«Ця нагорода має цінність тоді, коли її присуджують колеги». Як відбулося вручення премії «Честь професії 2026»
«Ця нагорода має цінність тоді, коли її присуджують колеги». Як відбулося вручення премії «Честь професії 2026»
Цьогоріч на конкурс подали 1011 матеріалів: 790 робіт в основних номінаціях та ще 221 — у спеціальних категоріях. А крім самої церемонії з оголошенням лауреатів, відбулася ще й розмова про довіру, професійну солідарність і майбутнє самого конкурсу.
Вели церемонію Діна Вонг, офіцер відділу комунікацій 12 армійського корпусу, та Михайло Шаманов, сержант відділу комунікацій 12 армійського корпусу
Урочиста частина розпочалася з привітальних слів людей, які доклали зусилля, щоб конкурс «Честь професії» відбувся і цього року. Це директорка Internews International в Україні Джилліан МакКормак, представниця Наглядової ради конкурсу Тетяна Лебедєва та виконавча директорка Національної асоціації медіа Катерина М’ясникова.
Відкриваючи церемонію, директорка Internews International в Україні Джилліан МакКормак сказала, що «Честь професії» давно стала для українських журналістів аналогом найпрестижніших професійних нагород.
Джилліан МакКормак, директорка Internews International в Україні
«Коли я розповідаю друзям і колегам за кордоном про цей конкурс, я називаю його українською Пулітцерівською премією. І справа не лише в масштабах. Премія має цінність тоді, коли її присуджують люди, яким довіряє професійна спільнота. Вашу роботу оцінюють колеги — журналісти, редактори, люди, чия репутація є беззаперечною. Саме тому ця відзнака означає значно більше, ніж просто перемога в конкурсі», — сказала Джилліан МакКормак.
Водночас вона згадала і про непростий рік для премії. За її словами, конкурс уперше зіткнувся з кризою, пов’язаною зі звинуваченнями у конфлікті інтересів і публічним тиском на окремих членів журі.
«“Честь професії”, як і будь-який конкурс, має правила, згідно з якими у разі конфлікту інтересів ви ухиляєтеся від оцінювання номінанта. Я хочу дати деяким людям презумпцію невинуватості, що вони лише хотіли звернути увагу на потенційний конфлікт інтересів.
Але згодом розпочалася кампанія тиску на одну членкиню журі й одну команду, яка подала роботу на конкурс, що було абсолютно безпрецедентним, несправедливим і невиправданим», — сказала директорка Internews International в Україні.
Джилліан МакКормак повторила, що важливо зберігати професійну солідарність та підтримувати один одного у складні моменти.
«Журналістика — надзвичайно складна професія. Вона виснажує, створює конкуренцію, часто не дає відчуття вдячності. Але саме завдяки журналістам розкривають злочини, розслідують воєнні злочини, захищають суспільні інтереси. Саме тому так важливо зберігати професійну солідарність. Для мене цей вечір — символ того, що українська журналістика здатна підтримувати одне одного навіть у складні моменти», — сказала Джилліан МакКормак.
Представниця Наглядової ради конкурсу, членкиня Комісії з журналістської етики Тетяна Лебедєва назвала «Честь професії» прикладом професійного самоврядування журналістів.
Тетяна Лебедєва, представниця Наглядової ради конкурсу «Честь професії»
«Що таке “Честь професії”? Це коли журналістська спільнота сама визначає тих людей, яким довіряє оцінювати роботи колег. Адже хто краще за журналіста може зрозуміти, де є справжня якість, де професійність, а де — випадковість? Саме на цьому принципі конкурс живе вже багато років», — сказала вона.
Тетяна Лебедєва окремо подякувала організаторам і Наглядовій раді за те, як вони пройшли кризовий період.
«Мене вразило, наскільки гідно команда подолала цей виклик. Наглядова рада не оцінює роботи і не впливає на рішення журі. Наше завдання – захищати принципи конкурсу. І цього року я ще раз переконалася, наскільки важливо не відступати від цих принципів навіть тоді, коли це непросто. Конкурс для мене завжди був тим, що створює, укріплює, мотивує і дуже-дуже вдячна тим, хто це робив, робить і сподіваюсь, що ті, хто надалі будуть робити конкурс, теж будуть дотримуватися цих принципів», — сказала Тетяна Лебедєва.
Одним із найемоційніших виступів вечора стала промова виконавчої директорки Національної асоціації медіа Катерини М’ясникової. Вона нагадала, що конкурс народився майже два десятиліття тому як спроба створити для українських журналістів власну професійну нагороду.
Виконавча директорка Національної асоціації медіа Катерина М’ясникова
«18 років тому ми вирішили, що українські журналісти заслуговують на справжню премію, де єдиним критерієм буде якість роботи. За цей час конкурс пережив революції в країні, медійні кризи, повномасштабне вторгнення Росії. Але щороку журналісти подавали свої роботи, а ми проводили конкурс. Бо вірили й досі віримо, що це має значення», — сказала Катерина М’ясникова.
Окремо вона подякувала команді, яка щороку працює над конкурсом.
«У воєнний час, без стабільного фінансування, ці люди щодня робили конкурс. Торік ми фактично провели його без ресурсів. Вони не писали дописів про те, як їм важко. Вони просто працювали. Саме вони роблять можливим існування цієї премії», — сказала вона.
Водночас Катерина М’ясникова у своєму виступі порушила питання майбутнього конкурсу, зазначивши, що для того, щоб конкурс був, медійники мають подумати, як підтримувати його.
«За 18 років ми мали багато претензій до конкурсу, але жодного разу ми не мали претензій із приводу того, що наші переможці отримують нагороди незаслужено. І сьогоднішній вечір нічим не відрізняється. Всі ті, хто сьогодні отримає дипломи фіналістів і нагороди переможців — отримали цю нагороду чесно. Ви її заслужили, тому що ви зробили дуже круту роботу й ваші колеги вас оцінили. Цей рік показав мені, наскільки журналістська спільнота небайдужа до “Честі професії”. Але якщо ми хочемо, щоб конкурс жив далі, спільнота має взяти на себе не лише право критикувати, а й відповідальність за його існування. Якщо не буде створено нової моделі підтримки й управління конкурсом, ця церемонія стане для мене останньою як для голови оргкомітету. Я сподіваюся, що наш конкурс вистоїть і переродиться в якийсь новий, дуже важливий проєкт. Дякую за ці неймовірні 18 років і бажаю вам, щоб вас цінили настільки, наскільки ви того достойні, тому що ви неймовірні. Ви робите цю країну сильною і незалежною», — завершила свою промову Катерина М’ясникова.
Першою нагородою церемонії стала спеціальна відзнака Наглядової ради «За відданість професії за найтяжчих умов». Її отримав головний редактор радіо «Накипіло» Євген Стрельцов.
Оголошуючи лауреата, членкиня Наглядової ради, виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації Діана Дуцик нагадала про важливу роль журналістів, які працюють у прифронтових містах.
«Сьогодні залишатися в професії означає бути надзвичайно стійким. Ми всі працюємо у складних умовах, але є редакції, які роблять це буквально під обстрілами. І водночас продовжують бути голосом своїх громад. Саме тому цього року рішення Наглядової ради було майже одностайним», — сказала Діана Дуцик.
Головний редактор радіо «Накипіло» Євген Стрельцов та виконавча директорка Українського інституту медіа та комунікації Діана Дуцик
Отримуючи нагороду, Євген Стрельцов сказав, що відзнака належить усій редакції. «Сьогодні в Харкові продовжує працювати наша команда. Ми починали як проєкт громадянської журналістики, а сьогодні стали великою медіаспільнотою. Я дуже пишаюся тим, що працюю разом із людьми, які поділяють спільні цінності й продовжують робити свою роботу попри все», — сказав Євген Стрельцов.
Євген Стрельцов
«Для мене головним маркером якості було те, що під час перегляду чи читання я не почувався зайвим. Якщо розмова настільки захоплює, що ти стаєш її частиною, — це означає, що робота заслуговує на подальшу оцінку журі та має всі підстави претендувати на перемогу», — сказав Андрій Бистров.
Ірина Сисак, Марина Польшина, Павло Холодов (Радіо Свобода) та журналіст Андрій Бистров
Перемогу в номінації «Найкраще інтерв’ю» здобула команда «Радіо Свобода» — Ірина Сисак, Павло Холодов, Марина Польшина, Тетяна Овдієнко з матеріалом «Розмови з росіянами у чат-рулетці, війна, історія та пропаганда РФ | Інтерв’ю з Віталієм Дрібницею».
Ірина Сисак розповіла, що це інтерв’ю було спробою зрозуміти механізми російської пропаганди. «Це така наша спроба зафіксувати те, як працює російська пропаганда і те, які історичні наративи і міфи нині живуть у російському суспільстві. Росіяни ними діляться у розмовах із Віталієм Дрібницею в чат-рулетці. І звісно, це про те, як протидіяти цій пропаганді. Це ще приклад того, як одна людина в умовах війни змогла знайти спосіб і фактично перетворила чат-рулетку на поле інформаційної боротьби та просвітництва, тому що пан Віталій не дуже вірить у те, що ці розмови можуть сильно вплинути на росіян. Але він упевнений у тому, що це допомагає українцям, допомагає їм краще пізнати свою історію та розвінчати ті міфи, які залишаються в українському суспільстві впродовж багатьох років», — сказала журналістка.
Президент Асоціації благодійників України Олександр Максимчук (праворуч)
Фіналістами у номінації «Найкраще інтерв’ю» були Євген Руденко («Українська правда») з матеріалом «Садизм — органічна форма існування росіян, — інтерв’ю з Вахтангом Кебуладзе»; Олена Пшенична (The Ukrainians) із матеріалом «Артур Дронь: “Гемінґвей нічого не знає”»; Дарка Гірна (Reporters) із матеріалом «Іван Щурко: “Військова некрополістика має бути обов’язковим напрямом у структурі Збройних сил України”»; Анастасія Москвичова, Анна Кравець, Аліна Якубенко, Ніка Зенова («Ґрати») з матеріалом «“Комашка” проти ФСБ — подкаст “Захисниця. Imayeci”».
Переможця в номінації «Найкращий репортаж» оголошувала голова наглядової ради Суспільного мовлення, членкиня Комісії з журналістської етики Світлана Остапа. Вона сказала, що «репортаж починається тоді, коли журналіст виходить із редакції та їде “в поле”. Головний критерій цього жанру — ефект присутності. Читач або глядач має відчути себе на місці події, ніби він сам бачить усе, що відбувається», — сказала Світлана Остапа.
Голова наглядової ради Суспільного мовлення Світлана Остапа
За її словами, цього року на конкурс надійшло багато сильних матеріалів, однак не всі роботи, заявлені в категорії репортажу, відповідали вимогам жанру. Особливо Світлана Остапа відзначила авторів, які вміють працювати з деталями та створювати для аудиторії ефект повного занурення в події.
«Є редакції, за роботою яких я стежу багато років. Вони стабільно роблять репортажі, під час читання або перегляду яких аудиторія буквально переноситься на місце події. Автори звертають увагу на найдрібніші деталі: погоду, запахи, кольори, час доби, інтонації людей. Саме такі речі створюють атмосферу. А ще в хорошому репортажі завжди є драматургія — початок, кульмінація і завершення», — сказала Світлана Остапа.
Христина Коціра, Наталія Мазіна, Оксана Іваницька та Майя Орел (Hromadske)
У номінації «Найкращий репортаж» перемогла Майя Орел із Hromadske за матеріал «Уламок вимкнув третину мозку. Як у селі без пральної машини, води й туалету батько доглядає пораненого сина».
Отримуючи нагороду, журналістка сказала, що головний результат її роботи вимірюється не відзнаками. «Я написала цей матеріал, але найважливіше сталося після його публікації. Для героїв репортажу вдалося зібрати понад пів мільйона гривень допомоги. І мені здається, що саме це є найкращою оцінкою журналістської роботи», — сказала Майя Орел.
Фіналістами в номінації «Найкращий репортаж» стали Наталія Мазіна, Hromadske, матеріал «“Руку назад не приклеїш. Хто дійсно воює, а не в штабі сидить, точно матиме травми” — репортаж із лікарні Мечникова»; Лутфіє Зудієва, «Ґрати», з матеріалом «“Відпустіть наших дочок”. Тепер у Криму у тероризмі звинуватили кримськотатарських жінок — репортаж “Ґрат” з-під суду»; Владислава Кобко, Денис Клименко, «Слідство. інфо» за матеріал «“Щоб не поховали як невідомого”: повернення тисячі загиблих військових» і Любов Величко, Texty.org.ua, за матеріал «Завалені справами. Помічники суддів працюють за копійки, але без них суд зупиниться».
Журналістки Надія Суха, Леся Шовкун та офіцер Головного управління комунікацій ЗСУ Дмитро Лиховій (праворуч)
Оголошувала переможця в номінації «Найкращий воєнний репортаж» представниця відбіркової комісії, головна редакторка «Слідство. інфо» Анастасія Станко. Перед врученням нагороди вона теж торкнулася ситуації з конфліктом інтересів, у якому звинуватили її колегу по редакції.
«Коли працюєш у журналістиці понад двадцять років, дуже складно уникнути конфліктів інтересів. Це така професія, де ти постійно на роботі. Ти дружиш із колегами, одружуєшся з колегами, розлучаєшся з колегами, хрестиш дітей своїх колег, а потім можеш опинитися з ними по різні боки професійної дискусії. Але саме тому так важливо залишатися професіоналами й уміти чесно оцінювати роботу одне одного», — сказала Анастасія Станко.
Медійниця розповіла, що ця номінація є для неї особливою. Вона нагадала, що робота журналістів на фронті стає дедалі небезпечнішою, а увагу аудиторії до таких матеріалів утримувати все складніше.
«Нещодавно я дивилася репортаж CNN із траси на Костянтинівку. За вісім хвилин ефіру журналістів чотирнадцять разів атакували дрони. Матеріал набрав понад мільйон переглядів, і я подумала: невже тепер українським журналістам треба потрапити під атаку двадцять разів, щоб їх подивилися? Але ж цінність таких репортажів не в тому, наскільки ризикував журналіст, а в історіях людей, про яких він розповідає», — сказала Анастасія Станко.
Вона подякувала колегам, які продовжують працювати на передовій попри небезпеку.
«Мені хочеться побажати всім, хто досі їздить на фронт, витримки. Я щиро захоплююся вашою роботою. З кожним днем вона стає ризикованішою, а знайти справді важливу й ціннісну історію дедалі складніше. Але саме завдяки вам країна бачить своїх героїв і пам’ятає про них», — сказала Анастасія Станко.
Переможцями в номінації «Найкращий воєнний репортаж» стали колишні журналісти Hromadske Олексій Нікулін і Оксана Савоскіна з матеріалом «Через дрони складно вивозити поранених. Як працює стабпункт 79-ї бригади».
Нагороду від імені авторів отримала редакторка публікацій Hromadske Христина Коціра. Вона сказала, що воєнні репортажі залишаються однією з найважливіших місій сучасної української журналістики.
Головна редакторка «Слідство. інфо» Настя Станко та редакторка публікацій Hromadske Христина Коціра
«Я дуже рада, що ця робота перемогла. Ми живемо в час великої війни, і я переконана, що журналісти, які їздять на фронт, сьогодні виконують одну з найважливіших робіт у професії. Можливо, хтось скаже, що не менш важливі розслідування чи антикорупційна журналістика. І це правда. Але саме воєнні репортери щодня документують історію, яка відбувається зараз», — сказала Христина Коціра.
Фіналістами в номінації «Найкращий воєнний репортаж» стали Вікторія Пінчук, Богдан Пападін, Ukrainian Witness, за матеріал «Заїхали в найнебезпечніші райони Херсона. ЗСУ ловлять дрони на живця. Журналісти на полюванні на FPV»; Надія Суха, Олег Никитенко, ютуб-канал «Надія Суха» за матеріал «Брак води і росіяни на мотоциклах. Як морпіхи обороняють Покровський напрямок»; Ярослав Кречко, Павло Холодов, «Донбас Реалії», «Радіо Свобода» за матеріал «Піхота, НРК, FPV: як б’ють російську армію під Торецьком» та Анастасія Іванців, Олександр Магула, «Суспільне Новини» за матеріал «Кілзона Донбас. Репортаж про те, чому війна роботів неможлива без людини».
Нагороду в номінації «Найкраще розслідування» вручала керівниця департаменту продакшну Національної асоціації медіа та членкиня відбіркової комісії Оксана Панасівська. Вона розповіла, що саме ця категорія стала однією з найскладніших для оцінювання через надзвичайно високий рівень поданих робіт.
Керівниця департаменту продакшну Національної асоціації медіа Оксана Панасівська
«Обирати було справді дуже важко. Майже кожна робота вражала рівнем професійності, деталізацією та глибиною опрацювання теми. Це були надзвичайно сильні матеріали, тому ухвалювати рішення про фіналістів і переможця було непросто», — сказала Оксана Панасівська.
Вона також згадала дискусії, які супроводжували цьогорічний конкурс, зауваживши, що вони лише підтвердили його важливість для журналістської спільноти.
«Ми багато говорили про події навколо конкурсу. Я навіть заспокоювала колег і казала, що будь-який скандал свідчить про те, що конкурс небайдужий людям. Отже, він справді цінний, впливовий і, що найголовніше, чесний», — прокоментувала Оксана Панасівська.
Перемогу в номінації здобула команда «Радіо Свобода» — Дмитро Джулай, Євген Лубчак, Владислав Яцків, Павло Холодов і Володимир Паутов — за розслідування «Буча Яблунська». У матеріалі журналісти по хвилинах реконструювали події на вулиці Яблунській у Бучі під час російської окупації в березні 2022 року, встановивши не лише виконавців злочинів, а й тих, хто віддавав накази розстрілювати мирних жителів.
Оскільки Дмитро Джулай не зміг бути присутнім на церемонії, нагороду від імені команди отримав журналіст Георгій Шабаєв.
Оксана Панасівська та Георгій Шабаєв, який також був номіновний цього року в інший категорії
«Я бачу роботу Дмитра щодня і можу сказати, що це людина, яка живе журналістикою. Щоранку він уже на роботі, уже монтує, перевіряє факти, працює над новими історіями. Дуже часто це складні, важкі матеріали, які вимагають величезної концентрації та витримки. Я сподіваюся, що ця відзнака стане для Дмитра і його колег додатковою мотивацією продовжувати робити те, що вони роблять. Вони працюють фахово, наполегливо й натхненно, а результати цієї роботи мають величезне значення для суспільства», — розповів Георгій Шабаєв.
Фіналістами у номінації «Найкраще розслідування» стали Анастасія Станко, Яніна Корнієнко, Анна Бабінець, Ангеліна Карякіна, «Слідство. інфо», за матеріал «Останнє завдання Віки»; Ольга Івлєва, Кіра Толстякова, «Радіо Свобода» (проєкт «Схеми»), за матеріал «“Доктор Зло”. Лікар, який катував українських військовополонених в одній із найзакритіших колоній у Мордовії»; Георгій Шабаєв, «Радіо Свобода», за матеріал «Лондон, маєток за 70 мільйонів, Mercedes: “Схеми” дослідили розкішний стиль життя родини українського топмитника» та Севгіль Мусаєва, Анастасія Горпінченко, Станіслав Козлюк, «Українська правда», за матеріал «Проєкт “Вікторія”. Історія полону та катувань, що пережила журналістка Рощина й тисячі ув’язнених Росією українців».
Для вручення нагороди переможцю номінації «Найкраща публіцистика» на сцену запросили співзасновницю платформи пам’яті «Меморіал», переможницю цієї номінації конкурсу «Честь професії» 2024 року та членкиню відбіркової комісії Гаяне Авакян.
Т.в.о заступниці місії Великої Британії в Україні Теш Росс Хелена Юргенсон, заступниця голови відділу преси та інформації Делегації ЄС в Україні, голова ГО Детектор медіа Наталія Лигачова директорка ГО Детектор медіа Галина Петренко, закступниція шеф-редакторки Детектора медіа Світлана Остапа
Вона розповіла, що робота в категорії публіцистики щороку нагадує про необхідність пояснювати учасникам особливості цього жанру.
«Мені здається, вже стало доброю традицією нагадувати, що публіцистика — це насамперед глибока рефлексія. Тут обов’язково має звучати голос автора, його думки, його погляд на події», — сказала Гаяне Авакян.
Співзасновниця платформи пам’яті «Меморіал», директорка з розвитку продуктів агенції «Або» Гаяне Авакян
За її словами, саме наявність сильного авторського голосу стала однією з ключових ознак робіт, які потрапили до короткого списку.
Перемогу в номінації здобула журналістка Reporters Віра Курико з матеріалом «Сім’я воєнного стану». Це історія родини, для якої війна стала не тимчасовим випробуванням, а частиною життя кількох поколінь. У своєму тексті авторка досліджує, як постійна присутність війни впливає на близькість між людьми, сімейні стосунки, любов і здатність будувати майбутнє.
Отримати нагороду за Віру Курико вийшла журналістка та редакторка Reporters Марічка Паплаускайте.
Редакторка Reporters Марічка Паплаускайте та Гаяне Авакян
«Я неймовірно щаслива. Мабуть, навіть щасливіша, ніж була б, якби зараз оголосили моє ім’я. Є багато жартів про work bestie, але Віра Курико для мене значно більше. Це моя професійна подруга, людина, яку я дуже люблю і дуже ціную. Я захоплююся не лише її текстами, а й тим, як вона працює з темами, як бачить людей і як розповідає їхні історії. На мою думку, Віра — одна з найталановитіших журналісток сьогодні. І я дуже щаслива, що маю можливість працювати поруч із нею, сидіти з нею за одним столом і бути свідком того, як народжуються її тексти», — сказала Марічка Паплаускайте.
Фіналістами у номінації «Найкраща публіцистика» стали Ія Ківа, Reporters, «Ландшафти», за матеріал «Серце цієї землі качає метал і б’ється»; Леся Шовкун, «Новинарня», за матеріал «Перемога, від якої відмовилися. Як президент Зеленський змінив комунікацію щодо бачення підсумків війни і чим це загрожує»; Марічка Паплаускайте, Reporters, за матеріал «Мого степу більше немає» та Яна Радченко, Zmina, за матеріал «У мене вдома живуть окупанти, але не питайте, як мені з цим».
Переможцем у категорії «Найкраща аналітика» став Святослав Хоменко з BBC News Україна за матеріал про зміну ставлення поляків до українців.
Його оголосила членкиня журі цієї категорії, журналістка та редакторка напряму здоров’я видання «Лівий берег» Ірина Андрейців. Вона розповіла, що аналітична журналістика сьогодні переживає не найкращі часи з погляду уваги аудиторії. «Ми зіткнулися з ситуацією, коли серед поданих робіт були тексти, які важко назвати аналітикою в чистому вигляді. Але водночас у короткому списку опинилися справді блискучі матеріали, створені журналістами, на яких я сама орієнтуюся як читачка і як професіоналка. Було дуже приємно бачити настільки сильні роботи й розуміти, що українська аналітична журналістика продовжує розвиватися навіть у найскладніші часи», — сказала Ірина Андрейців.
Редакторка напряму здоров’я видання «Лівий берег» Ірина Андрейців оголосила нагороду, проте лауреату в залі не було, і нагороду йому передадуть пізніше
У номінації «Найкраща аналітика» фіналістами стали Алла Садовник, Інна Білецька, Олександр Стратонов, Владислав Васильченко, Світлана Коваль, Ольга Татаренко, «Суспільне Новини», за матеріал «“Паук” та інші непокарані»; Мар’яна Вербовська, Назар Тузяк, NGL.media, за матеріал «Зроби мені хіт»; Оксана Коваленко, Гліб Гусєв, «Бабель», за матеріал «Люди з картонками відстояли незалежність САП і НАБУ. Лишилося чимало — вирішити їхні внутрішні проблеми і зробити взірцевими. Сім викликів, які треба подолати»; Наталія Мазіна, Hromadske, за матеріал «“Помиральний будинок”, або 760 гривень на місяць за догляд. Що держава пропонує паліативним військовим» і Святослав Хоменко, «BBC News Україна», за матеріал «“Нас дратують їхні прапори”. Чи справді поляки розлюбили українців і наскільки це все серйозно».
У спеціальній номінації «Меморіальний матеріал року» від Платформи пам’яті «Меморіал» визначили двох переможців. Це журналісти медіа «Характер» Альона Мартинюк, Марина Соломенникова, Серж В’юшков і Юлія Лозинська з матеріалом «Ратушні. Легенда про Лицаря і Друїда», а також журналістки «Бабеля» Ганна Мамонова та Катерина Коберник із матеріалом «“Меморіал героїв на Майдані Незалежності перетворився на хаос. Але того, хто почне наводити там лад, уб’ють”. За якими законами живе місце памʼяті в центрі Києва».
Юрій Кісь та Юрій Маковецький (ТРК «Перший західний»)
Переможців спецномінації оголосила документалістка та журналістка Інна Вареницька. Вона нагадала, що ця відзнака з’явилася як спосіб ушанувати пам’ять журналістів, які загинули під час війни, а сам конкурс у межах премії «Честь професії» проводиться вже другий рік поспіль. За її словами, оцінювати матеріали цієї номінації було особливо складно через емоційний контекст історій.
«У цих текстах журналісти розповідають про людей, які були важливими для своїх родин, громад, для країни. Про достойних і гідних людей. Але ми оцінювали не героїв цих матеріалів. Ми оцінювали журналістську роботу — уміння автора побачити людину, знайти конфлікт, показати характер, чесно й реалістично відтворити події її життя», — пояснила Інна Вареницька.
Документалістка Інна Вареницька та журналістка «Бабеля» Ганна Мамонова
Отримуючи нагороду, одна з лауреаток, Ганна Мамонова, говорила про пам’ять не як про обов’язок, а як про спосіб зберегти зв’язок із тими, кого вже немає поруч.
«Пам’ять може приносити і радість, і нестерпний біль. Ми втратили дуже багатьох людей — коханих, близьких, рідних. Вони не хотіли від нас іти. Але вони пішли. І я думаю, що найчастіше ми говоримо про те, що вони загинули гідно. Проте мені здається, що найважливіше інше — вони прожили своє життя чесно. Ці люди завжди залишаються поруч із нами. Іноді достатньо просто заплющити очі, щоб відчути їхню присутність і тепло. Тому найважливіше — пам’ятати їх чесно, без прикрас і фальшивих слів. Так, як ми самі хотіли б, щоб колись пам’ятали нас. Бо зрештою існує лише одна черга: спочатку вони, а потім — ми», — сказала Ганна Мамонова.
Програмний директор ГО Детектор медіа Вадим Міський
У спеціальній номінації «PROдобро: благодійність і соціальний вплив у медіа» від Асоціації благодійників України перемогли журналісти ТРК «Перший західний» Вікторія Палайда, Юрій Маковецький, Юрій Кісь і Петро Колодій із матеріалом «Як дитяча щирість допомагає військовим повертатися до життя». Нагороду переможцям вручали представниця Наглядової ради конкурсу «Честь професії», членкиня Комісії з журналістської етики Тетяна Лебедєва та президент Асоціації благодійників України Олександр Максимчук.
Олександр Максимчук і Тетяна Лебедєва
Тетяна Лебедєва сказала, що ідея спецномінації про добро народилася рік тому під час одного з заходів конкурсу «Благодійна Україна». За її словами, у суспільстві, де майже кожен долучається до допомоги, важливо, щоб і журналістика якісно осмислювала цю тему. Вона розповідає, що спочатку сумнівалася, чи буде достатньо робіт, однак організатори отримали 54 заявки.
Президент Асоціації благодійників України Олександр Максимчук прокоментував, що саме журналісти допомагають суспільству краще розуміти, куди спрямовуються ресурси і як працює допомога.
«Без вашого професіоналізму благодійникам і донорам часто складно зрозуміти, чи правильно вони роблять свій вибір. Медіа — це не лише про розслідування негативу, це й про підсилення позитиву», — сказав він.
Отримуючи нагороду, Вікторія Палайда розповіла, що для команди вона є особливою, адже сюжет був створений у межах серії матеріалів про звичайних українців, які щоденною працею наближають перемогу.
«Ми справді хотіли, щоб про цю історію дізналося якомога більше людей. Це діти, які заслуговують на все найкраще. Наші сюжети — це маленькі промені світла й надії, які допомагають триматися у складні часи. Для нас ця нагорода — величезна честь і підтвердження, що ми рухаємося в правильному напрямку», — сказала Вікторія Палайда.
Юрій Маковецький, Юрій Кісь та Вікторія Палайда (ТРК «Перший західний»)
Фіналістами спецномінації «PROдобро: благодійність та соціальний вплив у медіа» стали Наталія Лященко, Ірина Коваленко, КП КМР «Телекомпанія «Київ» / Київ24» за документальний фільм «На шапку» та Тетяна Негода, Lb.ua, за матеріал «Донатів не вистачає: чому волонтерам усе важче забезпечувати Сили оборони».
Спецномінація «Найкращий матеріал на тему життя українців в умовах тимчасової окупації» була ініційована ГО «Детектор медіа» спільно з Програмою «Партнерство за сильнішу країну», яка реалізується за підтримки урядів Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Перемогу здобув журналіст «Першого запорізького» Олександр Носок із матеріалом «Атомне місто в кайданах: як Росія переслідує, катує та незаконно ув’язнює жителів Енергодара і працівників Запорізької АЕС».
Радник зі стратегічних комунікацій Відділу преси та інформації Представництва ЄС в Україні Сергій Гриценко та прессекретар Посольства Великої Британії в УкраїніОлексій Курка
Ця номінація покликана відзначити журналістські роботи, що розкривають людський вимір життя людей на окупованих територіях, а також історії тих, хто був змушений виїхати й починає нове життя в інших громадах.
Переможця спецномінації оголосили тимчасова виконувачка обов’язків заступниці голови місії Великої Британії в Україні Теш Росс і директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко.
Теш Росс, Олексій Курка та Галина Петренко
Теш Росс сказала, що українські журналісти відіграють важливу роль у збереженні міжнародної уваги та підтримки України серед британського суспільства.
«Для мене велика честь — бути сьогодні на цьому конкурсі та представляти Велику Британію. Робота українських журналістів допомагає підтримувати високий рівень уваги та підтримки України серед британців.
Ця номінація вперше стала частиною конкурсу, і вона говорить про надзвичайно складні реалії життя в окупації.
Журналісти продемонстрували дуже високі стандарти роботи, і я щиро пишаюся тим, що Велика Британія долучилася до цієї ініціативи через фонд “Партнерство за сильнішу Україну”. Ми вдячні також “Детектору медіа” за партнерство в реалізації цієї ідеї», — сказала Теш Росс.
Галина Петренко розповіла про передумови появи цієї спецномінації, зокрема про досвід після 2014 року, коли тема окупованого Криму була недостатньо представлена в медіа.
«Коли у 2014 році Росія окупувала Крим, ми порахували, що матеріалів про життя в окупації було менш як 1%. І це було тривожним сигналом. Саме тому виникла ідея цієї номінації — щоб ми не забували про людей на тимчасово окупованих територіях і продовжували про них говорити, незалежно від того, як довго триває окупація», — сказала Галина Петренко.
Вона розповіла, що цього року на конкурс було подано 91 роботу й журі працювало в складних умовах через високий рівень і різножанровість матеріалів, а також через професійні дискусії в медіасередовищі щодо висвітлення теми окупації.
«Було дуже багато сильних робіт, і обрати одну найкращу було справді складно. Ми сподіваємося, що ця дискусія в професійному середовищі триватиме і допоможе виробити спільні стандарти — як говорити про окуповані території, як отримувати інформацію та як робити це відповідально», — пояснила Галина Петренко.
У своєму зверненні по відеозвязку переможець спецномінації Олександр Носок теж говорив про важливість теми окупованих територій і відповідальності журналістів у її висвітленні.
«Ми маємо говорити про реальне життя наших людей в окупації, розповідати про злочини, які Росія вчиняє проти мирного населення. Я закликаю всіх медійників приділяти більше уваги цій темі, адже вона досі залишається недостатньо висвітленою. Матеріал “Атомне місто в кайданах” я вважаю своїм найбільш важливим на сьогодні та водночас найбільш емоційно важким у підготовці. Ми намагалися якомога повніше показати те, що відбувається в окупованому Енергодарі. Спілкувалися з людьми, які постраждали від російських окупантів, з родичами незаконно засуджених працівників Запорізької атомної електростанції. Збирали оцінки правозахисників, коментарів представників місцевої влади. Прагнули передати те, як змінювалася ситуація в перші роки окупації та якою вона є нині», — сказав Олександр Носок.
Олександр Носок доєднався до церемонії онлайн
Журналіст також сказав, що на окупованих територіях триває тиск на людей і злочини окупантів проти мирного населення не припиняються.
«Наразі офіційно відомо щонайменше про 35 енергодарців, яких Росія продовжує незаконно утримувати в полоні. Серед них 14 — це працівники атомної станції, 10 жінок. Людей засуджують до десятків років ув’язнення! Зокрема інженера Сергія Потинга окупанти засудили до 20 років режиму. Це один із найбільших термінів. Дехто, на жаль, не витримує російського полону. Так, уже після підготовки цього матеріалу ми дізналися, що помер енергодарець Олександр Марков, якого окупанти понад рік тримали в неволі. І таких історій, на жаль, дуже багато. Я вдячний за те, що деякі з них, описані в нашому матеріалі, почули більше людей завдяки цьому конкурсу», — розповів Олександр Носок.
Любов Раковиця знімає нагородження переможця
Фіналістам у спецномінації «Найкращий матеріал на тему життя українців в умовах тимчасової окупації» стали Еліна Суліма, Zmina, за матеріал «Росіяни використали бранців як рабів, щоб будувати підземні тунелі лінії оборони. Олена Ягупова з-під Енергодара пережила тортури та рабство в окупації»; Інна Гадзинська, Тимофій Крамарів, Texty.org.ua, за матеріал «Два кадети. Як Росія перетворила донецьких сиріт на російських солдатів»; Жанна Безп’ятчук, Мар’яна Матвейчук, «BBC News Україна», за матеріал «Юнармія. Як Росія робить собі солдатів з українських дітей» і Данило Мокрик, Костянтин Нечипоренко за документальне розслідування для The Kyiv Independent «Не буде Бога, крім їхнього».
Спеціальний приз «Найкращий аудіоматеріал» отримали журналістки видання «Ґрати» Анна Кравець і Анастасія Москвичова за матеріал «Комашка проти ФСБ» (подкаст «Захисниця. Imayeci»). Нагороду переможцю вручив медіаменеджер, медіаексперт, викладач, президент Фундації «Суспільність» і член Незалежної медійної ради Тарас Петрів. Він розповів, що робота з аудіоформатами — це особливий жанр журналістської майстерності, який тримається на інтонації, голосі та довірі між автором і героєм.
Президент Фундації «Суспільність» і член Незалежної медійної ради Тарас Петрів
«Робота з аудіоформатами — це особлива магія. Це робота з голосом, інтонацією, і вона потребує дуже уважного ставлення журналіста до свого матеріалу. У наш час звук — це водночас і тривога, і загроза, і надія, і допомога. І коли журналіст працює в аудіоформаті й має можливість записати людину, яка щиро, сильно й точно розповідає свою історію — це велика професійна удача», — сказав Тарас Петрів.
Тарас Петрів та журналістка «Ґрати» Анастасія Москвичова
Отримуючи нагороду, Анастасія Москвичова сказала, що для команди ця відзнака стала несподіваною і дуже важливою. «Для мене це дуже цінно, бо ми розповідаємо історію Леніє та Азіза Умерових — людей, якими я щиро захоплююся. Ми намагалися передати не лише їхню стійкість і хоробрість, а й ту неймовірну життєву силу, яка дозволяє боротися навіть у найскладніших обставинах. Азіз боровся за сестру, поки вона була в неволі. А Леніє зараз бореться за інших бранців Кремля. Я дуже сподіваюся, що всі вони повернуться додому», — говорить журналістка.
Спеціальний приз «Надія журналістики» дістався журналістам «Слідства. інфо» Владиславі Кобко та Денису Клименку за матеріал «Щоб не поховали як невідомого: повернення тисячі загиблих військових». Нагороду вручила членкиня Наглядової ради конкурсу, журналістка та колишня головна редакторка Hromadske Христина Коціра.
Журналістка Любов Величко та Катерина Мясникова
«Ця номінація — “Надія” — звучить дуже сильно. Ми щодня говоримо про втрати, про загиблих, про дуже складні історії. І в якийсь момент психіка починає сприймати це як буденність. Тому журналісти сьогодні мають не лише фіксувати реальність, а й давати людям відчуття надії», — сказала Христина Коціра.
Владислава Кобко у своїй промові говорила про емоційну складність роботи над цим матеріалом. «Це був, мабуть, найважчий матеріал у моїй роботі. Після нього потрібен був час, щоб відновитися і повернутися в нормальний стан. Але коли читаєш коментарі, бачиш, що люди дякують і пишуть, “у мене теж зникла близька людина, і тепер ми розуміємо, як це відбувається”, — розумієш, чому це важливо. Ми показали процес, який багато хто не міг собі уявити, і це, мабуть, найцінніше», — сказала журналістка.
Владислава Кобко та Анастасія Станко («Слідства. інфо»)
Олексій Курка, Теш Росс, Галина Петренко, Наталія Лигачова, Світлана Остапа
Тетяна Лебедева та Оксана Майдан, заступниця директорки Internews в Україні
Фото: Ігор Васильєв, «Детектор медіа»
Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
