13 грудня Верховна Рада ухвалила закон «Про медіа». Закон дуже великий, і голова парламентського комітету із питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв називає його медійним кодексом. Закон охоплює багато питань, які раніше регулювалися десятком інших законів, зокрема «Про телебачення і радіомовлення», «Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення» та інші.

Рівно десять років різні скликання Верховної Ради намагалися ухвалити цей закон. Мінялися робочі групи, назви проєкту. Але далі реєстрації справа не йшла.

І ось під час повномасштабної війни Росії проти України цей закон потрапляє в перелік євроінтеграційних, які Україні необхідно ухвалити, щоби стати членкинею Євросоюзу.

Монобільшості вдалося зібрати майже триста голосів за цей закон. Голосували представники всіх парламентських фракцій і груп. Хоча ще напередодні на засіданні комітету Микита Потураєв казав, що є кілька питань, щодо яких ніяк не можуть дійти консенсусу. Але все ж монобільшість пішла на поступки: викинула із законопроєкту всі зміни до Виборчого кодексу та описала, чим має займатися канал «Рада» під час воєнного стану. Тепер парламенту треба внести зміни до закону «Про рекламу», щоби повністю синхронізувати наше законодавство з європейською директивою про аудіовізуальні послуги.

За словами Микити Потураєва, це зроблять швидко; крім того, зареєструють окремий проєкт зі змінами до Виборчого кодексу, які викинули із закону «Про медіа».

— Микито, 13 грудня 2022 року нарешті ухвалили закон про медіа. До цього Україна йшла десять років. Кілька скликань парламенту «підходили до снаряду»: створювали робочі групи, напрацьовували текст, але далі реєстрації проєкту справа не йшла. Чому так довго не могли  ухвалити?

— Було важко погодити інтереси багатьох стейкхолдерів: мовників, політичних сил, громадянського суспільства, яке в нас часто є рушієм змін, співпрацює з західними партнерами і намагається запроваджувати в Україні найкращі стандарти, зокрема і щодо правил для медіа. В Україні медіа багато, і вони дуже різні: великі національні, маленькі місцеві. Є різні власники з різними інтересами. Тому такий закон ухвалити було непросто.

Закон «Про телебачення і радіомовлення» ухвалити в 90-х роках було просто, тому що тоді наші медіа тільки почали з’являтися. Ще не було такого впливу бізнесу на них. Потім були лише точкові зміни в цей закон, зокрема внесені після Помаранчевої революції.

Якщо чесно, закон про медіа ми ухвалили виключно завдяки тому, що він потрапив у перелік вимог Європейського Союзу. Інакше він би не пройшов через зал. При тому, що була згода більшої частини медіа на всіх рівнях і великої кількості громадських організацій. Але політично це було дуже важко.

— На останньому засіданні комітету 12 грудня ви повідомили, що залишилося кілька дискусійних питань, щодо яких не змогли дійти згоди навіть на робочих зустрічах голів фракцій і груп із керівництвом парламенту і представниками міжнародних інституцій. Це зміни до виборчого законодавства щодо роботи медіа, статус каналу «Рада» і відновлення цифрового мовлення трьох каналів. Фракції «Батьківщина» і «Європейська солідарність» категорично відмовлялися голосувати, якщо ви не узгодите ці питання. Як так сталося, що за закон голосували всі фракції? Ви перед засіданням дійшли компромісу?

— Ми дійшли компромісу щодо каналу «Рада». Ми чітко записали в закон, що після закінчення воєнного стану він має повернутися до формату парламентського мовлення (висвітлення роботи парламенту) — і все, бо він для цього створювався. А зараз ми прописали, як він має працювати під час воєнного стану. Він має висвітлювати роботу парламенту, але з міркувань безпеки — не в режимі прямого ефіру. І зробили ще одне уточнення. Ми не прописували прямо, що він є частиною спільного телемарафону. Але як у частини марафону в нього є ще зобов’язання щодо інформування суспільства про суспільно значущі події. Тобто він буде висвітлювати роботу парламенту і виконувати свою місію як частина марафону.

— А залишилася норма, що це загальнонаціональний державний канал і ви зобов’язуєтеся ухвалити про нього окремий закон?

— Так, у цьому сенсі ми нічого не змінювали. Залишилася норма, що ми будемо ухвалювати окремий закон.

—  І ви домовилися прибрати з проєкту зміни до виборчого законодавства?

