Я сиділа у великій аудиторії і слухала доповідача. Все скидалося на шкільний урок. Учитель запитав: «Хто з вас дозволяє собі цілуватися зі своїм другом чи подругою на вулиці або метро – підніміть руку». Утім, це було не в школі, а в конференц-залі Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва. І доповідач був не вчитель, а в.о. голови Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі професор, сексолог Микола Бойко.

 

На запитання професора руку ніхто не наважився підняти, хоча серед присутніх було чимало молодих людей. «Оце добре, я також так не роблю, оскільки це неповага до літніх людей, це виставляння напоказ своїх почуттів і наступ на сусільну мораль», – продовжував доповідач. Тут із залу ледь чутно хтось промовив: «Ну, я люблю цілуватися, а що тут поганого?». Микола Бойко вдав, що не розчув.

 

Взагалі-то всі ми зібралися нібито на круглий стіл із дивною назвою «Моральна, соціальна та правова відповідальність реклами перед суспільством» – аби скоординувати дії між органами державної влади та суб’єктами рекламної галузі у сфері захисту суспільної моралі.

 

Та замість координації ми прослухали дві доповіді: «Використання еротики в рекламі. Погляд Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі», яку прочитав в.о. голови, та «Вплив реклами на формування суспільних потреб і механізми його регулювання», яку підготував начальник управління адміністративноно-господарського обслуговування цієї ж комісії Вадим Багай.

 

Микола Бойко переконаний, що демократія у нас б’є через край, сексуальна революція в Україну прийшла якось непомітно, і як результат – проституція, СНІД, наркоманія, венеричні захворювання. Усім цим скористалися рекламісти, які почали використовувати сексуальність як засіб впливу на підсвідомість. Вони показують чоловікам сексуально привабливих жінок, жінкам – сильних платоспроможних чоловіків, звичайно, майже оголених. Правда, дослідження свідчать, що чоловіки все одно за декілька секунд забувають, що ж рекламувалося, бо вони зосереджені на жіночому образі. Та й жінки не далеко від них пішли. Психологи зробили відкриття, що тільки в окремих випадках глядачі запам’ятовують рекламований товар. Тому рекламісти намагаються виділитися. В усьому світі для цього використовують у першу чергу образ жінки, а потім дитини, тварини. Чоловік у цьому переліку пасе задніх. Винятком у цьому плані, як зазначив у доповіді пан Бойко, є Росія, де на першому місці образ тварини.

 

Демонструючи слайди переважно іноземної реклами, професор із помітною відразою зазначав, як це антиморально, коли майже оголена жінка рекламує «Приму», сидячи на цигарці, як на фалосі. У цій рекламі цигарка є символом чоловічої потенції. Так само огидною видалася Миколі Бойку й робота заповзятих харківських виробників двигунів, котрі так само рекламують свій товар, посадивши на нього напівоголену жінку.

 

Але найбільше від Нацкомісії дісталося нижній білизні фірми «Ажур», яку заборонили розміщувати в метро. На запитання із залу: «Чому? Досить пристойна реклама», у відповідь почули: «Ви вважаєте цю сексуальну білизну пристойною? Ми її заборонили через небезпеку для життя тих, хто її розглядатиме».

 

– А хто вирішив, що треба заборонити? – запитав один з рекламістів.

– Я вирішив! – вигукнув Микола Бойко.

– Ви берете на себе роль Бога? Чи ви забороняєте, бо вам посада дозволяє?

– Будете на моєму місці – дозволите. А я, як сексолог, забороняю.

– А якщо ми зробимо зовнішню рекламу з Венерою Мілоською, її теж заборонять вивішувати в метро?

– Твори мистецтва порнографією не вважаються.

– А комісія може виробити загальні критерії для всіх виробників реклами? Скільки я можу показувати відсотків жіночих сідниць при рекламі масажера, чи яку частину сосків, щоб мою рекламу не заборонили? – наполягав рекламіст.

 

У відповідь від Миколи Бойка пролунала обіцянка такі критерії виробити – після обговорення із фахівцями. Загалом, у рекламістів має бути внутрішня цензура, зауважив він. Якщо перед вами постало питання – порнографія це чи ні, то подумайте, чи не соромно вам буде дивитися цю рекламу зі своєю малолітньою дитиною.

 

Те, що Нацкомісія – це Микола Бойко, а не 20 членів самої комісії, «Детектор медіа» зрозуміла вже давно. На запитання, хто саме приймає рішення – комісія чи її секретаріат, як часто скликаються засідання комісії, хто до неї входить, «ТК» почула вичерпну відповідь: звичайно, рішення приймають члени комісії, новий склад якої затвердив Кабмін у серпні цього року; збиратися вони мають щомісяця, але збираються за потреби.

 

Утім, «за потреби» не означає, що частіше. Наприклад, торік комісія збиралася декілька разів. Показово, що більшість членів самої комісії на засідання не запрошувалися. За словами начальника відділу зв’язків зі ЗМІ Лариси Панченко, нацкомісією зроблено 14 висновків, вісім із яких – негативні. Це дуже мало, зазначили рекламісти, оскільки тільки в Києві щоденно проводиться майже 600 рекламних кампаній.

 

із прес-релізу про діяльність нацкомісії ми довідалися, що з дня свого заснування (червень 2006 року) нею проведено велику роботу щодо виявлення та усунення порушень чинного законодавства. Це стосується реклами таких підприємств і товарів, як мобільний оператор «Джинс», оператор мобільного зв’язку «Евросеть» («Ні… собі! Все – людям!»), кава «MacCoffee» («10 тачок – за 10 пачок»), жіноча білизна «Ажур», мобільні телефони «Samsung» F 300, італійські шпалери Happideo, Murella, цигарки LM, плитка для підлоги «Атем» («Нова плитка, що спокушає»), натяжні стелі «Гармонія натяжних стель», еротичні контенти на телефони у газеті «Обзор», журналі «Ліза» та ін.

 

Оскільки інтерес до теми моральності реклами виявився надто великим, журналісти попросили Миколу Бойка анонсувати засідання комісії і запрошувати на них представників преси.

 

Із другої доповіді (Вадима Багая) стало зрозуміло, що реклама може зруйнувати суспільство, тому мораль є останнім бастіоном на шляху до руйнації. Але якщо суспільство буде знищено, то кому буде потрібен бізнес? Тож вихід один – соціальне партнерство. Держава повинна зрозуміти, що бізнес не може бути безмежним джерелом ресурсів, а бізнес має усвідомити свою соціальну відповідальність.

 

На завершення старший уповноважений відділу боротьби зі злочинами у сфері суспільної моралі Департаменту БЗПТЛ МВС України зазначив, що український інформаційний простір, виявляється, насичений продукцією сексуального характеру. Це, у свою чергу, породжує такі проблеми, як педофілія, прихована порнореклама та її поширення в Інтернеті. В результаті у світі про нашу цнотливу націю складається викривлене уявлення.

 

Як не дивно, із діалогом між учасниками круглого столу чомусь не склалося. Запрошені рекламісти-практики не мали нічого проти моралі, але все ж таки зауважували, що погляд доповідачів на це питання ханжеський. Єдина користь від організаторів, кажуть вони, – це «Порядок звернень юридичних, фізичних осіб та органів місцевої влади до Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі з метою проведення експертного дослідження». Комісія зобов’язується у місячний термін розглянути такі заяви, провести експертизу продукції і не пізніше як у десятиденний термін письмово повідомити замовника про рішення.