Упродовж півтора місяця правоохоронці обшукали офіси двох медіа, які в певних колах вважаються проросійськими. Спершу, 22 червня, СБУ навідалася до сайту «Страна.ua», затримавши головного редактора Ігоря Гужву. Потім, 14 липня, прокуратура обшукала три поверхи бізнес-центру «Гулівер» у Києві, де, за словами її представників, розташовані компанії Олександра Клименка, екс-голови Міндоходів за часів Януковича. На одному з тих поверхів розташований і медіахолдинг «Вести Україна», який пов’язують із Клименком. Сьогодні, 9 серпня, стало відомо про новий обшук СБУ в офісі «Страни.ua» та вдома в чотирьох співробітників сайту.

Усі ці обшуки цілком відповідають курсу, якого дотримується влада з травня: працювати на «патріотичний» порядок денний. До якого входять і заборона російських сервісів, і квотування ефіру, і суд над убивцею художника УПА Ніла Хасевича.

Проте у випадку видань «Вести» та «Страна» ефективність виявилася набагато меншою. Адже жодне з них у результаті працювати не припинило — а тому й іміджевий здобуток для влади незначний.

На прикладі ситуації з «Вестями» під час останніх подій у «Гуллівері» розглянемо, чому це сталося.

Якщо ви піаритеся на закритті медіа

Будь-які скандальні кейси, пов’язані з журналістами та журналістикою, здобувають екстраординарну увагу медіа. Деякі з видань про обшуки в «Гуллівері» написали в рази більше новин, ніж, скажімо, про справу Розенблата або позбавлення громадянства Саакашвілі у відповідні дати. Окрім самого видання «Вести», найбільше відзначилися «Страна» (33 публікації), «РИА “Новости Украина”» (27), УНІАН (21), Ukranews (18), «Українська правда», «Укрінформ» та 24 канал (по 16 публікацій), «РБК-Україна», «Голос.ua» і Depo (по 15), «Корреспондент» (14), «ТСН» і «Цензор.нет» (по 13 матеріалів).

Таку увагу, певно, можно пояснити й особистими зв’язками між журналістами, так би мовити, корпоративною зацікавленністю темою.

Щоправда, увага аудиторії до таких публікацій порівняно невелика: матеріали переважно набирали не більше кількох десятків поширень у Facebook. Та й згас інтерес миттєво, щойно правоохоронці зняли з «Гуллівера» облогу. Адже особисті зв’язки — не та мотивація, заради якої журналісти погодяться публікувати численні скарги Клименка та співробітників медіахолдингу.

Меседжі Прокуратури та холдингу «Вести Украина» в українських медіа: динаміка та підсумок (клікніть для збільшення)

Окрім того, левову частку позитивних для холдингу повідомлень у популярних медіа складали заяви міжнародних організацій, що обурювалися тиском на пресу в Україні. Решта вигідних для «Вестей» меседжів поширювалися набагато гірше. Це були переважно заяви працівників цього видання, а також політологів і політиків, позиції яких часто публікує це ЗМІ. Транслювали їх майже винятково ЗМІ з тієї ж категорії «проросійські та близькі до екс-регіоналів».

Увага медіа різних категорій до події (клікніть для збільшення)

Із міжнародними журналістськими організаціями демократичній країні сваритися не варто в принципі. І не тільки тому, що вони створюють негативні для влади інформаційні приводи. Як бачимо, в історії з затриманням Гужви таких приводів було набагато менше, адже там СБУ надала правдоподібні докази провини головного редактора.

Некритичність подачі інформації зашкалює

Цікавий також підхід вітчизняних ЗМІ до висвітлення обшуків. Ключові медіа, в тому числі телеканали, беззастережно піддавалися на маніпуляції обох сторін конфлікту, подаючи новини в контексті, заданому їхніми першоджерелами.

З одного боку, повідомляючи про самі обшуки, майже всі видання використовували вигідний для ГПУ підхід: наголошувати в заголовку або на початку сюжету на незаконному бізнесі Клименка, а не на «Вестях». І це при тому, що головний військовий прокурор Анатолій Матіос, навпаки, критикував газету й висловлював сподівання щодо її закриття.

Але потім майже всі ті самі медіа використали підхід іншої сторони: публікували заяви міжнародних та українських журналістських організацій так, ніби саме «Вести» були єдиною метою правоохоронців.

Популярність найпоширеніших тез правоохоронців та захисників холдингу (клікніть для збільшення)

Здавалось би, тема обшуків у медіа — зовсім не складна, розібратися в ній і прописати якісний бекґраунд зовсім не важко. Отож, вочевидь, більшість медіа просто не вважають за потрібне замислюватися над наслідками, роблячи новину чи сюжет за чиїмось прес-релізом.

Як захистити інформаційний простір

Чому ж силовики не зробили все ефективніше? Адже вони вже чотири роки розповідають про спроби довести причетність холдингу «Вести» до російської пропаганди або принаймні до холдингу Клименка. За цей час аналогічні обвинувачення не раз висувалися іншим блогерам та журналістам, зокрема, маємо свіжу історію з Житомира, в якій СБУ виявилося достатньо «лінгвістичних і судово-психологічних експертиз текстів» для затримання.

Варіантів ми бачимо два.

1. Обшуки могли й не мати на меті припинення роботи холдингу. Журналісти розповідали про «співпрацю» газети з владою ще з 2015 року, коли Ігор Гужва відійшов від управління цим виданням. Отож, обшуки могли бути просто елементом тиску на редакцію — як і запідозрили журналістські організації. Адже останнім часом холдинг знову почав «погано поводитися» в плані критики влади.

2. Безпорадність. Насправді припинити роботу медіа не так просто. Можливо, навіть складніше, ніж відучити українців користуватися російськими соцмережами. Затримання окремого блогера зупиняє його роботу, та ще й у його колег відбиває бажання брати гроші у Росії. А от ЗМІ з хорошим фінансуванням з-за кордону можуть працювати і далі. Адже в холдингу «Вести» одного разу вже вилучали сервери — після чого видання просто змінило доменне ім’я. Сайт «Страни» так само продовжив працювати після затримання головного редактора. Зважаючи на це, владі, можливо, й доводиться діяти непрямими методами, які традиційно трактуються як утиски преси. Це й позбавлення ліцензій на радіомовлення, й обшуки в редакції без висування обвинувачень на адресу самого медіа. Проте, як бачимо, ці методи ненабагато ефективніші за прямі заборони.

У таких умовах ефективною могла би бути лише масштабна справа щодо проросійських редакцій і їхніх працівників за обвинуваченням у державній зраді — за умов наявності переконливих доказів і в атмосфері повної відкритості, яка би не залишила питань у міжнародних організацій. Насправді, владі в боротьбі за національний інформаційний простір не доводиться обирати між рішучістю й дотриманням демократичних стандартів. Як бачимо, ця боротьба може бути ефективною тільки у випадку, коли обидва цих фактори на висоті.

Фото: vesti-ukr.com