«Без стратегії нікуди». Фахівці й управлінці в культурі — про майбутнє МКІП і державну політику після відставки Ткаченка. Перша частина

«Без стратегії нікуди». Фахівці й управлінці в культурі — про майбутнє МКІП і державну політику після відставки Ткаченка. Перша частина

28 Липня 2023
2340

«Без стратегії нікуди». Фахівці й управлінці в культурі — про майбутнє МКІП і державну політику після відставки Ткаченка. Перша частина

2340
Експерти й менеджери у сфері культури називають ключові проблеми та виклики, що стоять перед державою (і Міністерством культури та інформаційної політики) після відставки міністра.
«Без стратегії нікуди». Фахівці й управлінці в культурі — про майбутнє МКІП і державну політику після відставки Ткаченка. Перша частина
«Без стратегії нікуди». Фахівці й управлінці в культурі — про майбутнє МКІП і державну політику після відставки Ткаченка. Перша частина

Скандал за скандалом струшує Міністерство культури та інформаційної політики останнім часом: обговорюють спрямування бюджетних коштів на потрібні (чи непотрібні) під час війни серіали; кошти на музей Голодомору, кошти на заміну радянського герба на тризуб на монументі Батьківщині-матері. Петиція з вимогою звільнити очільника МКІП швидко набрала необхідні 25 тисяч голосів. Палкі дискусії продовжив власною критикою МКІП президент Зеленський і запропонував пошукати нового очільника міністерства. Ще до цієї заяви президента, як стверджує міністр Ткаченко, він сам написав заяву на звільнення.

При цьому багато хто з учасників дискусії вважає, що проблема не в конкретних коштах чи об’єктах — а у відсутності візії з боку держави своєї культурної політики. «Детектор медіа» попросив експертів у сфері культурної політики та очільників державних і громадських культурних інституцій розповісти, якими мають бути стратегія держави в підтримці та розвитку культури України, а також комунікація з фахівцями, суспільством. Також ми запитали в експертів, якими мають бути дії держави на рівні уряду щодо підтримки інформаційної сфери, креативної індустрії під час та після війни. У першій частині читайте відповіді народного депутата й голови профільного парламентського комітету Микити Потураєва, колишньої заступниці міністра культури Ірини Подоляк, колишньої виконавчої директорки Українського культурного фонду Юлії Федів, колишнього заступника міністра інформаційної політики Дмитра Золотухіна, аналітикині культури й редакторки Анастасії Платонової та співзасновниці Коаліції дієвців культури Ольги Сагайдак.

Микита Потураєв, народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики:

— Державна стратегія з підтримки та розвитку культури дуже проста. Мають бути збережені ті інституції, які вже були створені. Я не знаю, чи їх перелік достатній, але всім відомий. Це Держкіно, це Український культурний фонд, Український інститут книги, Український інститут. Не всі вони в зоні відповідальності Міністерства культури, що, до речі, є дуже спірним, бо виведення Держкіно зі сфери управління Міністерства культури — для мене рішення не дуже зрозуміле. Так само як і перебування Українського інституту в зоні відповідальності Міністерства зовнішніх справ. Можливо, там має бути подвійне підпорядкування та координація з боку двох міністерств. Український інститут теж має займатися промоцією української культури, української мови та ідентичності за кордоном, але я все ж думаю, що це зона відповідальності культури. Отже, у нас є агенції й ними треба опікуватися. Вони неодноразово доводили свою спроможність, і цим же шляхом варто було би рухатися далі.

Політика має формуватися на основі суспільного запиту, бачення інтелектуальної еліти, яка формує це суспільство, — в який бік ми рухаємося, що пріоритезуємо або які приклади наслідуємо. Цим має займатися краща частина суспільства: ставити орієнтири, виставляти маяки. Не якийсь чиновник має формулювати пріоритети культури, а суспільство. А от забезпечити цей процес вже має держава.

Культура належить до тієї сфери, де кожен вважає себе фахівцем, тому ніколи не буде такого, щоб не виникало суперечок, і це нормально. Головне, щоб ці суперечки відбувалися на рівних і щоб не перекрикували одне одного, як сталося в останній ситуації (мова про фінансування серіалу «смт Інгулець».«ДМ»). Політика має формулюватися в діалозі та максимально прозоро. Те, що були закиди про непрозорість в останній час, то тут можна посперечатися, адже бюджети на кіно і серіали на 2023 рік закладалися у 2022 році — й усі про це знали. Якщо подивитися на список переможців, то там 53 найменування, серед них значна частина української кіноіндустрії. Це компанії, які робили достатньо успішні продукти.

Якщо не буде фінансування кіноіндустрії під час війни зовсім, то після війни кіноіндустрії не буде як такої. Нам доведеться відновлювати її з нуля. У 2022 році на це не було ні копійки, бо йшлося просто про виживання. Ті гроші, які були в Міністерстві культури, пішли винятково на виплату зарплат у бюджетній сфері. Це українська культура пережила — вона й не таке переживала.

Культура існує стільки, скільки існує нація. Українська нація переможе і буде існувати — буде існувати й культура. Йдеться про втрату індустрії, екосистеми культури, яка напрацьовується багато років. Неможливо одразу зробити шедевр. Щоби зняти щось геніальне, спочатку треба зробити певну кількість прохідних стрічок. Це екосистема, в якій люди вчаться, роблять помилки, а потім підіймаються.

Те саме стосується і книговидавництва. Росія знищила чимало українських книг, і в деяких бібліотеках зараз просто порожньо. Якщо людина не може дозволити собі купити книжку, вона йде в бібліотеку, а зараз там нічого немає. Український інститут книги сказав, що їм, аби задовольнити потреби бібліотек, треба 1 мільярд 200 мільйонів гривень. Я не уявляю, щоб було б, якби ми зараз вирішили виділити навіть пів мільярда на книжки. Водночас якщо виділяти менше, сенсу в цьому немає, накладів не вистачатиме. Те саме і в кіноіндустрії. Без державного фінансування під час війни частина творчих людей залишиться просто без роботи.

Серед українських медіа є хибна впевненість, що вони не мають розповідати про те, що планує робити або робить держава. Що вони ніби не мають «рекламувати» її. А потім закидають, що якась не така інформаційна політика. Журналісти не хочуть висвітлювати те, що роблять державні органи, а потім сідають на хвилю хайпу, коли починається скандал, і кажуть, що ніхто про це не знав. А чия функція — доносити до суспільства інформацію? Ми зі свого боку робимо брифінги, презентації тощо. Українські медійники якось забули про свій обов’язок інформувати суспільство про суспільно значущі події, до яких все ж належать дії влади. З’являються питання: чому влада про це не казала? А влада казала — ЗМІ про це не інформували. Чому з’явився той чи той законопроєкт, хто його автор, у чому він зацікавлений? Про це треба писати, коли проєкти тільки реєструються, а не тоді, коли починається галас.

Ірина Подоляк, директорка з розвитку NGL.media, ексзаступниця голови парламентського Комітету з питань культури, ексзаступниця міністра культури:

— Як представниця громадянського суспільства, я можу сказати, що в нас кардинально змінилися реалії в Україні, починаючи з 2014 року, а з лютого 2022 року — і поготів. Чого в нас точно не має бути? В нас не повинно бути такої культурної політики або імітації такої культурної політики, яка була до 2022 року. Я не знаю, скільки до 2022 року стратегій розвитку культури було. Були стратегії, які розробляло громадянське суспільство, — це були і бачення, візія громадянського суспільства, і мета, і певні кроки, яких треба вживати для того, аби цього досягнути. Так само уряд і Міністерство культури розробляли різноманітні стратегії, але жодна з них не була реалізована. Ба більше, жодна з них не була ухвалена, і наступники, які приходили, не підтримували ці стратегії, а робили свої чергові. Міністри, які приходять після відставлених міністрів, повинні розуміти тяглість цих процесів, тобто вони повинні продовжувати, а не починати все спочатку. Мова про те, що підходи, які були раніше, стратегії та методи, якими ці стратегії вироблялися раніше, нерелевантні в нинішніх обставинах. Це перш за все потрібно усвідомити політикам від культури. Їм потрібно сісти з громадянським суспільством, експертами для того, щоб визнати, що насправді реалії змінилися, визнати, що культура — це люди, інституції та процеси. Слід зрозуміти, які процеси можуть відбуватися без участі держави, та відійти від їх регулювання, а також зрозуміти, де підтримка держави є важливою — а це, очевидно інституції та люди — і зрозуміти, в який спосіб ця підтримка від держави повинна відбуватися. Чи є тут роль Міністерства культури? Чи тут має бути роль Українського культурного фонду? Тобто впливати й допомагати можна через процеси, не обов’язково через керування й управління. І підтримка державою всього, що відбувається в культурі, має бути прозорою та зрозумілою.

Але те, що я сказала, не є стратегією, а аналізом, консиліумом — консиліум лікарів збирається та визнає реальність. Це як алкозалежний усвідомлює, що він алкозалежний і йому потрібна допомога.

У нас такого аналізу не відбулося. У нас лише стратегії за стратегіями, прожекти за прожектами, міністри за міністрами. У нас кожного разу все спочатку — і через те ми виглядаємо в гуманітарній сфері, не кажучи вже про інформаційну, як якась божевільна білка в божевільному колесі. А нам треба зупинитись і подумати — це ніколи не шкодить.

Що стосується інформаційної політики, то вона має бути правдивою, тобто в її основі має лежати правда. Все те, що стосується пропаганди й контрпропаганди, — це не завдання Міністерства культури та інформаційної політики. Це все — завдання зовнішньої розвідки та інших спецслужб. А українським людям не потрібна ні пропаганда, ні контрпропаганда, а потрібна правда.

Тому мені здається, не повинно бути Міністерства культури та інформполітики — зрештою, за останні 3 роки ми побачили, що воно неефективне. Але розформування чи ліквідація — це насправді велика реформа. Я не вважаю, що зараз ліквідувати Міністерство культури буде правильним кроком. Гіпотетично це можливо в майбутньому, тоді, коли інституції, процеси та люди будуть переосмислені, коли стратегія буде базуватися на тому, що ми зрозуміли, які держава забезпечує процеси та які процеси міністерство може віддати. Лише після того, коли оця велика реформа відбудеться, — а це може бути 5, 10 чи 15 років — ми зможемо говорити, що Міністерство культури як таке нам не потрібне. Бо тоді фінансову підтримку за визначеними проєктами та програмами надає Український культурний фонд, підтримку, скажімо, з ведення спадщини надає якийсь інший фонд, підтримку національним закладам надає ще якийсь фонд — інституції сталі й добре працюють, а механізми чіткі. Тоді для чого нам міністерство? Але це — питання майбутнього. Зараз, коли популісти кричать, що це міністерство тільки гроші витрачає та нічого не робить, ліквідувати його неправильно, тому що процеси та функції не делеговані нікому належним чином.

Юлія Федів, культурна менеджерка, колишня виконавча директорка Українського культурного фонду:

— Стратегія держави у сфері підтримки та розвитку культури має бути розроблена на короткострокову перспективу (2023-2024 роки) для швидких дій на підтримку культурного середовища у війні, збереження об’єктів культурної спадщини тощо, а також на середньо- та довгострокову перспективи (2025–2033 роки) для створення рамки післявоєнного відновлення культурно-креативної галузі України. Саме у сфері культури слід порушувати та знаходити розв’язання питань суспільно-політичного діалогу, спільнотворення державних політик і розвитку сильного громадянського суспільства, які є основою безпеки та розвитку нашої держави.

Дмитро Золотухін, засновник «Інституту постінформаційного суспільства», колишній заступник міністра інформаційної політики:

— По-перше, слід визначитися з функціями органів державної влади та результатами їх реалізації, які б нас усіх задовольнили. Через це я вважаю, що розвиток культури, креативних індустрій і сфера комунікацій — це абсолютно й кардинально різні напрямки, хоч їх і об’єднує єдиний інструмент — сфера медіа. Ми ведемо зараз так звану метавійну (більше про це в моїй публікації «Сім рівнів війни» на «ДМ»), у якій символи, увага закордонних аудиторій, стан українського духу й те, як він сприймається західними країнами, — є набагато важливішими за ракети, літаки й артилерію. Оскільки саме на підставі того, що люди в усьому світі думають про Україну, політики приймають рішення про надання нам зброї. Ми не можемо втратити цей магічний контакт із тим, хто спостерігає за війною в Україні як за гостросюжетним блокбастером, у якому є ідеальний кіногерой — український народ. Однак усе ж таки творення культурного продукту, його донесення до цільових аудиторій та сфери урядових і політичних комунікацій — це зовсім різні речі.

По-друге, нам потрібно відмовитися від тих функцій, які не можуть навіть віртуально сформулювати, в чому полягає результат їх втілення. Наприклад, з українського законодавства потрібно вилучити «совкове» словосполучення «інформаційна політика», яке нічого не означає. Так, наприклад, у спілкуванні з одним із представників міністерства я запитав: «Чому ви не проводите публічні комунікаційні кампанії?». Чиновник відповів, що законом їх проведення не визначено, адже в законі «Про інформацію» чітко написано, чим є «інформаційна політика». Почитайте статтю 3 цього закону — і побачите, що там написано «масло масляне», яке не відповідає історичному моменту. Крім того, я вкотре наголошую, що потрібно відмовитися від так званої «протидії дезінформації», оскільки по суті це словосполучення означає тільки процес, а не результат. Я також про це багато писав. Ну, і по-третє, слід розібратися в розподілі компетенцій. Як правильно відмітив мій колега Олексій Харченко на своїй сторінці у фейсбуці, зараз МКІП курують одночасно і віцепрем’єрка Ірина Верещук, і віцепрем’єрка Ольга Стефанишина. Я вважаю, це жах. Мені здається, що набагато логічніше було, якби всі питання щодо кураторства цієї сфери були би передані віцепрем’єр-міністру Михайлу Федорову, оскільки одним із пріоритетних напрямків є робота в цифровому просторі. Наприклад, дуже цікаво, чи отримав ексміністр Ткаченко відповіді на свої численні листи, які він писав у Youtube? І що там написано? Центр стратегічних комунікацій необхідно передати на рівень команди радників прем’єр-міністра, в крайньому разі — секретаріату КМУ, щоб координаційна функція у сфері комунікацій дійсно працювала системно та генерувала і наративи для телемарафону, і комунікаційні кампанії. Так, наприклад, кампанію з рекрутингу бійців успішно веде Нацгвардія, частина МВС. Чому при цьому це не може робити МКІП — не дуже зрозуміло. Ну що ж, нехай тоді ці гроші використовує КМУ та команда прем’єра.

Що ж стосується управління культурною сферою, то тут є багато більш обізнаних людей, ніж ваш покірний слуга. Однак навіть те, що міністерство не змогло організувати процес видачі дозволів на виїзд за кордон для виконавців і артистів, щоб вони своїм власним культурним продуктом привертали увагу до України, — свідчить про те, що в управлінському плані у МКІП є серйозні проблеми. Наостанок слід зауважити, що будь-який наступний міністр чи міністерка не зможуть продемонструвати достатніх результатів, якщо не отримають від ОПУ та «віцепрезидента» достатнього обсягу самостійності у прийнятті рішень.

Анастасія Платонова, аналітикиня культури, редакторка:

На мою думку, стратегія розвитку культурної сфери у держави в принципі мусить бути. Згадуючи хоч і фейкову, проте влучну цитату Черчилля про те, за що ж тоді воювати, якщо різати бюджети на культуру — то й поготів. Протягом останніх 17 місяців повномасштабної війни ми багато чуємо про те, що культура врешті набула усвідомлення органами держуправління як чинник національної безпеки (дивно, проте якщо українські професіонали культури та публічні інтелектуали завжди про це говорили, то чому ж їх не чули?). Хотілося б, аби врешті ці декларації оприявнилися у якихось предметних кроках держави у царині культурних політик, а не лише модерування телемарафону. Відставка Олександра Ткаченка з посту міністра культури — це вирок старій і неспроможній системі державного управління, за представниками якої немає ані стратегічного бачення, ані професійної спроможності. Попри те, що нині система культури потребує розв’язання одразу багатьох нагальних проблем та викликів війни, перезавантаження МКІП сьогодні — це добра новина, адже навіть турбулентність усе одно краща за стагнацію. І ще. Якщо довго працювати на вироблення правил гри та розбудову сильних суб’єктних інституцій у культурі, можна одного дня прокинутися в країні, за міністра культури якої не буде соромно.

Ольга Сагайдак, співзасновниця Коаліції дієвців культури, представниця Українського інституту у Франції:

— Мені видається важливим, аби взагалі існувала державна стратегія розвитку культури. Тобто мала би бути чесна гра, коли держава говорить, скільки ресурсів вона спроможна спрямувати на культуру об’єктивно, щоб держава сформувала пріоритети. Якщо в нас мало грошей у родині, ми не купуємо червону ікру або тістечка, ми купуємо хліб і молоко. Так само в державі: якщо є обмаль коштів, то вона не знімає кіно, не робить великі виставкові проєкти, але говорить, що основним пріоритетом є збереження спадщини, її консервація або переміщення в безпечні місця.

Ці пріоритети треба дуже чітко артикулювати, понад те, треба комунікувати, щоб вони досягли рівня суспільного договору. Щоб усі актори — і ті, хто розробив державну політику, і ті, хто її втілює та є бенефіціаром цієї політики, — розуміли, що грошей мало, тому ми тільки рятуємо та зберігаємо. Зараз ми не маємо нагоди, на жаль, розвивати, покращувати, інвестувати.

На мій погляд, коли обговорюється особа очільника Міністерства культури, то не є важливим, хто ця особа, адже той оперативний режим, у якому працює держава, не дозволить цій людині бути ефективною. Я вважаю, що шукати треба не очільника, а команду кризових менеджерів культури, яка б запропонувала цю стратегію, спираючись на сьогоднішні можливості.

З іншого боку, я вважаю, що не потрібно не думати про майбутнє. Тож це має бути багатоступенева робота. Ми приймаємо ургентні рішення та думаємо перш за все за сьогодні — але ми також описуємо, як ми будемо діяти в середньостроковій перспективі, тобто що ми будемо робити, якщо з’являться кошти на розвиток. Що ми робимо з інституціями в майбутньому, планувати, скільки нам потрібно буде ресурсів, які нам потрібні зміни — і це перш за все стосується регуляторних документів. Під час війни активність у сфері культури знизилася через брак коштів і небезпеку, але ця пауза — це момент для думання та планування. Я знаю, що було кілька ініціатив, які працювали над оновленням регуляторних документів, законів, інструментів. Мені здається, що саме час змінити законодавство, змінити «нормативку», яка регулює сферу культури, тому що вже очевидно, що регулятор нас не пускає ні до розвитку, ні до самозарадності.

Також, коли грошей на культуру майже немає, було би своєчасно використати Український культурний фонд як інструмент для фандрайзингу на державному та міжнародному рівнях. До речі, Український культурний фонд уже представляв перший драфт стратегії, яка фактично не зважала на стан війни. Вона описувала діяльність УКФ як є. На мій погляд, цей інструмент мав би працювати винятково на пріоритетні галузі та підтягувати додаткові кошти фандрайзингом.

Далі буде.

Фото: Укрінформ, сторінки експертів у фейсбуку 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2340
Читайте також
12.01.2024 09:00
Анастасія Платонова
для «Детектора медіа»
1 599
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду