14:00
П'ятниця, 2 Листопада 2018

Людмила Панкратова про справу Наталки Седлецької: Отримання інформації з телефону журналіста, яка розкриває джерела, – неприйнятний доказ у будь-якій справі

Українські адвокати Наталки Седлецької добилися прецеденту в Європейському суді з прав людини: суд уперше застосував тимчасові заходи в справі про право на свободу слова.
Людмила Панкратова про справу Наталки Седлецької: Отримання інформації з телефону журналіста, яка розкриває джерела, – неприйнятний доказ у будь-якій справі
Людмила Панкратова про справу Наталки Седлецької: Отримання інформації з телефону журналіста, яка розкриває джерела, – неприйнятний доказ у будь-якій справі

Європейський суд з прав людини продовжує розгляд скарги української журналістки-розслідувачки Наталки Седлецької та її адвокатів на рішення українського суду про доступ слідчих Генеральної прокуратури до даних з телефону журналістки, яка є головною редакторкою програми розслідувань «Схеми» (проект «Радіо Свобода»).

Нагадаємо, 27 серпня 2018 року Печерський районний суд Києва надав слідчим ГПУ доступ до телефонних даних Наталі Седлецької за 17 місяців у справі про можливе розголошення державної таємниці та даних досудового розслідування директором Національного антикорупційного бюро України Артемом Ситником. Крім Наталі Седлецької ГПУ отримала доступ до даних з телефону і журналістки видання «Новое время» Крістіни Бердинських.

Захист Наталки Седлецької оскаржив це рішення і в українському суді, і в Європейському суді з прав людини. 18 вересня Апеляційний суд Києва частково задовольнив скаргу та зменшив обсяг даних, які ГПУ може отримати з її телефону. Цього ж дня стало відомо, що Європейський суд з прав людини вирішив застосувати Правило 39 свого Регламенту про невідкладні тимчасові забезпечувальні заходи та на місяць зобов’язав українську владу повністю утриматися від доступу до даних з телефону пані Седлецької. У жовтні Європейський суд продовжив дію цих тимчасових заходів.

Це рішення створює прецедент у практиці Європейського суду, наголошує адвокатеса Наталки Седлецької, медіаюристка Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панкратова. «По статті 10 Конвенції (право на свободу слова) тимчасові заходи не застосовувалися жодного разу», – пояснює вона.

«Детектор медіа» розпитав Людмилу Панкратову детально про справу Наталки Седлецької та про те, чому доступ слідчих до даних телефону журналістки становить загрозу праву журналіста на захист своїх джерел і праву суспільства на свободу слова.

– 27 серпня Печерський районний суд міста Києва надав Генеральній прокуратурі України дозвіл до даних з мобільного телефону головної редакторки програми «Схеми» Наталі Седлецької протягом 17 місяців у справі про можливе розголошення державної таємниці та даних досудового розслідування директором Національного антикорупційного бюро України Артемом Ситником. Згодом генпрокурор пояснив необхідність доступу до телефону журналістки тим, що вона відмовилась надати певну інформацію слідчим. Чи мала право журналістка відмовитися свідчити? Чому вона це зробила?

– Українське законодавство передбачає право журналістів на захист джерел інформації. Зокрема, в ч.3 ст.25 Закону України «Про інформацію». Це право також закріплено в процесуальному законі – у ст.65 Кримінально-процесуального кодексу України зазначено, що журналісти не можуть бути допитані як свідки щодо конфіденційної інформації професійного характеру, наданої за умови нерозголошення авторства або джерела інформації. Саме тому на допиті 19 грудня 2017 року Наталка Седлецька повідомила слідчому, що вона не може надати інформацію, оскільки ця інформація може розкривати її джерела. Наталка діяла абсолютно правомірно, згідно з міжнародними стандартами захисту джерел інформації і покладаючись на гарантії процесуального кодексу.

Більше того, ст. 162 КПК встановлює, що до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належить інформація, що знаходиться у володінні ЗМІ або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації. Можливо, формулювання цієї статті не дозволяє зробити прямий висновок, що слідчий не має права просити доступ до даних з телефону журналістки, але такий висновок відповідає нормі закону. Таємниця може міститися не тільки в документах, які зберігаються у журналіста, але і тоді, коли такі документи зберігають треті особи (у нашому випадку – мобільний оператор). Головне, щоб таємниця джерел не була розкрита. Задокументовані мобільним оператором дані можуть розкривати джерела. Наголошую, що відмовляючися свідчити у прокуратурі, Наталка діяла правомірно.

– Пані Седлецька оскаржила рішення Печерського райсуду. Які статті українських кодексів та законів, на думку захисту журналістки, порушили ГПУ та суд?

– Найперше – було порушено право журналіста на нерозголошення джерел інформації, яке є частиною статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 3 ст. 25 Закону України «Про інформацію» (як більш загальна стаття), ст. 65 та 162 КПК України. Фактично виконання ухвали суду про доступ до даних з мобільного телефону журналістки могло призвести саме викриття джерел. Треба пам’ятати, що прокуратура просила (і суд погодив це клопотання) надзвичайно великий обсяг інформації та ще й за такий довгий період (дані протягом 17 місяців щодо дати, часу, тривалості кожного з'єднання, номерів, відправлених та отриманих текстових та інших повідомлень, місцезнаходження абонента під час телефонних з'єднань та одержання, відправлення повідомлень, імеі-коду пристрою. – ДМ).

– Апеляційний суд звузив обсяг даних, доступ до яких зможуть отримати слідчі. Чи згодні ви з таким рішенням суду? Якщо ні, то чому?

– Апеляційний суд звузив обсяг даних, посилаючись на листа генеральної прокуратури, яка відмовилася від даних SMS та MMS, але залишив повністю інформацію про геолокацію телефону. І ми вважаємо, що такий обсяг даних у будь-якому випадку може розкривати джерела журналіста, тому що він стосується надзвичайно довгого періоду часу і встановлення геолокації телефону. Часовий проміжок у 17 місяців не виправданий з точки зору слідства, принаймні, слідство не пояснило цього.

– Який обсяг даних, доступних для слідчих, захист вважає прийнятним?

– Я не можу про це говорити, тому що я не слідчий. Я не знаю, що в цій справі може бути прийнятним. Отримання інформації з телефону журналіста, яка розкриває джерела, – неприйнятний доказ у будь-якій справі, тому що суд розкриває джерела журналіста без попередження та без будь-якої участі журналіста. Право журналіста порушено тим, що суд, не повідомляючи нікого, не досліджуючи необхідність розкриття даних мобільного оператора, вторгається в інформацію з телефону журналіста-розслідувача. Я вважаю, що це неприйнятний збір інформації слідчими. Це питання нам і належить дослідити в Європейському суді.

– Чи встигло слідство отримати дані з телефону журналістки?

– Було повідомлення речника Генеральної прокуратури України пана Лисенка, що відповідно до Правила 39, яке було застосовано Європейським судом, вони зупинили процедуру отримання цих даних. Інших даних у мене немає.

– 10 вересня захист журналістки звернувся до Європейського суду з прав людини. Хто представляє пані Седлецьку в ЄСПЛ?

– У Європейському суді пані Седлецьку представляють адвокати Сергій Заєць, я та Віра Крат. В українських судах пані Седлецьку представляє також адвокат Анатолій Попов. Усі адвокати давно співпрацюють з Інститутом розвитку регіональної преси та захищають журналістів. Ми разом готуємо цей захист.

Команда у Наталки Седлецької сформувалась велика. Я поясню чому. Наталка Седлецька зверталась до ІРРП ще тоді, коли Генеральна прокуратура викликала її на допит у грудні 2017 року. І наш Інститут, який співпрацює з адвокатами, забезпечував підтримку Наталки на допиті в прокуратурі. Віра Крат, яка представляє інтереси журналістів з 2000 року, має адвокатську угоду на представництво пані Седлецької, вона подавала клопотання та запити, брала участь у засіданнях. Разом ми готуємо позицію по справі. А моя роль полягала в організації та координації роботи команди захисту.

Після того, як ми з’ясували всі факти по справі, стало зрозуміло, що захистити права журналістки на національному рівні неможливо, ми вирішили звернутись до ЄСПЛ за Правилом 39 Регламенту ЄСПЛ, яке встановлює, що суд може вказати сторонам на вжиття тимчасових заходів, які доцільно вжити в інтересах сторін чи інтересах правосуддя.

– До яких статей Європейської конвенції про права людини апелює сторона захисту?

– Безумовно, до статті 10 Європейської конвенції – право на отримання інформації, право на захист джерел інформації. Тому що журналісти мають право користуватися своїми джерелами без втручання держави. Якщо таке втручання відбувається, держава повинна переконливо обґрунтувати це і дотриматися встановлених практикою ЄСПЛ стандартів свободи вираження та права на отримання інформації.

– 18 вересня ЄСПЛ ухвалив рішення застосувати Правило 39 свого Регламенту. Що це означає? Це аналог заходу на забезпечення позову в українському суді?

– Не можу сказати, що це аналог. Це правило звучить таким чином: «Палата чи, в разі потреби, голова секції або черговий суддя може на прохання однієї зі сторін чи будь-якої особи, якої це стосується, вказати сторонам на тимчасові заходи, які доцільно вжити в інтересах сторін чи в інтересах належного здійснення провадження у справі».

Тимчасові заходи направлені на державу-відповідача (як у нашому випадку) або (у виняткових випадках) на обидві сторони. Таке правило застосовується достатньо рідко і тільки тоді, коли заявник наражається на неминучий ризик серйозної та непоправної шкоди, якщо такий захід не буде застосовано. Саме така ситуація, ми вважаємо, виникла в нашому випадку. Якби Європейський суд не сказав не розкривати цю інформацію, то був би ризик, що прокуратура цю інформацію розкриє і потім використає. І саме тому це спричинило б великий тиск на журналістів і на джерела. Це сигнал джерелам бути обережними.

Суд застосовує Правило 39 у справах про загрозу життю особи (стаття 2 Конвенції) або застосування тортур (стаття 3 Конвенції), рідко – коли справа стосується порушень приватного життя, наприклад, роз’єднання родин у випадках депортації (ст. 8 Конвенції). По статті 10 Конвенції (право на свободу слова) тимчасові заходи не застосовувалися жодного разу. Тому ми не мали міжнародної практики, на яку можемо спиратися, але мали глибоке переконання, що якщо прокуратура отримає доступ до інформації з телефону журналістки, неминуче настане непоправна шкода правам журналістки – її джерела будуть розкриті, це змусить їх втратити довіру до журналістів взагалі, а отже, суспільство не зможе отримати важливу для обговорення інформацію, носієм якої є саме викривачі.

– Чи можна це рішення назвати прецедентним в українській журналістиці?

– Не тільки в українській журналістиці. Це рішення створює прецедент і в практиці Європейського суду. До цього кейсу не було випадків застосування ЄСПЛ Правила 39 по ст.10 Європейської конвенції.

Подання заяви про застосування тимчасових заходів – важливий крок з нашого боку, спрямований на захист прав журналістів. Іншого дієвого захисту не було. Рішення Печерського суду ми оскаржили, але результату не було. Час спливав 18 вересня, оскільки Генеральна прокуратура в листі повідомила, що саме до цієї дати готова взяти інформацію в мобільного оператора. Треба було зупинити цю дію. А якщо прокуратура вже отримала інформацію, не можна було допустити, щоб вона змогла використати її. Тому рішення Європейського суду від 18 вересня про тимчасові заходи, передбачають, що уряд «має забезпечити утримання органів влади від доступу до будь-яких даних, наведених в ухвалі слідчого судді Печерського суду від 27 серпня 2018 року».

– Чому заборона на доступу до даних з телефону Седлецької діяла лише місяць і що сталося після 18 жовтня, коли сплив термін?

– Нагадую, що заходи «тимчасові», тому вони діяли до 18 жовтня, як встановив суд. Однак, ми подали додаткові пояснення та просили продовжити дію тимчасових заходів.

16 жовтня ми отримали повідомлення від ЄСПЛ про продовження заборони на доступ до даних з телефону Наталки Седлецької. Уряд має «забезпечити утримання органів влади від доступу до будь-яких даних, наведених у рішенні Апеляційного суду Києва від 18 вересня 2018 року» до «окремого розпорядження». Це ще один прецедент. Ми змогли переконати суд у тому, що продовження заходів є необхідним.

ЄСПЛ надає можливість заявнику подати всі документи і саму скаргу, а уряду – надати пояснення. Правило 39 діє навіть без скарги.

– Чи підготував захист журналістки повноцінну скаргу до ЄСПЛ? Про що вона? Що саме оскаржуєте?

– Ми подали заяву до ЄСПЛ у визначений судом термін. Разом з додатками це було близько 500 сторінок.

– Скільки часу може піти на розгляд скарги в ЄСПЛ?

– Суд повідомив у рішенні за Правилом 39, що ця скарга буде розглянута в пріоритетному порядку. Я не знаю, скільки часу на це піде. Я думаю, що кілька місяців. Але на час розгляду судом заяви прокуратура не зможе зазіхати на дані журналістки.

– Чи означає це, що на період розгляду скарги доступ до даних телефону журналістки буде «заморожено»?

– Я думаю, що саме тому і було застосовано це правило.

– За яких обставин слідчі зможуть отримати доступ до даних журналістки?

– Я сподіваюся, що нічого такого не станеться, щоб слідчі отримали такий доступ. Тепер ця справа під контролем Європейського суду.

– Наскільки важлива публічність даного кейсу?

– Безумовно, що це важливо. Якщо держава дає сигнал джерелам і журналістам «дивіться, як ми можемо втрутитися», чи повинні журналісти повідомляти про ті заходи, які застосовуються і що Європейський суд захищає їхнє право? Впевнена, що так.

Цей кейс говорить про важливі речі. По-перше, журналісти використовують своє право на захист джерел інформації. По-друге, Європейський суд визнає, що в цій ситуації необхідні тимчасові засоби – не допустити отримання слідчими доступу до даних з телефону журналістки. На цьому етапі – це найуспішніша справа на захист журналістів, оскільки рішення ЄСПЛ забезпечує захист для журналістки. І дає розуміння для джерел, що вони в безпеці. Відповідно, джерела продовжують довіряти журналістам, надають інформацію, а суспільство отримує цю інформацію.

Це захист від самоцензури і від охолоджуючого ефекту. Чому Європейська конвенція захищає джерела журналістів? Тому що джерела надають інформацію, яку ніколи ніхто не надасть. І ця інформація є суспільно значимою.

Ця справа також показує, що професійна журналістика повинна бути захищена. А ми, адвокати, можемо допомогти досить ефективно.

– Як відомо, аналогічне рішення суду щодо доступу до телефонних даних є і стосовно журналістки Крістіни Бердинських. Її інтереси представляють ті самі адвокати, що й пані Седлецьку чи інші? Чи співпрацюють представники обох журналісток з оскарження дій ГПУ та суду?

– Пані Крістіну Бердинських представляє адвокатеса Людмила Опришко. В кожній справі свої унікальні обставини, оскільки журналістки представляють різні видання. Спільним є ухвали Печерського суду про надання доступу до даних з телефонів. У справі Крістіни Бердинських апеляційний суд скасував ухвалу від 27 серпня з процесуальних підстав та направив клопотання слідчого до Печерського суду на повторний розгляд. Наступне засідання заплановано на 12 листопада.

– Чи співпрацює захист пані Седлецької з адвокатами директора НАБУ Артема Ситника?

– Ні, ми не співпрацюємо. Я не знаю, хто захищає Ситника, це абсолютно окрема справа. Ми займаємося суто захистом журналістів.

– На вашу думку, чи законні претензії ГПУ до Артема Ситника?

– Я не можу оцінити цю ситуацію.

– Коментуючи справу Наталки Седлецької, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар сказала про необхідність посилення захисту джерел журналістів на законодавчому рівні. Яка ваша думка?

– Українське законодавство, зокрема КПК, не запровадило ніякого запобіжника щодо доступу до телефонів чи до даних з телефонів журналістів. В одній статті воно захищає журналіста як свідка, який не може бути допитаний, якщо він має якусь інформацію з конфіденційних джерел, а вже стаття309  КПК не має запобіжника для захисту джерел. Думаю, що Вікторія Сюмар абсолютно має рацію. Треба працювати для того, щоб посилити захист джерел журналістів на законодавчому рівні.

– Чия це має бути ініціатива?

– Це можуть бути медійні організації. Ми з колегами маємо обов’язок поділитися знаннями для розробки законодавчих змін. Оскільки це актуальна проблема, яка може становити загрозу свободі слова.

Фото з особистого архіву Людмили Панкратової

Читайте також

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2715
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop