги на претензії комітету і проголосував навіть за тих кандидатів, які, згідно з законом, не мали права бути обраними. Попри запевняння Андрія Шевченка, що БЮТ підтримає кандидатів у члени Нацради від журналістів та громадських організацій, у результаті політичних домовленостей жоден представник від громадськості так і не пройшов. Народний депутат Олег Ляшко (БЮТ) запропонував привітати з обранням парламентської четвірки не тільки Нацраду, а й голову СБУ Валерія Хорошковського, оскільки, за словами Ляшка, троє з чотирьох новообраних членів є «креатурами» Хорошковського. За його словами, двоє з трьох чинних членів президентської четвірки теж є ставлениками голови СБУ.

Історію з призначенням членів Нацради з питань телебачення і радіомовлення Андрій Шевченко називає розчаруванням року. «Країні чітко показали, що політична доцільність і вірність президенту важливіші і за думку фахівців, і за думку комітету, і за закон», - каже Шевченко.

З кадрових питань, які відчутно зачепили медійну галузь 2010 року, можна пригадати й звільнення парламентом віце-прем'єра з гуманітарних питань Володимира Семиноженка. Тепер такої посади в уряді не існує. Доказом того, що законодавча влада добровільно віддає частину своїх повноважень уряду, є призначення Кабміном керівників НТКУ і НРКУ, яких мав би обирати парламент. Хоча спроба уряду законодавчо закріпити за собою затвердження статутів національних телерадіокомпаній 12 січня була невдалою - законопроект підтримав лише один депутат.

Торік парламент створив дві тимчасові слідчі комісії (з питань цензури і з питань діяльності Нацради) і закрив ТСК з питань розслідування обставин смерті депутата Верховної Ради 4-го скликання Ігоря Плужникова і заволодіння невідомими його власністю - акціями телекомпанії «Інтер». За словами спікера Володимира Литвина, ТСК було закрито у зв'язку з тим, що вона не подала в строк звіти про свою роботу. Нульова результативність роботи цієї ТСК свідчить про те, що її було створено лише із ситуативною політичною метою.

2010-го парламент прийняв за основу в першому читанні дев'ять законопроектів: №6447-1 (про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій свободи слова в Україні та протидії цензурі), №6429 (щодо визначення часу закінчення переривання телевізійної програми), №5164 (щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів), №3002 (щодо ідентифікації соціальної реклами та регулювання окремих видів рекламної діяльності політичних партій та громадських організацій), №4510 (про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо регулювання трансляції програм і передач з платними інтерактивними конкурсами), №4708 (про внесення змін до статті 21 Закону України «Про рекламу» щодо супроводження реклами лікарських засобів попередженням про загрозу самолікування); №7321 (щодо забезпечення доступу до публічної інформації), №6532 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо захисту суспільної моралі)»; №5316 (про внесення змін до Закону України «Про рекламу» щодо уточнення поняття «спеціалізовані видання» та усунення протиріч між окремими положеннями закону) та інші, які комітет готує до другого читання.

Загалом, на розгляд очікують понад тридцять законопроектів, опрацьованих і внесених комітетом.

Комітет, захищаючи права окремих ЗМІ і журналістів, кілька разів звертався до Генпрокуратури з вимогою розібратися з ситуацією довкола газети «Експрес» та щодо цензури на телеканалах. Крім того, пообіцяв урахувати законодавчі ініціативи руху «Стоп цензурі!».

З так і не ухваленого і не зробленого

2010-го комітет укотре проігнорував свій же план роботи, не провівши жодного виїзного засідання, якого так чекали в регіонах. «І для нашого, і для інших комітетів план є формальним документом, який є дороговказом, але не зобов'язанням до виконання. Тим більше в умовах, коли регламент Верховної Ради і парламентські процедури повально ігноруються», - каже Андрій Шевченко і радить перейматися іншим - чи встигає комітет реагувати на те, що нині найважливіше для країни і медіаринку.

Парламент - неспокійна організація, зазначає Олена Бондаренко (фракція Партії регіонів). Блокування як метод політичної боротьби за останні 5 років використовувався досить часто і лівою, й правою частинами зали. «Кожен комітет планує свою роботу і намагається максимально реалізувати заплановане. І кожен комітет у кінці року відчуває розчарування і незадоволення від того, що не все, що було заплановано, вдалося реалізувати», - виправдовується член комітету від коаліції.

Щодо невиконання плану, то це практика не тільки Комітету з питань свободи слова та інформації, переконаний Юрій Стець. «Між планом, який затверджений, і тим, що потім відбувається у політиці, - прірва. Стосовно виїзних засідань. Якщо ми не можемо зібрати комітет у Києві між ранковим і вечірнім засіданнями, то зібратися десь в іншій області практично нереально. Хоча всі депутати добре розуміють і вивчають проблеми в регіонах. На жаль, самоорганізації не видно, і це можна закинути в різній мірі майже всім членам комітету», - каже Стець.

Народним депутатам так і не вдалося провести медійний день у парламенті, хоча ТСК з питань цензури і діяльності Нацради наполягали на цьому. Щоправда, їм удалося представити свої попередні звіти. Зокрема, голова ТСК з питань діяльності Нацради Інна Богословська зробила висновок, що заяви 5-го каналу й ТВі про тиск не відповідають дійсності. А голова ТСК з питань цензури Ірина Геращенко зазначила, що в Україні журналістам дуже важко захистити свої права, оскільки прокуратура не порушує кримінальних справ про перешкоджання професійній діяльності. Комісія протягом кількох місяців роботи отримала понад 60 звернень про тиск і перешкоджання професійній діяльності журналістів. Як приклад Геращенко навела факти побиття Сергія Кутракова і Сергія Андрушка, зникнення харківського журналіста Василя Климентьєва, стеження за генеральним директором ТВі Миколою Княжицьким. За її словами, 75% скарг стосуються тиску влади на журналістів, а 25% - перешкоджання професійній діяльності. ТСК направила низку запитів до прокуратури та правоохоронних органів.

Торік парламент не захотів проводити парламентські слухання про суспільну мораль, хоча депутати-комуністи ініціювали їх тричі. На думку народного депутата Володимира Карпука (фракція НУНС), не можна проводити слухання про мораль у парламенті, який на сьогодні є джерелом аморальності. «Політики в парламенті не мають морального права обговорювати це питання», - сказав він.

Нагадаємо, що Андрій Шевченко неодноразово критикував існування Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Наприкінці року президент Віктор Янукович вирішив ліквідувати НЕК як державний орган. А в січні 2011-го ухвалено в першому читанні законопроект, із прийняттям якого в цілому Закон України «Про захист суспільної моралі» втратить чинність і НЕК фактично буде ліквідовано.

Публічні ви наші!

Найяскравішою ознакою й темою 2010 року для парламенту щодо захисту свободи слова стала епопея з неприйняттям закону про доступ до публічної інформації. Зареєстрований ще 2008-го, проект №2763 «Про доступ до публічної інформації» було підготовлено до повторного другого читання, але так і не ухвалено 2010-го.

Саме цей документ торік навчив членів комітету шукати компроміси й іти на політичні домовленості. Проект декілька разів стояв у порядку денному сесій, хроніка його проходження в парламенті налічує на ТК близько 20 новин і статей. Спочатку його футболила коаліція: якщо й ставила до порядку денного, то не розглядала. Потім було зареєстровано альтернативний законопроект №7321 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення доступу до публічної інформації (пізніше він став називатися новою редакцією закону «Про інформацію»), внесений Оленою Бондаренко і Володимиром Ландіком, до яких згодом приєднався і Юрій Стець.

Потік заяв від громадських організацій і рухів, у тому числі і від «Стоп цензурі!», звернення до європейських інституцій, публічні заходи й акції з вимогою якнайшвидше ухвалити закон про доступ до публічної інформації створювали постійний тиск на владу. Голова парламенту попросив авторів обох законопроектів створити робочу групу щодо їх узгодження і в результаті винести їх на голосування одночасно. Це було зроблено наприкінці 2010-го, але під час голосування 22 грудня проект №7321 недобрав лише 9 голосів. Можна звинувачувати в цьому комуністів, які не дотрималися політичних домовленостей. Але не меншою мірою винна опозиція (фракції НУНС і БЮТ), яка через фізичну відсутність у залі не дала жодного голосу за такі важливі для журналістів і країни в цілому закони.

Врешті-решт 13 січня, незважаючи на спротив комуністів, обидва закони все ж було ухвалено понад 400 голосами.

Доведення до логічного завершення ситуації із законами про доступ до публічної інформації Андрій Шевченко вважає плюсом роботи комітету в 2010-му. Він вдячний у першу чергу тим людям, які, створивши робочу групу, знайшли компроміс. «Закон про доступ до інформації - це тема року. Це і найбільший успіх, і найбільший провал. Успіх у тому, що на кінець року ми вийшли на узгоджений пакет із двох законопроектів - 2763 і 7321, який є унікальним спільним продуктом влади й опозиції, громадських активістів та журналістів. Від комітету над цим працювали ми з Оленою Бондаренко, на попередніх стадіях у робочій групі був задіяний Володимир Ландік. Ганьбою є те, що до Нового року ухвалити ці закони парламент не зміг. Цей борг Верховна Рада має віддати в перший же сесійний тиждень 2011-го», - казав Шевченко ще до ухвалення законів.

Брак дев'яти голосів за законопроект №7321 і невихід до зали проекту №2763 Олена Бондаренко вважає найбільшим розчаруванням 2010 року. Але вона задоволена узгодженою і професійною роботою членів групи, які працювали над ними.

«Робочій групі, без іронії, треба подякувати, бо це важлива справа. Добре, що ці люди (Олена Бондаренко, Юрій Мірошниченко і Андрій Шевченко. - ТК) знайшли баланс і компроміс, бо ці проекти дуже важливі», - зазначив і Юрій Стець.

Сподівання на 2011-й

Андрій Шевченко вважає, що 2011-го пріоритетними для комітету мають стати проекти про гарантії для роботи журналістів, громадське мовлення, приведення законів у відповідність до європейських стандартів. «Загальне враження - незмінне: для Верховної Ради наш комітет не є пріоритетний. Збільшити його вплив - це виклик на 2011-й», - каже Андрій Шевченко.

Юрій Стець сподівається, що 2011-го завершиться діалог про створення громадського мовлення. «Діалог можливий, зараз є воля Адміністрації президента і бажання створювати робочі групи з депутатів коаліції й опозиції. Наскільки цей закон буде якісним, це вже інше питання», - прогнозує Стець.

Законодавство 2011-го ще не раз буде переглядатися, зазначає Олена Бондаренко, тому що правові норми, внесені тепер, за три-п'ять років застаріють. Що ж, ніхто не проти перегляду законодавчих норм. Та котрий рік поспіль є сподівання, що парламент не просто вноситиме поправки до окремих статей законів (у кулуарах ходять чутки, що деякі депутати роблять на цьому непоганий бізнес: внесення поправки до однієї статті коштує 2 тисячі доларів), а стане свідомий того, що країна чекає від законодавчого органу доленосних законів: про створення громадського (бажано - справжнього, а не бутафорського) і впровадження цифрового мовлення, про роздержавлення друкованих засобів масової інформації, про повну заборону реклами тютюну.