«Телеконтинуум» - це рубрика журналу «Детектор медіа», під якою протягом трьох останніх років, із початку 2007-го, виходили щомісячні огляди головних подій на телевізійному ринку та в телепросторі. Її назва пов'язана з неперервним характером - щоразу починаємо з того, чим закінчили минулого разу, - а особливо близькою має бути всім випускникам факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету :). Нині з обставин, що від нас не залежать, «Телеконтинуум» переходить на сайт «Детектор медіа», де так само виходитиме щомісяця. Що ж, рано чи пізно, кажуть футурологи, всі ми там будемо. Незабаром для тих, хто прагне відчути неперервність тяглості, на сайті з'явиться архів рубрики за минулі роки. У віртуального режиму навіть є певна перевага, адже раніше огляди потрапляли до рук читачів за тиждень-два після написання, а тепер публікуватимуться негайно, отже, будуть свіжішими. А у зв'язку з тим, що в оглядах ітиметься про події, вже відомі читачам сайту, їх формат дещо зсунеться в бік суб'єктивної аналітики.

Кажуть, із ким рік зустрінеш... 2010-й українські телеглядачі, окрім хіба що тих, які надають перевагу іноземним каналам, зустріли з політиками, що відразу після символічних дванадцяти ударів годинника поспішили запевнити електорат у своїх найщиріших побажаннях. З ними ми всі й провели - поки що не рік, а лише п'ять тижнів 2010-го року. Життєдайні краплі золотого дощу, що пролився на телебачення з офіційних і підпільних виборчих фондів, збирали в усі підручні резервуари. В останній тиждень кандидати ледь устигали перебігати з одного ефіру на інший, а їхні обіцянки злилися в суцільний потік. Чи піде це вливання на користь телебаченню, уможлививши виробництво й закупівлю якіснішого продукту? Ні 2006-го, ні 2007-го кореляції між надходженням політичних грошей та кривою якості телепродукту не спостерігалося. Ймовірніше, що цього разу кошти або взагалі не потраплять на рахунки телеканалів, або будуть освоєні в рамках «ліквідації наслідків кризи».

Попкорн. Але наш

У проміжках між привітаннями кандидатів у президенти нас намагалися розважати. За традицією, найбагатший урожай зібрав «Інтер», успішно розігрівши аудиторію новорічним спецвипуском «Вечірнього кварталу» і втримавши чималу її частку м'юзиклом власного виробництва «Як козаки...». «1+1» вирішив зіграти на ностальгії, почавши з радянського кіно й продовживши концертом «Дискотека 80-х». Серця «тих, кому за...» завойовувала й ТРК «Україна», що вже не перший рік ретранслює «Голубий вогник на Шаболовці».

Новий канал із концертом «Фабрики зірок - 3» вийшов на друге місце за своєю цільовою аудиторією (14-49 «50 тисяч+»), а ICTV з українською, - власного виробництва, - й російською «Великими різницями» посів третє. «Велика різниця» з українськими персонажами була, напевно, найяскравішим телевізійним враженням святкового вечора, хоча, за дивним збігом, предметом пародіювання чи не в половині скетчів були проекти того ж таки холдингу StarLightMedia. Хоча порівняння з російською «Великою різницею», на жаль, було не на користь українського варіанту - йому відчутно бракувало впевненості, рельєфності й зрілості гумору.

Найпростішим шляхом пішов СТБ, просто прокрутивши 31 та 1 січня ретроспективу шоу «Україна має талант». Таким чином канал самоусунувся від змагання з товаришами по холдингу - Новим та ICTV, і забезпечив собі не такі вже й погані показники за рахунок фанатів шоу й глядачів з алергією на новорічні дискогопанки і «вогники». Ймовірно, їх знайшлося б іще більше, якби на останні години старого року й новорічну ніч припав показ півфіналів та фіналу проекту, а не перших відборів.

5 канал транслював агітаційний концерт на підтримку Юлії Тимошенко із прямим включенням прем'єрського привітання за кільканадцять хвилин до настання Нового року. На Першому національному було як завжди.

З горем навпіл можна констатувати перевагу продукту вітчизняного виробництва над іноземним (прямо кажучи, російським) у святковому ефірі. Однак відійти у створенні новорічного телепродукту від іноземних, у першу чергу таки російських, лекал, відмовитися від продиктованого росіянами формату, колориту й почасти переліку облич, іще не спромоглися. Тож і різниця не така велика, як хотілося б. «Це музичний попкорн, циганщина, клоунада, маніпулювання через мавпування, пародія і пародія на пародію», - схарактеризував наповнення новорічного телеефіру Вадим Карасьов. Залишається втішатися тим, що цей малоцінний, але популярний серед мас продукт ми більше не мусимо імпортувати, бо навчилися робити самі.

Сподівана несподіванка

Найважливіша новина початку 2010 року навряд чи когось здивувала. Ігор Коломойський за $319 млн викупив решту акцій, яких йому не вистачало до володіння 100% українських активів компанії Central European Media Enterprises. Найбільший іноземний медіаінвестор пішов з українського ринку, а один із найбагатших українців досягнув мети, до якої йшов із 2005 року, офіційно увійшовши до вищої ліги медіавласників. Тепер він контролює близько 10% телевізійного ринку.