— Так. Це для мене була болюча історія. Якщо на компроміс по каналу «Рада» я погодився, то вилучення поправок до виборчого кодексу, на яке довелося погодитись, особисто для мене було неприйнятним. Тому що цей розділ ми робили разом зі громадськими організаціями, медійниками і міжнародними партнерами. І це був хороший розділ, бо він встановлював не лише правила для медіа, а й їхні права під час виборів. Не скажу, що він повністю розв’язував усі проблеми, пов’язані з роботою медіа під час виборів, але добряче допомагав медійникам говорити з політиками і політичними силами на рівних. Значно зменшувався можливий тиск політиків на медіа. Тобто там були і правила, і права. Мені було шкода відмовлятися від цих норм, бо медійники цього розділу дуже чекали. Я вже не кажу про громадянське суспільство і міжнародних партнерів.

На жаль, цей розділ не був прямо прописаний у наших зобов’язаннях перед ЄС. Але ми вирішили, що весь цей розділ, який прописаний якісно, наступного тижня будемо реєструвати як зміни до Виборчого кодексу і вимагатимемо його проголосувати. Наші опоненти казали: давайте Виборчий кодекс змінювати окремо. Ну, добре, ми його будемо змінювати окремо! Але уточню важливий момент. Наші опоненти, які наполягали вилучити цей розділ із закону «Про медіа», не розуміють, на що вони наражаються. Саме політики. Бо всі знають, що в першому півріччі наступного року буде ухвалена нова директива в ЄС. Спочатку її ухвалить Європарламент, потім ратифікують парламенти всіх держав-членкинь. Але протягом року з’явиться нова директива «Акт про свободу медіа», в якій є вимоги до медіа і їхніх прав під час виборів. Вони виписані так, що українським політикам, які звикли до старого, буде непереливки. Тому вилучення цього розділу із закону в мене викликає посмішку. Ви не хотіли обережних правил гри, і матимете значно радикальніші зміни. Бо щойно ця директива вступить у силу, ми будемо змушені її імплементувати. Коротше, добре сміється той, хто сміється останнім. І в цьому сенсі це точно будемо ми.

— «Європейська солідарність» погодилася з останніми змінами щодо регулювання онлайн-медіа?

— Вони погодилися. Але вони були теж проти змін до Виборчого кодексу. Старі політичні партії були проти змін у Виборчий кодекс. Це «Батьківщина» і «ЄС», і до них долучилася група Дмитра Разумкова. Коли опозиція виступала з трибуни Верховної Ради і говорила, що це не дуже європейський закон і що виборчих змін європейці не вимагали, то, як на мене, це знущання над європейським курсом. Вони говорили про захист свободи слова, а насправді їх цікавили тільки їхні три канали. Я не кажу, що історія з вимкненням із цифри трьох каналів абсолютно однозначна. Але вони прямо пов’язані з цими каналами. Тобто люди билися за власні медіа, і це справляло враження прямого конфлікту інтересів. Але найбільше вони виступали проти змін до Виборчого кодексу.

— Чи враховані всі зауваження громадських організацій та представників фракції «Європейської солідарності» щодо переліку людей, які створюють загрозу національній безпеці, стосуються української мови, в тому числі квот на пісні українською і відповідальності за їх порушення?

— На сто відсотків. Тут було враховано всі пропозиції і зауваження. Тут хочу подякувати колегам із «ЄС», які працюють у нашому комітеті. Ми дуже добре відпрацювали всі ці питання. І врахували всі зауваження громадських організацій, які виступають за захист української мови і культури. І не тільки врахували, а й прописали так, щоб не було жодного запитання в медіа, як їх виконувати. Немає двозначностей, правила чіткі і прозорі. Дякую Володимиру В’ятровичу, Тарасу Шамайді, Сергію Осначу з «Відсічі». Важко було домовлятися, є ще криза довіри. У всіх ще свіжі спогади про ухвалення норм про квоти і державну мову. Сподіваюся, що довіра почала відроджувалася. Мені за ці норми не соромно.

— Наскільки тепер посиляться повноваження Нацради?

