Культурний бюджет-2027: «план А» неідеальний, «плану Б» немає?
Загальний культурно-медійний бюджет на 2027 рік — 17 млрд грн
Згідно з проєктом держбюджету на наступний рік, на культуру та медіа передбачено 16,89 млрд грн (це орієнтовно на 800 млн більше, аніж торік, проте це «зростання» є дуже умовним, адже воно не виходить за межі річного індексу інфляції).
З цих майже 17 млрд грн бюджет Міністерства культури заплановано на рівні 15,08 млрд грн. На це вплинуло зокрема і є те, що протягом 2026 року з підпорядкування Мінкульту було виведено Держкомтелерадіо разом із Суспільним мовленням та іномовленням, а також Український інститут національної пам’яті. Нині ці інституції підпорядковуються напряму Кабінету Міністрів.
Уже з першого погляду на проєкт культурно-медійного бюджету стає зрозуміло, що на 2027 рік говорити про «суттєво збільшений культурний бюджет», як це було торік, не доводиться. Проте виглядає на те, що наразі відсутність зростання фінансування культури — найменша з бюджетних проблем. Але про це — трохи далі.
Основні пріоритети та напрямки видатків в галузі культури на 2027 рік
Подивімося детальніше (у порядку зменшення), на які основні статті видатків підуть ці майже 17 млрд грн, передбачені державою на фінансування культури та медіа в наступному році.
Програма державної підтримки культури «Тисячовесна», особисто курована президентом Володимиром Зеленським, яка гучно стартувала цьогоріч і за якою ще до фактичного початку виробництва контенту тягнеться низка скандалів і фахових дискусій, у 2026 році мала бюджет 4 млрд грн. На наступний рік закладено +35%, або 5,4 млрд грн.
4,8 млрд грн попередньо передбачено на Державний комітет телебачення і радіомовлення (близько 3,05 млрд грн спрямують на фінансування Суспільного мовлення, решту – на телемарафон).
2,39 млрд грн заплановано на утримання театрів, художніх колективів, концертних і циркових організацій (із них фінансова підтримка національних театрів становитиме близько 1,5 млрд грн).
1,56 млрд грн призначено на утримання музеїв, бібліотек і культурно-просвітницьких центрів.
980,5 млн грн — на фінансування історико-культурних заповідників (це на 9,4% вище, аніж цьогоріч, проте все ж менше за річний індекс інфляції).
667,6 млн грн — на роботу Українського інституту книги (з них 272 млн грн має піти на нову програму компенсацій для книгарень, 190 млн грн — на програму «єКнига», 100 млн грн — на поповнення бібліотечних фондів).
432 млн грн планують спрямувати на Держкіно (це +106,8% порівняно з цьогорічним бюджетом агентства), з них 394 млн грн — на державну підтримку кінематографії, ще 38,7 млн грн — на видатки з управління галуззю.
425,3 млн грн передбачено на функціонування Українського культурного фонду (що на 14,5 млн або 3,5% більше, аніж цьогорічні 410, 8 млн грн).
68,8 млн грн мають піти на напрямок національної пам’яті.
На діяльність апарату Міністерства культури закладено чималі 357,78 млн грн (це на 42,8% більше за цьогорічні 250,61 млн грн).
Больові точки розподілу культурного бюджету: пріоритети, динаміка фінансування, реалістичність виконання бюджету
Проаналізуймо детальніше, про що нам говорять ці показники. Перший важливий момент тут — пріоритизація напрямків фінансування. Як відомо, диявол завжди криється в деталях, тож навіть, коли ми бачимо суттєве зростання бюджету конкретної культурної інституції, важливо також уважно подивитися, на що саме мають піти ці кошти.
Простий приклад. Фінансування Українського інституту книги у 2027 році планують збільшити на 382,7 млн грн (цьогорічний бюджет УІК становить 284,9 млн грн). Проте, якщо придивитися уважніше, бачимо, що левові 270 млн грн із доданих коштів держава планує спрямувати на програму компенсації оренди для книгарень. В останні кілька місяців вітчизняна книжкова сфера дійсно переживає надзвичайно гостру кризу внаслідок численних руйнувань складів видавництв і виробничих потужностей через прицільні ворожі обстріли. І, безумовно, державна підтримка цій галузі зараз необхідна, як ніколи. Утім, чи таки варто понад чверть мільярда бюджетних гривень «вливати» саме в компенсацію оренди книгарням, які, на відміну від видавців, продовжують працювати на операційному рівні? Як повідомив перший заступник міністерки культури Іван Вербицький на останньому засіданні профільного комітету ВР 21 вересня, наразі Мінкульт «пілотує» цю програму (щоправда, не дуже зрозуміло, що має показати «пілотний» бюджет в 10 млн грн). Але ключове запитання тут — чому Міністерство культури пріоритизує саме підтримку книгарень, коли захлинаються передовсім видавництва та друкарні? І чому це відбувається без діалогу з галуззю та культурною спільнотою?
Другий момент — це динаміка бюджетування ключових культурних інституцій.
Торік Мінкульт гучно подавав бюджет на культуру-2026 як «збільшений на 45% бюджет галузі» (що не зовсім відповідало дійсності). Цьогорічний же проєкт бюджету і зовсім не виглядає як розвитковий, хоча показники за деякими інституціями дійсно зросли.