Хоч як би комусь хотілося підверстати під цю подію якийсь політичний підтекст, очевидних підстав для цього немає. «1+1», як єдиний канал групи, що має інформаційно-політичне мовлення, приділяв приблизно однакову увагу обом кандидатам у президенти у виборчій кампанії 2009-2010 (і офіційно, і не дуже). Якихось помітних змін в інформаційній політиці каналу не відбулося. Новий власник пообіцяв не лише не міняти топ-менеджменту «1+1», але й розвивати групу надалі в рамках стратегії, визначеної СМЕ (щоправда, ця стратегія так ніколи й не була публічно озвучена). У січні на каналі стартували давно заплановані проекти - серіал власного виробництва «Тільки кохання», медичне передпраймове шоу «Справжні лікарі», а також розпочалися кастинги великого шоу «Суперзірка» за нідерландським форматом Popstars. У планах також форматне шоу «Міняю жінку» (вже почався підбір учасників). Нові продукти, втім, поки що не приносять «Плюсам» високих рейтингових показників, тож говорити про вихід каналу із кризи поки що зарано.

А СМЕ, здається, зітхнула з полегшенням, позбувшись активів, які, за прогнозом, могли принести їй близько $70 млн втрат у наступні два роки. Котирування акцій компанії зросло на 15,5%, а отримані гроші можуть бути інвестовані в купівлю болгарського телеканалу bTV. Гіперборейський клімат непередбачуваного ринку, де не працюють перевірені румунські формати, а за телеканали платять більше, ніж вони спроможні заробити за десятки років, не підійшов американській компанії.

Метушня навколо кворуму

Хоч хто врешті-решт стане новим президентом України, й хоч якою буде більшість у Верховній Раді, у складі Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, ймовірно, стануться кардинальні кадрові зміни. Не так через бажання нової влади контролювати телерадіомовну галузь, - це можна робити й без Нацради, - як через необхідність віддячити посадами «своїм» людям або використати їх у коаліційних торгах.

«Тимошенко обов'язково скористається своїм правом призначити нових членів Нацради, коли закінчаться повноваження діючих. Взагалі є серйозне відчуття, що Нацраді потрібен свіжий старт», - досить обтічно відповів бютівець Андрій Шевченко на запитання, чи плануються ротації в наглядовому органі в разі перемоги Тимошенко. Щодо Януковича сумніватися не доводиться - критика чинного складу Нацради з боку медійних «бійців» біло-блакитного табору ніколи не припинялась, а Ганна Герман навіть називала кандидата на посаду голови від Партії регіонів - Олену Бондаренко. Остання, щоправда, обережна в прогнозах - мовляв, пропозиції ще не отримувала.

1 лютого Віктор Ющенко віддав «своєму» складу Нацради останню шану, прийнявши її звіт. У самій Нацраді тим часом розпочалася нова «громадянська війна». Віталій Шевченко, Ігор Курус та нещодавно призначена президентом членкиня Оксана Головатенко виступили проти результатів конкурсу на ефірні частоти. За їхніми словами, п'ятеро їхніх колег не мали права ухвалювати рішення, оскільки на засіданні Нацради не було кворуму.

Раніше навколо цього конкурсу точилися судові суперечки; за підсумками ж телеканал ТВі, що позивався проти Нацради, побоюючись несправедливого розподілу частотного ресурсу на користь телеканалів-монополістів, отримав 33 частоти, істотно розширивши свою ефірну мережу. 26 частот отримав 5 канал, натомість великим телегрупам дісталися крихти. Такий результат був певною мірою прогнозованим, позаяк ініціатором прорахування нових частот був саме ТВі. На думку виконувача обов'язків голови Нацради Андрія Мирошниченка, таке рішення йде на користь ринкові, унеможливлюючи монополізацію. Опозиція, чисельність якої достатня для того, щоб заблокувати діяльність Нацради, вимагає від більшості пояснень, звинувачуючи у змові. Хтозна, чи встигнуть регулятори помиритись і відновити роботу в нормальному режимі до того, як почнеться переділ посад.

На ґринджолах у майбутнє

Когось іще дивують скандали навколо «Євробачення»? Від часів Русланиної перемоги вони стали в Україні традицією, виникаючи якщо не навколо національного відбору, то навколо поведінки нашого делегата на конкурсі, незаконної трансляції російськими каналами абощо. Можливо, в цих скандалах і полягає головна причина інтересу української публіки до цього конкурсу, бо не в музиці ж. Цього разу Національна телекомпанія України скористалася своїм правом не проводити відбір, а призначила учасником «Євробачення» співака Василя Лазаровича. Ініціатором скандалу став Новий канал, який чомусь зажадав, щоби місце Лазаровича посів заслужений артист України Віталій Козловський. Бо Лазарович, мовляв, початківець.

Півроку тому, коли, анонсуючи «Фабрику зірок - 3», Новий канал оголосив, що переможець конкурсу висуватиметься на «Євробачення», статус початківців, якими апріорі є «фабриканти», проблеми не становив. Незважаючи на те, що суть зацікавленості Нового каналу в «Євробаченні» не до кінця зрозуміла, як і принцип, за яким було висунуто альтернативу Лазаровичу, НТКУ прийняла виклик і почала публічну суперечку, зокрема у студії «Шустер livе» на ТРК «Україна». Лазарович співав, демонструючи свій унікальний тембр голосу, Козловський - говорив, викладаючи переконливі аргументи. На практиці ж жодного сенсу в суперечках навколо того, хто представлятиме Україну на «Євробаченні», немає, позаяк результати українських артистів на попередніх конкурсах не корелювали однозначно ні з загальнонародною підтримкою, ні з популярністю в Україні, ні з амбіціями їхніх продюсерів. Минулорічна метушня навколо ображеної Анастасії Приходько та обраної народом Світлани Лободи закінчилася 11-м і 12-м місцями відповідно, а Вєрка Сердючка, яку багато хто називав ганьбою, несподівано посіла друге місце. Можливо, тим, хто занадто переймається персоналіями українських делегатів міжнародного пісенного змагання, варто було б глибше розібратись у передумовах успіху тих, кому вдається перемогти?

Утім, чинне керівництво НТКУ має проблеми, серйозніші за «Євробачення». Судячи з появи в ефірі перед виборами подібних проектів, Василь Ілащук і його заступники не проти залишитися на своїх посадах за нового президента, однак, позаяк на Януковича помаранчевим менеджерам розраховувати нічого, покладають сподівання на Тимошенко. Чи тримає Юлія Володимирівна зло на Василя Степановича за десятки годин прямої трансляції антитимошенківських проповідей Ющенка, маніпулятивні спецпроекти на його користь та інші вияви лояльності до вже майже колишнього президента України перед першим туром? Куди цікавішим є інше питання: в який спосіб буде призначено нового президента НТКУ. Адже призначення Василя Ілащука указом президента називали незаконним і бютівці, і регіонали. А отже, будучи послідовною, нова влада повинна буде спершу призначити наглядову раду Національної телекомпанії, себто повернутися до замороженого ще 2006 року процесу. Що, у свою чергу, поверне нас до ще однієї улюбленої хітової теми, представленої в передвиборних обіцянках обох кандидатів - суспільного телебачення.

Мораль чи етика?

Є одна важлива для нашого середовища тема, з якої жоден із кандидатів жодного разу не висловився. Власне, ніхто з журналістів і не намагався запитувати, хоча статті писати й уїдливі сюжети знімати на цю тему люблять. Ідеться про Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі, яка почувається чудово, підживлюється новими законодавчими актами і днями прирекла на закриття черговий веб-ресурс - io.ua. Панове моралісти явно захворіли на синдром недоторканності, звинувачуючи ЗМІ в недостатньому рівні свідомості (й усвідомлення керівної ролі НЕК в історії сьогодення), а на дозвіллі демонструючи рівень власної моралі, як-от член комісії Богдан Бенюк, який, виступаючи на мистецькій акції «АнтиНЕК», звернувся до присутньої в залі журналістки зі словами: «Я, б**дь, не про тебя говорю». «На сьогоднішній день перед Національною комісією стоїть основне завдання - відстоювати довіру у суспільстві, працюючи інколи в умовах критики з боку мас-медіа», - одним словом.

Протест проти НЕК перейшов у формат мистецьких акцій, але чомусь дотепер не доріс до діалогу суспільства, - зокрема творчої інтелігенції, чиї права обмежує моралісти, - з владою. Не самою комісією, якій увага з боку журналістів, здається, тільки лестить, а Кабінетом Міністрів і якщо не чинним президентом, то кандидатами в президенти. Ми ж навіть не знаємо, як вони ставляться до діяльності чинної НЕК, може, вони поділяють наше обурення й не можуть дочекатися нагоди повернути її в поле здорового глузду.

Зате несподівано активізувався орган, який ми вже давно встигли сприймати як латентний і недієздатний - Комісія з журналістської етики. За останній місяць комісія ухвалила кілька помітних рішень: відкинула звинувачення в упередженості, які висунула журналістам СТБ Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі; засудила масову роздачу журналістських посвідчень спостерігачам, якими грішили здебільшого протимошенківські видання, зокрема «Вечірні вісті»; оголосила громадський осуд двом тележурналістам-розслідувальникам - Олександру Ільїних (ICTV) і Жану Новосельцеву («1+1»). Останній з громадським осудом не погодився, стверджуючи, що може надати комісії вагомі аргументи, достатні для скасування цього рішення. В усякому разі тішить факт, що питання журналістської етики, про яку останнім часом навіть говорити якось ніяково (люди сміються - яка ще, мовляв, «етика»), актуалізоване в такий спосіб, і з'явився шанс на професійну дискусію, яка встановить межі прийнятного у розслідувальній журналістиці. І за декларованими цілями, і за використовуваними методами захисники етики симпатичніші за захисників моралі.