— Не сильно. Я вже багато разів казав, що вони не посилюються, а розширюються. Повноваження чіткіше прописані. З’являється система приписів. Припис — це не санкція, а система інформування про помилки. Такого раніше не було. Це насправді пом’якшення. Може, хтось скаже, що ця норма занадто ліберальна. Але це для того, щоби свобода слова була захищена належним чином. Тому чітко виписані приписи, скільки їх може бути накопичено, щоб дійти до попередження. Приписи не зберігаються в особовій справі медіа, бо це інформування, а не покарання. Але тим не менш, коли буде багато приписів, настає стадія попередження. А попередження — це вже санкція, бо вона записується в особову справу медіа. А потім, коли накопичаться попередження, починаються штрафи, а коли накопичаться штрафи, тоді Нацрада йде до суду. Для легальних медіа буде так. Позбавлення реєстрації і позбавлення ліцензії — виключно через суд. І насправді це нас дуже відрізняє від більшості європейських держав, бо там у регуляторів є право приймати таке рішення без суду. Потім воно може бути оскаржене в суді. А в нас — тільки через суд.

— Які ще новації з’явилися в законі?

— Ми зробили те, чого взагалі не було в законодавстві. Ми розділили порушення по кластерах: незначні, значні і грубі. Незначні порушення має фіксувати регулятор, але це помилки, за які не карають. За значні і грубі — карають. Ми хотіли чітких, зрозумілих прозорих правил. Це фактично медійний кодекс; може, і є складні розділи, але норми самі по собі абсолютно однозначні. Там немає такого: «Закон як дишло…», там все зрозуміло.

З’явилося регулювання онлайн-медіа: вони тепер підпадають під загальну регуляцію. Бо ще вчора вони не регулювалися зовсім і не було жодних правил. Тепер ці правила на них розповсюджуються. Бо різниці в XXI столітті між медіа немає, і не може бути такого, що радіо і телебачення регулюються, а онлайн не регулюється зовсім. Це неприйнятно.

І це змінюється в усіх країнах. У Євросоюзі вже ухвалена директива про цифрові сервіси. Вона більше стосується соціальних мереж і платформ спільного доступу. Ми готові до того, щоб її імплементувати. Директива має пройти ратифікацію державами — членкинями ЄС, і тоді автоматично попаде в перелік того, що ми повинні імплементувати. Ми повністю готові, добре її вивчили. Певні норми з неї вже взяли в закон «Про медіа». Але як великий документ її варто окремо ухвалити. Думаю, ми це будемо робити разом із комітетом цифрової трансформації, бо це зачіпає їхню сферу відповідальності. Буду говорити з колегами, щоб ми, не відкладаючи, бралися за цю роботу, бо це достатньо серйозні речі. І знову ж таки, нова директива «Акт про свободу медіа» торкається регуляції онлайну. Анархія закінчується. Бо всі уряди й суспільства чудово зрозуміли, що там, окрім свободи, є велика небезпека. Бо є окремі покидьки, є групи покидьків, навіть держави-покидьки, які цією свободою користуються, щоби знищувати свободу і демократію.

Є ще одна революційна річ — розділ, пов'язаний із саморегулюванням і співрегулюванням. Такого не було зовсім. Директива ж не каже, як прописати, а каже: бажано, щоб держава мала такі норми в своєму законодавстві. Ми маємо писати своє. Ми вперше в законі зафіксували право медіа на саморегуляцію і, відштовхуючись від цього права, прописали право медійників брати участь у співрегуляції медіапростору. Тобто вони самоорганізувалися, і регулятор не може їм відмовити брати участь у процесах співрегуляції. Бо ти не можеш прописати все в законі — якісь етичні чи інші практичні речі. Нам європейські колеги казали, що в деяких країнах розписано, як треба захищати права жінок, дітей… Щодо дітей ми погодилися, і в нас є розділ, де прописаний захист дітей від шкідливого контенту. Є багато речей, які належать до співрегулювання, то медійники нехай самі визначать. У законі важко це уніфікувати. Бо радіо — це одна історія, онлайн — інша. Телебачення і друковані медіа — теж. Тому в нас передбачено, що будуть чотири палати, і нехай вони самі визначають, як захищатимуть права людей від шкідливого контенту і що для них шкідливий контент. Щодо дітей ми взяли європейські приклади і виписали цей розділ, експерти нам у цьому дуже допомогли. А щодо решти питань це важко зробити. Тому в медійників зараз з’явиться дуже багато роботи. Самим собі прописати правила спільного життя. Вони мають між собою домовлятися. Сподіваюсь, що вони стануть більш згуртованими. І ця згуртованість буде їх краще захищати від політичного впливу.

— Що, на вашу думку, важливого «загубили» під час ухвалення закону?

— Нічого. Тільки зміни до Виборчого кодексу.

— Перед ухваленням лунали заяви окремих громадських організацій щодо блокування цього проєкту. Що скажете на їхні закиди? А саме, що тепер держава буде максимально втручатися в роботу медіа і що це наступ на свободу слова?

— Думаю, ці організації треба розділити. Бо частина з них була введена в оману. А частина, на мою думку, просто працює на Росію, свідомо блокуючи входження України в ЄС. Ними мають займатися СБУ та інші правоохоронні органи.

— Також була претензія, що не було оприлюднено таблицю до другого читання. Коли буде оприлюднено текст ухваленого закону?

— До таблиці з правками до другого читання довго вносилися зміни, і передусім через опозицію. Вони це знали і паралельно вимагали оприлюднення таблиці. Думаю, це дещо цинічно. Бо ви самі своїми вимогами затягуєте своєчасне оприлюднення таблиці, і потім нам докоряєте. Комітет ухвалив таблицю в цілому 12 грудня. Я особисто розіслав на всі фракції проєкт закону і таблицю.

— Чи очікувати ще якоїсь міжнародної експертизи вже ухваленого закону?

— Обов’язково. Механізм такий. Насправді ж оцінюється не лише закон, а й його застосування. Тобто наступний рік Єврокомісія буде стежити, як працює за новими правилами наш медійний ринок і як почувається медійний простір. І ці висновки будуть остаточними. Вони можуть сказати: «Ми подивилися, у вас усе працює добре». Або скажуть: «Ми подивилися, у вас усе працює добре, але ось тут треба поправити». Наступний рік буде в нас роком випробування й оцінки — такий собі екзамен. А Венеціанська комісія дивитися не має, це спекуляції окремих маніпуляторів. Бо в ЄС є чіткий розподіл: за що відповідає Рада Європи, за що Єврокомісія, за що Венеціанська комісія. Наш закон був у сфері оцінки Ради Європи, яка стежить за правами людини і організаціями людей. Медіа у сфері відповідальності Ради Європи і Єврокомісії. Венеціанська комісія тут ні до чого. Її висновку вимагали ті політики, які були проти закону про медіа і хотіли затягнути процес ухвалення.

— А що зі змінами до закону «Про рекламу»? Коли дедлайн?

— Дедлайну немає, ми самі собі його встановлюємо. Але перший драфт тексту законопроєкту вже готовий. Ми працювали над ним паралельно із законом «Про медіа». Працювала та сама робоча група, залучивши спеціалістів із рекламного бізнесу. Ми його надіслали до офісу віцепрем’єрки Ольги Стефанішиної, там текст перекладуть. Я поінформував Представництво ЄС і посла ЄС в Україні, що ми вже все зробили і що офіс віцепрем’єрки передасть їм переклад. Вони збиратимуть експертів. Ясно, що зараз, перед різдвяними святами це зробити буде неможливо. Але щойно вони вийдуть, я просив провести офіційне обговорення з європейськими експертами, які за це відповідають.

Були маніпулятивні заяви, що в законі багато такого, чого немає в директиві. Тому що ти не можеш просто переписати повністю чуже законодавство. У тебе є своє. І коли ти береш директиву, то в ній написано, що такі-то речі бажані, але мають визначатися національним законодавством. Так само і з рекламою. Цей розділ Директиви про аудіовізуальні медіа, який не увійшов у закон «Про медіа», переписаний дослівно. Але для того, щоб він працював, треба написати ще велику кількість речей.

— Так коли ви зареєструєте цей проєкт?

— Мені би хотілося спочатку отримали попередню оцінку європейців, а потім розглядати всім комітетом і реєструвати.

— Чим завершилися переговори з Netflix та іншими іноземними платформами? Україна регулюватиме їхню роботу у своєму медіапросторі?

— Ми зробили все, щоб захистити інтереси наших мовників: це ж бізнес. Ми  частково регулюємо ці платформи в межах наших можливостей, з урахуванням того, що це іноземні юрисдикції. Ми все ж прописали механізми регуляції, які дозволяють нам виставляти їм вимоги, і цим захищаємо нашу індустрію. Від них зауважень немає.

Архівне фото: «Детектор медіа»