Проте десь (як-от у випадку УІК) є великі питання до того, куди саме піде левова частка цих коштів, десь зростання бюджету зовсім невелике і не перекриває навіть рівня річної інфляції (так, наприклад, фінансування Українського культурного фонду номінально зростає на майже непомітні 3,4%), а десь воно хоч і зростає потроху рік від року, проте все одно залишається на занизькому рівні. Красномовним прикладом цього «тренду» є сектор культурної спадщини.
Третій момент — непропорційність розподілу бюджетів усередині напрямків.
Для прикладу проаналізуймо тут статтю підтримки національних театрів, на які закладено 1,5 млрд грн. Фокус тут полягає у тому, що йдеться не взагалі про всі національні театри, які є в країні, а про окремі вісім національних театрів, три з яких — столичні, решта — з інших великих міст. Це Національний академічний театр опери та балету, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки, Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької, Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької, Одеський національний академічний театр опери та балету, Харківський національний академічний театр опери та балету імені Миколи Лисенка й Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.
Ця бюджетна підтримка має становити близько 76,5% сукупного доходу цих восьми театрів, тоді ж як власні доходи — трохи менше як 24%. При цьому держава спрямовує дуже серйозні кошти не на розвиток цих театрів, а саме на «прожиткові» видатки, тобто на поточне фінансування.
Такий розподіл у фінансуванні не лише створює нерівність між театрами (і національними, і рештою), але й вкотре руба ставить питання про те, що ми фінансуємо в складні часи — поточні витрати, створення контенту (привіт, «Тисячовесно»!) чи розвиток або бодай збереження інституцій, які є каркасом культурної галузі?
На жаль, треба визнати, що це не поодинокий приклад, а радше маркер реальних підходів органу управління щодо підзвітної йому сфери. Адже з уже згаданою «Тисячовесною» відбувається рівно те саме. Мінкульт (спільно з Офісом президента, що курує «Тисячовесну») вирішує, що 75% бюджету програми варто спрямувати на аудіовізуальний сектор, а література може почекати до наступного року; або ж що фінансувати вироблення величезної кількості контенту важливіше, ніж зберегти систему культурних інституцій під час війни. На жаль, цей підхід скидається не просто на недостатнє розуміння того, як функціонує культурна екосистема, а на віддзеркалення реальних пріоритетів управлінця (або його кураторів) галузі.
Проте всі перераховані больові точки та виклики тьмяніють перед одним-єдиним питанням — а якщо ухвалений бюджет галузі не вийде реалізувати? І це не фантазії, а цілком реальний сценарій, адже у вересні дефіцит лише оборонного бюджету вже сягнув рекордної позначки у 27 млрд доларів.
Уже зараз формувати «план Б» в контексті бюджету культурної галузі закликав очільників культурних інституцій голова комітету з гуманітарної та інформаційної політики ВР Микита Потураєв на останньому засіданні комітету, власне, присвяченому бюджету сфери на 2027 рік.
Заклик цей є так само логічним, як і своєчасним, адже на цьому ж засіданні низка очільників і заступників голів культурних інституцій (зокрема Українського культурного фонду й Українського інституту книги) говорили про те, що вже мають проблеми з виплатами за поточними проєктами або матимуть їх протягом одного-двох найближчих місяців. Відтак, питання, як інституціям вижити та продовжувати роботу у випадку, якщо рівень їхнього фінансування буде нижчим за запланований (або якщо ці гроші надходитимуть із суттєвим запізненням), може стати руба вже впродовж найближчих місяців. Чи є в управлінця галузі та в ОП відповідь на це запитання та чи враховується такий сценарій при плануванні 5,4 млрд грн на наступну «Тисячовесну» — питання риторичне.
Окреме хвилювання викликає і те, що культурні дієвці останніми тижнями почали активно обговорювати, що в культурних інституціях на місцях от-от можуть початися скорочення, оскільки на поточну кількість співробітників зарплатного фонду, згідно з запровадженою Міністерством культури зарплатною реформою, перший етап якої має запрацювати з 1 січня 2027 року, просто не вистачить. Наразі це лише розмови в спільноті, офіційних заяв щодо скорочень у закладах культури по країні немає. Проте розмови ці, очевидно, виникають не на порожньому місці, й питання тут не лише в реалістичності перспективи виконання бюджету наступного року, але й у тому, наскільки успішно наразі втілюється задекларована міністеркою культури Тетяною Бережною стратегічна мета Мінкульту «створити умови для розвитку культурної екосистеми».
«Детектор медіа» продовжить аналізувати проєкт бюджету на культуру-2027 у наступних текстах. Проте виглядає на те, що зараз надзвичайно важливо не лише дискутувати про обсяг бюджету, пріоритети за напрямками тощо, але і про реалістичність його виконання. І — головне — вже нині думати про той-таки «план Б», адже останні місяці показали, що «чорні лебеді» можуть полетіти до нас цілими зграями. Літні місяці оприявнили, наскільки серйозними можуть бути наслідки «гальмування» зовнішньої макрофінансової допомоги, а також масштабних ворожих обстрілів по складах видавництв і друкарнях. Проте за цими «лебедями», на жаль, можуть прилетіти й нові.
Попереду, безперечно, на нас чекають складні місяці (й не лише в контексті завершення бюджетного року, але й у розрізі традиційно важкого осіннього-зимового періоду). Тож наразі надзвичайно важливо згуртуватися і намагатися ухвалювати відповідальні та зважені рішення, що допоможуть галузі вистояти. Управлінцю ж галуззю варто зараз нагадати собі про власну обіцянку сприяти розвитку екосистеми культури. Адже, щоб дожити до часів розвитку, спершу треба зберегтися.
Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).
